Незалежність аудиту

Крім вище перелічених вимог  сучасний аудитор зобов’язаний суворо дотримуватися норм професійної  етики, передбачені Кодексом професійної  етики аудитора. Аудитор має бути незалежним, об’єктивним у своїй роботі, чесним, передбачливим, зобов’язаний зберігати таємниці клієнтів.

Професійна етика визначає:

- моральні норми для спеціалістів, які повинні забезпечити найкраще  виконання професійних обов’язків;

- взаємовідносини у професійних  колективах;

- специфічні моральні норми,  притаманні конкретній професії;

- особливості професійного виховання.

Зараз як ніколи постає проблема незалежності аудитора. Тобто, незалежність аудитора можна розглядати з декількох сторін: незалежності з боку державних органів виконавчої і законодавчої влади;  незалежності з боку будь – яких інших фізичних чи юридичних осіб з корисливих мотивів; незалежності з боку  виплати гонорарів. Аудитор, по закінченні своєї перевірки, повинен винести свою незалежну думку про достовірність фінансової звітності суб’єкта господарювання та дотримання законодавства України і сформувати її у звітні документи у вигляді аудиторського висновку.

Світова практика також немає єдиного  підходу до вирішення цієї проблеми. Хоча, необхідно зауважити що на відміну від України, в США існує обмеженість незалежності аудиторів, а контроль над аудиторською діяльністю носить відкритий і публічний характер.

Проблема незалежності аудиторської діяльності притаманна не лише для  України, але й для країн всього колишнього Радянського Союзу. Ця проблема існувала і буде існувати в нашому демократичному суспільстві. Нам потрібно просто зменшити, а по можливості ліквідувати умови за яких можливе порушення основного принципу аудиту – незалежності.

Особливу увагу при вирішенні даного питання потрібно приділяти керівникам аудиторських фірм. Керівникам можна запропонувати особливу увагу звертати при доборі кадрів в аудиторську фірму, на їх практику та досвід;  керівництво повинно регулярно переглядати мінімальні вимоги щодо рівня підготовки аудиторів, які добираються; проводити інформаційні роботи і повідомляти свій персонал про вимоги незалежності; повідомлення аудитора про можливість існування загрози незалежного аудиту.

          Можна  також виділити деякі пріоритетні  заходи для підвищення незалежності аудитора від менеджменту підприємства й одержання від аудитора більш об'єктивної інформації, а саме: ротація аудиторів не рідше, ніж раз на 5 років і заборона надання аудиторських і консалтингових послуг однією і тією ж компанією з метою запобігання    «зрощування» аудитора  з  менеджментом компанії (хоча останнє питання спірне); проведення контролю якості роботи аудиторських компаній силами професійних організацій (САУ); проведення конкурсу серед незалежних    аудиторів    за участю професійних організацій (САУ) тощо.

         Аудитор  не тільки повинен бути незалежним  на ділі, але і не може допускати  виникнення обставин, здатних поставити  його незалежність під сумнів  в очах громадськості.

Потрібно завжди пам’ятати, що успіх  аудитора максимально залежить від його чесності, незалежності, сумлінності, компетентності, об’єктивності і професіоналізму.

Говорячи про професійну етику, аудитор має пам’ятати про  репутацію професії, утримуючись  від будь – яких дій, що дискредитують  її. Аудитор повинен розуміти важливість функціонування дієвої, об’єктивної аудиторської діяльності, а також свою роль у досягненні загальної довіри до аудиторської перевірки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Проблема незалежності в аудиторській діяльності

Отримавши замовлення на проведення аудиту та уклавши договір, аудиторська фірма бере на себе певні зобов'язання, які аудитор повинен виконувати, незалежно від його волі та думки.

 Крім того, аудиторська фірма  повністю залежить від керівника  підприємства, який оплачує її  послуги. Аудит - це платна послуга, отже незалежність аудитора підлягає сумніву, оскільки аудитор має певні обов'язки перед замовником аудиту, який може чинити на аудитора тиск. Тобто матеріальне забезпечення аудитора залежить від фінансування, яке здійснюється замовником.

  Значну роль для фактора незалежності має повний і вільний доступ аудитора до всіх документів та його право отримати необхідну інформацію від осіб або організацій, що мають такі документі. Крім того, згідно зі статтею 22 Закону України "Про аудиторську діяльність" аудитор не має права без погодження із замовником отримувати необхідну йому інформацію від сторонніх осіб без погодження із замовником.

