Контроль і ревізія діяльності

Під час контролю з використанням  обчислювальної техніки враховуються такі фактори:

а) рівень автоматизації завдань бухгалтерського обліку;

б) наявність методик проведення аналізу на підприємстві;

в) доступність облікових даних;

г) складність існуючої автоматизованої системи обліку, контролю та аналізу.

Важливу роль при плануванні перевірки відіграє рівень автоматизації  облікових завдань, що потребує від  контролера спеціальних знань. При  оцінці складності автоматизованої  обробки бухгалтерських даних необхідно  враховувати як ступінь інтеграції інформаційних систем, так і ступінь  спільного використання різними  системами тієї самої облікової  бази даних.

Методи і засоби, застосовувані  для перевірки в складних інформаційних  системах, побудованих на основі РСОД, поділяють на такі групи:

а) робота в реальному  режимі часу з реальними даними;

б) робота зі статистичними  даними;

в) робота з імітаційними даними;

г) проведення аналізу спеціальними програмними засобами.

Програмні засоби передбачають два види контролю даних:

а) систематичний контроль, коли облікові дані тестують за всіма  основними критеріями (діапазон, зіставлення  з нормативно-довідковою інформацією  і т. ін.);

б) вибірковий контроль, що ґрунтується  на деякій вибірці даних (за певними  операціями, окремими завданнями тощо).

За допомогою спеціальних  програмних засобів мають здійснюватися  перевірка, моделювання та аналіз облікових  даних з метою визначення їх повноти, якості, правомірності і достовірності. Для цього здійснюються порівняння змодельованих облікових даних  з реальними даними інформаційної  системи, а також тестування розрахунків  і перерахунку, підсумовування, повторне упорядкування та формування звітних  даних і порівняння їх з реальними  даними. Крім того, контролюють правильність відновлення даних. Схему проведення зовнішнього контролю з використанням  комп’ютерної техніки подано на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Схема проведення зовнішнього контролю за допомогою  автоматизованої системи

Програми загального призначення  з внутрішнього контролю припускають  роботу певних тестів на фактичних  даних. За допомогою таких програмних засобів здійснюються перевірка  й аналіз записів на основі певних критеріїв з метою визначення їх якості, повноти, спроможності і  правильності. Для цього також  використовується база знань, яка дає  змогу визначити невідповідність  і прийняти необхідні рішення. Таке програмне забезпечення дає змогу здійснити тестування розрахунків, необхідні перерахунки і порівняти отримані результати з нормативними, кошторисними даними. Отже, завдяки зіставленню даних, які сформувалися з сумісними з ними даними, програмні засоби дадуть змогу провести дослідження за певними критеріями і прийняти необхідне управлінське рішення. Під час роботи зі спеціальними контрольними програмними продуктами поетапно мають виконуватися процедури, подані на рис. 1.3.

На етапі І — визначаються завдання, які необхідно вирішити при перевірці за допомогою спеціального програмного забезпечення.

На етапі ІІ — складається план виконання поставлених завдань і оцінюється реальність застосування програмних засобів. З цією метою здійснюється аналіз форми і засобу застосовуваного на підприємстві бухгалтерського обліку й оцінюється можливість застосування спеціального програмного забезпечення. При цьому визначаються обсяги облікової інформації і роботи контролера, кількість часу, необхідного для проведення аналізу. Окрім того, визначається необхідна потужність обчислювальної техніки та складається графік виконання робіт із зазначенням обсягу робіт, строків виконання, конкретних виконавців і форми завершення.

Рис. 1.3. Етапи проведення зовнішнього контролю

На етапі ІІІ — налагоджуються стандартні програмні засоби і розробляються нові засоби, необхідні для перевірки. Існуючі програмні засоби адаптуються до фактичних облікових даних.

На етапі ІV — перевіряються сформовані на машинних носіях дані з метою підтвердження їх незмінності, оцінюється стан підприємства, здійснюється тестування та обробка за за плановою мережною моделлю, аналіз одержаної інформації, її оцінка за допомогою бази знань і формування комп’ютерного висновку за позиціями, що перевіряються.

