Аудит фінансової звітності

Підприємства, які мають дочірні  підприємства (виділені на окремий  баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи), крім фінансової звітності про власні господарські операції, складають і подають консолідовану фінансову звітність. При цьому під дочірніми розуміють підприємства, що є юридичними особами, але над якими здійснюється постійне право на визначення стратегічної політики з питань поточної, інвестиційної та фінансової діяльності з боку материнського підприємства.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать підприємства, засновані  на державній формі власності, і  органи, які здійснюють управління майном підприємств, заснованих на комунальній власності, крім власних звітів складають і подають зведену фінансову звітність по всіх підприємствах, які входять до сфери їх управління.

Зазначені органи також складають  зведену фінансову звітність  по господарських товариствах, акції (частки, паї) яких знаходяться в  державній і комунальній власності. Об'єднання підприємств, крім власної  звітності, складають і подають  зведену фінансову звітність по всіх підприємствах, які належать до їх складу.

Форми фінансової звітності і порядок  їх заповнення встановлюються: для підприємств (крім банків і бюджетних установ) — Міністерством фінансів України за погодженням з Держкомстатом України; для банків — Національним банком України; для бюджетних установ, органів Державного казначейства України по виконанню бюджетів всіх рівнів та кошторисів витрат — Державним казначейством України.

Заповнюються форми звітності  в тисячах гривень з одним

десятковим знаком, а зведені  звіти (до яких включено дані звітів двох і більше юридичних осіб) — в  тисячах гривень.

Однією із важливих вимог, що ставляться до звітності підприємств і організацій  всіх форм власності, є повнота і достовірність її показників. Тому до початку складання звітності проводиться значна підготовча робота. Насамперед необхідно перевірити повноту відображення в поточному обліку господарських операцій, оформлених відповідними документами, і завершити облікові записи; уточнити розподіл витрат і доходів між суміжними звітними періодами; перевірити стан розрахунків і списати у встановленому порядку нереальну дебіторську заборгованість, а також кредиторську заборгованість, по якій минули строки задавнення позову; розподілити витрати по обслуговуванню виробництва й управлінню; визначити фактичну собівартість випущеної із виробництва та реалізованої продукції (робіт, послуг); визначити і списати фінансовий результат (прибутки, збитки) від реалізації та позареалізаційних операцій; списати (при складанні річного звіту) використаний протягом року прибуток.

Після цього перевіряють правильність облікових записів, взаємно звіряють дані синтетичного й аналітичного обліку і роблять виправні записи для  усунення виявлених помилок (якщо вони мали місце) [16] .

Перед складанням річного звіту  обов'язково проводять повну інвентаризацію господарських засобів, їх джерел, стану розрахунків з дебіторами і кредиторами і відображають її результати в обліку. Суми статей балансу по розрахунках з фінансовими, податковими органами, установами банків повинні бути погоджені з ними і відрегульовані. За діючим положенням передбачено повну інвентаризацію проводити в максимально наближені до складання річного звіту строки (з 1 жовтня до 1 січня). Отже, якісна відмінність між квартальним і річним балансом полягає у тому, що перший складають в основному за даними поточного обліку, а показники річного балансу обов'язково підтверджуються результатами інвентаризації, що забезпечує їх достовірність.

Баланс та інші форми звітності  підписуються керівником підприємства і головним бухгалтером, а у випадку  відсутності на підприємстві бухгалтерської служби, — керівником спеціалізованої  організації або спеціалістом, які  за угодою виконували роботу з ведення бухгалтерського обліку і складання звітності. Особи, які підписали звітність, несуть повну відповідальність за достовірність звітних показників.

Підприємства зобов'язані подавати квартальну та річну фінансову звітність:

— органам, до сфери управління яких вони належать;

— трудовим колективам (на їх вимогу);

— власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено законом;

— органам виконавчої влади та іншим користувачам відповідно до законодавства. Строки подання фінансової звітності  встановлюються Кабінетом Міністрів  України [2] .

