Основы бухгалтерского учета в управлении предприятием

     Оперативний облік забезпечує інформаційні потреби безпосередньо управління — щогодинного, щозмінного, щодобового тощо, коли потрібні гнучке маневрування, постійне регулювання, контроль та оцінювання перебігу робіт окремих об'єктів обліку або їх груп. 
 
 
 

2. Предметна сутність бухгалтерського обліку

     Основним  питанням загальної теорії будь-якої науки, і зокрема бухгалтерського обліку, є визначення його предмета. Визначення предмета бухгалтерського обліку має включати найзагальніше для бухгалтерського обліку в усіх сферах суспільного виробництва. Це має бути і найбільш суттєвим для бухгалтерського обліку, виражати функції, завдання та роль обліку в суспільстві. Оскільки цей процес відбувається в умовах ринкових відносин, тому насамперед потрібно визначити взаємозв'язок понять «ринок» і «бухгалтерський облік».

         Ринок і бухгалтерський облік. Теорія двоїстості (подвійності).

       «Ринок» означає відносини людей у господарському житті. Оскільки термін «господарство» означає «економіка», то йдеться про економічні відносини.

     Ключовим моментом у відносинах між людьми у суспільстві є обмін продуктами праці. Люди обмінюються тим, чим володіють на правах власності, - результатами своєї праці, які вони мають у своєму розпорядженні, якими володіють. Володіти можна фізичними й розумовими здібностями, знаннями, навичками, грішми, будинками, автомобілем, землею тощо, тобто працею, результатами праці, природними ресурсами.

     Ринкові, тобто економічні, відносини людей  сформувалися внаслідок поділу праці  в суспільстві. Вони пов'язані з рухом передумов, засобів і результатів виробництва, а також матеріальних благ у процесі їх виробництва, розподілу, обміну і споживання. Зовнішній прояв праці особи (групи людей- підприємства), якою виготовлено продукт не для власного споживання, а для обміну на продукт праці іншої особи (чи підприємства), є товаром. Цей процес не залежить від соціально-економічної формації (феодалізм, капіталізм, соціалізм тощо). Тобто відбуватиметься обмін продукту праці на продукт праці, або товару на товар (об'єкта власності на об'єкт власності).

Оскільки  ринок - це обмін, то головним є те, що люди, колектив людей (підприємство) повинні хотіти віддати свій продукт в обмін на інший продукт, гроші тощо.

     Отже, в основі ринкових відносин лежить товарний обмін, де виникають та реалізуються відносини двоїстого характеру. З одного боку, це обмін товару на товар (продукт праці на продукт праці), а з іншого — це зміна власника товару, тобто перехід права власності від одного власника (продавця) до іншого (покупця). А це означає, що обмін як факт має попередника — діяльність, яка підтверджує право власності на об'єкт обміну, — та наступника, а сам обмін є зміною права власності.

         Ринкові відносини можуть формуватися між трьома учасниками:

• фізичними особами (людина, сім'я);
• юридичними особами (підприємства різних організаційних 
  та правових форм власності, масштабу, організаційних структур тощо);
• державою як юридичною особою, представниками суспільних інтересів вищеназваних осіб.

       Будь-які ринкові відносини, та і взагалі бухгалтерський облік повинні дотримуватись законам України. Законів існує багато: про майно, про товариство, про підприємницьку діяльність і т. ін. І всі вони мають бути зв'язані в один вузол через бухгалтерський облік (рахунковедення): суцільні спостереження, сприйняття, вимірювання та фіксацію (тобто облік) усіх об'єктів обміну (ресурсів), носіїв ознак вартості та всіх суб'єктів процесу обміну, носіїв права власності на об'єкти обміну (ресурсів), носіїв ознак вартості, які є елементами ринку. Цей облік має відповідати суспільним вимогам, визначеним законами: бути суцільним, безперервним, доказовим і відображати те, що обмінюється (об'єкт), на що обмінюється (об'єкт), хто був правовласником першого об'єкта (суб'єкт) і дістав право власності на обміняний об'єкт і хто був правовласником на другий об'єкт (тобто другий суб'єкт) і став правовласником на перший об'єкт у грошовому та інших виразах.

     Суспільний  продукт містить усі матеріальні  та нематеріальні, культурні та інші блага - продукти харчування, одяг, взуття, житло, паливо, знаряддя, предмети праці тощо, вироблені за певний період часу (рік). У його виготовленні беруть участь фізичні та юридичні особи - усі сфери суспільного відтворення (діяльності): виробнича, комерційна та грошово-кредитна (банківська). Уречевлений суспільний продукт створюється у сфері виробництва, яка охоплює промисловість (добувна, обробна), сільське господарство, будівництво. Крім того, існують самостійні галузі промисловості, де продукт процесу виробництва вже не є новим речовим продуктом. Зокрема, це такі галузі, як вантажний транспорт і зв'язок, що обслуговують виробництво.

