Пропозиції по вдосконаленню обліку та контролю інвестицій

Довгострокові інвестиції згідно з П(С)БО 12 поділяються на ті, що обліковуються за методом  участі в капіталі, та інші інвестиції.

За формою вкладень довгострокові  фінансові інвестиції поділяються  на позикові і пайові.

Поточні фінансові інвестиції (фонди та акції інших підприємств) мають наступні ознаки: встановлений строк їх погашення не перевищує одного року або вкладення здійснені без наміру отримувати доходи по них більше одного року. Ці інвестиції згідно з П(С)БО 12 поділяються на еквіваленти грошових коштів та інші поточні фінансові інвестиції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Класифікація фінансових інвестицій

Еквівалент  грошових коштів – короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і характеризуються незначним ризиком зміни вартості. Інвестиції, які визнані еквівалентами грошових коштів, відображають на балансі не стільки для отримання інвестиційного доходу або контролю за діяльністю компанії - об'єкту інвестицій, скільки для забезпечення виконання короткострокових зобов'язань.

Як правило, до еквівалентів грошових коштів відносять інвестиції з строком погашення не більше трьох місяців з дати придбання. Інвестиції в акції інших підприємств не відносяться до грошових еквівалентів, за винятком  тих випадків, коли вони по своїй суті ідентичні грошовим коштам. Наприклад, привілейовані акції, придбані незадовго до встановленої дати погашення. Крім того, до еквівалентів грошових коштів може бути віднесено банківський овердрафт[10, с.179].

     До інших поточних інвестицій  відносять: 

    1. Інвестиції терміном менше одного  року (крім еквівалентів грошових коштів).

    2. Інвестиції в асоційовані i дочірні  підприємства, які придбані i утримуються  для продажу протягом 12 місяців. 

    3. Інвестиції у спільну діяльність, які придбані i утримуються з метою  подальшого продажу протягом 12 місяців.

Носіями активів, що утримуються  підприємством, є цінні папери. Умови, порядок випуску цінних паперів, державне регулювання їх ринку визначено Законами України «Про цінні папери і фондову біржу», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про державну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні».

Передбачено випуск і  обіг в Україні таких цінних паперів:

- акцій;

- облігацій підприємства;

- облігацій внутрішніх  державних і місцевих позик;

- казначейських зобов'язань України;

- ощадних сертифікатів;

- векселів;

- приватизаційних паперів.

Наведений перелік цінних паперів дає підставу дати таке визначення:

Цінний папір —  це документ, що засвідчує право  володіння або відносин позики, визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила, та його власником.

Цінні папери поділяють  на дві групи: пайові і боргові.

Пайові  фінансові інвестиції характеризуються такими ознаками:

- засвідчують  право власності підприємства  на частку у статутному капіталі емітента корпоративних прав;

- виступають  у вигляді пайових цінних паперів  (акцій) або внесків до статутного  капіталу інших підприємств; 

- мають  необмежений термін обігу; 

- утримуються  підприємством з метою одержання  доходу за рахунок дивідендів  або придбані з метою перепродажу чи одержання доходу за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій.

На  відміну від пайових, боргові  фінансові інвестиції не надають  права власності. До них відносять  інвестиції, які:

- виступають  як боргові цінні папери (облігації);

- мають  боргову природу; 

- мають  установлений термін обігу; 

- утримуються  підприємством до їх погашення  з метою одержання доходу у  вигляді відсотків або придбані  з метою перепродажу й одержання  доходу за рахунок зростання  ринкової вартості інвестицій.

Акція — цінний папір, що випускається акціонерними товариствами, комерційними банками, кооперативами, іншими підприємствами та організаціями, які базуються на колективній  або державній власності.

Акції і похідні від  них цінні папери (приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати) належать до пайових цінних паперів, по яких емітент не несе зобов'язань повернути кошти, інвестовані в його діяльність, але які засвідчують участь у статутному капіталі, надають право на участь в управлінні справами емітента й отриманні частини прибутку у вигляді дивідендів і частини майна при ліквідації емітента.

