ВСТУП.

              З усіх рахунків, при їх синтезі, відбувається баланс, а із балансу витікають усі рахунки. І не випадково на протязі багатьох років саме баланс вважався і продовжує вважатися головною звітною формою. Наче виражаючи цей підхід, майже всі автори (з 1929 по 1939 р.р) замість традиційного словосполучення “бухгалтерський облік” намагались говорити і писати “балансовий облік”. Це підкреслювало важливу роль балансу в обліку.

              Методичний прийом балансового узагальнення – це рівновага використання обігу капіталу в підприємницькій діяльності. Завдяки цьому прийому врівноважується наявність капіталу з його розміщенням у суб’єкта господарювання, яке відображається у бухгалтерському балансі на певну звітну дату, за допомогою цього методичного прийому суб’єкт господарювання здійснює фінансовий менеджмент, тобто керує фінансовими ресурсами –  запобігає нераціональному їх використанню, забезпечує їх збереження та зростання, економічно обґрунтований розподіл прибутку між державою і власниками капіталу, підтримання платоспроможності та розрахунків із працівниками, контрагентами, запобігає банкрутству тощо.

              У прямому розумінні термін баланс ( від фр. Balanse – вага) означає кількісне вираження співвідношення зрівноважених елементів будь-якого постійно змінюваного явища або процесу. Балансове узагальнення даних широко застосовується в економіці – плануванні, фінансуванні, аналізі, обліку і т. ін. [3].

              Характерна риса балансового узагальнення – подвійний аспект описування реальних об’єктів, синтетичний характер здобутої інформації.

Сутність подвійного відображення даних полягає в тому, що реальні об’єкти, які описуються з допомогою балансу, обов’язково виражаються залежно від конкретного балансу та призначення узагальненого даних. Наприклад, баланс доходів і видатків сім’ї або балансу робочого часу тощо.

              Основна риса балансового узагальнення – єдиний вимірник, що дає змогу зіставляти й виявляти загальні зв’язки сукупностей, які підлягають балансуванню.

              Балансове узагальнення економіки ( тобто господарства будь-якого рівня – від дрібних індивідуальних господарств до великих господарських об’єднань) є об’єктивно необхідним для управління ними. Порівнювати витрати і результати господарювання можна лише з допомогою балансового методу.

              Отже, господарювання об’єктивно потребує застосування двоїстого балансового методу, оскільки при керівництві господарством будь-якого масштабу – індивідуальним, колективним, державним – потрібно знати, які активні продуктивні сили є в господарстві, як склалися виробничі правові відносини на кожний даний момент одного господарства з іншими – ідеться про відносини власності (борги, зобов’язання).

              В бухгалтерському обліку формується інформація про: наявність та рух різних видів запасів та грошових коштів, якими володіє підприємство; обсяг виробництва та реалізації продукції, її собівартість; стан розрахунків з іншими підприємствами, організаціями і приватними особами; витрати на заготівлю матеріалів; розмір статутного капіталу, резервного капіталу, кредитів банку; фінансові результати господарської діяльності тощо.

              Бухгалтерський облік відображає господарські операції систематично і послідовно в міру їх здійснення, що забезпечує суцільне і безперервне спостереження і контроль за діяльністю підприємства. Цим бухгалтерський облік відрізняється від інших видів обліку, які застосовують метод часткового (вибіркового) спостереження.

              Коло обов’язків бухгалтерії визначається Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, на підставі якого кожне підприємство розробляє своє положення про бухгалтерську службу.

              В положенні про бухгалтерську службу конкретного підприємства зазначається мета обліку і контролю, їх фундаментальні принципи та завдання: обов’язки, права, відповідальності.

              Особливості бухгалтерського обліку та специфіка його ведення визначається певними принципами бухгалтерського обліку та звітності.

              Принцип бухгалтерського обліку – це правило, яким слід користуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Аудиторський контроль - це незалежний контроль, який здійснюють аудиторські організації (фірми) за договорами з підприємствами і підприємцями. Виконують його аудитори (від лат. Auditor – слухач-учень, якого призначив учитель для вислуховування уроків інших учнів, перевіряючий).

Аудиторська перевірка провадиться з використанням аудиторських стандартів (норм аудиту), розроблених практикою у країнах із розвиненою вільною економікою. Аудиторські стандарти – це основні принципи виконання аудиторських процедур. Вони мають виконуватися незалежно від умов, в яких проводиться аудит. До аудиторських стандартів включаються пояснення і норми аудиту, що є керівництвом до виконання аудиторських процедур, застосування їх до окремих об’єктів перевірки, підготовки аудиторських звітів.

Аудит є моральним стимулом для чесної роботи службовців фірми. Розуміння того, що всі запити і звіти будуть проаналізовані незаінтересованими особами, змушує службовців акуратно і чітко вести облік і складати звітність про господарську діяльність підприємств і підприємців.

