Організація бухгалтерського обліку на підприємстві

Структура будь-якої практичної бухгалтерії (розподіл обов'язків між  обліковцями) задається не рахунками, а Планом рахунків, не План рахунків агрегує одиничні рахунки, а одиничні рахунки виводяться із структури  Плану рахунків. Поза планом немає  рахунків і немає кореспонденції між ними. Сприйняття, визначення, характеристика будь-якого об'єкту не може бути отримана з його частин, не можна пояснити спочатку один рахунок, потім другий, третій і в підсумку отримати баланс; напроти, баланс із самого початку заданий  нами як цілісність і з нього (з  балансу) ми виводимо систему рахунків. Правда, в рівній мірі можливий також  інший підхід, прийнятий в цій  книзі, коли баланс виводиться з даної  системи рахунків.

План рахунків може бути побудований трьома способами:

лінійний - рахунки перераховуються  в певному порядку. Укладачі Плану  прагнуть прив'язати логіку його побудови або до структури статей бухгалтерського  балансу, або до кругообороту господарських  засобів. Іноді за основу беруться ознаки ліквідності (можливість трансформації  засобів у гроші) і вилучення  інвестицій. Однак дотримувати до кінця будь-яку логічну побудову практично неможливо мінімум  з двох причин: інтереси осіб. Які  стоять за рахунками, суперечливі, а  семантичні пай рахунків розмиті  та на практиці завжди с рахунки, субрахунки і с їх послідовність. У такому Плані не застосовуються субрахунки, що спрощує вибір кореспонденції рахунків, полегшує організацію аналітичного обліку. Такий План рахунків використовувався в Україні до 2000 р.;

десятковий ієрархічний - всі рахунки розбиваються на десять груп, кожна група - на десять підгруп, кожна підгрупа ділиться на десять субпідгруп і т.д. Такий підхід об'єднує  ідеї десяткової класифікації Поля Отле з ієрархічною ідеєю Дж. Чербоні. Варіант десяткової ієрархічної  системи побудови Плану рахунків здійснив у 1927 р. Е. Шмаленбах. З 1942 року його ідеї були покладені в основу Планів рахунків Германії, а з 2000 р. - України;

фасетний - найзручніший в  умовах застосування елементарної обчислювальної техніки. Ієрархія рахунків має шифри  за певними ознаками, однакові ознаки дозволяють об'єднувати (агрегувати) однакову інформацію з різних рахунків. Цей  підхід розвивав проф. В.Ф. Палій.

Робочий План рахунків може містити тільки частину з можливих і відомих рахунків, достатніх  для організації поточного обліку, контролю і управління, що забезпечує економічно і юридично повноцінну інформацію про об'єкти бухгалтерського обліку в синтетичному і аналітичному аспектах, яка дозволяє отримувати необхідну  інформацію з мінімальними затратами.

Кількість рахунків, що застосовується на конкретному підприємстві, різна, але економічний зміст їх однаковий.

Кількість синтетичних рахунків та субрахунків обмежена Планом рахунків бухгалтерського обліку фінансово-господарської  діяльності, а кількість та найменування аналітичних рахунків підприємство встановлює самостійно. Число останніх, як правило, значне.

Децентралізований підхід до розробки номенклатури рахунків у західних фірмах мас ряд недоліків: відсутність  наступності при зміні бухгалтерів (новий бухгалтер або тривалий час вивчає діючий План рахунків, або  вносить до нього суттєві зміни, зручні для практичної діяльності); бухгалтери по-різному сприймають окремі моменти облікової політики, що використовуються при побудові номенклатури рахунків (зокрема, принцип суттєвості); складнощі  при проведенні аудиту, податкових та інших перевірок (значні витрати часу на вивчення облікової політики та діючого Плану рахунків).

Включаючи рахунки до Плану, бухгалтер керується практичними  потребами, які завжди суперечливі. Невеликій фірмі достатньо мати декілька десятків рахунків, в той  час коди великому підприємству доводиться вести тисячі рахунків, тому кожна  фірма, виходячи із своїх потреб, розробляє  власний робочий План рахунків, який відображає специфіку галузі та підприємства, визначає зміст аналітичною обліку і характеристику форми обліку, яка  застосовується.[8,71]

На підприємстві СТОВ “ІМ. ШЕВЧЕНКА” розроблений власний план рахунків, який значно полегшує роботу бухгалтеру(додаток 11).

 

5. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку.

Стандарти у сфері бухгалтерського  обліку визначаються обліку встановленими  правилами і можуть бути досягнутими  за рахунок нормативної регламентації  обліку. В такому розумінні бухгалтерський облік є доволі стандартизованим. Щодо стандартизації бухгалтерського  обліку статус нормативного документу - Закону, Положення (стандарту) бухгалтерського  обліку або будь-якого іншого нормативного документу - не має значення, оскільки кожен з них регламентує правила  ведення бухгалтерського обліку і тим самим передбачає формування облікових стандартів. Під стандартом у бухгалтерському обліку слід розуміти комплекс документально оформлених правил (норм) ведення обліку, кожне  з яких визначає термінологію, методи, способи облікового відображення того чи іншого явища.

Основою стандартів будь-якої країни та головною вимогою до фінансової звітності є правдиве відображення фінансового стану підприємства та його фінансових результатів у  реальному часі. У загальному розумінні  всі стандарти бухгалтерського  обліку розкривають мінімум питань . 
 
Об'єкти стандартизації постійно ускладнюються, розробка нових стандартів, їх освоєння та внесення змін і доповнень, перегляд стандартів і тлумачень відбуваються паралельно.

Облікові стандарти розрізняють  за сферою охоплення. Виділяють: національні (внутрішні) стандарти різних країн, застосування яких обов'язкове для  всіх підприємств в межах певної країни; регіональні стандарти, застосування яких обов'язкове для країн певного  регіону; міжнародні стандарти, які  можуть застосовуватися у всьому світі.

Міжнародні стандарти фінансової звітності (IAS/IFRS) - це сукупність документів рекомендаційного характеру, які окреслюють порядок складання фінансової звітності. Специфіка економіки різних країн  зумовлює необхідність застосування різних підходів щодо відображення в бухгалтерському  обліку одних і тих же господарських  операцій. Тому міжнародні стандарти  не забезпечують повної регламентації  та уніфікації методики бухгалтерського  обліку, оскільки містять лише загальні правила та підходи, на основі яких (або з урахуванням яких) розробляються  національні стандарти. Пизначенням  МСФЗ є координація облікових  стандартів для забезпечення певного  ступеня зіставності фінансової звітності.

Стандартизація бухгалтерського  обліку на основі МСФЗ викликає серйозні суперечності, зумовлені різними  соціально-економічними умовами різних країн, особливостями правових і  податкових систем, менталітету та різних підходів до навчання облікових  працівників.

Існують країни, які застосовують міжнародні стандарти як національні. В Україні, як і в багатьох інших  країнах світу, прийняті національні  правила обліку - Положення (стандарти) бухгалтерського обліку(додаток 13).

 Не дивлячись на те, що в основу національних П(С)БО покладено положення міжнародних стандартів, між ними існують суттєві розбіжності. По-перше, МСФЗ в повному обсязі не мають аналогів серед українських положень (стандартів) бухгалтерського обліку. По-друге, українськими стандартами не передбачені певні альтернативні методи обліку, які встановлені МСФЗ. По-третє, норми окремих П(С)БО суперечать нормам міжнародних стандартів. Крім того, українські положення (стандарти) лаконічні й не містять пояснювальних параграфів, передбачених у відповідних міжнародних стандартах. Відсутність тлумачень норм П(С)БО значно ускладнює роботу бухгалтера зі стандартами.

На сьогодні загальний характер багатьох норм і правил (стандартів) бухгалтерського обліку та фінансової звітності надає бухгалтерам  широке поле для професійної творчості  і спонукає до самостійного прийняття  важливих рішень в проблемних ситуаціях. Бухгалтеру надано право самостійно вирішувати питання щодо використання норм амортизації матеріальних і  нематеріальних активів, віднесення окремих  платежів до певного звітного періоду  та їх капіталізації (включення до витрат майбутніх періодів або віднесення на незавершене виробництво), списання простроченої дебіторської заборгованості тощо. [7,26]

 

 

 

Висновки і пропозиції.

Від того, як організовано бухгалтерський облік на підприємстві, як він виконує свої облікові, контрольні та аналітичні функції, значною мірою  залежить рівень прийнятих управлінських  рішень. Питаннями організації бухгалтерського  обліку на підприємстві, установі, організації  займається наука організація бухгалтерського  обліку.

Основними нормативними документами, що регулють організацію  бухгалтерського обліку, є: Закон  України „Про бухгалтерський облік  та фінансову звітність в Україні”; національні стандарти бухгалтерського  обліку; наказ Міністерства фінансів України „Про затвердження Плану  рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції з його застосування”.

Основними завданнями організації  бухгалтерського обліку є:

своєчасне, повне, достовірне, безперервне відображення всіх фактів господарської діяльності, що були здійснені на підприємстві;

обробка даних за допомогою  відповідних процедур, прийомів та способів у відповідності до вихідної інформації;

складання на основі отриманого масиву обробленої інформації, зафіксованої у первинних документах і регістрах, та подання їх зацікавленим користувачам.

Суб’єктами в організації  бухгалтерського обліку виступає керівництво  підприємства – директор і головний бухгалтер.

Об’єктом – обліковий  процес, праця виконавців, організаційне, інформаційне забезпечення обліку, тобто  система бухгалтерського обліку.

Організація бухгалтерського  обліку підприємства залежить від обсягу облікових робіт, наявності комп’ютерної техніки, інших умов, а також від  тієї облікової політики, яку веде підприємство. При цьому свою облікову політику всі підприємства розробляють  самостійно, але на основі встановлених загальних правил бухгалтерського  обліку.

Облікова політика підприємства СТОВ “ІМ. ШЕВЧЕНКА” висвітлюється в Наказі про облікову політику. Облікова політика повинна відповідати вимогам повноти, обачності, привалюванню змісту над формою, послідовності, безперервності, періодичності та іншим вимогам, передбаченим ЗУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Формування облікової політики підприємства здійснюється головним бухгалтером та затверджується наказом або розпорядженням керівника.

Також, складено власний  план рахунків бухгалтерського обліку, з урахуванням особливостей діяльності і отримання необхідної інформації для управління та звітності.

З метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського  обліку шляхом їх зіставлення з фактичною  наявністю майна на СТОВ “ІМ. ШЕВЧЕНКА” раз на рік проводиться інвентаризація.

 

Список використаних джерел.

1. Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність", прийнятий 16 липня 1999 року.
2. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та організацій №291, від 30.11.99р., із змінами і доповненнями за станом на 20.09.2004 р.
3. Про затвердження перелiку типових документів (Наказ Головного архівного управління при Кабiнетi Мiнiстрiв України вiд 20 липня 1998 року N 41).
4. П(С) БО з 1 по 34.
5. Бабіч В. В., Сагова С. В.Фінансовий облік(облік активів): Навч. посіб.  К.: КНЕУ, 2006. -282 с.
6. Бутинец Ф. Ф. Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник / Ф. Ф. Бутинец. – Житомир: ПП “Рута”, 2000. – 608 с.
7. Бутинець Ф.Ф., О. В. Олійник, М.М.Шигун, С.М.Шуляпова Організація бухгалтерського обліку. Навчальний посібник для студентів вузів спеціальності «Облік і аудит»; 8-ге вид., перероб і доп. - Житомир: ЖІТ І, 2009.
8. Михайлов М.Г., Глушаченко А.І., Гончар В.П., Болмат Г.А.Бухгалтерський облік (теорія): Навч. посібник.  К.: Центр учбової літератури, 2007 — 248 с.
9. Олег Олійник. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку.
10. Скирпан О.П., Палюх М.С. Фінансовий облік: Навчальний посібник.– Тернопіль: ТНЕУ, 2008. – 407 с.
11. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік. Оподаткування і звітність. Підручник. – К.: Алеута, 2006. – 1080с.
12. Чабанова Н.В., Василенко Ю.А. Бухгалтерський фінансовий облік. Посібник К.: Видавничий центр „Академія”, 2002. – 672с.