Якщо акціонер незадоволений  доходами, він може продати акції  за ринковою вартістю.

Таким чином акція  — це цінний папір, який підтверджує  корпоративні права її власника. Придбання акцій в обмін на грошові кошти або майно називається прямою фінансовою інвестицією.

Пряма інвестиція — внесення грошових коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи в обмін  на корпоративні права, емітовані такою  юридичною особою. Крім прямих, фінансові інвестиції можуть бути портфельними.

Портфельна інвестиція передбачає придбання цінних паперів  за грошові кошти на фондовому  ринку.

Акції можуть бути іменними і на пред'явника, привілейованими  і простими.

Привілейовані акції дають власнику переважне право на отримання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники таких акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством. Розмір дивідендів, що виплачуються щорічно за привілейованими акціями, може бути встановлений у вигляді фіксованого відсотка до її номінальної вартості незалежно від суми одержаного прибутку. Якщо прибутку недостатньо, то виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок інших джерел. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 % статутного капіталу акціонерного товариства. Акції можуть бути виданими після повної оплати їхньої вартості.

Проста акція дає  один голос при вирішенні питань на зборах акціонерів і бере участь у розподілі чистого прибутку після поповнення резервів і виплати дивідендів за привілейованими акціями. Тобто величина дивідендів за простими акціями не зафіксована, вона залежить від одержаного прибутку і рішення зборів акціонерів про виділення частки коштів на виплату дивідендів.

Реквізити акцій: фірмова  назва підприємства, що випустило акцію, його місцезнаходження, назва цінного паперу — «акція», її порядковий номер, дата випуску, категорія акції, її номінальна вартість, ім’я власника (для іменної акції), розмір Статутного капіталу і кількість випущених акцій, строк виплати дивідендів, підпис керівника підприємства або іншої уповноваженої особи.

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений в ньому термін, з виплатою фіксованого відсотка, якщо інше не передбачено умовами випуску.

Облігації можуть випускатися  як урядом та місцевими органами влади, так і окремими підприємствами.

Облігації можуть бути як іменними, так і на пред'явника, процентними  і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються на ринку і з обмеженим  обігом. За формою виплати доходу облігації  поділяються на: облігації з фіксованою купонною ставкою, з плаваючою купонною ставкою, без купонні.

Безкупонні облігації  реалізуються фізичними і юридичними особами на добровільних засадах  за ціною, яка нижче їх номінальної  вартості. Різниця між ціною придбання  і номінальною вартістю облігацій, яка відшкодовується власникові при погашенні, становить дохід з облігації.

Казначейські зобов'язання - вид цінних паперів на пред'явника, що засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають  право на отримання фінансового доходу.

Депозитний сертифікат - свідоцтво банку про терміновий процентний внесок, що засвідчує право  вкладника (тільки юридичної особи) на одержання після встановленого  терміну суми внеску і відсотків  по ньому. Тобто це - інвестиційний  контракт (але доказ укладання якого є сертифікат), який може бути придбаний в банку за гроші. Він повинен відповідати наступним, умовам: обмежений строк інвестиції (граничний – 1 рік); гарантована величина доходу на інвестицію (як правило, у відсотках від суми інвестиції).

Депозитні сертифікати  може випускати тільки банк в письмовій  формі, вони не можуть бути розрахунковим  або платіжним засобом за товари та послуги, виконання зобов'язань  по сертифікатах можливе лише в грошовій формі, вони не випускаються без повної передоплати їх номінальної вартості, суворо формалізовані і передбачають заповнення всіх обов'язкових реквізитів (відсутність хоча б одного робить сертифікат недійсним).

Депозитні сертифікати  часто застосовують для короткострокових фінансових інвестицій, адже вони гарантують відносно високий процентний дохід (при чому, чим довший строк, тим більший відсоток можуть запропонувати) та представляють собою досить ліквідні кошти[7, с. 134-135].