 

 

 

                                              РОЗДІЛ ІІІ

МЕТОДИКА ВНУТРІШНЬОГО ТА ЗОВНІШНЬОГО КОНТРОЛЮ НА ПІДПРИЄМСТВІ: ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ТА НАПРЯМИ  ЇХ ВИРІШЕННЯ

Щоб повністю забезпечити  інформаційні потреби, аудитору необхідно  вивчити бізнес клієнта та його галузеві особливості. Фінансова звітність  відображує своєрідні аспекти тих  або інших видів діяльності. Так, аудит страхової діяльності не може бути виконаний із достатньою достовірністю  без вивчення унікальних особливостей цієї роботи. Неможливо уявити аудиту клієнта, який будує мости без  знання технології будівельного виробництва, а також бухгалтерського обліку робіт за ступенем готовності об’єктів. Це стосується також сфери промислового виробництва, транспорту і зв’язку, торгівлі, невиробничої сфери, банків та ін., для проведення аудиту в них  необхідно володіти технологією  виробництва продукції, робіт, послуг.  
Загальноприйняті стандарти аудиту потребують, щоб аудитор володів знаннями системи внутрішньогосподарського контролю для збирання аудиторських свідчень. Це можливо при вивченні організаційних структур, що діють у клієнта, методик, спілкуючись із працівниками компанії-клієнта, складання анкет і схем документообігу, а також спостерігаючи за діяльністю клієнта.  
Вивчивши систему внутрішньогосподарського контролю, аудитор оцінює можливість виявлення помилок і запобігання їм, а також відхилень від нормативів. Така оцінка включає застосування конкретних процедур, які знижують вірогідність того, що помилки і відхилення від норм можуть виникнути, будуть виявлені і своєчасно усунуті. Цю процедуру називають оцінкою ризику контролю.  
Якщо за оцінкою аудитора ризик контролю незначний, то він може зменшити недовіру до точності інформації фінансової звітності, що стосується контролю (інвентаризація статей балансу). В противному випадку доведеться виконувати повний комплекс робіт щодо збирання аудиторських свідчень. Але щоб забезпечити вірогідність своїх попередніх висновків щодо мінімального ризику, аудитор перевіряє ступінь ефективності контролю. Процедури, які використовуються при такій перевірці, називають тестами внутрішньогосподарського контролю. Здебільшого ці тести включають перевірку первинних документів, якими оформлені господарські операції. Наприклад, інвентаризаційні відомості, машинограми наявності основних засобів, коштів, розрахункових операцій, дебіторів і кредиторів, відображених у бухгалтерському обліку і звітності.  
Міжнародними і національними нормами аудиту передбачено моделювання аудиторського ризику. Орієнтовна модель аудиторського ризику може бути представлена таким алгоритмом:  

АР = ВР х РК х  РН,

де  АР – аудиторський ризик  
      ВР – внутрішньогосподарський ризик  
      РК – ризик контролю  
      РН – ризик не виявлення.  
Ступінь аудиторського ризику за поданою моделлю ґрунтується на експертній оцінці аудитора. Припустимо, що аудитор, оцінюючи попередньо програму аудиту для клієнта, визначив, що внутрішньогосподарський ризик становить 70%, ризик контролю – 40% і ризик невиявлення – 15%. 
За моделлю прийнятий ризик становитиме  

