Облік та оцінка товарно-матеріальних запасів

      Загальна  класифікація запасів, що дана в МСБО 2, розділяє їх на:

      а) товари;

      б) виробничі запаси;

      в) матеріали;

      г) незавершене виробництво;

      д) готову продукцію.

      Для користувача фінансової звітності дуже важливо одержати інформацію про балансову вартість і ступінь змін у запасах у розрізі наведеної вище класифікації, та фінансова звітність підприємства повинна містити таку інформацію.

      Крім  цього, відповідно до вимог МСБО 2, у фінансовій звітності повинна розкриватися наступна інформація про запаси:

а) облікова політика, прийнята для оцінки запасів, включаючи формули собівартості, що використовуються;

б) загальна балансова вартість запасів і  балансова вартість, відповідно до класифікації, прийнятої підприємством;

в) балансова  вартість запасів, відображених за чистою вартістю реалізації;

г) сума будь-якого сторнування якого-небудь часткового списання, що визнається як доход відповідного періоду;

д) обставини  або дії, що послужили причиною сторнування списання запасів;

е) балансова  вартість запасів, переданих у заставу  як гарантія по зобов’язаннях.

      Якщо  собівартість запасів визначається з використанням формули ЛІФО відповідно до дозволеного альтернативного  підходу, у фінансових звітах варто розкривати різницю між сумою запасів у балансі і/або:

а) сумою, меншою з двох – тією, що отримана відповідно до методу ФІФО, і чистою вартістю реалізації або 

б) сумою, меншою з двох – поточною вартістю на дату балансу та чистою вартістю реалізації [13].

      Крім  цього, МСБО надає підприємству вибір двох різних форматів надання інформації про витрати підприємства (форм звітності про прибутки і збитки).

      Перший  з них припускає включення  до собівартості реалізованих запасів  витрат (визнаних витратами поточного періоду), що були включені до їхньої вартості при здійсненні їхньої оцінки, а також нерозподілених виробничих накладних витрат, наднормативних виробничих витрат запасів і, при наявності вагомих причин, навіть витрат на збут.

      Інший, замість визначення собівартості запасів як витрат, здійснених протягом певного періоду, пропонує розкривати суми операційних витрат, пов’язаних з одержанням доходу такого періоду, класифікуючи їх за їх характером: сировина та матеріали, витрати на оплату праці й інші операційні витрати разом з чистою сумою змін у запасах за певний період.

      У фінансових звітах варто також розкривати:

а) собівартість запасів, визнаних як витрати протягом певного періоду або 

б) операційні витрати, пов’язані з доходом  і визнані як витрати протягом певного періоду та класифіковані за їхнім характером [1].

      Отже, МСБО 2 пропонує чотири різних формули  визначення собівартості запасів (ідентифікаційної собівартості, ФІФО, ЛІФО та середньозваженої собівартості). Наявність декількох, а не однієї, спільної для всіх формули обумовлено різним характером використання запасів і відмінностями в самих запасах. У сучасних умовах підприємства нерідко здійснюють одночасно кілька видів діяльності або використовують різні технології у виробництві однорідної продукції, що і приводить до використання у виробництві різних за своїми характеристиками запасів і різних способів їхнього використання (застосування).

      Підприємства  зобов’язані використовувати одну формулу визначення собівартості всіх запасів, що мають подібне походження та подібний спосіб їхнього використання підприємством. Що ж стосується запасів, що мають різний характер або спосіб використання, то відносно них можуть використовуватися різні формули визначення собівартості. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 3 Облік товарно – матеріальних запасів в Російській Федерації

3.1 Загальні поняття  обліку запасів

      Облік товарно-матеріальних запасів в  РФ регламентується наступними основними  нормативними документами:

1. Федеральний   закон «Про  бухгалтерський  облік» від 21.11.96р. № 129-ФЗ., у редакції Федерального закону від 23.07.98р. № 123 «Про бухгалтерський облік».

2.  Цивільний  кодекс Російської Федерації.  Частина I й II.

3. Положення  про ведення бухгалтерського  обліку й бухгалтерської звітності  в Російській Федерації. Затверджено наказом Мінфіну РФ від 29.07.98 р. № 34н, зі змінами та доповненнями.

4. План  рахунків бухгалтерського обліку  фінансово-господарської діяльності  організації й Інструкція з  його застосування. Затверджені  наказом Мінфіну РФ від 31.10.2000 р. № 94н., у редакції 2002р.

5.  Положення  про бухгалтерський облік матеріально-виробничих  запасів. ПБУ 5/01. Затверджено наказом  Мінфіну РФ від 09.06.01 р. №44н. 

6. Методичні  вказівки з бухгалтерського обліку  матеріально-виробничих запасів,  затверджених наказом Міністерства фінансів Російської Федерації від 28 грудня 2001 року №119н.

7. Методичні  рекомендації з інвентаризації  майна й фінансових зобов'язань.  Затверджені наказом Мінфіну  РФ від 13.06.95р. №49.

8.  Альбом  нових уніфікованих форм первинної облікової документації. Затверджений Постановою Держкомстату Росії від 30.10.97р. №71а.