Критеріями визнання фінансових інвестицій (тобто її відображення у фінансовій звітності) є загальні принципи визнання активів, оскільки фінансова інвестиція є таким же активом, як і запаси, основні засоби та ін.

Оцінка фінансових інвестицій для формування інформації в бухгалтерському  обліку та розкриття цієї інформації у фінансовій звітності здійснюється у двох випадках:

1. За безпосереднього  здійснення фінансових інвестицій (первинна оцінка).

2. Під час складання  фінансової звітності (оцінка  на дату балансу)

На підставі п.10 П(С)БО 2 фінансові інвестиції визнаються активом, відображаються на рахунках бухгалтерського обліку та відповідних статтях балансу за умови того, що:

- очікується одержання  в майбутньому економічних вигод,  пов'язаних з їх використанням;

- їх оцінка може  бути достовірно визначена.

Придбані (отримані в  будь-який інший спосіб) фінансові інвестиції, які не відповідають зазначеним умовам, не можуть бути відображені в балансі. Існує декілька видів оцінки цінних паперів: за номінальною вартістю (вартість, яка зазначена на бланку цінного паперу); емісійною вартістю (ціна первинного розміщення цінного паперу); курсовою (ринковою) вартістю; ліквідаційною вартістю; викупною вартістю (сума, яку сплачує акціонерне товариство за придбання власних акцій або при достроковому погашенні облігацій); балансовою (книжковою) вартістю (вартість майна акціонерного товариства, створеного за рахунок власних джерел, поділена на кількість випущених акцій); обліковою вартістю (вартість, за якою цінні папери обліковуються на балансі підприємства на даний час).

Оцінка фінансових вкладень визначається їх видами:

- вкладення до статутного  капіталу (купівля паю) іншим підприємством  оцінюється в розмірі, встановленому  засновницькими та іншими аналогічними  документами;

- надані позики та  грошові кошти, перераховані на  депозит в банку, оцінюються в розмірі фактичної вартості грошових коштів;

- цінні папери, як правило,  оцінюються в розмірі фактичних  витрат для інвестора (витрат  на купівлю цінних паперів,  сплати комісійних винагород  посередникам тощо), але, враховуючи  специфіку обігу цінних паперів, їх оцінка залежить також від їх видів, терміну обігу та зміни ринкової вартості.

Оцінка довгострокових інвестицій проводиться:

• за собівартістю (для неринкових цінних паперів);
• - у випадку ринкових цінних паперів, що надають право власності, за нижчою з двох оцінок – за собівартістю або ринковою вартістю, визначеною на основі інвестиційного портфеля;
• методом участі

П(с)БО 12 „Фінансові інвестиції”  при зарахуванні на баланс вимагає  відображати фінансові інвестиції за собівартістю, тобто за первинною  вартістю. В подальшому буде потрібна інша оцінка, яка, як правило, відрізняється від первісної.

Основною оцінкою у  організації інвестора при придбанні  фінансових інвестицій та постановці на облік є оцінка цінних паперів  за фактичною собівартістю (купівельною - ринковою вартістю цінних паперів, включаючи суми фактичних витрат підприємства по вкладенню, витрати по сплаті комісійних винагород посередникам тощо). Фактичними витратами на придбання фінансових вкладень можуть бути: суми, які сплачуються згідно з договором продавцю; суми, які сплачуються спеціалізованим підприємствам, іншим підприємствам і особам за інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з придбанням цінних паперів; винагороди, які сплачуються посередницьким організаціям, за участю яких придбані цінні папери; витрати по сплаті відсотків по позикових коштах, які використовуються на придбання цінних паперів; інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням цінних паперів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ  РЕГУЛЮВАННЯ ОБЛІКУ ФІНАНСОВИХ  ІНВЕСТИЦІЙ, ВІДОБРАЖЕННЯ ЇХ СТАНУ  В ОБЛІКОВІЙ ПОЛІТИЦІ.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інвестиції визначені  П(С)БО 12 "Фінансові інвестиції", структура якого має наступний вигляд (рис. 2.1.).