АР = 0,7 х 0,4 х 0,15 = 4,2%

Якщо аудитор дійшов висновку, що достатній рівень прийнятого аудиту у цьому випадку має бути не менше ніж 4,5%, то він може вважати  ризик цілком задовільним. Це означає, що за цього аудиторського ризику ні майнових, ні моральних збитків  клієнту і аудитору (аудиторській фірмі) завдано не буде. 
Розглянемо складові елементи моделі аудиторського ризику.  
Прийнятий аудиторський ризик – це суб’єктивно встановлений рівень ризику, котрий готовий взяти на себе аудитор. Полягає він у тому, що у фінансовій звітності будуть виявлені похибки після завершення аудиту і представлення аудиторського висновку без застереження. Якщо аудитор визначає для себе менший рівень аудиторського ризику, то це означає, що він прагне до більшої впевненості у тому, що фінансова звітність не має істотних погрішностей.  
Нульовий ризик означав би повну впевненість у цьому, а стовідсотковий ризик – повну невпевненість. Ступень ризику може коливатись у діапазоні між нулем і одиницею (від 0 до 100%), але не може бути ні вище, ні нижче цих значень. Повна гарантія (нульовий ризик) точності фінансової звітності економічно недоцільна, бо для цього необхідно не вибірковим, а суцільним способом перевірити всю документацію аудитором, а також в разі потреби залучити до проведення аудиту технологів, маркетологів та інших фахівців. Такий аудит буде довготривалим, не оперативним, дорого коштуватиме для клієнта і не завжди сприятиме удосконаленню його діяльності.  
Аудиторською практикою доведено, що за певних обставин необхідно, щоб ризик був якомога нижчим, інакше не можна захистити інтереси ні аудиторів, ні користувачів. Це залежить від того, якою мірою зовнішні користувачі покладаються на показники фінансової звітності, а також від того, наскільки вірогідно виникнення у клієнта фінансових труднощів після подання аудитором висновку. Звідси, якщо зовнішні користувачі повністю покладаються на достовірність фінансової звітності, то аудитору необхідно намагатися знизити рівень аудиторського ризику. Одночасно, якщо за умови високої довіри до фінансової звітності у ній залишилися значні погрішності, то це може завдати шкоди, насамперед іміджу аудитора.  
Аудитору нелегко передбачити фінансове банкрутство до того, як це станеться, проте є певні фактори, які є індикаторами такої вірогідності:  
ü спад ділової активності  
ü збитковість роботи  
ü неплатоспроможність і неліквідність підприємства  
ü професійна некомпетентність працівників маркетингу і менеджменту.  
Аудитор повинен дослідити діяльність клієнта і оцінити значення кожного з факторів, які впливають на рівень довір’я зовнішніх користувачів до фінансової звітності, а також визначальних для фінансового банкрутства клієнта після закінчення аудиту може мати істотну погрішність. У процесі перевірки аудитор отримує додаткову інформацію про клієнта і може змінити свою оцінку рівня аудиторського ризику.  
Є ряд обставин, які змушують різних аудиторів визначати у однакових умовах різні рівні аудиторського ризику. Оскільки виміряти аудиторський ризик складно, то немає підстав вважати, що всі аудитори за різних умов виберуть той самий рівень за обсягом і змістом свідоцтв (доказів). Звідси цілком вірогідно, що припускається багато помилок при визначенні аудиторського ризику. Для зменшення кількості цих помилок необхідно користуватися не лише нормативами аудиту, а й законодавством, нормативно-правовими актами, спеціальними методичними рекомендаціями, положеннями, інструкціями, затвердженими міністерствами і відомствами, Національним банком України. Так, у практиці аудиту застосовуються Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затверджене Кабінетом Міністрів України; Інструкція з проведення інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів і документів та розрахунків, затверджена Мінфіном України. Вимоги до аудиторського висновку за наслідками перевірки балансу та річної звітності затверджені Аудиторською палатою України та ін.  
Виходячи із моделі аудиторського ризику, є пряма залежність між прийнятим аудиторським ризиком і ризиком не виявлення, а також зворотній зв’язок між прийнятим ризиком та обсягом свідчень, які планує зібрати аудитор. Якщо аудитор вирішує скоротити рівень прийнятого аудиторського ризику, то тим самим скорочує ризик не розкриття і зменшення кількості збирання свідоцтв.  
Наступним сегментом у моделі аудиторського ризику є внутрішньогосподарський ризик – наявність значних погрішностей у фінансовій звітності за відсутності внутрішньогосподарського контролю. Якщо аудитор нехтує фактором внутрішньогосподарського контролю і складає висновок про вірогідність наявних помилок, то цим він стверджує високий рівень внутрішньогосподарського ризику. При встановленні внутрішньогосподарського ризику не береться до уваги внутрішньогосподарський контроль, бо він входить до моделі аудиторського ризику як самостійний елемент, що називається ризиком контролю.  