     Для здійснення процесу відтворення (виробництва, обміну, розподілу і споживання) кожним суб'єктом суспільного відтворення власник (господарство) має певну кількість засобів виробництва, предметів обігу і споживання, які становлять його майно. Майно (праця минулих років, уречевлена в матеріальних благах — засобах виробництва, предметах обігу і споживання, крім особистого майна населення) є власністю окремих (фізичних або юридичних) осіб. Господарюючі структури використовують майно як матеріальну основу своєї діяльності. Фіксування наявності та руху цього майна в кожній формі покладено на бухгалтерський облік.

     На  виробництво суспільного продукту затрачаються речовина і сила природи - жива та уречевлена праця (сировина, матеріали, паливо, запасні частини, енергія, обладнання, праця людей) - та здійснюється низка інших затрат. Бухгалтерський облік відображає всі затрати, пов'язані з процесом створення суспільного продукту. На підставі одержаних показників визначається собівартість новоствореного продукту, а також відображаються його наявність і рух. Усе це становить зміст бухгалтерського обліку у сфері виробництва кожного учасника ринку.

     Створений продукт обмінюється або споживається на місці, тобто частина його використовується для обміну та подальшого відтворення, а частина - для особистого споживання та створення різних резервів і страхових фондів. Структура обміну та розподілу визначається структурою виробництва. Обмін і розподіл й самі є продуктом виробництва - не тільки за змістом, бо обмінюватися та розподілятися можуть тільки результати виробництва, а й за формою, бо певний спосіб участі у виробництві визначає певну форму обміну та розподілу.

     Форма, в якій беруть участь учасники обміну та розподілу, завжди визначається відповідно до економічних законів ринку. Обмін та розподіл суспільного продукту мають суворо контролюватися. Контроль за наявністю і рухом суспільного продукту, що обмінюється та розподіляється за відповідними розрахунками між суб'єктами господарювання, й покликаний здійснювати бухгалтерський облік. Через сферу обігу (торгівля) здійснюється подальший обмін уже первісно обміняного суспільного продукту. Процес обліку затрат, пов'язаних із просуванням суспільного продукту, облік наявності та руху суспільного продукту в грошовій і натуральній формах, а також правові відносини, пов'язані з його рухом від виробництва до споживача, від одного власника до іншого, — усе це є змістом бухгалтерського обліку в ланках сфери обміну (у комерційній діяльності). Зі сфери обміну суспільний продукт надходить до сфери виробничого, невиробничого та особистого споживання. Виробниче споживання є власне процесом виробництва. Невиробниче споживання здійснюється у сферах освіти, охорони здоров'я, загального управління тощо, на утримання яких витрачається значна частина суспільного продукту. Після невиробничого споживання предмети праці (сировина, матеріали, паливо, тощо) споживаються остаточно, вибувають з ринку і далі не функціонують як матеріальні предмети процесу обміну.

     Облік спожитого невиробничою сферою суспільного  продукту, тобто облік затрат на її утримання, а також облік запасів суспільного продукту в її ланках і розрахунки, пов'язані з їхньою діяльністю, є основним змістом бухгалтерського обліку в ланках бюджетної сфери. Суспільний продукт, проданий зі сфери обігу в особисте споживання членам суспільства, виходить за межі бухгалтерського обліку суб'єктів господарювання.

     У процесі створення, обміну, розподілу  і споживання суспільного продукту виникають різні правові відносини суб'єктів господарювання. Облік і контроль за цими відносинами також здійснює бухгалтерський облік. Найсуттєвішими складовими бухгалтерського обліку, які визначають його предметну сутність, є :

1. наявність і рух майна, ресурсів господарств, що є матеріальною основою їхньої діяльності;
2. процес  створення  (виробництва,  добування)  суспільного продукту, його обмін, розподіл і споживання;
3. правові відносини (розрахункові, кредитні та ін.), вимоги, зобов'язання, що виникають у процесі обміну між суб'єктами господарювання.

    А предметом бухгалтерського обліку є ресурси (майно) суб'єктів господарювання, його рух у процесі діяльності - виробництва, обміну, розподілу і споживання суспільного продукту - та правові відносини (тобто зобов'язання), що виникають при цьому між суб'єктами господарювання стосовно майна.

