Матерыальны ресурси

виготовлення. Первісна вартість запасів у бухгалтерському  обліку не змінюється, крім випадків, передбачених П(С)БО 9. Запаси відображаються за чистою вартістю реалізації, якщо на дату балансу їх ціна знизилася, або вони зіпсовані, застаріли, або іншим чином втратили первісно очікувану вигоду.

     Оцінка  вибуття запасів у разі відпуску матеріалів у виробництво, продажу  або іншому вибутті згідно з П(С)БО 9 здійснюється по одному з таких методів :

     1. Ідентифікованої собівартості одиниці  запасів;

     2. Середньозваженої собівартості;

     3. Собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

     4. Нормативних затрат;

     5. Ціни продажу.

     Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, які мають однакове призначення і однакові умови використання, застосовується тільки один із зазначених методів.

     Таким чином, матеріальні ресурси є найбільш важливою і значною частиною активів підприємства, вони займають особливе місце у складі майна та домінуючі позиції у структурі витрат підприємств різних сфер діяльності, при визначенні результатів господарської діяльності підприємства та при висвітленні інформації про його фінансовий стан. 

1.2. Огляд нормативно-законодавчих документів, що регламентують облік матеріальних ресурсів 

       При організації бухгалтерського обліку і аудиту матеріальних ресурсів необхідно використовувати нормативно-законодавчі документи, що зазначені в таблиці 1.1. 
 
 
 
 
 
 

       Таблиця 1.1

Нормативні  документи з організації  бухгалтерського обліку і

матеріальних  ресурсів

Продовження табл. 1.1

       Таким чином, існує ряд затверджених Міністерством  фінансів України нормативних документів, яких повинен дотримуватися бухгалтер  при організації бухгалтерського  обліку матеріальних ресурсів. 

1.3. Критична оцінка проблемних питань  обліку матеріальних ресурсів підприємства в Україні 

     За  сучасних умов господарювання досить вагомим стало питання контролю наявності та збереження матеріальних ресурсів на підприємствах. Ефективне використання матеріальних ресурсів – це дуже актуальна тема не лише для державних підприємств, але  також і для комерційних структур.

     Інвентаризація  – один з найважливіших методів бухгалтерського обліку, яким забезпечується перевірка і документальне підтвердження достовірності даних бухгалтерського обліку про наявність і стан матеріальних ресурсів та звірення фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку з врегулюванням виявлених різниць і відображенням результатів інвентаризації в обліку.

     Інвентаризація  дозволяє перевірити достовірність документального оформлення господарських операцій та їх відображення в бухгалтерському обліку, а також здійснити необхідні виправлення і уточнення в облікових регістрах підприємства. Зараз над питанням вдосконалення методики проведення інвентаризації матеріальних ресурсів надзвичайно загострилась увага.

     Таким чином, інвентаризація сприяє реалізації контрольної функції обліку, дає  можливість виявити випадки необґрунтованого зменшення вартості матеріальних ресурсів, а відповідно і зменшення вартості активів підприємства. Правильно організована інвентаризаційна робота має велике значення у контролі та збереженні майна підприємства та, в свою чергу, забезпечує достовірність його відображення у фінансовій звітності підприємства і є важливим чинником для прийняття виважених та доцільних управлінських рішень керівником підприємства. А повнота і своєчасність проведення інвентаризації матеріальних ресурсів, забезпечує належне їх документальне оформлення і відображення в обліку.

     З метою визначення забезпеченості підприємства виробничими засобами, умов їх використання та пошуку резервів підвищення ефективності проводиться аналіз їх стану оскільки вони чинять значний вплив на результативність виробничого процесу в цілому.

     Необхідною  умовою випуску продукції, зниження її собівартості, зростання прибутку та рентабельності є повне й своєчасне забезпечення підприємства оборотними засобами. Відомо, що зростання потреби підприємства в оборотних засобах може відбуватися екстенсивним чи інтенсивним шляхом. Перший напрямок призводить до зростання питомих матеріальних витрат на одиницю продукції, а другий забезпечує їх скорочення і зниження собівартості продукції.

     Продуктивність  виробничих основних засобів залежить не лише від їх технічного стану, але  й  від своєчасності надходження предметів праці для обробки на машинах, устаткування тощо. Це вказує на пряму залежність і взаємозв’язок основних та оборотних засобів. Отже, у процесі аналізу слід визначити ступінь співвідношення зазначених ресурсів, які у сукупності складають виробничі засоби.

     Стабільність  фінансового стану підприємства залежить від правильності та доцільності  вкладення фінансових ресурсів в  активи. Структура активів характеризує виробничий потенціал підприємства. Збільшення виробничих засобів на кінець року і більша їх питома вага в активах вказує про підвищення виробничих можливостей підприємства.

