Аналіз основних понять і наукових напрямків з аудиту

 

Напрямки аудита Підтверджуючий податковий, запасний Підтверджуючий податковий Запасний Підтверджуючий податковий, запасний Підтверджуючий податковий

 

Прийоми і процедури Документального  дослідження, нормативно-правового  регулювання, розрахункові, порівняння, зіставлення, контрольні виміри, автоматизовані

Можливі порушення Зайво списані  витрати, порушення нормативно-правового  законодавства в частині віднесення витрат на рахунки бухгалтерського  обліку, застосування норм витрат не обгрунтоване Зайво списані витрати, порушення нормативно-правового законодавства в частині віднесення витрат на рахунки бухгалтерського обліку, застосування норм витрат не обгрунтоване Несвоєчасне оприбуткування готової продукції Приховання частини реалізованої продукції, неправильне відображення на рахунках товарообмінних операцій Приховання частини виторгу

 

Прийняття рішень аудитора Відбито  у висновку аудитора, розрахунки прикладені до робочих документів

Розділ 2. Аудит готової продукції  на підготовчому етапі перевірки.

2.1 Порядок укладання договору на проведення аудиту.

Законом України “Про аудиторську  діяльність” визначено, що аудит  проводиться на підставі угоди між  аудиторською фірмою (аудитором) і замовником. Незалежність на цьому етапі виявляється  у виборі замовника. Проте в міжнародних  стандартах обов`язково вказується на необхідність оцінки усіх аспектів незалежності під час укладання такої угоди, тому що аудиторська фірма буде нести  відповідальність за порушення вимог  до незалежності і результати аудиту визнаються недійсними.

Розподіл відповідальності за оцінку звітності між аудитором та замовником грунтується на Положенні про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні та статті 11 Закону України “Про аудиторську діяльність”. Закон також передбачає право аудитора (аудиторських фірм) на залучення до участі у перевірці на договірних засадах фахівців різного профілю. Проте питання відповідальності за роботу інших аудиторів та експертів залишилось невирішеним ні чинним законодавством, ні затвердженими нормативами. Як правило, на це обов`язково звертають увагу в аудиторському висновку, а в Нормативі №13 такі ситуації не розглядаються.

Взаємодія організації-клієнта з  аудиторською фірмою повинна починатися з направлення на її адресу листа-пропозиції, у якому викладаються мета аудиторської перевірки і перелік бажаних  аудиторських послуг. До укладання  договору необхідно мати максимально  повну інформацію про клієнта  і його економічну діяльність. Цьому  сприяє одержання відповідей на питання, перераховані в інформаційній анкеті. Після ухвалення рішення про  укладання договору аудиторська  фірма направляє на адресу клієнта  лист-зобов'язання аудиторської організації  про згоду на проведення аудита. Додатком до договору є перелік супутніх аудиту послуг.

 

2.2 Вивчення системи внутрішнього  контролю та системи обліку. Встановлення ступеня ризику.

 У процесі підготовки загального  плану і програми аудита аудиторська  організація оцінює ефективність  системи внутрішнього контролю, що діє в економічного суб'єкта, і робить оцінку ризику системи  внутрішнього контролю (контрольного  ризику). Система внутрішнього контролю  може вважатися ефективної, якщо  вона вчасно попереджає про  виникнення недостовірної інформації, а також виявляє недостовірну  інформацію. Оцінюючи ефективність  системи внутрішнього контролю, аудиторська організація повинна  зібрати достатню кількість аудиторських  доказів. Якщо аудиторська організація  вирішує покластися на систему  внутрішнього контролю і систему  бухгалтерського обліку для одержання  достатнього ступеня впевненості  у вірогідності бухгалтерської  звітності, вона повинна відповідним  чином скорегувати обсяг майбутнього  аудита.

 

 При підготовці загального  плану і програми аудита аудиторської  організації варто установити  прийнятні для неї рівень істотності  й аудиторський ризик, що дозволяють  вважати бухгалтерську звітність достовірної. Плануючи аудиторський ризик, аудиторська організація визначає внутрішньогосподарський ризик бухгалтерської звітності і ризик контролю, що присущи цій звітності незалежно від аудита економічного суб'єкта. За допомогою встановлених ризиків і рівня істотності аудиторська організація виявляє значимі для аудита області і планує необхідні аудиторські процедури. У процесі аудита можуть виникнути обставини, що впливають на зміну аудиторського ризику і рівня істотності, установлені при плануванні.