Аудиторські фірми здійснюють свою діяльність відповідно до статутних документів, затверджених і зареєстрованих у встановленому порядку. Виконують аудиторські послуги вони із залученням штатних і позаштатних працівників з погодинною оплатою або в порядку сумісництва на штатних посадах.

Аудитор – це висококваліфікований спеціаліст, який володіє методологією фінансово-господарського контролю і аудиту, бухгалтерським обліком, аналізом господарської діяльності, статистикою, фінансовою і банківською справою, а також має необхідну професійну підготовку у галузі юриспруденції, судово-бухгалтерської експертизи, методології економічних досліджень, технології виробництва. Аудиторською діяльністю вони можуть займатися при наявності сертифіката, виданого Аудиторською палатою України на встановлений строк.

Аудитор несе відповідальність за неякісне виконання аудиторських послуг відповідно до законодавства України, порушення службової етики, невиконання розпорядчих і нормативних документів Аудиторської палати України і аудиторської фірми.

Основні вимоги, які регулюють аудиторську діяльність поділяються на дві основні групи: етичні та методологічні. Дотримання етичних вимог, що визначаються в Кодексі професійної етики аудиторів України та в Законі “Про аудиторську діяльність” обов’язкове в усіх обставинах аудиту. Методологічні принципи, які визначаються в нормативах, можуть в окремих випадках мати необов’язковий характер.

Метою аудиту бухгалтерського балансу є висловлення аудитором висновку про те, чи відповідає бухгалтерський баланс в усіх суттєвих аспектах інструкціям, які регламентують порядок підготовки і представлення бухгалтерського балансу. Аудит бухгалтерського балансу, підготовленого у відповідності з іншими, ніж українські, вимогами, що здійснюється на території, де поширюється дія законів України та для резидентів України може проводитися тільки при наявності відповідної ліцензії Аудиторської палати України. Аудиторський звіт, аудиторський висновок та інші документи, які підсумовують результати аудиту бухгалтерського балансу, підготовленого у відповідності з іншими, ніж українські, вимогами по результатах діяльності українських юридичних осіб, і які проведено на території, на котру поширюється дія законів України, підписуються від імені аудиторської фірми аудитором, який має сертифікат аудитора України.

Під час остаточного формулювання аудиторського висновку аудитор отримує аудиторські докази, що дозволяють йому виробити остаточну думку, яку буде покладено в основу аудиторського висновку.

Аудиторський висновок щодо надійності бухгалтерського балансу дає його користувачам високу, але не абсолютну гарантію. Абсолютна аудиторська гарантія недосяжна через такі причини: необхідність судження, використання вибіркових тестів, неповна гарантованість самої системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю,

Незважаючи на те, що аудиторський висновок служить основою довіри до бухгалтерського балансу, для користувача це не може служити достатньою підставою для складення ним оцінки економічної стабільності підприємства в найближчому майбутньому або ефективності роботи його керівництва.

РОЗДІЛ І. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ БАЛАНС І ЙОГО СТРУКТУРА.

1.1. Роль балансу в управлінні підприємством.

Загальні вимоги до фінансової звітності викладені в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 (далі – П(С)БО 1), затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99р. №87. Дане положення встановлює:

-         мету фінансових звітів;

-         їх склад;

-         звітний період;

-         якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час складання фінансових звітів;

-         вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.

П(С)БО 1 повинне застосовуватися при підготовці і наданні фінансових звітів підприємствами, організаціями, установами та іншими юридичними особами (надалі – підприємствами) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ).

              Зміст і форма балансу та загальні вимоги до визнання і розкриття його статей визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 “Баланс”.

              Норми цього Положення (стандарту) застосовуються до балансів підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності, крім банків та бюджетних установ.

Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

Баланс підприємства складається станом на кінець останнього дня звітного періоду (П(С)БО 1, п.12). Баланс подається у складі річної та проміжної (місячної, квартальної) звітності.

Як і будь-яка форма фінансової звітності, баланс включає заголовок, основні її елементи. У заголовку наводиться:

–        назва підприємства, його організаційно-правова форма та місцезнаходження;

–        назва звіту;

–        дата, на яку складено звіт;

–        валюта, в якій складено звіт та рівень її точності.

              Основою побудови бухгалтерського балансу є подвійне групування господарських фактів, явищ і процесів за функціональною роллю у процесі виробництва, з одного боку, та за джерелами їх утворення (відповідно до власності), з іншого.

              Отже бухгалтерський баланс – це модель, за допомогою якої в інтересах користувача відображається на певний момент часу фінансовий стан організації (підприємства).

              Розглянемо детальніше кожну складову.

              1. Слово “баланс” походить   від   двох     латинських слів: bis – два і lans – чаші [4]. Альберто Чичиреллі вказав, що слово “баланс” вперше застосовано в бухгалтерських звітних документах в 1427 р. незалежно від того, чи були ці форми насправді балансами в сучасному розумінні цього терміну чи ні.

