Аудит кредиторської заборгованості

3. За ступенем ризикованості не існує підприємств, які б мали однаковий ступінь ризику під час проведення аудиторської перевірки. На кожному підприємстві рівень ризику завжди буде різним. Його можна класифікувати як високий, середній, низький. Проте така класифікація є дуже узагальненою і може бути значно розширена.

4. Стосовно підприємства, що перевіряється, ризик може бути внутрішнім, тобто такий, що виникає на підприємстві, та зовнішнім. До внутрішнього відноситься ризик контролю та властивий ризик, до зовнішнього — ризик невиявлення викривлень.

5. Стосовно аудиторського підприємства ризик класифікується як протилежний за попередньою ознакою. Для аудиторського підприємства властивим ризиком буде ризик невиявлення викривлень, а зовнішнім — ризик властивий та ризик контролю.

Дуже  важливим питанням є методика визначення розміру аудиторського ризику. Єдиної такої методики поки що нема, відсутні навіть науково обґрунтовані підходи до оцінки як загального аудиторського ризику, так і основних його компонентів. Проте існують найзагальніші моделі розрахунку аудиторського ризику.

Українські  і російські фахівці розраховують аудиторський ризик за такою факторною  моделлю [7, c. 68]:

АР = ВР*РК*РН (5.1.)

де АР - загальний аудиторський ризик;

ВР —  властивий ризик;

РН —  ризик невиявлення;

РК —  ризик системи контролю.

Аудиторський  ризик виявляється у зв'язку з  тим, що дії аудитора відносно перевірки  звітності суб'єктивні. Чим нижчий рівень бажаного ризику для аудитора, тим більше він повинен бути впевненим у тому, що звітність не містить матеріальних помилок і пропусків. Нульовий ризик означає впевненість у достовірності інформації. На практиці аудитор не може бути повністю впевненим у достовірності звітності, тому аудиторський ризик завжди перебуває між 0 і 1 (або 0 та 100%). При цьому важливо зазначити такі важливі моменти:

- аудитор не може повністю довіряти системі обліку і внутрішньому контролю підприємства;

- аудитор не може дозволити собі встановлювати високий рівень  невиявлення помилок (наприклад, понад 50%) при високих ризиках  системи обліку і внутрішнього контролю. У цьому випадку загальний аудиторський ризик буде також дуже високим, чого допускати не можна, оскільки перевірка вважатиметься такою, що проведена не належним чином;

• аудиторська перевірка буде вважатись незадовільною, якщо аудитор встановить низький ризик виявлення за повної недовіри до систем обліку і внутрішнього контролю підприємства.

Наведену  загальну модель аудиторського ризику можна розкласти на складові:

1) властивий ризик (ВР), що виникає в результаті діяльності підприємства;

2) ризик контролю (РК), що складається з ризику системи контролю та ризику організації бухгалтерського обліку;

3) ризик невиявлення (РН) — значні помилки залишаться не виявленими при проведенні аудиту внаслідок недостатнього аналітичного огляду та тестового контролю.

Таким чином, розрахунок загального аудиторського  ризику може бути представлений у такому вигляді [25]:

АР = ВР • РК • РСО • РАО • РТ, (5.2.)

де АР — загальний аудиторський ризик;

ВР —  властивий ризик;

РК —  ризик системи контролю;

РСО —  ризик системи організації обліку;

РАО —  ризик аналітичних процедур;

РТ —  ризик тестового контролю.

Багато  фірм взагалі не роблять спроб застосувати числові значення для визначення рівнів ризику і просто визначають їх як "високий", "середній" і "низький". Американські фахівці вважають, що немає необхідності кількісно визначати аудиторський ризик або його складові за допомогою математично обґрунтованих моделей оцінки, оскільки неможливо об'єктивно враховувати визначені компоненти аудиторського ризику в зв'язку з великою кількістю змінних, що впливають на них, і суб'єктивного характеру багатьох із цих змінних.

Відповідно  багато аудиторів не вдаються до спроб розподілити визначені розміри за чинниками ризику. Вважається що аудитор завжди повинен розглядати ризик за кожним класом суджень, пов'язаним з кожним значним рахунком або класом операцій.

Оцінка  ризику — це процес прийняття рішення виходячи з можливостей викривлень у фінансових документах. Такий ризик має дві сторони — властивий ризик і ризик при здійсненні контролю. Аудитор оцінює їх у контексті обставин, що склалися.

Підставою для оцінки аудитором рівня внутрішнього ризику і ризику при здійсненні контролю є інформація про клієнта та його бізнес. Значна частина такої інформації має загальний характер і залежить від особливостей діяльності підприємства, галузі промисловості, в якій воно працює, законодавчих та нормативних документів, які стосуються галузі промисловості, а також особливостей фінансової діяльності підприємства і зв'язку між даними фінансового і оперативного характеру. Аудитор повинен також розуміти структуру контролю на підприємстві, що необхідно для правильної оцінки ризику при проведенні контролю і складанні плану проведення перевірки.

Оцінювання  властивого ризику. Властивий ризик  виникає за умов, не пов'язаних з  особливостями контролю на підприємстві. Умови для нього існують на макроекономічному рівні і визначений вплив справляють зовнішні чинники, наприклад, зміни обставин, пов'язаних з веденням бізнесу, урядових рішень та інших чинників економічного характеру. Такий вид ризику характерний для різноманітних господарських операцій підприємства. При плануванні перевірки аудитор розглядає обидва види ризику. Інформація про умови властивого ризику надходить в основному із зовнішніх джерел. Властивий ризик, звичайно, не є причиною використання особливих процедур контролю і бухгалтерського обліку.

Для визначення рівня властивого ризику американські фахівці пропонують зібрати і вивчити інформацію про бізнес клієнта і галузі промисловості, останню інформацію фінансового характеру, знання бухгалтерського обліку підприємства.

Інформація  про бізнес клієнта і галузь промисловості у якій він працює. Необхідна інформація з бізнесу, яким займається клієнт, містить дані про його виробництво, джерела і способи поставки матеріалів, маркетингу і способи реалізації, джерела фінансування і методи виробництва. Аудитор повинен також отримати інформацію Про розміщення і потужність діючих підприємств клієнта, їх відділень і філій, а також децентралізації процесу керівництва. Аудитор досягає поставленої мети, використовуючи різноманітні джерела інформації, у тому числі урядові статистичні дані, журнали з економіки, фінансів, промисловості, торгівлі, звіти про проведення внутрішньої аудиторської перевірки, звіти, підготовлені за результатами діяльності підприємства його конкурентів або галузі промисловості. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

6. АУДИТОРСЬКІ ДОКАЗИ  СТОСОВНО КРЕДИТОРСЬКОЇ  ЗАБОРГОВАНОСТІ ТА  ПРОЦЕДУРИ ЇХ ОТРИМАННЯ.

Розглянемо  тепер власне аудиторські процедури  щодо отримання аудиторських доказів  при перевірці кредиторської заборгованості базового підприємства.

Аудиторська перевірка починається із процесу інвентаризації зобов’язань підприємства. При інвентаризації зобов’язань інвентаризаційна комісія на підставі бухгалтерських документів перевіряє залишки сум, які знаходяться на відповідних рахунках. Потім визначається строк сплати заборгованості по рахунках кредиторів і встановлюються особи, винні у недотриманні платіжної дисципліни і невиконання строків позовної давності.

Аудитор перевіряє, чи дотримано порядку, за яким кредитні взаємовідносини регламентуються  на підставі кредитних договорів. У кредитному договорі банк бере на себе зобов'язання надати кредит, а позичальник - використати, сплатити борг і повернути його.