Якщо брати до уваги залежність між внутрішньогосподарським ризиком і ризиком не виявлення, а також кількістю свідоцтв, які збираються, то внутрішньогосподарський ризик обернено пропорційний до ризику не виявлення і прямо пропорційний до кількості свідоцтв. Наприклад, якщо аудитор стверджує, що у дебіторській заборгованості внутрішньогосподарський ризик високий, оскільки багато контрагентів клієнта стають неплатоспроможними у зв’язку з економічними умовами у галузі, то ризик не встановлення має бути низьким, а планова кількість свідоцтв – велика.  
Модель аудиторського ризику показує тісний взаємозв’язок між внутрішньогосподарським ризиком і ризиком контролю. Включення внутрішньогосподарського ризику до моделі аудиторського ризику – один із найважливіших аспектів аудиту. Це передбачає, що аудитори повинні орієнтуватися, в яких формах фінансової звітності помилки найбільш або найменш вірогідні. Ця інформація визначає загальну кількість свідчень, які необхідно зібрати, а також яким чином їх зібрати.  
На початку аудиту можна лише наближено оцінити зміни у рівні внутрішньогосподарського ризику. До цього аудитор має вивчити фактори, які створюють ризик, і аудиторські свідчення, після чого взяти їх до уваги.  
Оцінюючи внутрішньогосподарський ризик, аудитор повинен врахувати ряд важливих факторів, а саме:  
Þ   характер бізнесу клієнта;  
Þ   чесність адміністрації;  
Þ   результати попереднього аудиту;  
Þ   первинний і повторний аудит;  
Þ   професіоналізм бухгалтерських кадрів;  
Þ   вірогідність привласнення коштів;  
Þ   достовірність сальдо на рахунках бухгалтерського обліку.  
Аудитор повинен оцінити перелічені фактори внутрішньогосподарського ризику і вирішити, який іх них найбільш важливий для наступного врахування при визначенні аудиторського ризику.  
Ризик контролю – оцінка ефективності системи внутрішньогосподарського контролю клієнта з погляду спроможності запобігати помилкам або виявляти їх, прагнення аудитора встановити цю оцінку на стовідсотковому рівні. Ризик контролю обернено пропорційний до ризику не виявлення, тоді як між ризиком контролю і кількістю належних збиранню свідоцтв існує пряма залежність. Наприклад, якщо аудитор зробив висновок, що система внутрішньогосподарського контролю ефективна, то рівень ризику не виявлення може бути підвищений, а кількість свідоцтв зменшено. Коли система контролю ефективна, аудитор може підвищити рівень ризику не виявлення, оскільки ефективна система внутрішньогосподарського контролю скорочує ймовірність погрішностей у фінансовій звітності.  
Ризик не виявлення – це ризик, який аудитор готовий взяти на себе такою мірою, в якій він ризикує не виявити істотних помилок у фінансовій звітності за допомогою аудиторських процедур. Ризик не виявлення визначає кількість свідоцтв, які аудитор планує зібрати. За низького рівня не виявлення аудитор не погоджується брати на себе великий ризик не виявлення помилок через нестачу свідоцтв, тому докладає всіх зусиль до отримання більшої кількості  
свідоцтв (доказів), необхідних для дослідження питань, поставлених клієнтом.  
Рівень аудиторського ризику значною мірою залежить від професіоналізму аудиторів, їхніх морально-вольових та етичних якостей. Досвід показує, що професійні вимоги до аудиторів, тестування їх, сертифікація та ліцензування на право аудиторської діяльності не забезпечують комплектування аудиторських фірм висококваліфікованими фахівцями. Причиною цього є недостатність підготовки у навчальних закладах фахівців з обліку та аудиту й низька професійна якість їх, оскільки не вирішено питання проходження студентами навчальної і виробничої практики з аудиторської діяльності безпосередньо у трудових колективах замовників аудиту. Внаслідок цього створюється вакуум у потребі аудиторів, що заповнюється не завжди високопрофесійними фахівцями. У зв’язку з цим якість аудиторських робіт не відповідає вимогам клієнтів щодо активізації маркетингової діяльності, поліпшення фінансового становища, удосконалення обліку та звітності, внутрішньогосподарського контролю, запобігання помилкам у оподаткуванні тощо.  
Все це стримує формування ринку аудиторських послуг, а звідси і відсутність конкуренції аудиторів за місце на ринку аудиту.  
З подальшим розвитком підготовки фахівців з аудиту за якістю та кількістю, створенням ринку аудиторських послуг виникають передумови для конкуренції аудиторів, завдяки чому запрацює саморегулюючий механізм аудиторської діяльності в Україні.  
3.     Пояснити суть та навести приклади доцільного застосування аудитором наступних методичних прийомів: 
¨    фактичної перевірки;  
¨    підтвердження;  
¨    документальної перевірки;  
¨    спостереження;  
¨    опитування;  
¨    аналітичних процедур.  
   