              2. Модель виражається звичайно у вигляді угрупування в залежності від мети користувачів або коштів та джерел організації, або ж рух її капіталу.

З точки зору обліку баланс – це звітна форма, бланк балансу і те, що в цьому балансі вказано, складає зміст балансу. Кожна його графа представляє певну статтю – показник господарської діяльності.

              3. Інтереси користувача. Кожний користувач за допомогою моделі балансу намагається вирішити свої задачі.

              З точки зору кредиторів, баланс є категорія бухгалтерського обліку, яка дозволяє на певний момент часу показати в грошовому вимірі майнове положення організації.

              Такий баланс отримав назву статистичного.

              З точки зору адміністрації та  власників баланс є категорія бухгалтерського обліку, яка дозволяє показати фінансовий результат господарської діяльності за звітний період.

              Такий баланс отримав назву динамічного.

              4. Відображення. Модель балансу передбачає два розрізи: вертикальний і горизонтальний.

              Вертикальний розріз припускає дві частини: актив і пасив. Ліва сторона балансу, яка відображає ресурси за складом та розміщенням, називають активом, праву, що відображає кошти (капітал) за джерелами їх утворення та цільовим призначенням, -  пасивом ( статистичний баланс),весь баланс, актив і пасив, як різні стадії кругообігу капіталу ( динамічний баланс) [4].

Актив балансу в юридичному розумінні характеризує суму засобів за функціональною ознакою, якими господарство керується, розпоряджається і володіє, а також є власником у тій частині, яка відповідає сумі його власних внесків, вкладених у діяльність та показаних у пасиві.

              Пасив балансу в юридичному розумінні характеризує виробничі правові відносини та відносини власності, які виникли між господарством та іншими суб’єктами господарювання – підприємствами, банками, кредиторами у результаті господарської діяльності [3].

              Горизонтальний розріз залежить від взаємозв’язку між обліковими об’єктами, відображеними в балансі.

              У всіх випадках кожні статті балансу відповідає певне сальдо рахунку. Дебетове сальдо показується в активі, кредитове – в пасиві.

              5. Певний момент часу – як правило це перше число місяця, кварталу, року.

              Баланс показує стан господарської діяльності фірми на якийсь момент часу (статистичний баланс).

              6. Фінансовий стан. Баланс не тільки відображає стан господарської діяльності фірми, він одночасно служить і способом оцінки цієї діяльності.

              Майно фірми – це кошти, ресурси, якими вона володіє. Якщо вартість майна росте реально, то говорять про її прибуток, якщо зменшується, то про збитки. Однак вирішальною характеристикою фінансового положення фірми слід визнати її фінансовий результат.

              Фінансовий результат – це результат господарської діяльності фірми.

              7. Організація (підприємство). Під організацією розуміється будь-який господарюючий об’єкт [4].

              Слово “баланс” як термін має різні значення. Щодо бухгалтерського обліку, його використовують так.

1.                  Як таблицю, де господарські факти – явища й процеси – відображені у двох аспектах-розрізах (активі та пасиві).

2.                  Як елемент методу бухгалтерського обліку, з допомогою якого господарські факти – явища та процеси – відображаються в двох аспектах-розрізах: за функціональною ознакою як продуктивні сили і за джерелами їх утворення як виробничі відносини, що характеризують відносини власності.

3.                  У таблиці замість слова “Разом” користуються словом “Баланс”, з допомогою якого визначають рівність підсумків активу та пасиву [3].

Класифікація бухгалтерських балансів.

              В залежності від виникаючих в господарській діяльності цілей можна виділити вісім класифікаційних бухгалтерських балансів.

К1 – за джерелами (інвентарні, книжні, актуарні);

              К2 – за термінами (вступні, проміжні – можуть бути починальні, завершальні та ліквідаційні);

              К3 – за об’ємом (самостійні, окремі, зведені, консолідовані, народногосподарські);

              К4 – за повнотою (брутто та нетто);

К5 – за реформуванням (реформовані, нереформовані);

              К6 – за змістом (пробні, оборотні, сальдові);

К7 – за форматом (односторонні, двосторонні, розділені, здвоєні, шахові);

              К8 – за часом (провізорні, перспективні та директивні).

              К1 – за джерелами. Існує три джерела даних для побудови балансу:

-         дані інвентаризаційного опису ( інвентарний баланс);

-         дані рахунків Головної книги ( книжний баланс);

-         статистичні дані ( актуарний баланс).

              В першому випадку баланс заснований на принципі контролю. Проводиться інвентаризація. Її підсумок фіксує величину активу.

              У другому – баланс заснований на принципі реєстрації і представляє перелік сальдо рахунків Головної книги.

В третьому випадку баланс представляє наслідок використання принципу квантифікації, так як актив, і пасив заповнюють по даним, зібраним по статистиці страхових, торгових та подібним їм підприємств.

              К2 – за термінами (часом складання).