  Аудитор незалежний тоді, коли він вільний від контролю або впливу з будь-якого боку. Для досягнення повної незалежності аудиторська організація повинна володіти таким статутним капіталом, який би свідчив про її певну фінансову забезпеченість. Але в законодавстві України не передбачається обов'язкового створення мінімального розміру статутного капіталу для аудиторських фірм. Приватно практикуючі аудитори мають право не створювати статутний капітал.

 З метою удосконалення та  вирішення проблеми незалежності  аудиторів треба передбачити:

* Обговорення в законодавстві  України обов'язкового формування  мінімального розміру статутного капіталу при державній реєстрації аудиторських фірм;

* Розширення форм та видів  відповідальності аудитора за  надання неправдивого висновку;

* Подальше удосконалення нормативної  і методологічної бази аудиту.

  На підставі вище сказаного, необхідно удосконалити систему національних нормативів аудиту стосовно принципу незалежності аудита. Вихід в світ Національних нормативів аудиту є значною подією в житті аудиторського руху в Україні. Однак практичне використання нормативів показує, що деякі з них мають значні недоліки, тому подальша розробка національних нормативів аудиту має велике значення. Крім того, удосконалення національних нормативів аудиту сприятиме переходу аудита до міжнародних стандартів, а також у майбутньому приведе до інтеграції вітчизняного аудиту в європейську аудиторську професійну спільноту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Фактори загрози незалежності аудиту та шляхи їх ліквідації

Метою даного розділу є систематизація основних факторів, що негативно впливають на реалізацію принципу незалежності аудиту й пропозиція можливих шляхів усунення впливу цих факторів.

Необхідно розуміти, що повна незалежність аудиту недосяжна. Основне протиріччя полягає в  тому, що аудиторська організація  здійснює підприємницьку діяльність, що несумісно з повною незалежністю. Ціль досліджень повинна полягати в істотному просуванні у даному напрямку, а не в спробі вирішити в принципі нерозв’язну проблему.

Проблема незалежності зовнішніх аудиторів завжди супроводжувала аудиторську професію і досягла своєї критичної точки на початку поточного сторіччя в результаті гучних провалів найбільших зовнішніх аудиторів в США та Великобританії. В 2002 році в США був прийнятий Sarbanes-Oxley Act (далі - Акт), який серед інших питань корпоративного управління ввів пряму заборону на деякі супутні послуги, які можуть надаватися зовнішніми аудиторами в США. Акт забороняє зовнішнім аудиторам надавати своїм клієнтам послуги бухгалтерського обліку, розробки інформаційної системи фінансової інформації, оцінки активів, внутрішнього аудиту та юридичного обслуговування.

Міжнародні Стандарти Аудиту (МСА) в Кодексі Етики для Професійних  Бухгалтерів (далі Кодекс) також порушують  проблему незалежності зовнішніх аудиторів. Однак положення Кодексу носять скоріше роз’яснювальний та рекомендаційний характер, ніж є правилом для беззастережного виконання. Незважаючи на відсутність прямої заборони, Кодекс визнає існування проблеми та рекомендує аудиторам уникати потенційних ризиків, пов’язаних з можливістю часткової втрати незалежності. Українське законодавство, крім професійного регулювання у вигляді МСА та ЗУ «Про аудиторську діяльність», більше ніде не торкається цієї проблеми. Наведені в Законі України «Про аудиторську діяльність» економічні аспекти незалежності аудитора обмежені і не враховують вимог міжнародних стандартів.

  Аналіз аудиторської практики  в Україні показує, що українські аудитори не мають над собою прямого державного контролю. Вони самостійно привласнюють собі відповідні кваліфікації й стежать за якістю виконання професійних обов’язків. Але в Україні має місце схований процес обмеження незалежності аудиторів з боку держави. Зокрема, шляхом створення «реєстрових аудиторів». Приміром, Закон України «Про фінансові послуги й державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року вимагає, щоб аудиторські перевірки фінансових установ проводилися тільки аудиторами, внесеними у відповідні реєстри, які ведуться державними органами, що здійснюють регулювання фінансових установ і ринків фінансових послуг. У свою чергу Закон України «Про банки й банківську діяльність» зобов’язує проводити аудиторську перевірку банку аудитором, що має сертифікат Національного банку України на аудиторську перевірку банківських установ. ДКЦБФР своїм рішенням № 331 від 28 липня 2004 року встановила, що аудит фінансових установ, що надають послуги на ринку цінних паперів, з 2 січня 2005 року можуть проводити лише ті аудитори, які зареєструвалися в реєстрі ДКЦБФР, що  ведуться  державними органами, які здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг.

