Автор: Пользователь скрыл имя, 06 Мая 2012 в 16:16, курсовая работа
Актуальність теми. Кардинальні зміни в структурі та формах власності, в організації та управлінні виробництвом обумовлюють необхідність удосконалення інформаційної системи бухгалтерського обліку, яка є основою прийняття управлінських рішень.
Важливим завданням, яке постало перед вітчизняною наукою та практикою бухгалтерського обліку, є формування такої інформації про виробничий процес, яка б об’єктивно та оперативно відображала господарську ситуацію в межах підприємства, спрямовувала управлінський персонал на вибір найбільш ефективних шляхів розвитку підприємств.
Дані та показники про затрати як інформаційна сукупність відображають на рахунках. Схематично цей процес показано на рисунках 3.1— 3.3.
Рис.3.1. Спрощена система бухгалтерського фінансового обліку затрат діяльності
Рис.3.2. Загальна побудова бухгалтерського фінансового обліку виробничої діяльності у системі рахунків за простим варіантом.
Примітки. 1. Прямі затрати за елементами. 2. Розподіл (та перерозподіл) непрямих затрат. 3. Зведення затрат та визначення собівартості виготовленої продукції. 4. Калькуляційні процедури визначення фактичної виробничої фінансової собівартості продукції за окремими видами. 5. Визначення собівартості реалізації.
Рис.3.3. Загальна побудова бухгалтерського фінансового обліку виробничої діяльності у системі рахунків за розгорнутим варіантом з використанням класу 8.
Під методом обліку витрат у широкому значенні розуміють сукупність
способів відображення, групування та систематизації даних про витрати, що
забезпечують досягнення певної мети, вирішення конкретного завдання.
Розглядаючи облік витрат і калькулювання як єдиний процес, зазначимо:що
останній складається з двох взаємопов'язаних етапів: перший етап - облік
витрат, що включає організацію аналітичного обліку витрат і розподілу
витрат на виробництво продукції між об'єктами обліку; другий етап -
калькулювання собівартості, що включає операції з визначення собівартості
виробів та одиниць продукції.
З цієї точки зору методи калькулювання можна розглядати як спеціальні методи обліку витрат, що застосовують для розрахунку собівартості визначення видів, груп продукції (робіт, послуг). Таким чином, під методом калькулювання розуміють сукупність прийомів розподілу витрат підприємства за калькуляційними статтями та віднесення їх до об'єкту калькулювання.
Правильний вибір методів обліку витрат визначається особливостями
технологічного процесу та залежить від керівництва і бухгалтерів підприємства.
Сутність методу обліку фактичних витрат полягає у послідовному
накопиченні даних про фактичні виробничі витрати без відображення в обліку даних про їх величину за діючими нормами. Цей метод, як правило, є
традиційним і найбільш поширеним на вітчизняних підприємствах.
Облік фактичних витрат на виробництво будується на наступних
принципах: повне та документально оформлене відображення прямих витрат
на виробництво в системі рахунків бухгалтерського обліку; облікова
реєстрація їх у період виникнення в процесі виробництва; локалізація
витрат за видами виробництв, характером витрат, місцями виникнення,
об’єктами обліку та носіями витрат; віднесення фактичних виробничих
витрат на об'єкти їх обліку та калькулювання; порівняння фактичних
показників з плановими.
Своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий при такій організації обліку, за якої причини змін собівартості, допущення перевитрат і отримання економії засобів та коштів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й щоденно в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації та поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод, який застосовується в різних галузях промисловості (рис. 3.4).
Рис. 3.4. Калькулювання собівартості при нормативному методі обліку
3.2. Облік загальновиробничих витрат, порядок їх розподілу і списання
Загальновиробничими витратами називаються витрати, пов’язані з організацією виробництва у цехах та на дільницях.
Загалом до загальновиробничих (накладних) витрат належить [18]:
- витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць та інше);
- амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;
- амортизація нематеріальних активів загальновиробничого призначення;
- витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;
- витрати на вдосконалення технології та організації виробництва, підвищення якості продукції;
- витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інші утримання виробничих приміщень;
- витрати на обслуговуваня виробничого процесу (оплата праці загальновиробничому персоналу, відрахування на соціальні заходи);
- витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції;
- витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища;
- інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв та інше).
Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і зінні.
Відповідно до П(С)БО №16 перелік і склад постійних і змінних загальновиробничих витрат установлюється підприємством [2].
До змінних належать витрати на обслуговування та управління виробництвом (цехів, дільниць), які змінюються прямо пропорційно зміні обсягу виробництва. Такі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (заробітної плати, робочих годин, обсягу діяльності, прямих витрат та інші), виходячи з фактичної потужності звітного періоду. Таким чином, змінні загальновиробничі витрати повністю включаються до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) в періоді їх виникнення, тобто списуються на витрати виробництва (облік яких ведеться на 23 рахунку “Виробництво”) в дебет рахунка 23 щомісяця в повному обсязі.
До постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування та управління виробництвом, які залишаються незмінними (чи майже незмінними) із зміною обсягу діяльності.
Постійні виробничі (накладні) витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат, та інше) за нормальної потужності.
Нормальна потужність - це очікуваний середній обсяг діяльності, який може бути досягнуто за умов звичайної діяльності підприємства протягом декількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обсягу обслуговування виробництва.
Величина нормальної виробничої потужності визначається підприємством самостійною і зазначеною в наказі про облікову політику підприємства. Якщо випуск продукції у звітньому періоді нижчий за нормальну потужність підприємства, то загальновиробничі витрати розподіляються згідно з нормальною потужністю підприємства (витрати в межах нормальної потужності списуються на собівартість продукції, а витрати понаднормові – на фінансові результати).
Якщо випуск продукції у звітньому періоді вищий за нормальну потужність підприємства, всі загальновиробничі витрати списуються на виробничу собівартість. Нерозподілені загальновиробничі витрати включаються до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їхнього виникнення разом з виробничими витратами нормативними та понаднормативними.
Отже, загальновиробничі постійні витрати формуються протягом звітнього періоду у одинакових розмірах незалежно від обсягу продукції, виконаних робіт, наданих послуг.
Як зазначалося вище, облік загальновиробничих витрат здійснюється на рахунку 91. Його економічна характеристика наведена за схемою.
Рис. 3.5. Схема побудови рахунку 91 «Загальновиробничі витрати»
На рахунку 91 “Загальновиробничі витрати” виробничі підприємства обліковують протягом місяця виробничі накладні витрати на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного і допоміжного виробництва, а також витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування.
За дебетом рахунку 91 “Загальновиробничі витрати” відображається сума визнаних витрат, за кредитом – щомісячне за відповідним розподілом списання загальновиробничих витрат на рахунки 23 “Виробництво” та 90 “Собівартість реалізації”.
Порядок розподілу загальновиробничих витрат встановлений додатком 1 до П(С)БО 16 “Витрати”. Наказом Міністерства фінансів України від 14 червня 2000 року № 131 та його подальшим доповненням, внесені зміни до порядку розрахунку розподілу загальновиробничих витрат [2].
Розподіл і списання з рахунку 91 загальновиробничих витрат здійснюється за спеціальним розрахунком, форма якого є в додатку до П(С)БО 16 “Витрати” зі змінами і доповненнями. Згідно з цим Положенням для розподілу змінних та постійних загальновиробничих витрат на кожен об’єкт витрат застосовуються бази розподілу пропорційно до зміни обсягу діяльності. Виходячи із фактичної потужності (змінні витрати) або нормальної потужності (постійні витрати) базами розподілу загальновиробничих витрат можуть бути: години праці, заробітна плата, обсяг діяльності, прямі витрати тощо.
Отже, підприємству надається право самостійно вирішувати, яку базу розподілу загальновиробничих витрат застосовувати.
Загальна сума розподілених та нерозподілених загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.
Необхідно підкреслити, що порядок розподілу загальновиробничих витрат принципово змінився, хоч можлива база розподілу цих витрат (години праці (машино-години), заробітна плата, обсяг діяльності, прямі витрати тощо) як база розподілу застосовувалась і раніше. Тому, на погляд автора, для кращого розуміння та засвоєння нового порядку розподілу загальновиробничих витрат, установленого П(С)БО 16 “Витрати”, доцільно більш детально розглянути особливості нового порядку розподілу загальновиробничих витрат.
Перелік і склад змінних і постійних витрат установлюються підприємством з урахуванням змісту загальновиробничих витрат, встановленого пунктом 15 П(С)БО 16 “Витрати”.
Важлива особливість нового порядку розподілу загальновиробничих витрат полягає в тому, що змінні витрати повністю розподіляються і списуються на витрати виробництва, а постійні витрати розподіляються та списуються на витрати виробництва в розрахунковій (плановій) сумі, але не більше суми фактичних постійних загальновиробничих витрат.
На виробничих підприємствах, потужність яких у звітному періоді була нижчою за нормальну, частина постійних загальновиробничих витрат прямо відноситься на собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг).
Фактичні постійні витрати, які перевищують розрахункову суму (нерозподілені постійні витрати), включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення на основі розрахунку наступною контировкою:
Дт 90 “Собівартість реалізації”, субрахунки 901 і 903
Кт 91 “Загальновиробничі витрати”
Якщо згідно з розрахунком постійні розподілені витрати в розрахунковій (плановій) сумі перевищують фактичну суму цих витрат, то на витрати виробництва списується фактична їх сума (див. змінений розрахунок за 2-й звітний період в додатку 1 до П(С)БО 16 “Витрати”).
Розрахунок розподілу загальновиробничих витрат складається з двох частин:
1. База розподілу та загальновиробничі витрати за нормальною потужністю (рядки 1-5 розрахунку).
У цій частині розрахунку визначають розрахункову (планову) суму змінних і постійних витрат в гривнях (з достатньою точністю) на одиницю бази розподілу – на машино-годину, на одну гривню зарплати, на одну гривню прямих витрат тощо.
2. База розподілу за фактичною потужністю і фактичні загальновиробничі витрати (рядки 6-13 розрахунку).
Таким чином, за зміненим розрахунком розподілу загальновиробничих витрат, наведеним у додатку 1 П(С)БО 16, на списання розподілених загальновиробничих витрат мають бути складені бухгалтерські проводки.
У зв’язку з тим, що розрахунок розподілу загальновиробничих витрат за встановленою формою складається в узагальнених сумах змінних та постійних загальновиробничих витрат, для розподілу та віднесення цих витрат на кожен об’єкт калькулювання необхідний допоміжний розрахунок. Він складається на основі показників розподілу загальновиробничих витрат за фактичною потужністю.
Цей допоміжний розрахунок рекомендується складати аналогічно тому, як складається розрахунок розподілу заготівельно-транспортних витрат на окремі види (групи) продукції (робіт, послуг). Різниця в тому, що замість суми основних матеріалів вказуються назва та сума бази розподілу за фактичною потужністю (машино-години, зарплата тощо), а замість середнього відсотка витрат – середня сума загальновиробничих витрат, списаних на витрати виробництва, на одиницю фактичної бази розподілу (на одну машино-годину, на одну гривню зарплати тощо).
Допоміжний розрахунок розподілу загальновиробничих витрат на окремі види (групи) готової продукції служить основою тільки для записів в аналітичному обліку витрат на виробництво за видами (групами) готової продукції (робіт, послуг) до рахунку 23 “Виробництво”.