 

Проведення аудиту завжди супроводжується  відповідним ризиком. Аудитор повинен  чітко собі уяснити, в чому полягає  аудиторський ризик, його суть, складові частини, як його визначити і його максимально допустимий рівень. Від  нього залежить рішення в погоджені  аудитора на проведення перевірки фінансової звітності або відмову від  неї, складання плану перевірки, терміни, вибір напрямів, підходів методів  і прийомів аудиторської перевірки. Для того, щоб усвідомити і оцінити  значення визначення аудиторського  ризику для виконання ним своїх  професійних обов'язків з найменшою  вірогідністю допущення помилок  або неточностей в роботі, забезпечення найбільшої ефективності перевірки. Аудиторський ризик включає:

 

• власний ризик;

 

• ризик контролю;

 

• ризик виявлення.

 

Аудиторський ризик - це ризик хибного  висновку після завершення усіх аудиторських процедур.

 

Власний ризик - представляє собою  всі можливі ризики, пов'язані  з функціонуванням підприємства, тобто всі помилки, неточності, які  можуть бути допущені в результаті діяльності підприємства.

 

Ризик виникнення таких помилок  пов'язаний з дією різних факторів, як зовнішніх, так і внутрішніх, що безпосередньо прямо не пов'язані  з підприємством-клієнтом (інформація, конкуренція, безробіття), а також  наступних обставин:

 

• ринком збуту продукції;

 

• загальною організацією і структурою підприємства;

 

• політикою управління і господарювання;

• кадровою, політикою і штатами;

 

• кваліфікацією робітників і виконання  ними своїх обов'язків.

Цей ризик оцінюється аудитором  ще на початковій підготовчій стадії аудиту, коли він знайомиться з  діяльністю підприємства, умовами його роботи, структурою і організацією управління і іншими питаннями.

Ризик контролю представляє собою  побоювання того, що недостовірна інформація, яка може виникнути і бути суттєвою окремо або разом з іншою недостовірною  інформацією, не буде виявлена або своєчасно  попереджена системою внутрішнього контролю, існує ризик, що помилки  не вдасться попередити своєчасно і  вони все таки будуть допущені, або  не будуть виявлені після виникнення. Аудитор мало що може зробити, щоб  виправити таку ситуацію в короткий термін, але він повинен її оцінити, щоб правильно спланувати аудиторську  перевірку. Тому аудитори при визначенні величини ризику контролю оцінюють надійність, ефективність і дієвість системи  бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю підприємства-клієнта.

Ризик системи бухгалтерського  обліку полягає в тому, що можливо  будуть допущені помилки і обман  в результаті документування господарських  операцій, неправильного відображення їх в регістрах бухгалтерського  обліку і складання фінансової звітності (зміна законодавства, інструкцій, положень).

Ризик виявлення означає, що суттєві  помилки можуть залишатися не виявленими в ході аудиторської перевірки. Іншими словами ризик виявлення - це та доля похибок в проведенні аудиторської перевірки, яку аудитор може собі дозволити при діючій на підприємстві клієнта системі обліку і внутрішнього контролю при дотриманні умов якості проведення робіт і відповідності  їх встановленим аудитором нормативам. На відміну від попередніх даний  ризик є результатом проведення аудиту тому за нього аудитор несе відповідальність, тобто ризик виявлення  визначає ступінь якості, рівня його діяльності. Таким чином аудитор  повинен зробити все можливе, щоб звести цей ризик до мінімуму (велика кількість аудиторських процедур, правильний вибір способу одержання  аудиторських свідчень.

 

Отже, аудитор повинен документально  підтвердити визначення аудиторського  ризику. Часто власний ризик і  ризик контролю оцінюється комбіновано, в сукупності. Для цього аудитору необхідно проаналізувати можливі  типові помилки і порушення, які  можуть виникнути; встановити наявність  і відсутність процедур контролю за веденням бухгалтерського обліку і звітності, оцінити вплив недоліків  управління підприємством-клієнтом та ризик виявлення, а також об'єм і терміни аудиту.

 

Ризик виявлення складається із ризику аналітичного огляду і ризику тестового контролю.

 

 

2.3 Підготовка плану і програми  перевірки.

 

 Аудитор повинний ретельно  планувати свою діяльність по  трьох основних причинах: це дає  аудитору можливість одержати  достатню кількість свідчень  про положення справ клієнта,  допоможе удержати в розумних межах витрати на аудита і дозволить уникнути непорозумінь із клієнтом.

