Аудит фінансової звітності

- конфіденційність;

- професійна поведінка;

- наслідування технічних стандартів.

Першим основним принципом, на якому будується аудиторська діяльність, є принцип незалежності. У традиційному розумінні цей принцип припускає обов'язкову відсутність у аудитора при формуванні його думки якої-небудь зацікавленості як в справах економічного суб'єкта, так і в системі управління цього суб'єкта. При цьому важливо не допускати втручання будь-яких осіб у визначення об'єму аудиту, в проведення аудиторських перевірок, а також формування виводів і звітних форм. Під об'ємом аудиту слід розуміти об'єм аудиторських процедур, необхідних для досягнення мети аудиту за даних обставин.

Важливою умовою, сприяючою підвищенню рівня незалежності аудиту, є виключення з його функцій відповідальності за організацію і проведення тих  або інших коригувань управлінських  рішень, які можливі після виявлення  відхилень.

Принцип чесності є не чесністю в  звичайному розумінні цього слова, а, швидше, дотримання аудитором його професійного обов'язку і загальних  норм моралі, а також істинність суджень. Дотримання цього принципу зумовлює довіру суспільства до аудиторської діяльності.

Наступним принципом, який тісно пов'язаний з принципами незалежності і чесності, є принцип об'єктивності. За цим  принципом аудитор не повинен  умисне перекручувати існуючі факти  і формувати свою думку, зважаючи на думку інших осіб.

Принцип сумлінності припускає  обов'язковість проведення аудиту на основі відповідального відношення аудитора до своїх професійних обов'язків  і виконання своїх функцій  з належною ретельністю, уважністю  і оперативністю. В той же час  цей принцип не може гарантувати  абсолютної точності результатів аудиту, він лише зменшує міру інформаційного ризику, під яким розуміється ризик того, що будь-яка інформація, що піддається аудиту, несе в собі деяку невизначеність, тобто ряд спотворень, що виникають внаслідок тих або інших об'єктивних і суб'єктивних чинників.

Завдання, що вирішуються аудиторами, зачіпають практично усі області  діяльності економічного суб'єкта, тому досліджувана ними інформація носить закритий або, точніше сказати, конфіденційний характер як для зовнішнього середовища, так і для ряду службовців суб'єкта, що не мають за родом діяльності доступу до подібної інформації.

Наприклад, до такої інформації відносяться  прогнозні показники реалізації або продажів, кошториси на нову продукцію або послуги, витрати  на рекламу, маркетинг, захист електронної  інформації і ін. [15].

Якщо виходити з принципу незалежності, то аудитора можна представити як сторонню структуру, що дістала доступ до конфіденційних інформаційних потоків, що накладає на нього деякі функції  збереження конфіденційності, тобто  аудитор зобов'язаний дотримувати  принцип конфіденційності як при  зберіганні ним архіву робочих документів, так і при взаєминах з штатними співробітниками економічного суб'єкта і зовнішнім довкіллям. Іншими словами, кожен аудитор зобов'язаний усвідомлювати  усі наслідки несанкціонованого  розголошування якої-небудь інформації, пов'язаної з діяльністю економічного суб'єкта.

Принцип професійної компетентності припускає виконання аудиторами своїх завдань на належному професійному рівні. Цей принцип передбачає необхідність постійного підвищення професіоналізму  усіх аудиторів, що обумовлено безперервною зміною умов фінансово-господарської  діяльності економічних суб'єктів, а також нормативно-правової бази, що є основою аудиторської діяльності.

Спираючись на досвід учених і фахівців в області аудиту країн з розвиненою ринковою економікою слід мати на увазі, що для ефективнішого дотримання цього принципу потрібні як постійне підвищення знань усіма аудиторами, так і постійний контроль якості різних аспектів їх роботи, що дозволяє стимулювати підвищення професіоналізму аудиторського співтовариства. При цьому слід проводити не лише самооцінку роботи аудиторів, але і незалежну оцінку їх діяльності і знань з боку осіб, що не є співробітниками економічного суб'єкта.