Фінансова звітність не становить  комерційної таємниці, крім випадків, передбачених законодавством. Відкриті акціонерні товариства, підприємства-емітенти облігацій, банки, довірчі товариства, валютні і фондові біржі, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансові установи зобов'язані не пізніше 1 липня наступного за звітним року оприлюднювати річну фінансову звітність і консолідовану звітність шляхом публікації у періодичних виданнях або розповсюдження її у вигляді окремих друкованих видань.

Контроль за дотриманням законодавства  про бухгалтерський облік і звітність в Україні здійснюється відповідними органами в межах їх повноважень, передбачених законами.

Відповідні органи при перевірці  поданої на їх адресу звітності встановлюють правильність оформлення звіту і  звітних даних; наявність всіх звітних  форм; взаємозв'язок і погодженість між окремими показниками.

Затвердження звітності підприємства відповідним органом оформляється актом (висновком), у якому дається  також оцінка діяльності підприємства та пропозиції щодо підвищення ефективності його діяльності.

Виправлення показників, що відносяться  до звітного періоду і які зумовлюють зміни окремих облікових записів  підприємства, називається реформацією [10] .

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2: МЕТОДИКА ТА ОРГАНІЗАЦІЯ  АУДИТУ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

2.1 Завдання аудиторської  перевірки стану фінансової звітності

 Джерелами інформації - є законодавство  з питань фінансово-господарської  діяльності, обліку і контролю, нормативні  документи про бухгалтерські  звіти і баланси, нормативно-методичні  документи з інвентаризації, обліку, звітністю і контролю, матеріали  контрольних перевірок і рішень  щодо них, рішення за результатами  господарської діяльності, первинні  документи і облікові регістри, поточна та річна звітність  підприємства.

Особливості методичних прийомів аудиту, узагальнення і реалізація його результатів  полягають у суцільних і вибіркових перевірках стану оперативного, бухгалтерського, статистичного обліку, його організації  і методології, а також безпосереднього  контролю якості стану обліку і звітності [9] .

 Використовуються такі нормативні  документи:

 

- Закон України "Про бухгалтерський  облік та фінансову звітність  в України" від 16.07.99р. 

- Положень (стандартів) бухгалтерського  обліку, затверджених відповідними  наказами Мінфіну України:

1. "Загальні вимоги до фінансової  звітності"

2. "Баланс"

3. "Звіт про фінансові результати"

4. "Звіт про рух грошових  коштів"

  5. "Дохід"

  6. "Витрати"

- Закон України "Про оподаткування  прибутку" від 22.05.97р. №283/97

- Плану рахунків бухгалтерського  обліку активів, капіталу, зобов'язань  і господарських операцій підприємства  і організацій, затверджено Наказом  Міністерства фінансів від 30.11.99р.  №291

- Порядок ведення касових операцій  затвердженим Національним банком  України

 Важливе місце у перевірці  стану бухгалтерського обліку  займає вивчення облікової політики, тобто взаємозв'язку обліку з  управлінням виробництвом, зокрема  його інформаційного забезпечення.

 При цьому ставляться такі  вимоги:

 Достовірність, простота, відповідність  облікових показників даним первинних  документів з господарської діяльності, своєчасне забезпечення потреб  управління в інформації про  хід виробництва продукції, робіт  та послуг.

 У процесі аудиту встановлюють: чи є на підприємстві інструкції  щодо оформлення первинних документів  на господарські операції і  графіки документообороту, чи своєчасно складаються документи з надходження і витрачення цінностей матеріально-відповідальними особами, достовірність відображення у документах господарських процесів, одночасно перевіряють записи в бухгалтерському обліку на основі суцільного і безперервного документування [2,15] .

 

2.2 Мета і загальні  принципи аудиту фінансової звітності

 

Методологія аудиту, як і будь-якої науки, спирається на ряд понять, до яких, як правило, відносять мету, завдання, принципи і методи. Виходячи з вищевикладеного  КМАП (Комітет міжнародної аудиторської практики) розробив стандарт МСА 200 «Мета та загальні принципи аудиту фінансових звітів», який регламентує спільну мету, об'єм аудиторської перевірки бухгалтерської (фінансовою) звітності, а також відповідальність економічного суб'єкта за формування і представлення цієї звітності зацікавленим в ній користувачам [20] .

МСА 200 під метою аудиту припускає  надання аудиторові можливості висловити  свою думку про те, що бухгалтерська (фінансова) звітність підготовлена економічним суб'єктом по усіх істотних аспектах, відповідно до встановлених вимог. Проте користувач бухгалтерської (фінансової) звітності не може вважати цю думку гарантією життєздатності економічного суб'єкта в майбутньому і ефективності ведення справ його керівництвом [20].

Професійна діяльність відіграє важливу роль в житті людства. Стрімкі структурні перетворення, що в той же час проводяться в суспільстві, вплинули на образ будь-якого професіонала, що склався за десятиліття.

Незважаючи на підвищення загального освітнього рівня, а значить, і професіоналізму  в тій або іншій області  діяльності, відношення суспільства  до професіоналів, у тому числі і  аудиторів, стало скептичнішим. Значною мірою це пов'язано зі зниженням сучасного рівня професійної етики, яка завжди служила основним критерієм громадської довіри до тієї або іншої професії. Практично усі великі банкрутства західних компаній супроводжуються багатомільйонними позовами до аудиторів.

Нині будь-яка професія вимагає  етичних норм поведінки, оскільки кожна  людина, що займається тією або іншою  професійною діяльністю, значною  мірою зацікавлена в довірі суспільства  до результатів цієї діяльності і  високій якості своїх послуг. Наприклад, для аудиторів важливо, щоб зацікавлені  в їх послугах користувачі могли  довіряти якості аудиту і супутніх послуг.

Якщо оцінювати аудит і аудиторські  послуги за мірою складності, то така оцінка буде необ'єктивною, оскільки будь-якому некваліфікованому користувачеві  цих послуг досить складно розібратися  в їх якості. Цьому перешкоджає  не лише відсутність часу для оцінки, але і недостатня професійна підготовка більшості зацікавлених користувачів бухгалтерської (фінансовою) звітності.

 

Суспільство довіряє високій якості результатів тієї або іншої професії лише тоді, коли існують не лише стандарти  її реалізації, але і узаконені  правила професійної поведінки  суб'єктів.

Визнаючи зростаючу відповідальність бухгалтерського професійного співтовариства перед суспільством, Міжнародна федерація  бухгалтерів розробила Кодекс етики, що визначає норми поведінки своїх  членів і регулюючий взаємини між наступними суб'єктами : користувач - професіонал, професіонал - професіонал, професіонал - суспільство. Саме кодекс визначає і диктує особливу спрямованість поведінки усіх членів професійного об'єднання [13].

Міжнародна федерація бухгалтерів  припускає, що за наявності національних традицій, культури і інших індивідуальних особливостей кожної держави розробкою  етичних норм повинна займатися  безпосередньо громадська організація  цієї держави, що є членом МФБ. Проте  якщо виходити з того, що суть професії бухгалтера у всьому світі характеризується прагненням забезпечити досягнення загальних цільових установок і  дотримання єдиних загальновизнаних фундаментальних  принципів, то виникає необхідність розробки міжнародного Кодексу етики  професійних бухгалтерів, покликаного  послужити основою для вироблення етичних вимог безпосередньо  в кожній державі [16].

Виходячи з вищевикладеного  при здійсненні своїх професійних  обов'язків аудитор повинен керуватися в першу чергу етичними принципами, розробленими Міжнародною федерацією бухгалтерів, які дозволяють, як було відмічено раніше, оцінити якість аудиторських послуг і підвищити  міру довіри до аудиту. До них відносяться:

- незалежність;

- чесність;

- об'єктивність;

- професійна компетентність і  належна сумлінність;