Психологічні особливості навчальної діяльності старшокласників

 Є широкі можливості подолання слабкої вираженості окремих здібностей за рахунок їх вправи або ж компенсації за допомогою інших здібностей або способів роботи (понижену швидкість реагування можна компенсувати підвищеною увагою до підготовлених заходів).

Вибір професії, як ми бачимо, - складний і тривалий процес. Проблема полягає не стільки в його загальній тривалості, скільки в послідовності етапів.

Тут існують дві небезпеки. Перша - затягування і відкладання  старшокласником професійного самовизначення у зв'язку з відсутністю  
кількості виражених і стійких інтересів. Ця затримка часто поєднується із загальною незрілістю, інфантильністю поведінки і соціальних орієнтацій юнака, що цілком зрозуміло, якщо згадати, що професійне самовизначення - один з головних компонентів підліткового віку і стійкого образу "Я", самоповаги.

 

 

 

 

Висновки

На основі теоретичного аналізу  проблеми з дослідження психологічних  особливостей навчальної діяльності старшокласників  можна зробити наступні висновки.

        Проблема  психологічних особливостей навчальної діяльності старшокласників  була предметом дослідження багатьох, як зарубіжних дослідників , так і вітчизняних психологів (І.Кон, Левитов, Савчин М.В. Павелків Р.В і інші).

Вчені трактують юність  як завершальний етап первинної соціалізації. Переважна більшість юнаків і дівчат ще вчаться, їх участь в продуктивній праці частенько розглядається не лише і не стільки з точки зору його економічної ефективності, скільки у виховному плані.

Тим самим поділяють юність на три етапи. На кожному з цих  етапів юнакам притаманні вікові психологічні особливості. Старшокласники відносяться до юнаків «ранньої юності».

Якщо говорити про особливості  навчальної діяльності старшокласників , то доречно згадати про взаємовідносини  у школі саме між вчителем та юнаком старшого шкільного віку. Юнацька особа завжди суперечлива і мінлива. Найпоширеніша і типовіша помилка учителів - невміння розгледіти глибинні властивості, ядро особи старшокласника, оцінка його за певними формальними і зовнішніми показниками, такими, як зовнішня дисциплінованість і навчальна успішність. Безперечно - і те і інше істотне.

Старшокласник як суб'єкт навчальної діяльності специфічний тим, що він вже зробив певний вибір продовжити навчання. Його соціальну ситуацію розвитку характеризує не лише новий колектив, що виникає при переході в старші класи або середній спеціальний учбовий заклад, але і головним чином спрямованість на майбутнє: на вибір професії, подальшого способу життя. Відповідно, в старших класах найважливішою для учня стає активність по пошуку ціннісних орієнтацій, пов'язана з прагненням до автономії, правом бути самим собою, особою, що відрізняється від оточення, навіть  від найближчих людей.

Важливою проблемою навчальної діяльності юнаків старшого шкільного віку постає питання вибору майбутньої професії. Одним із показників ефективності навчально-виховної роботи школи за цим напрямом є рівень сформованості готовності учнів старших класів загальноосвітніх навчальних закладів до свідомого вибору майбутньої професії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки

Додаток А

Методи стимулювання навчальної діяльності школярів у процесі  навчання

Будь-яка діяльність здійснюється більш ефективно і забезпечує якісні результати, якщо при цьому  в особистості є сильні, яскраві, глибокі мотиви, які викликають бажання  діяти активно, сповна, переборюючи  неминучі труднощі, несприятливі умови  та інші обставини, наполегливо просуваючись до визначеної мети. З мотивацією діяльності тісно пов'язано її стимулювання. Стимулювати — означає спонукати, давати поштовх, імпульс думки, почуття і дії. З метою підвищення і зміцнення впливу на особистість школяра тих чи інших факторів використовуються різноманітні методи стимулювання, серед яких найпоширенішими є змагання, пізнавальні ігри, заохочення, покарання та ін.

Змагання в педагогічному процесі організується вчителем з урахуванням того соціально-психологічного факту, що дітям, підліткам і юнакам властиве прагнення до самоутвердження, здорового суперництва, пріоритету, першості. Залучення учнів до боротьби за досягнення найкращих результатів у навчанні, праці І громадській діяльності спонукає відстаючих підтягуватися до рівня передових, стимулює розвиток творчої активності, ініціативи, новаторських починів, відповідальності.

Нині змагання з конкретних показників успішності не проводиться. Однак, повністю усунути змагання з  найважливіших галузей життя  й діяльності школярів було б невірно. Змагання приносить користь, якщо воно організовано правильно і ведеться за добросовісне ставлення до навчання. Особливо доцільним є змагання в  початкових класах, коли визначаються такі обов'язки: завжди виконувати домашні  завдання, працювати старанно, не мати зауважень на уроці, мати охайні зошити, щоденники, виконувати режим дня, читати додаткову літературу.

Змагання може бути колективним  та індивідуальним, розрахованим на тривалий термін і епізодичним. У процесі  його організації і проведення дотримуються традиційних принципів: гласність, конкретність показників, порівняння результатів, можливість практичного використання передового досвіду.

Дієвість змагання підвищується при розумному насиченні як навчальної, так і поза-навчальної діяльності ситуаціями переживання успіху, пов'язаними  з позитивними емоційними переживаннями. Таких ситуацій особливо потребують учні, що відчувають певні утруднення в навчанні. У зв'язку з цим  необхідно добирати такі завдання, з якими учні цієї категорії могли  б впоратися без особливих  утруднень, а потім переходити до більш складних вправ. Надійним шляхом створення ситуації успіху є диференційований підхід до визначення змісту діяльності й характеру допомоги учням. У  цьому випадку повинні бути і  словесні заохочення, підбадьорювання  учня, що викликатимуть у нього  впевненість у своїх силах, намагання  відповідати оцінці вчителя.

Пізнавальні ігри з урахуванням віку широко використовують у початкових класах. Вони передбачають ситуації переживання успіху, оскільки також спрямовані на створення ситуацій, але ігрових, які, як і попередні, викликають яскраві емоційні переживання.

Заохочення – спосіб вираження громадської позитивної оцінки поведінки і діяльності окремого учня колективу. Стимулююча роль заохочення визначається тим, що в ньому міститься суспільне визнання того образу дій, який вибрано й реалізується учнями у житті. Переживаючи почуття задоволення, учень відчуває піднесення бадьорості й енергії, впевненості у власних силах І подальший рух вперед.

Виховне значення заохочення зростає, якщо воно містить у собі оцінку не лише результату, але мотиву і способів діяльності. Необхідно  привчати дітей цінувати, перш за все, сам факт схвалення, а не його престижне  значення. Погано, якщо учень очікує нагороди за найменший успіх. Заохочення особливо необхідні дітям несміливим, невпевненим. Заохочення частіше доводиться використовувати в роботі з молодшими  школярами і підлітками, які особливо чутливі до оцінок їхніх вчинків  і поведінки в цілому. Учителю  необхідно потурбуватися про те, щоб не з'явились учні захвалені і позбавлені громадської уваги.

Ефективність виховного  впливу заохочення залежить від того, наскільки воно об'єктивне і знаходить  підтримку в громадській думці  колективу.

Покарання – це такий вплив на особистість школяра, який виражає осуд (засудження) дій і вчинків, що суперечать нормам суспільної поведінки, і змушують учнів неухильно дотримуватися їх. Покарання коригує поведінку дитини, дозволяє їй ясно зрозуміти, де і в чому вона помилилась, викликає почуття незадоволення, дискомфорту, сорому. Цей стан породжує в школяра потребу зміни своєї поведінки. Але покарання ні в якому разі не повинно причиняти дитині страждань - ні фізичних, ні моральних.

Засобами методу покарання  є: зауваження вчителя, виклик на педраду  школи, переведення в паралельний  клас чи іншу школу.

Уміле використання покарань вимагає від учителя педагогічного  такту і певної майстерності. Всяке  покарання повинно супроводжуватися аналізом причин і умов, що сприяли  тому чи іншому вчинку учня. Не варто  використовувати колективні покарання, а також зловживати карами.

Мотиви обов'язку і відповідальності школярів у навчанні дозволяють переборювати неминучі труднощі, відчувати радість, почуття задоволення від переборення труднощів у навчанні.

Мотиви обов'язку і відповідальності формуються на основі використання цілої  групи методів і прийомів: роз'яснення школярам суспільної та індивідуальної значимості навчання; пред'явлення вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов'язку як школярів; привчання їх до виконання вимог; заохочення за успішне, добросовісне виконання своїх обов'язків; оперативного контролю за виконанням вимог і в необхідних випадках відзначення недоліків, засудження, з тим, щоб викликати більш відповідальне ставлення до навчання. Методи і прийоми формування обов'язку й відповідальності у навчанні ґрунтуються на методах виховання школярів, що підкреслює єдність процесів навчання й виховання.

Роз'яснення суспільної значимості навчання. Переконання школярів у суспільній значимості навчання передбачає розкриття ролі науки в розвитку всього суспільства. Показ учням на переконливих прикладах того, що зростання загальноосвітнього світогляду значно підвищує продуктивність праці, створюються можливості для широкого раціоналізаторства і винахідництва, для механізації і автоматизації виробництва і на цій основі полегшення трудових процесів, що використання результатів науки обумовлюють революційні зміни на виробництві — все це важливі елементи формування розуміння суспільної значимості праці. Розповіді, бесіди, лекції в цьому випадку набувають характеру методів стимулювання обов'язку в навчанні.

Роз'яснення індивідуальної значимості навчання. У цій справі вчителі відчувають особливі труднощі. Якщо школярі ще розуміють значення засвоєння навчальних предметів близьких до профілю очікуваної спеціальності, то значимість засвоєння інших предметів їм все ж доводиться роз'яснювати. Наприклад, коли учні вибирають технічний профіль спеціалізації, їм доводиться роз'яснювати роль і значення гуманітарного циклу предметів, які сприяють формуванню культурного світогляду. Відсутність культурного і морального світогляду нерідко обумовлює дискомфорт особистості в суспільному середовищі. Учнів потрібно переконувати і в необхідності вивчення циклу суспільних наук, які створюють умови для успішної участі в суспільно-політичному житті країни.

Пред'явлення навчальних вимог. Цей метод визначається правилами поведінки, критеріями оцінки знань з усіх предметів, правилами внутрішнього розпорядку, Статутом школи. Необхідно мати на увазі, що стимулювання почуттів обов'язку і відповідальності в навчанні повинно поєднуватися з методами привчання школярів до виконання навчальної роботи, навчальних вимог, бо відсутність таких навичок може викликати відставання школярів у навчанні, а відповідно й порушення дисципліни. Велику роль тут відіграє приклад інших учнів і самого вчителя.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Вікова та педагогічна психологія: навч. Посіб. /О.В.Скрипченко., Л.В.Волинська, З.В.Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – 416 с.
2. Власова О. І. Педагогічна психологія: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2005. – 400 с.
3. Возрастная и педагогическая психология /Под. ред. А. В. Петровского. –М., 1979.
4. Возрастная и педагогическая психология/Под ред. М. В. Гамезо и др. –М., 1984.
5. Волкова Н. П. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Академія, 2003. – 576 с.
6. Запорожець А.В. Психологія– К.Рад.шк. 222с. 1997 с. 219-220
7. Кон И. С. Психология юношеского возраста. – М., 1979.
8. Кон И. С. Психология ранней юности: Кн. для учителя. – М.: Просвещение, 1989. – 254 с.
9. Кон И. С. Психология юношеского возраста. – М.: Просвещение, 1994.
10. Кон И. С. Психология старшеклассника: Пособие для учителей. – М.: Просвещение, 1980.
11. Крутецкий В. А. Психология обучения и воспитания школьников. – М., 1976.
12. Кулагина И. Ю. Возрастная психология. – М., 1995.
13. Кутішенко В. П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій): Навчальний посібник. – К.: Центр навч. літератури, 2005. – 128 с.
14. Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій): Навчальний посібник. Київ// Центр навчальної літератури, 2005.-128с.
15. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: основні положення. Навчальний посібник. – К.: “ЕксОб”, 1999. – 303 с.
16. Мир детства. Юность. – М., 1991.
17. Немов Р. С. Психология. Т.1. – М., 1994.
18. Павелків Р.В.Вікова психологія: підручник / Р.В.Павелків. - К.: Кондор,. 2011. - 469 с.
19. Практическая психология образования: Учеб. пособие / Под редакцией И. В. Дубровиной. – СПб.: Питер, 2006. – С. 478-530.
20. Руда Н. Л. Особливості мотиваційної сфери старшокласників з різним рівнем навчальних досягнень автореферат дис. на здобуття наук ступеня кандидата психол. наук: 19.00.07 «Педагогічна та вікова психологія» /Н.Л. Руда. —Київ, 2006. — 28с.
21. Руда Н.Л. Врахування мотиваційних теорій як основа ефективного навчання // Модернізація вищої освіти України: історія, досвід, перспективи: Матер. Всеукраїн. наук.-практ. конф., 9 – 11 лист. 2004 р. – К.: Наук.-метод. центр вищої освіти МОН України, 2005. – С. 171  178.
22. Руда Н.Л. Особливості мотиваційної сфери у старшому шкільному віці // Вересень. – 2004. - № 1 - 2 (27 - 28). – С. 84- 89.
23. Руда Н.Л. Особливості становлення мотивації успіху у старшокласників з різними рівнями навчальних досягнень // Зб. наук. пр. Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка – К., 2004. - Т. VΙ. - Вип. 6. – С. 271– 278.
24. Руда Н.Л. Проблеми мотивації навчальної діяльності у вітчизняній психології // Актуальні проблеми викладання мов та історії слов’янських народів: Наук.-метод. зб. – Миколаїв: Вид-во ПСІ КСУ, 2005. – С. 73 – 79.
25. Савчин М.В. Вікова психологія: навч. посіб.– 2-е вид., стереотип./М.В. Савчин, Л.П. Василенко.–К.: Академвидав, 2009.–360с. (Серія «Альмаматер»)
26. Сергєєнкова О. П., Столярчук О. А., Коханова О. П., Пасєка О. В.Вікова психологія. - Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012.
27. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис: пер с англ. / Э. Эриксон; общ. ред. и предисл. А. В. Толстых.– М.: Флинта: МПСИ: Прогресс, 2006. – 352