      Слід  відмітити, що у виконання Програми реформування бухгалтерського обліку відповідно до міжнародних стандартів фінансової звітності, затвердженої постановою Уряду Російської Федерації та наказом Мінфіну Росії, затверджене положення бухгалтерського обліку "Облік матеріально-виробничих запасів",   ПБУ 5/01. Розробка нової редакції положення викликана введенням у практику російського бухгалтерського обліку окремих вимог міжнародних стандартів фінансової звітності, які не були реалізовані в раніше прийнятому положенні.

      Дане  Положення встановлює правила формування в бухгалтерському обліку інформації про матеріально – виробничі  запаси організації.

      У бухгалтерському обліку в якості товарно–матеріальних запасів приймаються активи:

- які використовуються при виробництві продукції (виконанні робіт, наданні послуг), призначені для продажу (сировина й основні матеріали, та ін.);

- призначені для продажу (готова продукція й товари);

- які використовуються для управлінських потреб організації (допоміжні матеріали, паливо, запасні частини й ін.) [5].

      Готова  продукція є частиною товарно-матеріальних запасів, призначених для продажу, будучи кінцевим результатом виробничого  циклу, а також закінченими обробкою (комплектацією) активами, технічні і якісні характеристики яких відповідають умовам договору або вимогам інших документів у випадках, установлених законодавством.

      Товари  є частиною матеріально - виробничих запасів, придбаних або отриманих від інших юридичних або фізичних осіб і призначені для продажу.

      Основна частина товарно-матеріальних запасів  використовується в якості предметів  праці  й виробничому процесі.

      Основними завданнями обліку товарно-матеріальних запасів є:

а) формування фактичної собівартості запасів;

б) правильне  й своєчасне документальне оформлення операцій і забезпечення достовірних  даних по заготовленню, надходженню  й відпуску запасів;

в) контроль за схоронністю запасів у місцях їхнього зберігання (експлуатації) і на всіх етапах їхнього руху;

г) контроль за дотриманням встановлених організацією норм запасів, що забезпечують безперебійний  випуск продукції, виконання робіт  і надання послуг;

д) своєчасне  виявлення непотрібних і зайвих запасів з метою їхнього можливого продажу або виявлення інших можливостей залучення їх в оборот;

е) проведення аналізу ефективності використання запасів [10].

      Для правильної організації обліку запасів  важливе значення мають їхня класифікація, оцінка й вибір одиниці обліку.

      Залежно від ролі, що відіграють різноманітні запаси, їх підрозділяють на наступні групи: сировина й основні матеріали, допоміжні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо, тара й тарні матеріали, запасні частини, інвентар і господарські приналежності, спецодяг і спецоснащення [14].

      Сировина  й основні матеріали - предмети праці, з яких виготовляють продукт й  які утворять матеріальну основу продукту. Сировиною називають продукцію  сільськогосподарського господарства й видобувної промисловості (зерно, бавовна, молоко й ін.), а матеріалами - продукцію обробної промисловості (борошно, тканина, цукор й ін.).

      Допоміжні матеріали використаються для впливу на сировину й основні матеріали, додання продукту певних споживчих  властивостей або ж для обслуговування й догляду за знаряддями праці й полегшення процесу виробництва (мастильні, обтиральні матеріали й ін.)

      Варто мати на увазі, що розподіл матеріалів на основні і допоміжні носить умовний характер і нерідко залежить лише від кількості матеріалу, використаного  на виробництво різних видів продукції.

      Покупні напівфабрикати - сировина й матеріали, що пройшли певні стадії обробки, але не є ще готовою продукцією. У виготовленні продукції вони виконують  таку ж роль, як й основні матеріали, тобто становлять їхню матеріальну  основу.

      Із  групи допоміжних матеріалів окремо виділяють у зв'язку з особливістю  їхнього використання паливо, тару й тарні матеріали, запасні частини.

      Паливо  підрозділяють на технологічне (для  технологічних цілей), рухове (пальне) і господарське (на опалення).

      Тара й тарні матеріали - предмети, які використовуються для пакування, транспортування, зберігання різних матеріалів і продукції (мішки, ящики, коробки). Запасні частини використаються для ремонту й заміни деталей, що зносилися, машин й устаткування.

      Інвентар  і господарські приналежності - це частина матеріально - виробничих запасів організації, використовувана як засоби праці в період не більше 12 місяців або звичайного операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців (інвентар, інструменти й ін.).

      Крім  того, матеріали класифікують по технічних властивостях і ділять на групи: чорні й кольорові метали, прокат, труби й ін.

      Зазначені класифікації виробничих запасів використають для побудови синтетичного й аналітичного обліку, а також складання статистичного  звіту про залишки, надходження й витрат сировини й матеріалів у виробничій діяльності.

      Для формування показників  про  наявність  і  рух запасів використовується рахунок 10 – "Матеріали". На рахунку 10 відображаються на окремих   субрахунках  по відповідним класифікаційним групам:

      1. Сировина й матеріали.

      2. Покупні напівфабрикати й комплектуючі  вироби, конструкції й деталі.

      3. Паливо.

      4. Тара й тарні матеріали.

      5. Запасні частини. 

      6. Інші матеріали. 

      7. Матеріали, передані в переробку  на сторону. 

      8. Будівельні матеріали.

      9. Інвентар і господарські приналежності. 

      10. Спеціальне оснащення й спеціальний  одяг на складі.