Однак слід зазначити, що на відміну  від інших країн законодавчо  українські аудитори не мають над  собою прямого державного контролю. Згідно ЗУ «Про аудиторську діяльність»  АПУ діє як незалежний орган і  самостійно привласнює аудиторам відповідні кваліфікації й стежить за якістю виконання професійних обов’язків. На яких  тоді підставах у Законі «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що аудит фінансових установ повинні проводити тільки включені до реєстру ДКЦБФР аудитори. Дане положення в Законі суперечить і не підтверджене ЗУ «Про аудиторську діяльність». Таким чином,  в Україні має місце схований процес обмеження незалежності аудиторів з боку держави. Істотний недолік даного моменту проявляється в тім, що аудитору, якому за «неправильну» поведінку загрожує виключення з реєстру, важко бути об’єктивним і незалежним при перевірці фінансової установи. Хоча з іншої сторони додаткова сертифікація дозволяє переконатися у високій кваліфікації аудитора в сфері фінансових послуг. Але виходячи з того, що ця діяльність не є такою вже специфічної, і якісний аудит фінансових установ може бути здійснений і при наявності сертифіката АПУ, можливо необхідне скасування інституту «реєстрових аудиторів». Або принаймні   необхідно внести відповідні виправлення в ЗУ «Про аудиторську діяльність».

Що стосується реєстрів НБУ, то незважаючи на те, що це так само схований процес обмеження незалежності аудиторів, скасування сертифікатів серії Б  були б нераціональним, тому що банківська діяльність має безліч особливостей і потребує специфічних знань, що істотно відрізняє її від інших видів діяльності. Тому додаткова сертифікація з боку НБУ є доцільною для підтвердження професійної придатності аудитора, крім того це обговорено в ЗУ  «Про аудиторську діяльність», а значить не суперечить законодавству в сфері аудита.

Деякі автори вважають, що зменшити залежність аудитора від клієнта допомогло  б введення обов’язкової ротації  аудиторів, що полягає в тім, що підприємства час від часу зобов’язані міняти аудиторські фірми. Вважається, що ротація аудиторів досить корисна, тому що багато аудиторських фірм за роки спільної роботи фактично «зростаються» зі своїми клієнтами. Однак, по-перше, мало віриться в те, що ротація в Україні буде проведена досить безболісно. По-друге, багато аудиторських фірм тримаються тільки на постійних клієнтах, яких «розібрали» в основному ще в часи обов’язкового аудита. Таким чином, ця пропозиція є не зовсім прийнятною, тому що чим довше аудитор працює з підприємством, тим краще він знає особливості його діяльності та проблемні ділянки, а тому аудит може бути проведений ефективніше за умови відсутності інших факторів з боку підприємства, які загрожують незалежності аудитора. Тому можна запропонувати введення обов’язкової ротації аудиторів усередині аудиторської фірми, що полягає в тім, щоб аудиторська фірма час від часу міняла склад аудиторської групи, що перевіряє дане підприємство довгий час. Якщо ж є будь-які ознаки погрози незалежності аудита, викликані суб’єктивними відносинами, що виникли за довгі роки роботи, то необхідно змінити саму аудиторської фірми.

Необхідно також підвищення контролю якості аудиторських послуг шляхом розробки внутрішніх правил і процедур, спрямованих  на контроль і моніторинг якості робіт, виконаних у ході аудиторської перевірки. Тому що порушення незалежності може траплятися не тільки з боку самої аудиторської фірми, але і з боку конкретного  аудитора, який виконує аудит. Тому його робота повинна перевірятися за допомогою внутрішніх правил і процедур з боку керівника аудиторської перевірки та старшого аудитора. Крім того, доповнюючи цю думку, доцільним було б установити в кожній аудиторській організації правила й процедури, що вимагають від всіх аудиторів негайно доповідати керівництву про всі порушення принципу незалежності, що виникають у результаті покупки, одержання в спадщину майна (прав) або придбання в іншій формі фінансової зацікавленості у перевіряємому клієнтові.

Крім того доцільним було б, щоб  аудиторські фірми  займалися  винятково аудитом. Консультаційний  і провідний бухгалтерський облік  повинні  самостійно здійснювати окремі фірми не в складі аудиторських фірм та без сертифікатів

Надання аудиторських послуг не повинне  створювати фінансову залежність аудитора від аудиюємої організації.

Фінансова залежність виникає  тоді, коли сукупний річний дохід аудиторської фірми у великому процентному співвідношенні становлять гроші, отримані від аудиюємої організації. Щоб запобігти цьому, на нашу думку, аудитор не повинен допускати виникнення ситуації, при якій загальний розмір гонорару, одержуваного від аудиюємої організації, становить значну частку в загальному розмірі доходів, одержуваних аудиторами, коли залежність від такого клієнта та страх втратити такого клієнта можуть створити загрозу виникнення особистої зацікавленості.