Облік та аудит грошових коштів

      Економічний потенціал окремих країн досяг  величезних розмірів, що дало цим державам можливість забезпечити довіру до своїх  національних грошей як реальних носіїв мінової вартості не тільки на внутрішньому, а на міжнародних ринках. 

      1.2 Правові засади  організації бухгалтерського  обліку на підприємстві

       
Реформування системи бухгалтерського  обліку в Україні є складовою  частиною заходів, орієнтованих на впровадження економічних відносин ринкового  напряму. Головне завдання трансформації національної системи бухгалтерського обліку полягає у прискоренні процесу її приведення у відповідність до вимог ринкової економіки та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

      Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 р. N996-XIV зі змінами та доповненнями (далі — Закон про бухоблік) .

      Відповідно  до якого бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Відповідно складання фінансової звітності — бухгалтерської звітності, яка містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період є завершальним етапом бухгалтерського обліку.

      У зв'язку з цим необхідно визначити  коло користувачів звітністю, рішення яких впливатимуть на підприємство та інформаційні потреби яких зумовлюватимуть застосування при аналізі тих чи інших прийомів і показників. Згідно зі ст. 14 Закону про бухоблік) підприємства зобов'язані надавати фінансову звітність таким категоріям користувачів:

      — органам, до сфери управління яких вони належать;

      — трудовим колективам на їх вимогу;

      — власникам (засновникам) відповідно до засновницьких документів;

      — органам виконавчої влади;

      — іншим користувачам відповідно до законодавства.

      Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

      Щоб фінансова звітність задовольняла інформаційні потреби різних категорій користувачів, вона повинна складатися відповідно до певних принципів, які викладені у ст. 4 Закону про бух облік .Бухгалтерський облік і фінансова звітність базуються на таких принципах:

      обачливість — застосування у бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань і витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

      повне висвітлення — фінансова звітність  повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій і подій, здатні вплинути на рішення, які приймаються на її основі; автономність — кожне підприємство розглядається як юридична особа, відділена від його власників, у зв'язку з чим особисте майно і зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства; послідовність — постійне (з року в рік) застосування підприємством вибраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива тільки у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і має бути обгрунтована і розкрита у фінансовій звітності; безперервність — оцінка активів і зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність триватиме далі; нарахування та відповідність доходів та витрат — для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи та витрати відображаються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів; превалювання сутності над формою — операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не тільки виходячи з юридичної форми; історична (фактична) собівартість — пріоритетною є оцінка активів підприємства виходячи з витрат на їх виробництво і придбання; єдиний грошовий вимірник — вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці; періодичність — можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності. Цей принцип спрямовано на забезпечення зіставлюваності показників фінансової звітності підприємства у часі. Якщо фінансова звітність не зіставляється на постійній основі, то осмислене порівняння показників за різні періоди часу по суті неможливе.

      Згідно  з вимогами ст. 11 Закону про бухоблік фінансова звітність підприємства включає:

      1) Баланс (форма № 1);

      2) Звіт про фінансові результати (форма № 2);

      3) Звіт про рух грошових коштів (форма № 3);

      4) Звіт про власний капітал (форма № 4);

      5) Примітки до звітів (форма № 5).

      Форми та порядок складання цих звітів містяться відповідно у П(С)БО 2 –  П(С)БО 5, затверджених наказом Мінфіну  України від 31.03.99 р. № 87, а вимоги до змісту інформації, що наводиться у Приміткам до звітів, містяться у всіх П(С)БО. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      2. ОБЛІК ГРОШОВИХ КОШТІВ

      2.1 Організація готівкових  розрахунків на  підприємствах України

      Розрахунки  підприємств за допомогою готівкових грошових коштів (касові операції) здійснюються за певними правилами, встановленими чинним законодавством в області організації готівкогового обігу. Основний документ, який регулює порядок ведення касових операцій –це Положення про ведення касових операцій в національній валюті України, затверджене ухвалою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637. 
Порядок організації готівкових розрахунків підприємств включає, зокрема, організацію зберігання наявних коштів в касі підприємства, порядок встановлення ліміту каси, порядок оформлення касових документів, у тому числі видачу готівки під звіт, ведення касової книги.

      Розрахунки  готівковими коштами підприємства між собою і з громадянами  можуть здійснювати як за рахунок  коштів, отриманих з кас банків, так і за рахунок виручки, отриманої від реалізації товарів (робіт, послуг) і інших касових надходжень.

      Якщо  розрахунки проводяться шляхом внесення готівки до установ банків для  подальшого переліку їх на рахунки  підприємств (підприємців) або фізичних осіб, то такі розрахунки є для покупців (платників засобів) готівкою, а для підприємств – продавців (одержувачів засобів) –безготівковими.

      Прийом, зберігання і витрачання наявних  грошових коштів на підприємстві здійснюється тільки через касу.