До фактичної перевірки належать інвентаризація, контрольний обмір, дослідження об’єктів, контрольний запуск сировини та матеріалів на виробництво, лабораторний аналіз. 
Інвентаризація – перевірка наявності грошових коштів, матеріальних цінностей, стан розрахунків та інших статей балансу на конкретну дату.  
Інвентаризація здійснюється згідно Інструкції про інвентаризацію основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, документів і розрахунків зі змінами, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 5 грудня 1997р. за №268.  
При вивченні будівельних та ремонтних робіт використовуються контрольні обміри. Вони організуються для визначення фактично виконаного обсягу будівельних та ремонтних робіт і застосовується для перевірки достовірності обліку незавершеного виробництва, витрат будівельних матеріалів порівняно з нормативами та фактично виконаним обсягом робіт, перевірки правильності нарахованої заробітної платні, розрахунків з підрядниками та іншими підприємствами за виконання обсягів робіт.  
Для проведення обмірів виконаних робіт створюється комісія з обов’язковим залученням спеціалістів з будівництва (інженера-будівельника, техніка-будівельника, майстра); мурування стін (в кубометрах) та ін.  
В процесі контрольних процедур часто використовується дослідження об’єктів . Воно включає коло питань, пов’язаних з вивченням організаційно-виробничої діяльності і перевіркою забезпечення зберігання майна контролюючого підприємства.  
Звичайно дослідження об’єктів доцільно проводити на початку аудиторських процедур. В процесі обстеження можна отримати інформацію про похибки в організаційно-виробничій діяльності, а також отримати відповіді на багато питань, пов’язаних із забезпеченням зберігання майна безпосередньо на об’єктах:  
¨     наявність обладнання, що використають, його якісний стан та умови його зберігання;  
¨     причини збоїв в роботі діючого обладнання;  
¨     наявність запасів сировини, матеріалів та готової продукції й умови їх зберігання;  
¨     дієздатність пропускної системи підприємства при ввезенні, вивезенні сировини, матеріалів та готової продукції  
¨     ведення оперативного обліку заказів й постачання продукції та ін.  
При аудиторських перевірках іноді необхідно перевірити якість виробленої продукції. В цьому випадку роблять контрольний запуск сировини та матеріалів на виробництво або здають готову продукцію для лабораторного аналізу.  
При контрольному запуску сировини та матеріалів на виробництво в присутності контролера та запрошеного спеціаліста перевіряється весь технологічний процес починаючи з зважування відповідних сировини та матеріалів, його обробці й закінчуючи зваженням готової продукції.  
Це дає можливість перевірити фактичний вихід готової продукції й дійсну кількість використаних сировини та допоміжних матеріалів, а також порівняти ці дані з даними, що маємо (до контрольного запуску).  
Лабораторні аналізи найчастіше застосовуються при перевірках відповідності якості готової продукції діючим стандартам. Лабораторні аналізи проводяться як харчових, так і нехарчових готових виробів, вироблених підприємствами, заснованих на різних формах власності.  
Для аналізу вилучають пробу готового виробу. Одну беруть у виробника, а іншу – за можливістю у споживача. Вилучені проби  пломбуються та із супровідним листом направляються до відповідної лабораторії. На основі проведеного аналізу, лабораторія дає висновки, які потім використовуються контролером.  
Підтвердження складається в отримані аудиторами підтверджуючої інформації, яка знаходиться в бухгалтерських регістрах. Наприклад, аудитор, як правило, шукає прямого підтвердження сум дебіторської заборгованості, зв’язуючись з боржниками-підприємствами.  
Кожна господарська операція оформлюється відповідними документами або ж обґрунтовуються записи в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. На основі регістрів бухгалтерського обліку складаються бухгалтерський баланс і звітність. Тому аудитори для оцінки достовірності здійснених господарських операцій в першу чергу використовують методичні прийоми перевірки документів і записів у регістрах бухгалтерського обліку. 
Без використання методичних прийомів перевірки первинної документації, виробничих записів в облікових регістрах й бухгалтерській звітності ніяка аудиторська діяльність неможлива. 
Дослідження документів – прийом документального контролю достовірності, доцільності ефективності господарських операцій, відповідності їх законодавчим актам, що регулюють процес розширеного суспільного виробництва.  
Камеральні перевірки – прийом документального контролю проектно-кошторисної документації по капітальних вкладеннях, а також документів на виконання будівельно-монтажних робіт, які подають установі банку, що здійснює контроль за фінансуванням капітальних вкладень із державного бюджету. Застосовується також податковими службами для контролю звітності, до проведення контрольної перевірки її на підприємстві.  
В залежності від змісту контролю і стану бухгалтерського обліку здійснених господарських операцій використовуються відмінні за змістом методичні прийоми перевірки документів. Серед них можна виділити формальну, арифметичну, експертну, логічну, економічну, нормативно-правову, зустрічну, контрольну звірку, зворотну калькуляцію, оцінку документів за даними кореспондуючих рахунків, аналітичну перевірку звітності та балансів, порівняння та ін.  
Формальна перевірка документа передбачає перевірку дотримання діючих форм, послідовності, повноти і правильності заповнення реквізитів документа, дотримання порядкової нумерації та наявносте відповідних підписів.  
Арифметична перевірка включає перевірку правильності виставлених цін у документі, вказаних націнок, знижка, зроблених обчислень і таксувань, підрахунок підсумків та ін. арифметичних дій, що виконуються при оформленні та обробці документу.  
Експертна перевірка доповнює формальну та арифметичну і спрямована на виявлення підробок в документах:  
q  дописка тексту, букв, цифр;  
q  закреслення;  
q  часткове або повне видалення написаного тексту, цифрових записів;  
q  підробка підписів та ін.  
При підробці документи не мають стійких ознак. Там, де замінені букви та цифри, залишаються подряпини, місцями змінені колір паперу, шрифт цифр й літер, забарвлення друкованого тексту або колір чорнил. Букви та цифри виглядають занадто покрученими, нерівними, наявність порушення у нахилі букв та цифр та інші ознаки підробок.  
При логічній перевірці методом порівняння господарських операцій, відображеної в документі, з відмінними взаємопов’язаними показниками, подіями, явищами визначається чи була об’єктивна можливість її виникнення.  
Наприклад, приведені в накладній дані о масі та обсязі вантажу порівнюється з вантажопідіймальністю або обсягом автомобіля, на якому перевозився вантаж, місткістю тари, вказаній в накладній; кількістю якої-небудь сировини або матеріалу, зафіксованих у інвентаризаційній відомості, - з розміром площі, на якому вони могли зберігатися, місткістю цистерн, кількість виробленої продукції – з виробничою потужністю обладнання, цеха, комбінату.  
При нормативно-правовій перевірці встановлюється відповідність здійсненої операції діючим правилам, вимог статуту або установчим документам, чи є відхилення від затверджених норм, лімітів та ін.  
При економічній перевірці з’ясовуються економічна доцільність здійсненої операції, її обґрунтування джерелами фінансування, плановими розрахунками, вивчаються отримані результати від даної операції або її вплив на кінцевий фінансовий результат.  
Сутність зустрічної перевірки складається з вивчення достовірності операцій шляхом порівняння документів та записів в облікових регістрах, які відносяться до одних й тих же взаємопов’язаних операцій.  
Звичайно документи створюються у двох або більше примірниках, але окремі операції оформлюються додатковими документами. Такі документи знаходяться при звітах (реєстрах) різних матеріально відповідальних працівників. Багаторазово можуть повторюватись й записи в облікових регістрах бухгалтерського обліку. Все це відкриває великі можливості для зустрічної перевірки вивченого документа та уточнення достовірності здійсненої операції.  