              Вступний баланс – свідоцтво про виникнення фірми. Він складається або після реєстрації фірми, або після внесення в уставний фонд активів.

              Проміжні баланси складаються на задані проміжки часу ( день, місяць, квартал, рік, і т.д. ). Цей баланс являється наче фотографією господарської ситуації. При цьому кожен проміжний баланс повинен розглядатися з двох точок зору: як початковий і як заключний баланс. Наприклад, якщо баланс за 1997 р. показаний: на 1 січня 1998 р., він тлумачиться як початковий, якщо на 31 грудня 1997 р. – як заключний.

              Ліквідаційний баланс свідчить про смерть фірми. Якщо фірма підлягає ліквідації, то ліквідаційна комісія складає однойменний баланс. Він може бути складений в два етапи. На першому складається баланс фірми, яка підлягає закриттю, на другому – баланс, який відображає результати ліквідації.

              К3 – за об’ємом (обсягом інформації). Кожне підприємство, що має право юридичної особи, повинно мати самостійний баланс.

              Якщо юридичні особи підпорядковуються в адміністративному порядку якому-небудь управлінському органу і здають йому самостійні баланси, тоді складається зведений баланс.

              Нарешті, в ролі господарюючого суб’єкту може виступати фінансова група, яка складає консолідований баланс, який об’єднує повністю самостійні баланси дочірніх фірм.

              К4 – за повнотою (способом очищення). Якщо сальдо всіх рахунків, за виключенням результатних, включаються в баланс, то і сальдо регулюючих рахунків показується відповідно в балансі. Сальдо додаткових рахунків збільшують сальдо тих рахунків, які доповнюють, але сальдо контрарних рахунків показуються зі знаком мінус, як і додаткові рахунки (показані зі знаком плюс) слідом за рахунком, оцінку якого вони доповнюють (збільшуючи чи зменшуючи). В цьому випадку сальдо контрарного рахунку зменшує підсумок балансу, і такий баланс називається баланс-нетто.

              Якщо сальдо рахунку показується зі знаком плюс, то підсумок балансу збільшується, і такий баланс називається баланс-брутто.

              Наприклад, якщо націнка на товари, знос основних коштів і т. ін. показуються в активі зі знаком мінус, тоді мова йде про баланс-нетто, якщо в пасиві, тоді мова йде про баланс-брутто.

              К5 – за реформуванням. Баланс вважається реформованим, коли прибуток, одержаний за даний звітний період вже розподілений і в балансі окремою статтею не відображається.

              Нереформованим вважається баланс, коли прибуток, одержаний в звітному періоді, ще не розподілений і відображається в балансі окремою статтею.

              К6 – за змістом. Історично першим був пробний баланс, який представляв собою опис дебетових та кредитових оборотів. Рівність їх підсумків, повинна була підтвердити вірність рознесення фактів господарського життя по рахункам бухгалтерського обліку. З часом в практику ввійшов оборотний баланс, який останнім часом називають оборотною відомістю. Він дозволяє не просто виявити рознесення за підсумками оборотів, але й кінцеве сальдо. І, нарешті, сальдовий баланс як найбільш повне відображення категорії бухгалтерського балансу.

              К7 – за форматом баланс може бути виражений декількома варіантами:

              а) двосторонній: актив зліва, пасив справа, іноді навпаки: актив справа, пасив зліва;

              б) односторонній – актив зверху, пасив під активом (можливий зворотній порядок);

              в) розділений: по центру знаходиться назва статей, а зліва та справа від них вказуються числові значення активу і пасиву;

              г) зведений – зліва проводяться назви статей, а справа, в двох колонках, перераховуються суми, які відносяться до активу (перша колонка) та пасиву (друга колонка);

д) шаховий  - матриця, по рядках якої перечислюються статті активу, а по стовпцях – статті пасиву (можливий зворотний варіант).

              К8 – за часом. Класифікація введена А.Я.Локшиним і передбачає виділення декількох варіантів за зовнішнім виглядом бухгалтерських, але по суті значно відрізняються від бухгалтерських підходів. Так, провізорний баланс передбачає розрахунок балансу в кінці місяця.

              Якщо виникає необхідність складання балансу на майбутні періоди, баланс, показники якого вирахувані статистичними методами, називається перспективним   (однією із його різновиду виступає актуарний баланс). Однак, перспективний баланс далеко не завжди відповідають потенційним можливостям фірми. Тому, проаналізувавши перспективний баланс, економісти можуть скласти директивний, який може  показати оптимальну структуру використаних ресурсів фірми [4]. Схематично класифікацію балансу можна представити такому у вигляді (рис.1.1) [2].

              Ця класифікація має вирішальне значення в бухгалтерському обліку.

Рис. 1.1. Класифікація бухгалтерських балансів

Вимоги до балансу.

              Зміст, форма балансу та загальні вимоги до розкриття статей регламентується національним П (С) БО 2 “Баланс”.

