Класифікація рахунків бухгалтерского обліку

Рахунки коштів призначені для обліку грошових коштів. Вони також є активними (рахунки № 30, 31, 33).

Рахунки капіталу використовуються для обліку джерел утворення власних засобів. Вони є пасивними (рахунки № 40, 41, 42, 43).

Рахунки розрахунків призначені для відображення дебіторської та кредиторської заборгованості.

Рахунки, на яких обліковується  дебіторська заборгованість, є активними (рахунки 36, 37). Рахунки, на яких обліковується кредиторська заборгованість, є пасивними (рахунки № 66, 50, 55, 51, 52, 53, 54, 68).

Окремі рахунки цієї групи є активно-пасивними (рахунки  № 327, 64, 65, 377), на них одночасно обліковується дебіторська і кредиторська заборгованість. Ці рахунки можуть мати два залишки за дебетом (дебіторська заборгованість) і за кредитом (кредиторська заборгованість).

Регулюючі рахунки призначені для уточнення оцінки господарських засобів і визначення реального розміру джерел утворення засобів. Дані рахунки поділяються на:

— контрарні;

— доповнюючі;

— контрарно-доповнюючі.

Контрарні регулюючі рахунки призначаються для зменшення оцінки засобів і джерел їх утворення. За будовою ці рахунки протилежні до рахунків, які вони зменшують. Так, якщо зменшується оцінка засобів, то самі вони є контрактивними, пасивними (рахунки № 131, 132, 133), якщо зменшується величина джерел утворення засобів, то контрарні рахунки відносяться до контрпасивних і є активними.

Доповнюючі регулюючі  рахунки збільшують оцінку засобів або джерел їх утворення. За будовою вони такі ж, як і рахунки, які вони доповнюють. Використовуються вони в аналітичному обліку. Наприклад, до суми транспортно-заготівельних витрат додається вартість пр идбаних матеріалів або сировини, таким чином визначається фактична собівартість матеріальних цінностей.

Контрарно-доповнюючі рахунки  поєднують в собі ознаки двох попередніх. Їх застосовують, як правило, в аналітичному обліку, зокрема в обліку готової  продукції чи матеріалів. Якщо аналітичний  облік окремих видів готової продукції проводять за плановою собівартістю, окремо ведуть облік відхилень фактичної собівартості від планової. При цьому для того, щоб визначити фактичну собівартість готової продукції, треба суму відхилень додати або відняти від планової собівартості залежно від наявності перевитрат або економії засобів [2, с. 49].

Операційні рахунки  призначені для відображення в обліку окремих господарських операцій і процесів, а саме для обліку витрат, доходів і результатів  діяльності підприємства.

Вони поділяються на:

— розподільчі;

— калькуляційні;

— порівняльні;

— транзитні.

Розподільчі рахунки  в свою чергу поділяються на збірно-розподільчі  та бюджетно-розподільчі.

Збірно-розподільчі призначені для збору і розподілу витрат між об’єктами в одному звітному періоді. Ці рахунки є активними і закриваються наприкінці звітного періоду і, таким чином, вони не мають сальдо (рахунки № 91, 92, 93, 94, 70, 71).

Бюджетно-розподільчі  рахунки призначені для відображення витрат і їх розподілу між окремими звітними періодами. Це активні рахунки (рахунок № 39) і пасивні (рахунки № 47, 69).

За дебетом рахунка 39 «Витрати майбутніх періодів»  відображуються витрати, здійснені  в даному періоді, але фактично вони відносяться до майбутнього періоду. За кредитом рахунка 39 витрати поступово списуються за настанням відповідного періоду. Даний рахунок може мати дебетове сальдо, яке означає нерозподілену суму витрат і відображується в ІІ розділі активу балансу.

Калькуляційні рахунки  призначаються для обліку витрат і визначення собівартості продукції, робіт і послуг. За будовою вони є активними (рахунки № 23, 24, 25, 90).

Порівняльні рахунки  призначені для відображення окремих  господарських операцій і процесів та результатів за ними. Ці рахунки  є активно-пасивними. Результат від  певної операції чи процесу визначається шляхом порівняння записів за звітний період за дебетом і кредитом цих рахунків. І на суму цього результату даний рахунок закривається (рахунок № 79 «Фінансові результати»).

Транзитні рахунки використовуються тоді, коли є необхідність акумулювати певні однорідні активи з метою їх подальшого розподілення для забезпечення контролю і управління цими активами.

До цих рахунків відносяться  рахунки восьмого класу, на яких відображуються елементи витрат (рахунки № 80, 81, 82, 83, 84, 85). За цими рахунками немає початкового і кінцевого сальдо і вони в кінці звітного періоду закриваються.

Фінансово-результативні  рахунки використовуються для відображення фінансових результатів діяльності підприємства за певний період (рахунок  № 44). Ці рахунки активно-пасивні, оскільки результат може бути позитивним (прибуток) і негативним (збиток).

Позабалансові рахунки  призначені для обліку об’єктів, які  не є власністю підприємства, але  перебувають у його користуванні. Для цих рахунків притаманна проста форма запису, тобто на них відсутній подвійний запис, і вони не кореспондують між собою і балансовими рахунками (рис. 2.2) [11, с. 36].

 

Рис. 2.2. Класифікація рахунків за призначенням і структурою [11, с. 36]

 

Усі ці групи рахунків (основні, регулюючі, операційні та фінансово-результативні) обліковують балансові об’єкти  і мають назву балансові рахунки [11, с. 37].

 

 

2.4. План рахунків  бухгалтерського обліку

 

Для забезпечення єдності, порівнювання й узагальнення облікових  даних необхідно, щоб господарські операції однаково відображалися на рахунках бухгалтерського обліку підприємств  незалежно від організаційно-правових форм. Такої єдності досягають  за допомогою єдиної системи рахунків бухгалтерського обліку і єдиних вимог до неї.

Збір інформації і  процес складання фінансових звітів значно полегшується завдяки систематизації даних на рахунках бухгалтерського  обліку, які відкриваються для  кожної статті в розрізі елементів фінансової звітності (активів, зобов’язань, капіталу, доходів, витрат). Рахунки крім того, що використовуються для збору інформації про кожний елемент фінансової звітності є також засобом забезпечення постійної перевірки точності запису операцій.

Кожний рахунок побудовано так, що всі збільшення відображаються на одній стороні (наприклад, на лівій  стороні для активних рахунків), а всі зменшення - на протилежній (наприклад, на правій стороні для  активних рахунків). Для пасивних рахунків - все навпаки.

Забезпечення систематичного контролю точності у процесі реєстрації досягається завдяки наявності  двох рівностей або двох балансів, які схематично можна зобразити  так (рис. 2.3) [21].

Аналіз рахунків зарубіжних країн свідчить, що при всій їхній  різноманітності міжнародна практика виробила два основних підходи до структури плану рахунків:

- двокруговий принцип,  тобто виділення двох автономних  систем рахунків відповідно до  завдань фінансового і управлінського  обліку. Для дзеркального відображення  інформації, систематизованої на рахунках фінансового і управлінського обліку, використовуються два спеціальних рахунки - «Контрольний рахунок фінансового обліку» і «Контрольний рахунок управлінського обліку». Цей підхід реалізований в планах рахунків країн континентальної облікової моделі, у тому числі в більшості країн-членів ЄС (Франції Німеччини, Іспанії, Швейцарії, Бельгії, Португалії та ін.);

- інтегрований принцип,  згідно з яким рахунки управлінського  обліку кореспондують з рахунками  фінансового обліку в межах єдиної системи рахунків. Такий підхід є характерним дія великих промислових підприємств країн британо-американської облікової моделі (США, Великобританії, Австрії, Канади тощо).

 

Рівність	Причина рівності
Активи = Зобов’язання + Капітал	Математичний взаємозв’язок елементів облікової моделі, яка відображає майнові інтереси інвесторів і кредиторів та забезпечується завдяки використанню методу подвійного запису операцій
Дебети - Кредити	Математичний взаємозв’язок  між збільшенням і зменшенням рахунка

 

Рис. 2.3. Забезпечення систематичного контролю точності [21]

 

В Україні застосовують спеціальний перелік рахунків, який називають Планом рахунків.

План рахунків — це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку для відображення господарських операцій і накопичення бухгалтерської інформації про діяльність підприємства, необхідної користувачам для прийняття рішень.

План рахунків має  забезпечувати отримання інформації для внутрішніх і зовнішніх користувачів, задоволення інформаційних потреб різних рівнів управління і складання форм фінансової звітності безпосередньо за даними рахунків, а також можливість їх використання в системі національних рахунків (СНР) для макроекономічних показників; агрегування інформації окремих рахунків і субрахунків з метою одержання узагальнюючих та консолідованих даних, можливість гнучкого трансформування рахунків і субрахунків без порушення загальної структури плану; ідентифікацію рахунків з показниками та статтями фінансової звітності та приміток (пояснень) до звітів, що забезпечує логічність побудови та зручність при її складанні [16, с. 61].

При розробці Плану рахунків послідовно вирішуються такі завдання: вибір структури плану та оптимального переліку рахунків; їх систематизація та спосіб кодування; визначення сфери  застосування окремих рахунків.

Методологічною основою  діючого в Україні Плану рахунків є: 
загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності: обачність, повне висвітлення, автономність, послідовність, безперервність, нарахування та відповідність доходів і витрат, превалювання сутності над формою, історична (фактична) собівартість, єдиний грошовий вимірник, періодичність; міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (МСБО) та національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку; 
Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Плани рахунків будуються  здебільшого за модульним принципом, що забезпечує послідовне спрощення  або ускладнення бухгалтерського  обліку шляхом додавання або вилучення  окремих модулів. У цьому випадку бухгалтерський модуль — це функціонально завершений вузол Плану рахунків, що забезпечує бухгалтерський облік і визначення фінансового результату підприємства незалежно від його організаційно-правових форм. Отже, у методологічному аспекті

План рахунків можна розглядати як сукупність бухгалтерських модулів, які можуть інтегруватися і функціонувати самостійно: балансовий, витрати — доходи — результати, позабалансовий. Кожен модуль складається з окремих класів рахунків [21].

На сьогодні в Україні  застосовують чотири плани рахунків:

1. План рахунків бухгалтерського обліку підприємств і організацій;
2. План рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ;
3. План рахунків бухгалтерського обліку Національного банку України;
4. План рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України.

План рахунків бухгалтерського  обліку активів, капіталу, зобов’язань  і господарських операцій підприємств  і організацій структурно складається  з 10 класів, які включають балансові, номінальні та позабалансові рахунки. План рахунків зорієнтований на потреби складання фінансової та внутрішньої звітності, тому чітко розмежовані балансові рахунки, об’єднані в класи з розділами активу і пасиву балансу, номінальні рахунки для обліку витрат, доходів і результатів діяльності, а також позабалансові рахунки.

Кожен клас рахунків має  конкретне призначення та тісно  пов’язаний з інформаційними потребами  внутрішніх і зовнішніх користувачів. У Плані рахунків використано  децимальну систему кодування, за якої кожна цифра в коді рахунка  визначає відповідну складову (клас, синтетичний рахунок, субрахунок).

План рахунків та Інструкція щодо його застосування є важливим засобом державного регулювання  бухгалтерського обліку та фінансової звітності, що здійснюється з метою  створення єдиних правил ведення  бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, яка є обов’язковою для всіх підприємств та гарантує і захищає інтереси користувачів облікової інформації [16, с. 68-69].

 

 

2.5. Схеми відображення  господарських операцій на рахунках

 

У бухгалтерських рахунках відображають стан та зміни стану, рух (у розумінні зменшення або збільшення) господарських фактів-явищ і процесів, тобто збільшення засобів або їх джерел чи зменшення відображається окремо.

Розподільне відображення цих процесів необхідно для того, щоб по кожному господарському факту-явищу або процесу просто й легко можна було б отримати дані про кількісні і вартісні характеристики, наприклад, матеріалів, які надійшли чи вибули, або інших засобів господарювання. Такі дані потрібні для оперативного керівництва, проведення оперативного контролю чи аналізу.