     Враховуючи  змінні умови господарювання, викликані  впливом ринкових важелів, потрібно вирішувати питання щодо оцінки ефективності використання виробничих засобів. Така ситуація обумовлюється ще й тим, що у більшості випадків промислові підприємства відчувають нестачу відтворювального ресурсу, і, як наслідок, повинні більш виважено підходити до рішень використання виробничих засобів.

     Практична діяльність доводить, що наявний методичний апарат оцінки стану та ефективності використання виробничих засобів є носієм недостатньої інформації для прийняття управлінських рішень в змінних умовах. У зв’язку з цим проведено розробку методичного інструментарію, який надає можливість проводити комплексну оцінку ефективності використання виробничих засобів.

     Для формування інформаційного потоку моделі оцінювання ефективності використання виробничих засобів передбачено  залучення фінансово-облікової звітності  підприємства з метою як економії праці виконавця, так і з метою розробки універсального підходу для підприємств різної галузевої придатності. Запропонований апарат оцінювання може бути адаптований до різних підприємств промисловості.

     До важливих проблем бухгалтерського обліку, висунутих практикою, належить порядок оцінки матеріальних сировинних ресурсів та його удосконалення, оскільки від нього значною мірою залежить об’єктивність усієї бухгалтерської інформації. Особливості діяльності підприємств передбачають зберігання на складах необхідних розмірів запасів для забезпечення безперервності діяльності. Отже, виникають витрати, пов’язані з їх складуванням і зберіганням. У П(С)БО 9 «Запаси» чітко не регламентовано, куди їх відносити – чи до первісної вартості запасів, чи до витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. На основі узагальнення результатів дослідження цієї проблеми зроблено висновок, що з метою більш достовірного визначення первісної вартості матеріальних сировинних ресурсів слід розмежувати облік транспортних i заготівельно-складських витрат, відкривши до рахунка 29 «Транспортно-заготівельні витрати» два окремі субрахунки: 291 «Транспортні витрати»  і 292 «Заготівельно-складські витрати».  

     При оцінці запасів для відображення їх в обліку, як правило, використовуються два принципи оцінки: за фактичною і за плановою собівартістю. Інші можливі ціни базуються на цих двох принципах, які часто називаються основними методами оцінки.

     На думку більшості авторів, ТМЗ мають оцінюватись за їх фактичною собівартістю, яка визначається згідно П(С)БО 9. Але це має недоліки для бухгалтерів: фактичну собівартість ТМЗ можна розрахувати тільки по закінченню місяця, коли в обліку будуть відображені всі складові цієї собівартості. Протягом місяця визначити фактичну собівартість матеріалів в поточному  обліку важко,  а   іноді  і  неможливо. В   стабільному економічному середовищі ТМЗ доцільно враховувати за вартістю їх придбання. Однак, при збільшенні річного рівня інфляції відображення ТМЗ за вартістю придбання вже не дає об'єктивної картини їх реальної вартості і господарської корисності. Тому в поточному обліку, як вважає ряд авторів (Мітюшкін Т.С., Макаров В., Вейсман М., Чембер Н., Сопко В., Палій В.), поряд з оцінкою засобів підприємства за їх фактичною собівартістю, з метою  забезпечення  кращого   порівняння  з плановим  завданням   і спрощення   техніки   облікової   реєстрації,   доцільно   використовувати облікові ціни, в якості яких можуть виступати планова собівартість, фактурні ціни постачальників, прейскурантні ціни. У всіх випадках, коли засоби підприємства обліковуються на бухгалтерських рахунках не за фактичною собівартістю, різниця між їх обліковою оцінкою і фактичною собівартістю повинна відображатись в обліку окремою сумою.

     Конкретний механізм використання того чи іншого методу оцінки вартості ТМЗ залежить і від способу обліку запасів, який застосовується, - безперервного або періодичного. Вибір методу оцінки використаних запасів може істотно впливати на кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, особливо в умовах інфляції: наприклад використання методу ФІФО в умовах постійного росту цін на матеріали призведе до значного зниження собівартості продукції і, відповідно, збільшення прибутку.

     Нажаль, зі всієї різноманітності оцінки ТМЗ, які є в бухгалтерському обліку, більшістю підприємств використовується оцінка за фактичною собівартістю. І пов'язано це не з низьким кваліфікаційним рівнем бухгалтерів, а   з недостатністю часу для впровадження іншої оцінки, оскільки у зв'язку з недосконалістю діючої на підприємстві програми, бухгалтери займаються монотонною роботою обліковця, а зовсім не бухгалтера-аналітика, що не дає змогу розрахувати економічний ефект і вигоду застосування іншого методу для підприємства.