              До бухгалтерського балансу пред’являється ряд вимог, що забезпечують можливість його використання у підприємницькій діяльності (рис. 1.2) [2].

Рис. 1.2. Вимоги, що пред’являються до бухгалтерського балансу

Структура балансу.

              1. Поняття про статтю та розділ балансу.

              Актив і пасив балансу поділяється на розділи та статті. Стаття балансу – показник, який характеризує визначений ( певний ) вид, засоби господарювання за функціональною ознакою (стаття активу) або право власника (джерел) господарських засобів (стаття пасиву).

              Балансові статті групуються в розділи. Об’єднання балансових статей у розділи балансу підпорядковане певним принципам, насамперед фінансовим та аналітичним.

              2. Оцінювання статей балансу.

              Порядок оцінювання статей балансу встановлюється законодавством країни. Найпоширеніший метод оцінювання окремих статей бухгалтерського балансу – за собівартістю господарства. Це дає змогу об’єктивно оцінити наявні господарські засоби та реально визначити результати господарської діяльності.

4.      Побудова балансу.

Як було зазначено, балансові статті зводять у розділи. Групи та розділи балансу формуються за економічними ознаками, в основі яких лежить фінансова або аналітична ознака – функціональна роль господарських фактів, спосіб перенесення вартості на виготовлений продукт праці, швидкість обертання .

              Групування засобів господарювання та правовласників (джерел) їх утворення  за  загальноекономічним  змістом  у  прямому  розуміння  унаочнює табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Баланс

(принципова побудова за характером участі засобів

у процесі виробництва)

Оптимальна кількість статей балансу визначається потребами управління, передусім вимогами прийняття управлінського рішення. Крім того, ця кількість передбачається вимогами контролю та аналізу з боку фінансових органів і кредитних установ (банків та інших кредиторів).

Форми бухгалтерського балансу господарства і методичні вказівки щодо його складання розробляє Міністерство фінансів України.

У діючій формі бухгалтерського балансу всі статті активу та пасиву згруповані за їх економічним змістом у розділи (форма 1.1).

              Охарактеризуємо розділи активу балансу.

              У розд. 1 об’єднано статті активів, різних вкладень і т. ін. за характеристикою – необоротні.

              У розд. 2 показують виробничі запаси – матеріали, паливо, тару, незавершене виробництво, товари, залишок готової продукції, засоби (кошти), які є в касі, на розрахунковому рахунку, інших рахунках банку, фінансові вкладення у цінні папери. Заборгованість покупців, дебіторську заборгованість і т. ін.

              У розд. 3 відображають витрати майбутніх періодів.

Форма 1.1

Баланс

(принципова побудова діючої системи)

              Ці три розділи активу відповідають основній діяльності господарства.               Спинимось тепер на розділах пасиву балансу.

              У розд. 1 пасиву балансу показують статутний фонд (капітал), страховий фонд, прибутки та інші джерела, як належать господарству.

              У розд. 2 – забезпечення наступних витрат і платежів – показують забезпечення витрат персоналу, пільгове фінансування та інше забезпечення.

              У розд. 3 відбивають кредити, одержані господарством під запаси й витрати (матеріали, паливо, незавершене виробництво тощо) та довгострокові позики (на термін понад рік).

              У розд. 4 показують переважно розрахунково - кредитні відносини господарства, зумовлені його основною діяльністю в межах року.

              У розд. 5 наводять характеристику доходів майбутніх періодів.

              Розглянута структура балансу дає змогу порівнювати сукупність засобів, за допомогою яких ведеться господарювання, з їх власниками, тобто джерелами, а також одержати характеристику ліквідності засобів та належності джерел за правом власності.

              У балансі показують стан господарських засобів і джерел їх утворення, як правило, на дві дати: на початок і кінець кварталу, року чи місяця. Порівнюючи показники, виявляють зміни в складі засобів господарювання та їх власником джерел за цей період.

              Зміст балансу окремих господарств неоднаковий. Відмінності між балансами зумовлені характером роботи кожного підприємства. Адже саме цей характер визначає склад, зміст і структуру засобів та способів формування джерел утворення цих засобів. Наприклад, баланс промислового підприємства відрізняється за своїм змістом від балансу торгівельного підприємства. Якщо в балансі промислового підприємства переважна кількість засобів вкладається у виробничі ресурси – основні засоби, виробничі запаси (близько 50 – 70 %), то в балансі торговельного підприємства майже всі засоби перебувають у товарних запасах (близько 70 – 80%).

              У балансах сільськогосподарських підприємств на перший план виступають такі статті балансу, як продукти сільськогосподарського виробництва, тварини, добрива тощо. За змістом і структурою балансу можна визначити, до якої сфери діяльності належить певне господарство.

              4. Технічні форми балансу.

              Розглянутий баланс за формою двосторонній, сальдовий. Водночас на практиці, а особливо  зв’язку зі застосуванням ЕОМ, поширилося складання балансів за різними технічними формами: одностороннього сальдового (форма 1.2); одностороннього роздільного (форма 1.3); одностороннього оборотного (форма 1.4); двосторонньо оборотного (форма 1.5); шахового (форма 1.6).

              Застосування тієї чи іншої форми залежить від потреб господарства [3].

Форма 1.2

Баланс

(односторонній сальдовий)

Форма 1.3

Баланс

(односторонній роздільний)

Форма 1.4

Баланс

(односторонній оборотний)

Форма 1.5

Баланс

(двосторонній оборотний)

_________________за________________200__р.

Форма 1.6

Шаховий баланс

              Структура, яка прийнята в Україні та прийнята відповідно до міжнародних стандартів має наступний вигляд (рис.1.3.).

Рис. 1.3. Порівняння структури балансу

              Згідно з П (С) БО 2 “Баланс” обов’язковим є поділ активів на оборотні та необоротні. Відповідно:

              Оборотні активи – грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом 12 місяців з дати балансу. Активи, що не відповідають цьому критерію, є необоротними, тобто в основу класифікації активів покладені не їх функціональне призначення, речова форма, а фактор швидкості обігу активу в гроші. При такому поділі враховується часовий критерій.

              Операційний цикл – проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отримання коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

              Витрати майбутніх періодів – це витрати. Що проведені підприємством в звітному періоді, але підлягають включенню до собівартості продукції в наступних звітних періодах.

              Власний капітал підприємства відображається в Балансі по статтях: “Статутний капітал”, “Додатковий капітал”, “Резервний капітал”, “Нерозподілений прибуток (непокриті збитки)”, “Неоплачений капітал”.

              Зобов’язання – це обов’язки діяти певним чином. Зобов’язання виникає тільки тоді, коли актив отримано, або коли підприємство укладає невідмовну угоду придбати актив (рис.1.4).

Рис. 1.4. Основні види зобов’язань

              Зобов’язання визначається у балансі, коли імовірно, що в результаті погашення теперішнього зобов’язання відбудеться вибуття ресурсів, які могли б забезпечити надходження майбутніх економічних вигод, і сума, за якою буде погашено зобов’язання, може бути достовірно визначена.

              Зобов’язання поділяються на:

-         поточні – такі, що будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або протягом 12 місяців з дати балансу;

-         довгострокові – такі, які не є поточними.

В окремий розділ пасиву виділено доходи майбутніх періодів – доходи, що отримані або нараховані в звітному періоді, але відносяться до майбутніх періодів (наприклад попередньо отримана орендна плата).

В балансі статті розміщуються в порядку від найменш ліквідних до найбільш ліквідних.

Ліквідність означає наявність достатніх платіжних засобів для оплати боргів в установлений строк. З цих позицій найбільшу ліквідність в складі майна підприємства мають грошові кошти. Короткострокові векселі, цінні папери і дебіторська заборгованість, а вже потім товарно-матеріальні цінності і необоротні активи (останні відносяться до категорії неліквідних). Серед пасивів перевага належить власним засобам (капітал, прибуток) або позиковим коштам (кредиторська заборгованість) [2].

1.2. Зміст та порядок складання балансу.

Розділи балансу об’єднують економічно однорідні за своїм складом групи коштів підприємства і складаються з окремих статей. Кожний економічно однорідний показник відображений в окремому рядку у розділі балансу, називають статтею бухгалтерського балансу.

Бухгалтерський   баланс   можна   представити  у   такому   вигляді (форма 1.7) [5].

Форма 1.7

Додаток

до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2

(Наказ Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. № 87)

БАЛАНС

за____________________200_____р.

Керівник ____________________________

Головний бухгалтер ___________________

Підсумки даних по всіх розділах балансу називається валютою балансу. По активу і пасиву балансу підсумки мають бути тотожними.

              Майно, матеріали та інші засоби, які не належать підприємству, але перебувають у його користуванні (оренді) або на зберіганні, у балансі не відображають, а обліковують на за балансових рахунках [1].

              В кінці фінансового року проводиться реформація балансу – розподіл за рішенням власника фінансового результату за статтями балансу. При цьому основна ідея складання бухгалтерського балансу полягає в розкритті майна підприємства та його джерел в розрізі основних статей активів та зобов’язань, а також в порівнянні даних за звітний період з даними за попередній період.

              Діюча форма бухгалтерського балансу в значній мірі відповідає вимогам фінансового контролю. Вже при першому читанні вона дає змогу визначити в загальних рисах фінансовий стан підприємства. А при аналізі – встановити ряд

додаткових показників, що характеризують фінансову діяльність [2].

Елементами балансу, безпосередньо пов’язаними з визначенням фінансового стану підприємства та змін в ньому, є:

-         активи;

-         зобов’язання; та

-         власний капітал.

Актив балансу

Актив відображається в балансі за умови, що оцінка його може бути достовірно визначена і очікується отримання в майбутньому економічних вигод, пов’язаних з його використанням.