Під час  аудиту довгострокових позик і векселів аудитор керується П(С)БО 11 "Зобов'язання". Аудитору слід врахувати, що до довгострокових зобов'язань належать:

• довгострокові кредити банків;
• інші довгострокові фінансові зобов'язання;
• відстрочені податкові зобов'язання;
• інші довгострокові зобов'язання.

Зобов'язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців від дати балансу, слід розглядати як довгострокове, якщо первісний термін погашення був більшим ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове.

Зобов'язання за кредитною угодою буде довгостроковим, якщо:

• позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов'язання внаслідок порушення певних умов, пов'язаних із фінансовим станом позичальника;
• не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Аудитор з'ясовує, чи довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їхньою теперішньою  вартістю, яка залежить від умов та виду зобов'язання.

Аудитор з'ясовує, чи дотримано умови кредитної угоди:

• чи своєчасно сплачуються нараховані відсотки;
• чи своєчасно погашаються отримані позики.

Під час  перевірки зобов'язань за векселями  слід встановити, чи дотримано чітко  встановленої форми векселя, оскільки інакше останній втрачає вексельну силу. Тобто, якщо у векселі немає якого-небудь з обов'язкових реквізитів (найменування, строк платежу, місце здійснення платежу, кому або за наказом кого платіж має бути здійснений, дата і місце складання векселя, підпис працівника, який видає вексель), аудитор з'ясовує причину і винних осіб, оскільки відсутність хоч б одного з реквізитів робить вексель недійсним.

Перевіркою  дотримання встановленого порядку ведення обліку і використання виданих векселів, слід з'ясувати своєчасність розрахунків за відвантажені товари чи надані послуги і правильність кореспонденції рахунків при цьому. Оперативний контроль за виплатами з одержаних і виданих векселів ведеться за допомогою картотеки, впорядкованої за строками погашення заборгованості.

- Аудит короткострокових кредитів та прострочених позик

Облік розрахунків ведеться на рахунку 60 "Короткострокові позики" у  національній та іноземній валюті за кредитами банків, строк повернення яких не перевищує дванадцяти місяців  з дати балансу, та за позиками, термін погашення яких минув. За кредитом цього рахунка відображаються суми одержаних кредитів, за дебетом - погашення та переведення до довгострокових зобов'язань у разі відстрочення кредитів (позик).

Кредитний договір укладають установа банку і підприємство; у ньому передбачається об'єкт кредитування, умови одержання і сплати позик, процентні ставки плати у кредит, строки, на які видаються позики. Тепер широко використовується комерційне кредитування, коли здійснюється реалізація товарів за умови розстрочки платежу.

Аудитор здійснює аналіз фінансового стану  підприємства, контролює дотримання строків платежів, своєчасність сплати комерційного кредиту. Комерційні кредити  підприємство покриває за рахунок власних  оборотних коштів, інших джерел, а також за рахунок банківського кредиту. Завдання аудитора - перевірити законність одержання і використання банківських кредитів за цільовим призначенням, своєчасність погашення їх.

Перевіряючи записи у Головній книзі й балансі, аудитор з'ясовує, якими видами позик користувалось підприємство. Для перевірки дотримання порядку кредитування, оформлення позик та їх погашення аудитор керується чинним законодавством. Аудит кредитних операцій доцільно проводити за видами позик (кредитів) - під товарооборот, товари сезонного нагромадження, на тимчасові потреби тощо.

За даними балансу і записами в реєстрі  аналітичного обліку аудитор встановлює, чи використовувалася позика за цільовим призначенням. Аудитор перевіряє  правильність відомостей про забезпечення виданих позик, наявність власних оборотних коштів у товарних запасах, повноту використання позик на тимчасові потреби, під нормативні запаси матеріальних цінностей. Особливій перевірці підлягають факти виникнення простроченої заборгованості, при цьому встановлюють причини, суму збитків від сплати процентів за підвищеною ставкою, перевіряють ефективність заходів щодо погашення прострочених позик, з оздоровлення фінансового стану підприємства.