І нарешті, останнім з фундаментальних  принципів аудиту є принцип професійної  поведінки. Незважаючи на те що система  управління економічним суб'єктом  чекає від аудиту безпомилкових  результатів, слід пам'ятати: аудитори не можуть гарантувати абсолютної точності своїх висновків і рекомендацій.

В той же час будь-який аудитор  повинен дотримуватися пріоритетних інтересів тієї соціально-економічної системи, якою він служить, і підтримувати високу репутацію своєї професії. При цьому він несе відповідальність:

- за необачну оцінку (в розумних  межах) об'ємів робіт, необхідних  для досягнення поставлених перед  ним цілей;

- суб'єктивну оцінку складності, істотності  або значущості тих або інших  аспектів, відносно яких він формує  свої виводи;

- оцінку адекватності і ефективності  управління ризиками, а також систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю;

- вірогідність істотних помилок;

- витрати на інформацію що була перевірена аудитором і яка надається, для системи управління економічним суб'єктом, що перевищують можливі економічні вигоди від управлінських рішень, сформованих на її основі [2,10].

Крім того, аудитор зобов'язаний на усіх етапах своєї діяльності, вирішуючи  ті або інші поставлені перед ним  завдання, виходити з відомої позиції  професійного скептицизму, розуміючи, що уся інформація, що отримується  їм з різних джерел, може мати деякий рівень недостовірності.

Незважаючи на те що наслідування розглянутих вище принципів підвищує міру довіри до аудиторських послуг, відсутність  правил, що регламентують порядок  їх практичного застосування, дозволяє судити про ці принципи лише як про  високі етичні наміри, продиктовані загальними нормами моралі.

Такі наміри не дозволяють:

- встановити загальні підходи  до практичної аудиторської діяльності;

- визначити концептуальну базу, що  лежить в основі широкого спектру  послуг в області аудиту;

- створити основні критерії для  оцінки результатів аудиторської  діяльності;

- сприяти вдосконаленню тих або  інших систем і процесів внутрішнього  середовища економічного суб'єкта.

Важливим напрямом, що дозволяє знизити  міру невизначеності вищезгаданих обмежень, є вироблення професійних стандартів аудиту. Згідно МСА 200 аудит повинен  проводитися відповідно до вимог  усіх Міжнародних стандартів аудиту.

Аудитор самостійно визначає характер і об'єм процедур, що проводяться. При  цьому важливою особливістю є  дотримання ним головних вимог МСА і інших нормативних актів, що регламентують цей вид послуг [20].

В той же час аудиту в цілому властиві і деякі обмеження, пов'язані  з цілим рядом причин, :

- використання тестування;

- різноманітні обмеження і невизначеності  систем бухгалтерського обліку  і внутрішнього контролю;

- переважання аудиторських доказів,  що носять, швидше, переконливий, ніж  вичерпний характер;

- суб'єктивність суджень самого  аудитора;

- інші причини.

Незважаючи на те що аудитор несе відповідальність за формування бухгалтерської (фінансової) звітності і висловлювання думки про неї, за її підготовку і представлення відповідає лише керівна ланка системи управління економічного суб'єкта.

 

Аудиторський висновок щодо надійності фінансової звітності дає її користувачам високу, але не абсолютну гарантію. Адже відповідно до МСА аудит передбачає забезпечення обґрунтованої, але не абсолютної гарантії того, що звітність, яка офіційно оприлюднюється, в цілому не містить в собі суттєвих перекручень.

Обґрунтована гарантія - це процес збирання доказів, необхідних для складання  висновку про те, що немає суттєвих перекручень у звітності. Оскільки можуть існувати причини, які заважають  аудитору виявити суттєві неточності і перекручення. Наприклад:

• обмежувальні фактори, які притаманні всім системам обліку і внутрішнього контролю (змова посадових осіб);
• використання тестів під час перевірки;
• більшість аудиторських доказів носить переконливий, а не остаточно стверджувальний характер.

Отже, аудитор відповідає перед  замовником за свій аудиторський висновок, за його якість і професіоналізм виконаних  робіт. Але необхідно розуміти, що це не перекладає на аудитора відповідальність за правильність підготовки і представлення  фінансової звітності користувачам, оскільки за законом таку відповідальність несе керівництво підприємства. Тобто  саме керівник відповідає за повноту  і достовірність звітності[21].

Для прикладу наведемо витяг з аудиторського  висновку. Відповідальність управлінського персоналу: Управлінський персонал несе відповідальність за підготовку та достовірне представлення цих фінансових звітів відповідно до нормативних вимог організації бухгалтерського обліку і звітності в Україні. Відповідальність управлінського персоналу охоплює: розробку, впровадження та використання внутрішнього контролю стосовно підготовки та достовірного представлення фінансових звітів, які не містять суттєвих викривлень внаслідок шахрайства або помилки; вибір та застосування відповідної облікової політики, а також облікових оцінок, які відповідають обставинам.

Відповідальність аудитора

Відповідальністю є надання  висновку щодо цих фінансових звітів на основі результатів проведеної нами аудиторської перевірки. Ми провели  аудиторську перевірку відповідно до Міжнародних стандартів аудиту, надання впевненості та етики. Ці стандарти вимагають від нас  дотримання етичних вимог, а також  планування й виконання аудиторської перевірки для отримання достатньої впевненості, що фінансові звіти  не містять суттєвих викривлень.

А тому процедури засвідчення фінансової звітності підписом і печаткою аудитора (аудиторської фірми) не означають солідарну  відповідальність аудитора з керівником підприємства, що перевіряється, за достовірність  і повноту фінансової звітності  підприємства.

 

2.3 Нормативні документи, якими  регулюють складання фінансової  звітності

 

Нормативні документи є офіційними, приймаються в законодавчій формі та по затвердженій процедурі, мають чітко сформульовані найменування, а також суб’єкт розглядань. (Таблиця 2.1)

 

Таблиця 2.1

 

Види нормативних документів Назва нормативно-правового  акта	Суб’єкт нормотворчості, якому надане право приймати нормативно-правовий акт	Норма права, що визначає назву нормативно-правового акта і суб’єкта його прийняття
Закон	Верховна Рада України	Стаття 91 Конституції України
Указ	Президент України	Пункт 31 ст. 106 Конституції України Пункт 4 роздягнула XV «Перехідні положення» Конституції України
Постанова	Верховна Рада України Кабінет Міністрів України Правління Національного банку України	Стаття 91 Конституції України Стаття 117 Конституції України Стаття 56 Закону України від 20.05.99 р. № 679-Х1У «Про Національний банк України»
Декрет	Кабінет Міністрів України	Закон України від 18.1 1.92 р. № 2796-ХП «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання»
Розпорядження	Президент України  Кабінет Міністрів  України Місцеві державні адміністрації	Пункт 31 ст. 106 Конституції України Стаття 117 Конституції України Стаття 41 Закону України від 09.04.99 р.
Наказ (рішення)	Міністерства, інші органи виконавчої влади, органи господарського керування і контролю	Повноваження видавати їх визначаються в положеннях про відповідний орган
Інструкція, правила, положення, порядок і ін.	Міністерства, інші органи виконавчої влади, органи господарського керування і контролю	Зазначені акти варто розглядати як невід’ємну складову частину тих нормативно-правових актів, форма яких визначена законодавством (накази, рішення)
Інструкція, правила, положення	Національний банк України	Стаття 56 Закону України «Про Національний банк України»
Рішення	Місцеві ради	Стаття 144 Конституції України Пункт 1 ст.59 Закону України від 21.05.97 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування»

 

При складанні фінансової звітності необхідно використовувати такі нормативні документи: