Облік процесу виробництва

Як було зазначено, процес виробництва як сукупність завжди виступає у своїй двоїстості (подвійності), з одного боку, як процес споживання різних ресурсів, а з іншого — як виготовлення нового продукту праці. У цій двоїстості (подвійності) процесу виробництва виявляються два аспекти, які підлягають самостійному вивченню: перший — процес використання різних речовин та сил природи (виробниче споживання), другий — процес виготовлення нового продукту праці (виробництва). Кожний аспект є самостійним об'єктом пізнання (вивчення). У самостійності проявляється їхня протилежність, і як результат — індивідуальність.

Кожен аспект вивчається одночасно і в натуральному, і у вартісному вираженнях, формах.

Як самостійні об'єкти вивчення (пізнання, обліку) процеси споживання (використання) ресурсів і виготовлення (створення) нового продукту праці протистоять один одному як сукупності, спільності та об'єкти пізнання.

Разом із тим між цими об'єктами є діалектичний взаємозв'язок та взаємозумовленість, яка одночасно характеризує їх як єдність. Ця єдність виявляється у тому, що обидва аспекти вивчаються як спільність (сукупність) у своїх технологічних та організаційних параметрах. У цій єдності аспекти втрачають свою індивідуальність та виступають як сукупність (спільність). Як спільність два аспекти процесу виробництва формують третій аспект — процес перетворення (трансформації) ресурсів на новий продукт праці, який виступає як третій об'єкт пізнання (тобто вивчення, обліку) [13,c.226].

Таким чином, процес виробництва як єдність і предмет вивчення розподіляється на три самостійні об'єкти вивчення:

1. Речовини та сила природи (ресурси), які використовують.

2. Новий продукт праці (виріб, послуга).

3. Процес перетворення речовини та сил природи на новий продукт праці.

Наведені три ознаки характерні для кожного виробництва, тому що у будь-якому виробництві незалежно від його технології, організації та майбутнього продукту праці для здійснення процесу виробництва необхідно використовувати різні ресурси, речовини та сили природи. Вивчення їх натуральних та вартісних характеристик — задача бухгалтерського обліку. Таким чином, на початковій стадії будь-якого виробництва вивчаються (тобто обліковуються) процеси використання речовини та сил природи, які й виступають як об'єкти пізнання (обліку).

Крім того, процес виробництва вивчається як процес поєднання праці, предметів праці та засобів праці, тобто різних речовин та сил природи, з метою одержання нового продукту праці. Це поєднання відбувається залежно від характеру технології та організації виробництва. При цьому не має значення характер продукту праці — центнер цукру, пара взуття, трактор чи робота або послуга. Вивченню (обліку) підлягають процеси поєднання, видозмінювання, розміру, якості використовуваних ресурсів, їх натуральні та вартісні параметри. Іншими словами, у бухгалтерському обліку має відобразитися хід технологічного процесу - перетворення ресурсів на готовий продукт. Не має також значення характер технології — механічна або органічна, тип виробництва — індивідуальний, серійний або масовий, чи якась інша ознака виробництва. Вивченню у будь-якому разі підлягають процеси перетворення (трансформації) ресурсів у новий продукт праці, їх натуральні та вартісні характеристики. Об'єктами вивчення у цьому аспекті виступають натуральні та вартісні характеристики переданих у виробничий процес ресурсів до моменту їх повного перетворення у новий продукт праці. Цей процес становить комерційну таємницю підприємства та є змістом внутрішньогосподарського обліку.

У процесі виробництва завжди з'являється новий продукт праці. Він може мати натуральну (тонна цукру, пара взуття, трактор тощо) або умовну форму (робота, послуга тощо), але незалежно від форми у бухгалтерському обліку обов'язково мають відбитися натуральні та вартісні характеристики нового продукту праці. У цьому аспекті об'єктом вивчення (обліку) є новий продукт праці, його натуральні та вартісні параметри [8,c.113].

Різноманітність речовин та сил природи, які використовують у процесі виробництва, в економічній літературі називають моментами виробництва — праця, предмети праці та засоби праці. Ці моменти згруповані в елементи затрат. У різні часи це групування мало свої особливості. Сьогодні у практичній роботі підприємств прийнята єдина система елементів затрат. Це матеріальні затрати (за винятком зворотних відходів), затрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація, інші операційні затрати. Отже, елементів затрат існує п'ять. Вони єдині для всіх підприємств незалежно від галузевої належності. Ці елементи затрат не підлягають ні поширенню, ні скороченню. Для внутрішніх потреб підприємства можуть їх деталізувати.

Натуральні характеристики ресурсів, які використовують у процесі виробництва, визначені системою вимірювання СІ (Міжнародною системою одиниць), а вартісні — грошовою одиницею (гривня).

Різні види готових виробів також мають бути обліковані за натуральними та вартісними характеристиками. Натуральні характеристики визначаються контрактами, прейскурантами, ТУ тощо, а вартісні — грошовою одиницею. Але вартісні характеристики готового продукту мають бути розподілені на калькуляційні елементи — статті затрат (елементи собівартості). Для фінансових потреб вони визначені Н(С)БОЗЗ. Для внутрішньогосподарських потреб вони визначаються галузевими особливостями та внутрішніми потребами управління [12,c.63].

Деталізація третього аспекту бухгалтерського обліку процесу виробництва залежить від конкретних умов, властивостей та характеру технології й організації виробництва та визначається індивідуальними особливостями. Інколи виготовлення одного продукту різними технологічними прийомами вимагає різної системи групування статей витрат собівартості. Наприклад, виготовлення хліба на лініях безперервного тістоприготування або у діжах у бухгалтерському обліку буде мати різні групування собівартості.

Ця деталізація конкретизується для побудови внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, є комерційною таємницею.

Вищенаведене узагальнює Рисунок 1.4.

Взаємозв'язок бухгалтерського обліку затрат виробництва у фінансовому та внутрішньогосподарському обліку

Рис.1.4. Схема відображення взаємозв’язку затрат виробництва у різних видах обліку

Водночас для побудови як бухгалтерського, фінансового, так і внутрішньогосподарського обліку затрат виробництва велике значення має застосування методу класифікації і, перш за все, класифікації затрат, технології і організації виробництва, готової продукції.

Оскільки фінансовий та внутрішньогосподарський облік затрат тісно пов'язані між собою, то у наступних розділах курсової роботи будуть наведені основні ознаки класифікації затрат, технології, організації та виробів.

Таким чином, управління затратами та собівартістю — важливий елемент управління господарством. Основними напрямами цієї роботи є: обґрунтування рішень про припинення виробництва продукції, визначення ціни продукції, визначення рентабельності, побудови внутрішньогосподарських відносин, правомірність та доцільність організаційно-технічних заходів тощо.

На основі вищенаведеного, а також змісту процесу виробництва та значення показника фінансової собівартості в управлінні господарством дозволяють визначити взаємозв'язок обліку затрат виробництва у фінансовому та внутрішньогосподарського обліку.

Розділ 2

Класифікація виробничих витрат

2.1. Економічний зміст виробничих витрат

У виробничому процесі підприємства використовують різні за своїм характером та властивостями речовини і сили природи. В економічній літературі цей процес прийнято називати затратами. Але за своїм змістом термін «затрати» є багатогранним і багатоаспектним.

Класифікація затрат потрібна для визначення вартості продукції та відповідно для ціноутворення; для визначення собівартості продукції, тобто локальних затрат. Велике значення класифікації затрат в управлінні ними і перш за все для здійснення калькуляції собівартості продукції для різних потреб управління.

Затрати підприємств за своїм характером різні. Вони можуть бути пов'язані з виробничим процесом безпосередньо або можуть бути з ним не пов'язані, але з погляду суспільних потреб є обов'язковими, тобто неминучими.

У межах конкретного виробничого господарського формування до затрат, які безпосередньо пов'язані з процесом виробництва, належать затрати, пов'язані ось із чим [22,c.59]:

- підготовкою та освоєнням виробництва;

- виготовленням (поточним виробництвом) продукції;

- удосконаленням технології та організації виробництва (некапітального характеру);

- винахідництвом та раціоналізаторством;

- обслуговуванням виробництва;

- забезпеченням нормальних умов праці;

- набором робочої сили;

- управлінням виробництва;

- підготовкою та перепідготовкою кадрів;

- збутом продукції та деякі інші.

Разом із тим слід відмітити, що виробничі підприємства можуть здійснювати не тільки виробництво та збут продукції, але і ряд інших видів діяльності: підготовку кадрів, науково-дослідні роботи, обслуговувати різні побутові, культурні та інші потреби своїх працівників. Уся ця діяльність також пов'язана з використанням різних речовин та сил природи, тобто пов'язана із затратами. Тому першою ознакою поділу затрат є належність їх до виду діяльності. В економічній практиці види виробничої діяльності поділяють на: основну, та неосновну (інші допоміжні, обслуговуючі та забезпечуючі).

У межах кожного виду діяльності виробляють певний вид продукції: вироби, роботи або послуги. Основне завдання бухгалтерського обліку — визначити усі цільові ознаки (Рисунки 1.1. – 1.3.). Але головним є визначення вартісних параметрів і перш за все — собівартості.

Щодо собівартості усі затрати поділяють на дві групи: перша — затрати, які включаються до собівартості; друга — які не включаються до собівартості. Таким чином, другою ознакою класифікації затрат є розмежування їх за собівартістю.

Склад затрат, які включаються або не включаються до собівартості продукції, визначається законодавчо.

Вартість та собівартість продукції формуються із затрат, які здійснюються в межах або за межами виробництва. Тому затрати безпосередньо пов'язані або з виготовленням продукції, або з її реалізацією, або з управлінням. Перша група затрат формує виробничу собівартість, друга — витрати зі збуту (продажу), третя — витрати на управління. Разом три групи формують повну собівартість продажу продукції (послуг, робіт).

Затрати можуть класифікуватися і за такими двома ознаками: загальноекономічні та планово-облікові (кошторисно-облікові) фінансові.

За ознакою «Загальноекономічні» затрати класифікуються: за відношенням до форм праці (жива, уречевлена); форм вартості (трудові, матеріальні, грошові); за роллю і характером (основні, накладні); призначенням (технічні, організаційні); відношенням до обсягу виробництва (умовно-змінні, умовно-постійні); сферою виникнення (виробничі, позавиробничі).

Класифікація затрат за загальноекономічними ознаками слугує для аналізу процесу виробництва за укрупненими (збільшеними) масштабами. Вона непридатна для побудови планово-економічної роботи в межах господарств.

Для побудови фінансової — планової та облікової роботи, управління затратами, формування фінансових показників прибутків та доходів, фінансових відносин з державою, страховими організаціями в управлінні економікою прийнята планово-облікова класифікація витрат. При цьому затрати класифікують за такими ознаками [20,c.227]:

- елементами кошторису (елементи затрат);

- способом віднесення затрат на виробничу собівартість продукції та об'єктом обліку затрат — прямі, непрямі;

- елементами виробничої собівартості;

- сферами виникнення — виробничі, позавиробничі — збут;

- календарними фінансовими періодами — поточного періоду (калькуляційного), до- та післякалькуляційного періоду.

Фінансова планово-облікова (кошторисно-облікова) класифікація має велике значення для організації економічної роботи на підприємствах, в управлінні економікою господарства. Без неї неможливі здійснення нормування, планування, організація, контроль, аналіз та управління затратами визначення фінансових характеристик (показників) діяльності, доходу, прибутку.

Зважаючи на те, що виробничі витрати є породженням відповідних факторів виробництва, їх економічний зміст можна визначити як спожиту частку виробничих ресурсів.

Витрати – це використані у процесі виробництва різні речовини і сили природи на виготовлення нового продукту праці. В умовах товарного виробництва грошовий вираз суми витрат на виготовлення конкретного продукту називають собівартістю. Зміст термінів витрати і собівартість поєднується в понятті витрати виробництва.

Згідно з П(С)БО 16 «Витрати» витратами визнаються [17]:

1. Витрати визнаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням зобов’язань.

2. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

3. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

4. Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

5. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.