Контрольна звірка вживається переважно там, де ведеться облік матеріальних цінностей за найменуванням без зазначення ґатунків, марок, номерів та ін. ознак, які мають особливу ціну, при занедбаному аналітичному обліку та в усіх випадках, коли окремі підприємства вживають сумовий облік матеріальних цінностей.  
Контрольні звірки знаходять широке застосування для перевірки правильності оприбуткування та списання на витрати окремих ґатунків матеріальних цінностей, достовірності аналітичного обліку й т.д. 
Зворотна калькуляція використовується для перевірки розміру необґрунтованого списання сировини на виробництво при виробленні визначеного виду готових виробів. Сутність цього методичного прийому полягає в тому, що за фактичним випуском готових виробів розраховуються витрати сировини  відповідно до встановлених норм за між інвентарний період, які порівнюються з фактично зробленим списанням сировини за первинними документами за цей час. В наслідку цього встановлюються факти незаконного списання сировини та матеріалів на виробництво.  
При вживанні перевірки документів за даними кореспондуючих рахунків можна виявити документи, за якими здійснені недоцільні, незаконні операції та в деяких випадках виявити зловживання. Це може виявлятися в невірній кореспонденції рахунків, невідповідності записів у регістрах бухгалтерського обліку доданим документам, відсутності бухгалтерських проводок, згортанні сальдо по окремим рахункам, повторенні кореспонденції в однакових сумах по одному й тому же документу, в необґрунтованих документами додаткових записів на рахунках бухгалтерського обліку.  
Серед методичних прийомів перевірки документів особливе місце займає аналітична перевірка звітності та балансів. За допомогою цього прийому вивчається обґрунтованість показників фінансової звітності та балансів даним аналітичного й синтетичного обліку, узгодження показників в окремих формах бухгалтерської звітності та балансу, в регістрах бухгалтерського обліку та первинних документах. 
Цей методичний прийом застосовується в поєднанні з іншими прийомами контролю, що дозволяє здійснити не лише технічну перевірку фінансової звітності та балансів, але й вивчити стан розрахункових взаємовідносин з фінансовими органами, з банками за короткостроковими й довгостроковими кредитами, а також з іншими підприємствами й організаціями за різними розрахунками.  
Крім цього, аналітична перевірка звітів і балансів дозволяє провести підготовчу роботу по підбору та систематизації звітних матеріалів для виконання аналітичних розрахунків, пов’язаних з оцінкою фінансового стану підприємства.  
При вивченні фінансових результатів і стану зберігання майна підприємства широко використовується порівняння. За його допомогою фактичні дані, які відображені в звітності, зіставляються з базовими періодами, плановими, нормативними й іншими показниками.  
Спостереження – цей процес складається в спостереженні процесу чи процедури, виконуваної іншими особами, наприклад, спостереження аудитором за підрахуванням товарно-матеріальних запасів працівниками компанії або за виконуванням процедур контролю, після яких не залишається ознак їх проведення з точки зору аудиту.  
Опитування – складається в пошуку інформації, яку можливо отримати від інформованих осіб підприємства або за його межами. Опитування можуть варіювати від формальних письмових запитів, адресованих третім особам, до неформального усного опитування робітників підприємства. Відповіді на опитування можуть надати аудитору інформацію, яку він раніше не мав, або підтверджуючу аудиторські свідоцтва.  
Аналітичні процедури складаються з аналізу найбільш важливих показників ті співвідношень, включаючи підсумкове дослідження відхилень та взаємозв’язків, заперечуючих іншій інформації, які стосуються цієї справи або відхиляються від очікуваних показників. 