     Визначаючи  межу, в якій бухгалтерський облік  відображає свій предмет, слід виходити з концептуальної сутності ринкових відносин, вимог до управління економікою в умовах ринку та з функціональних завдань, які на нього покладені в системі господарювання, тобто підприємницької діяльності учасника ринку (власника). Підприємництво як самостійна ініціатива є систематичним: на власний ризик діяльність з виробництва продукції, надання послуг або виконання робіт (ведення торгівлі, кредитно-банківської діяльності) відповідно до чинного законодавства має бути оформлена як суб'єкт господарювання. Суб'єктами підприємницької діяльності — власниками можуть бути як громадяни (які не обмежені законом у правоздатності або дієздатності), так і інші юридичні особи (товариства, муніципалітет, держава тощо), визначені законом. Усі суб'єкти підприємницької діяльності (власники) незалежно від виду діяльності (виробничої, комерційної, кредитно-банківської) зобов'язані вести бухгалтерський облік своєї діяльності відповідно до встановленого порядку.

       Основними формами організації підприємницької діяльності є підприємства та організації.

       Крім підприємницької у суспільстві ведеться значна непідприємницька діяльність. До неї належать: загальне та муніципальне управління, охорона інтересів і незалежності суспільства тощо. Основною формою діяльності цієї сфери є установи: міністерства, освітянські установи, бібліотеки тощо. Всі установи зобов'язані вести також бухгалтерський облік своєї діяльності за встановленими законами правилами. Обліковою ділянкою в суспільстві, де мають вести бухгалтерський облік, є кожний суб'єкт господарювання - власник: підприємство, організація, установа, фізична особа - учасник ринку.

     Бухгалтерський  облік у межах кожного суб'єкта господарювання є засобом, за допомогою якого здійснюється у подальшому облік суспільного виробництва у масштабі корпоративних формувань (об'єднань тощо) та загалом у державі (і світовій економіці) в системі національних рахунків.

     Індивідуалізація  і персоніфікація означають, що кожний господарський факт - явище, об'єкт чи суб'єкт права власності в бухгалтерському обліку має бути індивідуалізованим і персоніфікованим, тобто поданим як неподільний.

         Будь-яке господарство - виробниче (промислове, сільське, будівельне тощо) чи комерційне (надання послуг, торгівля, банківське або побутове обслуговування тощо) - як складова суспільного виробництва в умовах ринку характеризується тією самою двоїстістю, що й саме суспільство, тобто має два боки. Один характеризує господарство як сукупність матеріально-речових елементів майна процесу суспільного виробництва у вартості, інший - як сукупність виробничих відносин, тобто визначає, кому належить те чи інше майно за правом власності. Тож, з одного боку, господарство - це сукупність продуктивних елементів, ресурсів, носіїв вартості, а з іншого -сукупність правових відносин, характеристик суб'єктів права власності на об'єкти.

     Навіть  у невеликому господарстві налічується  кількасот, а іноді й кілька тисяч господарських фактів- явищ і процесів. Вони є самостійними об'єктами господарювання, а отже, й обліку. Для того щоб одержати систематизоване уявлення про стан господарства, господарські факти - явища і процеси - класифікують:

1. Класифікація активів (ресурсів). Активи (ресурси) господарства поділяються на нематеріальні та матеріальні, а матеріальні, у свою чергу, на дві групи: засоби виробництва та засоби обігу (обертання). Спеціальну групу активів формують фінансові вкладення (інвестиції).
2. Матеріальні активи. Матеріальні активи — це все майно підприємства, крім особистого майна власників. Воно є їхньою матеріально-технічною базою. Майно визначається характером діяльності підприємства.
3. Засоби праці - це речі або комплекс речей, за допомогою яких працівник діє на предмети праці. Це машини, обладнання, інструменти, пристрої, інвентар та ін. Крім того, до засобів праці (у широкому розумінні) належать усі матеріальні умови, необхідні для того, щоб процес міг взагалі здійснюватися. Це земля, виробничі споруди, будівлі, транспортні засоби (залізничні, автомобільні, повітряні тощо), а також усі інші матеріальні умови, без яких процес праці або зовсім неможливий, або буде недосконалим.
4. Предмети праці - це всі матеріальні засоби, на які людина діє за допомогою засобів праці для виробництва суспільного продукту та доведення його до споживача. Частина предметів праці існує в природі у готовому вигляді (руда, вугілля, нафта, деревина тощо). Ці предмети є даром природи. Предмети праці, створені працею людини, або профільтровані попередньою працею, називаються сировинним матеріалом.
5. Сирові матеріали, залежно від їх участі в технологічному процесі виробництва суспільного продукту, підрозділяються на основні і допоміжні.
6. Основні - такі предмети праці, які становлять основний зміст виробленого продукту, створюють головну субстанцію продукту.
7. Допоміжні матеріали - це такі предмети праці, які споживаються засобами праці (пальне, мастила для роботи машин, корми для робочої худоби тощо) або приєднуються до основних матеріалів (кокс при виплавленні металу, фарба для тканин тощо), або допомагають виконанню процесу праці (пальне для освітлення і опалення робочих приміщень та ін.).
8. Засоби обігу. Всі засоби обігу залежно від їх функціональної ролі в процесі відтворення об’єднуються в такі групи: