Облік та оцінка товарно-матеріальних запасів

      11. Спеціальне оснащення й спеціальний  одяг в експлуатації [5].

      Згідно  ПБУ 5/01 одиниця бухгалтерського  обліку матеріально-виробничих запасів  вибирається підприємством самостійно таким чином, щоб забезпечити формування повної й достовірної інформації про ці запаси, а також належний контроль за їхньою наявністю й рухом. Залежно від характеру матеріально-виробничих запасів, порядку їхнього придбання й використання, одиницею матеріально-виробничих запасів може бути номенклатурний номер, партія, однорідна група й т.д. [6]

      3.2 Оцінка товарно-матеріальних  запасів 

      При постановці об'єкта товарно-матеріальних запасів на облік у першу чергу  постає питання про його оцінку. ПБУ 5/01 визначено, що матеріально-виробничі запаси приймаються до бухгалтерського обліку по фактичній собівартості. При цьому визначення фактичної собівартості залежить від порядку надходження запасів в організацію, а саме: придбання матеріально-виробничих запасів за плату, виготовлення власними силами організації, внесення в рахунок внеску в статутний капітал організації, шляхом одержання за договором дарування або безоплатно, у результаті вибуття основних засобів й іншого майна.

      Фактична собівартість матеріалів, придбаних за плату, включає:

       - вартість матеріалів за договірними  цінами;

       - транспортно – заготівельні  витрати;

       - витрати по доведенню матеріалів  до стану, в якому вони придатні  до використання в передбачених  в організації цілях [6].

      Вартість  матеріалів за договірними цінами являє  собою суму оплати, яка встановлена  угодою сторін у договорі безпосередньо  за матеріали.

      Транспортно - заготівельні витрати - це витрати  організації, безпосередньо пов'язані  із процесом заготовляння й доставки запасів в організацію. До складу транспортно – заготівельних витрат входять:

       - витрати по навантаженню матеріалів  у транспортні засоби і їхньому  транспортуванню, що підлягають  оплаті покупцем понад ціну  цих матеріалів відповідно до  договору;

       - витрати на забезпечення заготівельно-складського апарата організації, включаючи витрати на оплату праці працівників організації, безпосередньо зайнятих заготівлею, прийманням, зберіганням і відпуском матеріалів, працівників спеціальних заготівельних контор, складів й агентств, організованих у місцях заготовляння (закупівлі) матеріалів, працівників, безпосередньо зайнятих заготівлею (закупівлею) матеріалів й їхньою доставкою (супроводом) в організацію, відрахування на соціальні потреби зазначених працівників;

      - витрати на забезпечення спеціальних  заготівельних пунктів, складів  й агентств, організованих у місцях  заготівель (крім витрат на оплату  праці з відрахуваннями на  соціальні потреби);

       - націнки (надбавки), комісійні винагороди (вартість послуг), що сплачують постачальницькій, зовнішньоекономічній й іншій посередницькій організаціям;

       - плата за зберігання матеріалів  у місцях придбання, на залізничних  станціях, портах, пристанях;

       - плата по відсотках за надані  кредити й позики, пов'язані з  придбанням матеріалів до прийняття їх до бухгалтерського обліку;

       - витрати на відрядження по  безпосередньому заготовлянню матеріалів;

       - вартість втрат по поставлених  матеріалах в дорозі (недостача,  псування) у межах норм природних  втрат;

       - інші витрати [9].

      Витрати по доведенню матеріалів до стану, в якому вони придатні до використання в передбачених в організації цілях, містять у собі витрати по переробці, обробці, доробці й поліпшенню технічних характеристик придбаних матеріалів, не пов'язані з виробничим процесом.

      Не включаються у фактичні витрати на придбання товарно-матеріальних запасів загальногосподарські й інші аналогічні витрати, крім випадків, коли вони безпосередньо пов'язані із придбанням таких запасів.

      Якщо  організація самостійно створює  товарно-матеріальні запаси, то їхня фактична собівартість визначається виходячи з фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом даних запасів [10].

      При прийнятті до бухгалтерського обліку матеріально-виробничих запасів як внесок в статутний капітал організації, фактична собівартість отриманих активів визначається виходячи з їхньої грошової оцінки, яка погоджена засновниками (учасниками) організації, якщо інше не передбачено законодавством Російської Федерації.

      Фактична  собівартість товарно-матеріальних запасів, отриманих на безоплатній основі або за договором дарування, а також тих, що залишаються після вибуття основних засобів й іншого майна, визначається виходячи з їх поточної ринкової вартості на дату прийняття до бухгалтерського обліку.

      Матеріально-виробничі  запаси, що не належать організації, але перебувають у її користуванні або розпорядженні відповідно до умов договору, приймаються до бухгалтерського обліку на забалансові рахунки за вартістю, яка передбачена в договорі. До такого роду запасів відносяться товарно-матеріальні цінності, прийняті на відповідальне зберігання, а також матеріали, прийняті в переробку [14].

      Відповідно  до Положення бухгалтерського обліку 5/01 при відпуску товарно-матеріальних запасів у виробництво й інше вибуття їхня оцінка виробляється одним  з наступних способів: за собівартістю кожної одиниці; по середній собівартості; за собівартістю перших за часом придбання запасів (спосіб ФІФО); по собівартості останніх за часом придбання товарно-матеріальних запасів (спосіб ЛІФО).

      Застосування  одного із зазначених способів по групі (виду) товарно-матеріальних запасів здійснюється виходячи з припущення щодо послідовності застосування облікової політики.

      Матеріально – виробничі запаси, які використовуються організацією в особливому порядку (дорогоцінні метали, дорогоцінні камені й т.п.), або запаси, які не можуть звичайним способом заміняти один одного, можуть оцінюватися за собівартістю кожної одиниці таких запасів.

      Оцінка  товарно-матеріальних запасів по середній собівартості здійснюється  по кожній групі (виду) запасів шляхом розподілу загальної собівартості групи (виду) запасів на їхню кількість, що складаються відповідно із собівартості й кількості залишку на початок місяця й запасів, що надійшли, протягом даного місяця.

      Оцінка  за собівартістю перших за часом придбання товарно-матеріальних запасів (спосіб ФІФО) заснована на допущенні, що матеріально-виробничі запаси використовуються протягом місяця й іншого періоду в послідовності їхнього придбання (надходження), тобто запаси, які перші були відпущені у виробництво (продаж), повинні бути оцінені за собівартістю перших за часом придбання. При застосуванні цього способу оцінка матеріально - виробничих запасів, що перебувають у запасі (на складі) на кінець місяця, здійснюється по фактичній собівартості останніх за часом придбання, а в собівартості проданих товарів, продукції, робіт, послуг враховується собівартість ранніх за часом придбання.

      Оцінка  за собівартістю останніх за часом  придбання матеріально - виробничих запасів (спосіб ЛІФО) заснована на допущенні, що товарно-матеріальні запаси, які перші були відпущенні у виробництво (продаж), повинні бути оцінені за собівартістю останніх у послідовності придбання. При застосуванні цього способу оцінка матеріально - виробничих запасів, що перебувають у запасі (на складі) на кінець місяця, здійснюється по фактичній собівартості ранніх за часом придбання, а в собівартості проданих товарів, продукції, робіт, послуг ураховується собівартість пізніх за часом придбання [9].

      При чому по кожній групі (виду) товарно-матеріальних запасів протягом звітного року застосовується лише один спосіб оцінки. 

3.3 Документальне оформлення  руху товарно –  матеріальних запасів  та відображення  запасів у звітності

      Всі операції по руху (надходження, переміщення, вибуття) запасів повинні оформлятися первинними обліковими документами.

      Форми первинних облікових документів затверджуються:

а) Державним  комітетом Російської Федерації  по статистиці за узгодженням з Міністерством  фінансів Російської Федерації - уніфіковані  форми первинної облікової документації;

б) відповідними міністерствами й іншими органами федеральної  виконавчої влади - галузеві форми;

в) організаціями - форми первинних документів для  оформлення господарських операцій, по яких не передбачені уніфіковані  й галузеві форми. При розробці й  утвердженні зазначених форм враховується специфіка діяльності цих організацій.

      Первинні  облікові документи повинні містити  в собі обов'язкові реквізити, установлені  Федеральним законом "Про бухгалтерський облік".

      Може  складатися окремий список найменувань  і встановлюватися особливі правила оформлення первинних облікових документів на видачу особливо дефіцитних й (або) дорогих запасів (запасів особливого обліку). Перелік таких запасів й особливі правила оформлення первинних облікових документів на їхню видачу й порядок контролю за їхньою витратою (використанням) встановлюються керівником організації на подання головного бухгалтера.

      Первинні  облікові документи повинні бути заздалегідь пронумеровані або  номер ставиться при оформленні й реєстрації документа. В організації порядок нумерації повинен забезпечувати наявність не повторюваних номерів протягом одного звітного року [3].

      Первинні  облікові документи можуть складатися на паперових і машинних носіях інформації.

      Програми  кодування, ідентифікації й машинної обробки даних документів на машинних носіях повинні мати систему захисту й зберігатися в організації протягом строку, встановленого для зберігання відповідних первинних облікових документів.

      Облік товарно-матеріальних запасів здійснюється на підставі наступних первинних документів: прибуткового ордера, доручення, акта приймання матеріалів, лімітно-забірної  карти, вимог, накладної на внутрішнє переміщення, накладної на відпуск матеріалів, картки складського обліку матеріалів, відомості обліку залишків матеріалів на складі.

      Уніфіковані первинні облікові документи затверджені  Постановою Держкомстату РФ від 30.10.97 № 71а "Про затвердження уніфікованих форм первинної облікової документації по обліку праці і його оплати, основних засобів і нематеріальних активів, матеріалів, малоцінних і швидкозношуваних предметів, робіт у капітальному будівництві" [8].

      Доручення (форми № М-2 й № М-2а) застосовуються для оформлення права особи виступати як довірена особа організації при одержанні матеріальних цінностей, що відпускаються постачальником по рахунку, договору, замовленню, угоді. Форму № М-2а застосовують організації, у яких одержання матеріальних цінностей за дорученням носить масовий характер. Видачу цих доручень реєструють у заздалегідь пронумерованому й прошнурованому журналі обліку виданих доручень. Приклад заповнення доручення, який наведено у додатку А, а також надалі інших первинних документів взято на основі даних товариства з обмеженою відповідальністю "Центр столиці" (Російська Федерація), предметом діяльності якого є купівля-продаж  технічного обладнання.

      Прибутковий ордер (форма № М-4) застосовується для обліку матеріалів, що надходять від постачальників або з переробки. Прибутковий ордер в одному екземплярі складає матеріально відповідальна особа в день надходження цінностей на склад. Прибутковий ордер повинен виписуватися на фактично прийняту кількість цінностей. У додатку Б наведено приклад прибуткового ордеру.

      Акт приймання матеріалів (форма №  М-7) застосовується для оформлення приймання матеріальних цінностей, що мають кількісну і якісну розбіжність, а також розбіжність по асортиментах з даними супровідних документів постачальника; складається також при прийманні матеріалів, що надійшли без документів; є юридичною підставою для пред'явлення претензії постачальникові, відправникові.

      Акт у двох екземплярах складається  членами приймальної комісії  з обов'язковою участю матеріально  відповідальної особи й представника відправника (постачальника).

      Після приймання цінностей акти з додатком документів (транспортних накладних і т.д.) передають: один екземпляр – у бухгалтерію організації для обліку руху матеріальних цінностей, другий – відділу постачання або бухгалтерії для відправки претензійного листа постачальникові.

      Лімітно-забірна  карта (форма № М-8) застосовується при наявності лімітів відпуску матеріалів для їх оформлення, які систематично використовуються при виготовленні продукції, а також для поточного контролю за дотриманням установлених лімітів відпуску матеріалів на виробничі потреби і є підтверджуючим документом для списання матеріальних цінностей зі складу.