Мета аудиту – це: 
a)   визначити і попередити помилку; 
б)   надати допомогу керівництву в підготовці фінансової звітності; 
в)    перевірити фінансову звітність і висловити про неї думку. 
Необхідно: вказати правильну відповідь, підкріпивши її відповідними положеннями діючих нормативних документів.  
Згідно з ННА № 3 “Мета й загальні принципи аудиту фінансової звітності ”, метою аудиту фінансової звітності є вираження аудитором заключення про те, чи відповідає фінансова звітність, у всіх істотних аспектах, інструкціям, регламентуючих порядок підготовки та представлення фінансових звітів. 

На практиці існують різні процедури контролю, а саме:

а) процедури контролю за повнотою даних, що призначені для впевненості в тому, що всі дані по всіх господарських операціях внесені до облікових регістрів (комп’ютерних файлів) і прийняті на обробку;

б) процедури контролю за точністю даних необхідні для впевненості в тому, що дані по кожній господарській операції відображені в обліку своєчасно і в повному обсязі та правильно рознесені по рахунках;

в) процедури контролю за дозволом (санкціонуванням) операцій спрямовані на забезпечення законності здійснення операцій;

г) процедури контролю за збереженням активів і записів — процедури, що базуються на обмеженні доступу до активів підприємства осіб, котрі не мають на те повноважень, запобіганні крадіжкам, псуванню та нестачі активів. Вони включають: створення та налагодження надійної контрольно-пропускної системи на підприємстві, встановлення засобів охорони, сигналізації, сейфів, обладнання складських приміщень тощо, а також періодичне проведення внутрішніх ревізій та інвентаризацій.

Під час аудиторської перевірки аудитор досліджує тільки ту методику і процедури бухгалтерського обліку, які відносяться до тверджень звітності. Розуміння відповідних аспектів систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю разом з оцінкою властивого ризику і ризику невідповідності функціонування внутрішнього контролю разом із розглядом інших обставин нададуть аудитору можливість:

з’ясувати для себе види потенційних суттєвих перекручень, котрі можуть бути у фінансових звітах;

визначити фактори, що впливають на ризик наявності суттєвих помилок;

запланувати необхідні аудиторські процедури.

Внутрішній контроль за функціонуванням системи обліку на підприємстві повинен забезпечувати:

наявність дозволу на проведення облікових операцій, які мають здійснюватися відповідно до розпорядження керівництва;

відображення всіх облікових операцій у вигляді точних підсумкових показників на відповідних рахунках обліку і у відповідний час, що дає можливість спеціалістам підготувати фінансову звітність згідно зі встановленими вимогами щодо її подання;

доступ до облікових записів по активах підприємства тільки після дозволу керівництва;

систему обліку, що передбачає порядок порівняння відображених в обліку активів з активами, які є у наявності, через певні інтервали часу, і по всіх існуючих розбіжностях вживати необхідних та своєчасних заходів щодо їх усунення.

Через певні обмеження наявні системи обліку і внутрішнього контролю не можуть дати керівництву докази того, що поставлені перед внутрішнім контролем завдання виконані.

Існують такі обмеження:

вимоги керівництва, які виходять із того, що витрати на внутрішній контроль не можуть перевищувати корисного ефекта від його функціонування;

більшість процедур внутрішнього контролю спрямовані на звичайні, а не на неординарні операції, можливість припущення помилки будь-якою службовою особою з причин необачності, неуважності, неправильного судження і неправильного розуміння законодавства, норм і правил;

можливість уникнути проведення заходів внутрішнього контролю шляхом змови членів керівництва або співробітників з персоналом підприємства і третіми особами;

можливість нехтування принципів внутрішнього контролю особами, відповідальними за забезпечення внутрішнього контролю;з причини несвоєчасного врахування змін певних обставин існує можливість проведення неадекватних процедур внутрішнього контролю.

Наявність компетентного персоналу, що заслуговує на довіру, з чітко визначеними правами та обов’язками є найважливішим елементом внутрішнього контролю. Працівники підприємства мають бути компетентними, чесними і ретельними, а права та обов’язки кожного працівника повинні бути чітко визначені в посадових інструкціях.

Зовнішній контроль поділяється на зовнішній нагляд (з боку зовнішніх інвесторів та державних органів корпоративного контролю) та зовнішній аудит.

До завдань зовнішнього нагляду належать:

забезпечення надійності та раціональності господарських операцій,

досягнення оптимальної пропорційності капіталів,

резервування коштів, достатніх для управління комерційними ризиками.

Основна мета нагляду – мінімізація ризику фінансових втрат власників і кредиторів, а також підтримка надійності підприємства.

Зовнішній аудит з’ясовує: дотримання правил бухгалтерського обліку та звітності з операцій, що здійснює корпоративне підприємство; стан внутрішнього контролю в умовах корпоративного підприємс-тва та його оцінку; дотримання корпоративним підприємством положень законодавчих та нормативних актів України; виконання економічних завдань, встановлених рішенням загальних зборів власників.