 Задачі планування  аудита:

• встановлення етапів і термінів роботи з клієнтом;• визначення витрат;

• раціональне використання робочого часу фахівця;

• підготовка адекватної робочої  групи фахівців для роботи з клієнтом;

• визначення розділів аудита, що мають найбільше значення для  формування аудиторської думки;

• створення умов для здійснення послідовного контролю за аудитом;

• забезпечення взаємодій  з бухгалтерією аудиторської фірми  з питань фінансового планування.

 Планування аудита  складається з 6 основних етапів:

1. Попереднє планування.

2. Збір загальної інформації.

3. Збір інформації про правові обов'язки клієнта.

4. Оцінка істотності аудиторського ризику.

5. Ознайомлення із системою  внутрішньогосподарського контролю й оцінка ризику контролю.

6. Розробка загального  плану аудита і програми аудита.

 Попереднє планування  здійснюється на початковій фазі  аудиторської роботи; містить у  собі ухвалення рішення про  згоду почати чи продовження  аудита для клієнта, установлення  причин, по яких клієнт обгрунтовує своє замовлення на аудита, підбор персоналу для виконання аудиторських обов'язків (формування штатів), укладання договору з клієнтом, складання письмового зобов'язання перед клієнтом.

Збір загальної інформації - загальна інформація про підприємство, необхідна від того, щоб надалі зробити обгрунтований висновок про вірогідність звітності. Основними джерелами інформації про підприємство є:

• обговорення з працівниками керування, зустрічі з вищим керівництвом і виконавчим персоналом, незв'язаним з веденням обліку, що дозволить  одержати інформацію "з перших рук";

• відвідування й огляд  основних ділянок, виробничих одиниць, складів, що надають можливість переконатися в наявності і збереженні активів, скласти уявлення про умови виробництва;

• зовнішні і внутрішні  звіти і публікації. Зовнішні: ділова преса, газети, аналітичні звіти по галузях, порівняння з основними  конкурентами і середньогалузеві показники, державне податкове законодавство. Внутрішні: фінансові звіти, стан фінансів підприємства, протоколи, засідання  ради директорів, правління, акціонерів, внутрішні звіти аудиторів і консультантів.

 Варто ознайомитися  з історією розвитку підприємства, видами діяльності, тобто важливо  мати представлення про галузь  клієнта. Важливо одержати інформацію  про політику підприємства в  різних областях (кредитна політика, облікова політика), довідатися ступінь відповідальності і прав керівників різних рівнів, визначити коло осіб, що мають право змінювати політику підприємства. На основі отриманої інформації аудитор повинний вирішити питання про необхідність залучення для консультацій окремих фахівців (юристів, податківців).

 Збір інформації про  правові обов'язки клієнта. Із  самого початку роботи аудитору  варто ознайомитися з юридичними  документами клієнта: Статутом, документами  реєстрації, протоколами засідань  ради директорів і зборів акціонерів, у яких може міститися інформація  про розподіл отриманого прибутку, оголошення дивідендів, виплата  винагород, підписання контрактів  і угод, рішення про участь  в інших підприємствах, про  придбання власності, наданні довгострокових позик.

 Оцінка істотності  аудиторського ризику. Істотність  і ризик дуже важливо враховувати  при плануванні аудита. Під істотністю (матеріальністю) в аудиті розуміють  гранично припустимий рівень  можливого перекручування окремої  статті чи фінансового показника  в звітності, фінансових резервів  у цілому чи максимально припустимий  розмір помилковості суми, що  може бути показана в публікаціях  фінансових звітів і розгляді  як несуттєва, тобто не вводить  користувачів в оману. Для оцінки  істотності аудитор повинний  мати представлення про можливих  користувачів інформації і про  можливі рішення, що можуть  прийматися на його основі  для того, щоб визначити співвідношення  неправильності звіту і прийняття  цих рішень. Судження аудитора  про ступінь істотності досить  суб'єктивно і жадає від його  значного професіоналізму, досвіду  роботи, знання специфіки діяльності  клієнта, особливостей економічного  і соціального середовища. На  початку перевірки аудитор повинний  вирішити (на основі внутріфірмових стандартів), яку загальну суму помилки можна вважати істотної. Існує ряд факторів, від яких залежить попередньо встановлюваний рівень істотності: