Финансовий облік заробітньої плати

ВСТУП………………………………………………………… 2

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ НА ПІДПРИЄМСТВАХ  УКРАЇНИ…………………………….5

1.1 Сутність заробітної  плати та її класифікація……………5

1.2 Види заробітної плати……………………………………13

1.3  Нормативно-правове  регулювання обліку…………….15

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПрАТ «СУЗІР’Я-ПОПРУЖНА»……………………………………………………………16

 2.1 Характеристика підприємства та аналіз ТЕП………….16

2.2 Аналіз фінансового стану……………………………….17

2.3 Аналіз стану обліку на підприємстві…………………...35

РОЗДІЛ 3. ФІНАНСОВИЙ ОБЛІК ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ НА ПрАТ «СУЗІР’Я-ПОПРУЖНА»…………………………………………37

3.1Первинні документи та порядок їх формування на підприємстві………………………………………………………………37

3.2 Зміст рахунків з обліку заробітної плати та можливості їх використання……………………………………………………………..38

3.3 Фінансовий облік  ПрАТ «Сузір'я-Попружна»…………38

ВИСНОВКИ……………………………………………………48

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………….50

ДОДАТКИ         

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Мета курсової роботи – дослідження фінансового обліку на ПрАТ «Сузір'я - Попружна».

Мета аналізу - вибір партнера для економічної діяльності. Такий  аналіз повинен виконуватися швидко, не займати багато часу та забезпечувати  достатню інформацію про фінансовий стан господарського суб'єкта, що цікавить нас. В цьому випадку кількість  показників не повинна бути великою. Крім того, для їх визначення бажано отримувати інформацію з якомога  меншої кількості бухгалтерських документів.

Зарплата розглядалась як прямий трудовий дохід, який планомірно визначається на основі врахування суспільного  значення результатів праці даного колективу й робітника. Вважалося  що вона відображає відносини між  працівником і суспільством, а  тому необхідна єдина державна політика в галузі зарплати, єдина тарифна  система тощо, а також відносини  між робітником і трудовим колективом, оскільки зарплата кожного встановлювалась  в межах фонду заробітної плати  підприємства, цеху, бригади відповідно до його вкладу у колективні результати.

Об'єктом дослідження є для виконання аналізу необхідна відповідна інформація.

Головним джерелом аналізу  фінансового стану підприємства є форми бухгалтерської звітності. Центральною формою  фінансової звітності є баланс (форма 1). Основні  вимоги до складання балансу викладені  в бухгалтерському положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 2 "Баланс". В умовах ринкової економіки ця форма  звітності стає однією з самих  основних форм, що подаються в фінансових звітах підприємства. Промислові підприємства зобов'язані подавати державним  статистичним та податковим органам  баланс (форма 1) щоквартально з підсумком, що зростає. В бухгалтерському балансі  міститься велика кількість інформації. Однак ця інформація, незважаючи на всю її значимість для прийняття управлінських рішень, не дозволяє оцінити динаміку основних показників діяльності підприємства, його місце серед аналогічних підприємств країни, а може й на світовому ринку. Виникає задача надати цю інформацію в динаміці. Для цього в аналізі можуть бути використані такі прийоми:

1) складання порівняльних  таблиць за два останніх роки  з виявленням абсолютного і  відносного (в %) відхилень основних  показників звітності;

2) обчислення відносних  відхилень показників у відсотках  по відношенню до базового  року за декілька років (як  правило, за 5 або 10 останніх);

3) обчислення показників  за ряд років у відсотках  до якого-небудь підсумкового  показника (наприклад, до підсумку  балансу, обсягу реалізованої  продукції);

4) на кінець, прийомом  аналізу звітності, що широко  використовується, є вивчення спеціальних  коефіцієнтів, розрахунок яких базується  на існуванні певних співвідношень  між окремими статтями звітності.

З наведених прийомів необхідно  вибрати такий, що забезпечував би умову  зіставленності даних за періоди, що аналізуються. У випадку, якщо порівняння здійснюється з якимсь вибраним періодом, прийнятим за базу, база повинна бути вибрана вдало.

При аналізі всіх наведених  прийомів можна прийти до висновку, що найбільш вдалим, тобто таким, що відповідає усім наведеним вимогам, є прийом, наведений під номером 4: визначення і аналіз спеціальних  коефіцієнтів. Їх називають фінансово-оперативними. Вони викликають до себе велику зацікавленість, оскільки забезпечують зіставленність показників не лише за різні періоди часу (вони елімінують спотворюючий вплив інфляції), а й таких, що відносяться до різних галузей. Крім того, вони дозволяють визначити коло відомостей важливих для спеціалістів, що вивчають фінансову звітність, для прийняття управлінських рішень. Суть прийому зводиться до того, що ці коефіцієнти спочатку обчислюються, а потім зіставляються з нормативними, середніми по галузі, або з загальноприйнятими стандартами. Разом з тим слід враховувати, що ці коефіцієнти не мають універсального значення і можуть розглядатися як орієнтовні індикатори.

Показники платоспроможності (фінансової стійкості) підприємства. Одна з найважливіших характеристик  фінансового стану підприємства – забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому. Вона пов’язана  із загальною фінансовою структурою підприємства, його залежністю від  кредиторів та інвесторів. Ця група  показників характеризує структуру  джерел фінансування ресурсів підприємства, ступінь фінансової стійкості й  незалежності підприємства від зовнішніх  джерел фінансування діяльності.

Коефіцієнт фінансової стійкості  характеризує стійкість фінансового  стану. Відрізняється він від  попереднього тим, що в чисельнику до власного капіталу додаються довгострокові  зобов’язання. Довгострокові зобов’язання (позикові активи) прийнято на час позики вважати рівнозначними власним. Вимірюється він в долях одиниці, можна виражати також і в %. Середній його рівень 0,7, тобто якщо власний  капітал разом з довгостроковими  зобов’язання складають 0,7 і більше (70% і більше), тоді фінансове становище  підприємства стійке. В протилежному випадку (якщо коефіцієнт фінансової стійкості  менше 0,7) - воно не стійке.

Коефіцієнт ділової активності характеризує обіговість усього майна підприємства, вимірюється в оборотах, розраховується за період, що аналізується.

Коефіцієнт ефективності використання фінансових ресурсів (всього майна) характеризує кількість прибутку від звичайної діяльності до оподаткування  та надзвичайного прибутку, на 1 грн. майна (капіталу).

. 

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ НА ПІДПРИЄМСТВАХ  УКРАЇНИ 

1.1Сутність заробітної  плати та її класифікація

У вітчизняній економічній  літературі сутність заробітної плати трактувалася, виходячи із суб’єктивних принципів її формування, в основі яких лежить ігнорування вартості робочої сили й привласнення командно-адміністративною системою монопольного права на визначення частки кожного працівника у створеному суспільному продукті.

Тому, не зважаючи на різноманітність  формулювань, розбіжностей у суттєвій характеристиці цієї категорії не було. Зарплата розглядалась як прямий трудовий дохід, який планомірно визначається на основі врахування суспільного значення результатів праці даного колективу  й робітника. Вважалося що вона відображає відносини між працівником і  суспільством, а тому необхідна єдина  державна політика в галузі зарплати, єдина тарифна система тощо, а  також відносини між робітником і трудовим колективом, оскільки зарплата кожного встановлювалась в межах  фонду заробітної плати підприємства, цеху, бригади відповідно до його вкладу у колективні результати.

У цих визначеннях є найважливіші недоліки системи розподілу:

1. встановлення державою”  зверху” фонду заробітної плати  підприємствам;

2. планомірне визначення  трудового доходу кожного працівника на основі єдиної державної тарифної системи.

Об’єктивною основою формування фонду зарплати вважався досягнутий рівень розвитку продуктивних сил , який визначав можливості держави виділяти певні ресурси для оплати праці. Але ці можливості могли бути і  не реалізовані в наслідок відволікання коштів на інші потреби.

До того ж частка, що виділялась на оплату, не була обгрунтована і мала досить малий зв’язок з народногосподарськими результатами.

Помилковим є і визначення зарплати як доходу. Це не доход, а витрати підприємства на відшкодування трудових ресурсів. Відтворення їх на суспільно необхідному рівні є обов’язковою умовою індивідуального відтворення. Тому створення, як і використання фонду заробітної плати, має відбуватись на підприємстві. Підприємство а не держава є повноправним власником цього фонду, що формується і відшкодовується насамперед із вартості реалізованої підприємством продукції, оскільки людина – головна продуктивна сила, розширене відтворення життєдіяльності якої виступає обов’язковою умовою і метою ефективного розвитку економіки.

Хоч капіталіст купує робочу силу, а не працю, на поверхні економічних  явищ створюється видимість продажу  праці. Це зумовлено тим, що робітник отримує заробітну плату після  завершення процесу праці, що її величина не змінюється залежно від тривалості робочого дня, а індивідуальні відмінності  в заробітній платі зумовлені  неоднаковою інтенсивністю праці  робітників.

Купівля-продаж робочої сили об’єктивно на поверхні виступає у формі купівлі-продажу праці, тому вартість робочої сили перетворюється на заробітну плату, тобто набуває перетвореної форми. Перетворена форма, оскільки заробітна плата враховує купівлю-продаж робочої сили і стирає межі між необхідною і додатковою працею, приховує наявність експлуатації. Вартість робочої сили, виражена в грошах, набуває форми ціни робочої сили. Отже, заробітна плата - це грошовий вираз вартості і ціни товару робоча сила та результативності функціонування робочої сили.

З усього зазначеного можна  зробити висновок, що заробітна плата  – це об’єктивно необхідний для  відтворення робочої сили та ефективного  функціонування виробництва обсяг  вираженої в грошовій формі основної частини життєвих засобів, що відповідає досягнутому рівневі розвитку продуктивних сил і зростає пропорційно підвищенню ефективності праці робітників.

Найважливішою функцією зарплати є відтворювальна, адже вона слугує засобом розподілу основної частини життєвих благ у суспільстві і засобом формування платоспроможного попиту населення, бо становить 70-75% усіх доходів працівників. Саме тому при розподілі валового доходу підприємств і суспільства загалом визначення фонду зарплаті розглядається як першочергове завдання.

Важливу роль виконує і  стимулююча функція заробітної плати. Вона слугує засобом залучення громадян до суспільно корисної праці, створює  заінтересованість у підвищенні класифікації, оволодінні суміжними  професіями, стимулює високо продуктивну  та якісну працю. Всього цього, звичайно, можна досягти в тому випадку, коли організація заробітної плати  забезпечує особисту матеріальну зацікавленість індивіда в продуктивній праці.

Речовим, матеріальним змістом  заробітної плати є кількість  життєвих благ, необхідних для відтворення  робочої сили найманого робітника  і членів його сім’ї. Це життєвий фонд робітника, який в умовах товарного  виробництва має і вартісний, і грошовий вираз.

Заробітна плата за своїм  складом не однорідна, вона включає  різні за функціональним значенням  складові частини Співвідношення між  ними утворює структуру заробітної плати. У ній слід розрізняти основну  і додаткову частини і види винагород, що входять до кожної з  них.

Розрізняють заробітну плату  основну і додаткову. Основна  заробітна плата робітника залежить від результатів його праці й  визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а  також надбавками і доплатами  у розмірах, встановлених чинним законодавством. Вона враховує стійкі відмінності у кваліфікації, складності роботи, умовах праці, інтенсивності та відповідальності.

Додаткова оплата залежить від результатів господарської  діяльності підприємства і встановлюється у вигляді премій, винагород, компенсацій, надбавок і доплат, які не передбачені  законодавством, або понад розміри, встановлені законодавством. Вона враховує фактори виробничого процесу, які  важко передбачити наперед, і  виплачується за певні індивідуальні  досягнення: професійну майстерність, перевиконання норм виробітку, сумісництво  професій, неперервний виробничий стаж. У ній враховуються надбавки за особливі умови роботи, колективні результати праці, що оплачуються з фонду  матеріального стимулювання.

Заробітна плата існує  у двох основних формах: почасовій  і відрядній.

Почасова заробітна плата  – це оплата вартості та ціни робочої  сили за її функціонування протягом певного  робочого часу. Для визначення рівня  оплати робочої сили з’ясовують погодинну  ставку заробітної плати, яку називають  ціною праці.

Погодинна оплата праці як різновид почасової використовується для подовження тривалості робочого дня. Під час економічної кризи  підприємці скорочують робочий час  з одночасним зниженням погодинної заробітної плати, що призводить до зниження заробітної плати нижче від вартості робочої сили.

Відрядна або поштучна заробітна плата – це оплата вартості й ціни товару робоча сила залежно від розмірів виробітку за одиницю часу. Вона є перетвореною формою погодинної заробітної плати. Витрати робочої сили за цієї форми заробітної плати вимірюється кількістю і якістю виробленої продукції. Відрядна заробітна плата використовується для підвищення інтенсивності праці, скорочення витрат на нагляд за робітниками, посилення конкуренції серед робітників. Першою найраціональнішою формою відрядної заробітної плати, що грунтується на хронометруванні робочого дня і встановлення норм виробітку для фізично найсильніших, найвитриваліших і найкваліфікованіших робітників.

Почасова заробітна плата  переважала на перших етапах розвитку капіталізму. Відтак її змінила відрядна. В сучасних умовах панівною формою знову стала почасова заробітна  плата. Це зумовлено широким впровадженням у виробництво конвеєрів, напівавтоматів і автоматів з примусовим ритмом роботи, де інтенсивність праці задається швидкістю руху конвеєра.