      Касою називається приміщення або місце здійснення готівкових розрахунків, а також прийому, видачі, зберігання наявних засобів, інших цінностей і касових документів.

      Ліміт залишку готівки в касі (далі –лімит каси) – це граничний розмір готівки, яка може залишатися в касі підприємства у неробочий час. Тобто зберігати в своїй касі готівку у неробочий час, підприємство має право тільки в межах затвердженого ліміту каси. Вся готівка, яка є в касі понад встановлений ліміт, в кінці дня обов'язково повинна бути здана в банк.

      Відособлені підрозділи підприємств — можуть здавати готівку безпосередньо  в каси такого підприємства або в  будь-який банк для її перекладу  і зарахування на банківські рахунки.

      Здавати готівку можна для зарахування  на будь-який банківський рахунок підприємства за його вибором.

      На  відміну від існуючого раніше порядку, зараз ліміт каси підприємство встановлює собі самостійно (раніше ліміт  каси встановлював банк по поданому підприємству розрахунку -заявке). Ліміт каси встановлюється на підставі Розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі. Такий Розрахунок (його форма затверджена додатком 2 до Положення №637) підписується головним (старшим) бухгалтером і керівником підприємства (або уповноваженою особою).

      Підприємство, яке має поточні рахунки в  декількох установах банків, повинні самі на свій розсуд визначити яким з банків буде встановлений йому ліміт каси.

      Кожне підприємство визначає ліміт каси з  урахуванням режиму і специфіки  його роботи, віддаленості від банку, об'єму касових оборотів (надходжень і витрат) по всіх рахунках, тривалості операційного часу банку, наявності домовленості підприємства з банком на інкасацію. Крім того, ліміт каси розраховується з обліком термінів здачі підприємством готівки для її зарахування на рахунки в банках. Такі терміни узгоджуються з банком і визначаються в договорах банківського рахунку між підприємствами і банками.

      Розрахунок  ліміту каси підприємство складає окремо по підприємству і по кожному його відособленому підрозділу.

      Встановлений  ліміт каси затверджується внутрішніми наказами (розпорядженнями) підприємства. Для відособлених підрозділів ліміт каси встановлюється і доводиться до їх зведення відповідними внутрішніми наказами (розпорядженнями) підприємства.

      Підприємства, що починають свою діяльність, на перші  три місяці їх роботи ліміт каси встановлюють згідно прогнозним розрахункам. Надалі встановлений з урахуванням прогнозних розрахунків ліміт каси переглядається вже по фактичних показниках діяльності.

      Ліміт каси підприємства встановлюють собі на підставі розрахунку среднедневного надходження готівки в касу або їх среднедневной видачі з каси, за рішенням керівника підприємства або уповноваженої їм особи.

      Видача  готівки по витратному касовому ордеру може проводитися тільки в день складання  документа. Виправлення у витратних документах не допускаються.

      Видача  з каси коштів на оплату праці своїм  найманим працівникам підприємство може проводити із засобів, отриманих в банку або з виручки.

      Раніше  було встановлено, що підприємства, що мають податковий борг, здійснюють виплату заробітної платні виключно за рахунок засобів отриманих в установах банків. З наявної виручки такі виплати проводити заборонялося. Зараз подібної заборони не існує. Тобто ніяких обмежень по виплатах з виручки для підприємств, які мають податковий борг Положення №637 не містить.

      Наявні  кошти, отримані підприємством в  установі банку для виплат, що відносяться  до фонду оплати праці, а також  пенсій, стипендій, дивідендів можуть зберігатися понад встановлений ліміт каси протягом 3 робочих днів включаючи день отримання готівки в банку (в сумі, вказаній в переданих в касу платіжних (розрахунково -платіжних) відомостях).

      ******Для проведення цих виплат працівникам віддалених відособлених підрозділів підприємств залізничного транспорту і морських портів готівка може зберігатися в їх касах понад встановлений ліміт каси протягом п'яти робочих днів, включаючи день отримання готівки в банку. Наявні, отримані в банку на інші виплати, повинні видаватися підприємством своїм працівникам того ж дня.

      Суми  готівки, отримані в банку і не використані за призначенням протягом встановлених вище термінів, повертаються підприємством в банк не пізніше за наступний робочий день банку або можуть залишатися в його касі (в межах встановленого ліміту).

      Видача  готівки під звіт. Наявні кошлти видають під звіт для здійснення витрат, пов'язаних з виробничими (господарськими) потребами підприємства, на закупівлю сільськогосподарської продукції, а також на відрядження. 
Підзвітною вважається особа - обов'язково працівник підприємства, якому видані наявні грошові кошти на виробничі (господарські) потреби, на закупівлю сільськогосподарської продукції або на витрати по службових відрядженнях. 
Видача готівки під звіт може проводитися із засобів коштів , що знаходяться в касі підприємства або надійшли до каси у вигляді виручки, за рахунок отриманих касиром по чеку грошових коштів з поточного рахунку підприємства в банку і т.п.