Згідно з П(С)БО 2 “Баланс”, п.4:

Активи – це ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до збільшення економічних вигод у майбутньому.

Активи можуть існувати у формі:

–        виробничих засобів, що використовуються у господарській діяльності підприємства (основних засобів, нематеріальних активів, виробничих запасів тощо);

–        запасів готової продукції та незавершеного виробництва;

–        грошових коштів чи їх еквівалентів;

–        фінансових інвестицій;

–        дебіторської заборгованості фізичних та юридичних осіб.

Кожен із цих активів може сприяти надходженню економічних вигод на підприємство.

Витрати на придбання та створення активу, які не відповідають зазначеним умовам, не можуть бути відображені в балансі і включаються до складу витрат звітного періоду у звіті про фінансові результати.

Приклад

Підприємство придбало депозитний сертифікати у банку терміном на 3 роки під 50% річних за 50 тис. грн., класифікувавши цю суму як довгострокові фінансові інвестиції. 31.12.97 р. були отримані відсотки від банку в сумі 25 тис. грн., а 1 липня 1998 р. банк було оголошено банкрутом.

Керівництво підприємства вважає малоймовірним, що фінансові інвестиції призведуть до надходження економічних вигод у вигляді доходів по відсотках у майбутньому, а номінальна вартість депозитного сертифікату буде відшкодована. Тому у балансі підприємства на 31.12.98 р. грошові кошти в сумі 50 тис. грн. не можуть бути визнані як актив.

Активи мають визнаватись і відображатись в балансі у грошовому виразі з використанням певної бази оцінки, а саме:

1.      Історичної собівартості. Активи відображаються за сумою сплачених грошових коштів чи їх еквівалентів або за справедливою вартістю компенсації, виданої, щоб придбати їх, на момент придбання;

2.      Поточної собівартості. Активи відображаються за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яка була б сплачена в разі придбання такого ж або еквівалентного активу на поточний момент;

3.      Вартості реалізації. Актив відображається за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яку можна було б отримати на поточний момент шляхом продажу активу в ході звичайної реалізації;

4.      Теперішньої вартості. Активи відображаються за теперішньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих надходжень грошових коштів, які, як очікується, має генерувати стаття під час звичайної діяльності підприємства.

Основою оцінки, яка найчастіше приймається підприємствами для складання фінансових звітів, є історична собівартість. Вона, як правило, комбінується з іншими оцінками.

Кожне підприємство, враховуючи характер основних господарських операцій та особливості діяльності, вирішує питання про доцільність поділу активів на оборотні та необоротні (МСБО 1. Подання фінансових звітів, п.53). Однак, згідно П(С)БО 2 “Баланс” поділ активів на оборотні та необоротні є обов’язковим.

Оборотні активи – грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Необоротні активи – всі активи, що не є оборотними.

Пасив балансу.

Форма балансу містить такі розділи як “Власний капітал”, “Забезпечення наступних витрат і платежів”, “Довгострокові зобов’язання, “Поточні зобов’язання” та “Доходи майбутніх періодів”.

Характеристика складників власного капіталу та порядок їх відображення у фінансовій звітності розглядається у розділі 6 “Звіт про власний капітал”.

Зобов’язання відображається у балансі, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

Поточні зобов’язання – зобов’язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

Довгострокові зобов’язання – всі зобов’язання, які не є поточними зобов’язаннями.

Згідно з П(С)БО 2:

Зобов’язання – це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Зобов’язання – це обов’язок чи відповідальність діяти певним чином. Воно виникає тільки тоді, коли актив отримано, або коли підприємство укладає невідмовну угоду придбати актив.

Зобов’язання містять у собі ймовірність майбутнього вилучення коштів підприємства і втрати економічної вигоди внаслідок прийнятих у минулому обов’язків. Разом з тим, підприємство може мати обов’язок діяти певним чином, але це необов’язково призводить до виникнення і відображення у його балансі певного зобов’язання.

Погашення існуючого зобов’язання може здійснюватись:

–        сплатою грошових коштів;

–        передаванням інших активів;

–        наданням послуг;

–        заміною даного зобов’язання іншим;

–        перетворенням зобов’язання на капітал.

Зобов’язання можуть бути монетарними і немонетарними. Монетарні зобов’язання відображають суму грошових коштів, що підлягають сплаті кредиторами, а немонетарні – зобов’язання поставити товари або надати послуги визначеної кількості і якості.

Значна частина зобов’язань підприємства регулярно (щомісячно) нараховується з відображенням в обліку по дебету рахунків активів або витрат, а по кредиту – нарахованих зобов’язань. В таких випадках визнання зобов’язань (кредиторської заборгованості) безпосередньо залежить від визнання відповідних активів або витрат.

Для визначення балансової вартості зобов’язань використовують такі види оцінок:

–        історична собівартість;

–        поточна собівартість;

–        вартість розрахунку (платежу);

–        теперішня вартість;

Історична собівартість зобов’язання – сума надходжень, отриманих в обмін на зобов’язання або, за деяких інших обставин, суми грошових коштів чи їх еквівалентів, що, як очікується, будуть сплачені з метою погашення зобов’язання під час звичайної діяльності підприємства.

Поточна вартість зобов’язання – недисконтована сума грошових коштів чи їх еквівалентів, яка була б необхідна для погашення зобов’язання на поточний момент.

Забезпечення – зобов’язання з невизначеними сумою або часом погашення на дату балансу.

Непередбачене зобов’язання – це:

1)     зобов’язання, що може виникнути внаслідок минулих подій та існування якого буде підтверджене лише тоді, коли відбудеться або не відбудеться одна чи більше невизначених майбутніх подій, над якими підприємство не має повного контролю; або

2)     теперішнє зобов’язання, що виникає внаслідок минулих подій, але не визнається, оскільки малоймовірно, що для врегулювання зобов’язання потрібно буде використати ресурси, які втілюють у собі економічні вигоди, або оскільки суму зобов’язання не можна достовірно визначити.

Обтяжливий контракт – контракт, витрати (яких не можна уникнути) на виконання якого перевищують очікувані економічні вигоди від цього контракту.

Сума погашення – недисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов’язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Теперішня вартість – дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов’язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

В залежності від терміну погашення зобов’язання поділяються на поточні та довгострокові. Згідно з П(С)БО 2 “Баланс” зобов’язання класифікується як поточне, якщо воно буде погашене протягом:

–        операційного циклу підприємства або

–        дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

Усі інші зобов’язання є довгостроковими.

До поточних зобов’язань звичайно належать:

-         заборгованість по розрахунках з бюджетом по податках та інших платежах;

-         кредиторська заборгованість постачальникам і підрядчикам за отримані від них товари, роботи, послуги;

-         заборгованість з оплати праці;

-         заборгованість зі страхування;

-         авансові платежі замовників;

-         короткострокові кредити банку;

-         нараховані до сплати дивіденди, відсотки тощо.

Поточне зобов’язання може бути перекласифіковане у довгострокове якщо:

–        первісний строк погашення зобов’язання перевищував 12 міс.;

–        підприємство має намір рефінансувати зобов’язання на довгостроковій основі;

–        цей намір підкріплений відповідною угодою про рефінансування або переглянутим графіком платежів, який буде погоджено до затвердження фінансових звітів.

Суму такого зобов’язання та пояснювальну інформацію про причину його виключення зі складу поточних зобов’язань слід наводити у примітках до балансу.

Особливості оцінки та відображення у балансі

довгострокових зобов’язань

Усі довгострокові зобов’язання відображаються у балансі підприємства за теперішньою вартістю.

Власний капітал відображається в балансі одночасно з відображенням активів або зобов’язань, які призводять до його зміни.

Витрати на придбання та створення активу, які відповідно до критеріїв визнання активу, не можуть бути відображені в балансі, включаються до складу витрат звітного періоду у Звіт про фінансові результати.

Згортання статей активів та зобов’язань є неприпустимим, крім випадків, передбачених відповідними положеннями (стандартами).

Всі статті балансу розташовані по принципу зростання ліквідності. Активи поділені на оборотні та необоротні, а зобов’язання на довгострокові та поточні. Основою розподілу активів та зобов’язань є відношення до операційного циклу і строк реалізації (споживання) для активів чи строк погашення для зобов’язань.

Операційний цикл – проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

У виробництві операційним циклом звичайно називають середній проміжок часу між придбанням матеріалів для виробництва та отриманням грошових коштів за реалізовану продукцію.

Іншими словами, для виробничих підприємств операційний цикл – це середній проміжок часу, необхідний для перетворення грошових коштів в продукт підприємства і навпаки, тобто, час, необхідний для реалізації відомої формули:

Операційний цикл

ГК–З–В–ГП–ГК

де: ГК – грошові кошти;

З – запаси;

В – виробництво;

ГП – готова продукція

Оцінка окремих статей балансу здійснюється згідно з відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Підсумок активів балансу повинен дорівнювати сумі зобов’язань та власного капіталу.

Баланс складається виходячи з залишків на рахунках 1–6 класів нового Плану рахунків. Однією з особливостей нового Плану рахунків є його тісний взаємозв’язок з формами фінансової звітності. На рівні класів рахунків та розділів звіту це можна відобразити наступним чином:

Таблиця 1.2.

Зв’язок плану рахунків та розділів Балансу

Згідно з вимогами П(С)БО 2 щодо змісту окремих статей балансу та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій можна встановити зв’язок між статтями Балансу та рахунками нового Плану рахунків, який відображено в таблиці 1.3.

Таблиця 1.3.

Взаємозв’язок між статтями Балансу та рахунками Плану рахунків