Використання ослідницького методу у ПТНЗ

                           МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ Й НАУКИ УКРАЇНИ

      УКРАЇНСЬКА  ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНА АКАДЕМІЯ 

      Кафедра педагогіки й методики професійного навчання 
 
 
 

      КУРСОВА РОБОТА

      по  дисципліні

      «Дидактичні основи професійної освіти»

      по темі:  «Використання ослідницького методу у ПТНЗ» 
 
 
 
 
 
 

           Виконав  студент     гр.ЗРЕ-С9                                   

                                                                                       Мелещенко В.В.

      Науковий керівник                                                

      Оцінка

      Дата 
 
 
 

      Харків 2011

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП..........................................................................................................................3   1.ТЕОРЕТИЧНИЙ РОЗДІЛ.

1.1.Поняття  про навчання…………..……………………………………………....5

1.2. Поняття про метод навчання………………………………….……………….7

1.3. Проблемне навчання…………………………………………………………...9

1.4. Дослідницький метод навчання в процесі навчання в ПТНЗ…………….…15

1.5. Етапи  побудови проблемного заняття  в ПТНЗ………………………………17

1.6. Рекомендації стосовно використання дослідницького методу……………..20

2.ПРАКТИЧНИЙ  РОЗДІЛ.

Виховний  захід для учнів ПТНЗ за темою «Настрочний шов»………………....21

ВИСНОВОК...............................................................................................................24

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ............................................................25

ДОДАТОКИ………………………………………………………………………...26

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

 
 

         Поява і  розвиток  дослідницького  методу обумовлена  тим, що  виникають  перед процесом  навчання нові  завдання, що полягають в тому,  щоб не лише дати учням знання, але і забезпечити формування  і розвиток  пізнавальних інтересів і здібностей, творчого мислення, умінь, навиків самостійної розумової праці. Виникнення  нових завдань  обумовлене бурхливим розвитком інформації. Якщо раніше знання,  отримані  раніше, могли служити людині  протягом всього його трудового життя,  то  в століття бурхливих темпів зростання інформації їх необхідно постійно оновлювати, що може бути досягнуте головним чином шляхом самоосвіти, а це вимагає від людини пізнавальної активності і самостійності.

        Пізнавальна активність і пізнавальна самостійність -  якості, що характеризують інтелектуальні здібності людини до учення. Як і інші здібності, вони виявляються і розвиваються в діяльності. Відсутність умов для прояву  активності  і самостійності приводить до того, що вони не розвиваються. Ось чому широке використання цього методу, який спонукає до розумової діяльності, розвиває настільки важливі інтелектуальні якості людини, що забезпечують надалі його діяльне бажання в постійному опануванні знань і вживанні  їх  на практиці.

        Об'єкт дослідження: процес реалізації дослідницького методу навчання в системі профтех навчання.

        Предмет дослідження: суть  дослідницького методу навчання.

        Мета дослідження: створення проблемної ситуації в процесі дослідницького навчання.

        Гіпотеза дослідження: вживання  дослідницького  методу  навчання  дійсно приведе до продуктивної розумової і практичної діяльності учнів в процесі опанування учбового матеріалу.

       Згідно мети були сформульовані такі завдання:

1.Вивчити літературу з проблеми впровадження дослідницького методу навчання в учбовий процес.

2. Виявити суть  дослідницького методу навчання.

3. Розробити алгоритм створення проблемної ситуації в процес дослідницького навчання.

4. Дати  рекомендації стосовно використання  дослідницького методу навчання.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    

1.ТЕОРЕТИЧНИЙ  РОЗДІЛ 

 
 

1.1.Поняття про навчання

 

        Навчання - це передача людині  певних знань, умінь і навиків.

        Знання, уміння і навики - це форми  і результати певних процесів  в психіці людини. Значить, вони  можуть виникнути в голові  людини тільки в результаті  його власної діяльності. Їх не  можна просто «отримати» від  когось - вони повинні вийти в  результаті психічної активності  самого учня. Навчання можна охарактеризувати  як процес  активної взаємодії  між повчальним і навчаним, в результаті якого у навчаного формуються певні знання, уміння і навики.

Навчання  можна ще представити як процес стимуляції зовнішньої і внутрішньої активності учня і управління нею. Викладач створює  для активності навчаного необхідні умови, направляє її, контролює, надає для неї потрібні засоби і інформацію. Але сам процес формування у людини знань, умінь і навиків відбувається тільки в результаті його власної активності.

    Навчання  в ході діяльності, що має іншу мету, називають попутним. Про те, що воно існує, свідчить життя. Результати дослідів показують наступне: 1) навчання (запам'ятовування) відбувається і тоді, коли перед учнями немає спеціального завдання  навчитися; 2)  заучується (запам'ятовується) краще те, що пов'язане з активною діяльністю людини, що потрібне для цієї  діяльності, на що вона направлена і за допомогою чого здійснюється.                                               

        Деякі педагоги висунули ідею, що попутне, ненавмисне навчання - краща форма навчання. При цьому,  підкреслюється  його «природність». Мотиви і спонуки до навчання йдуть при цьому від самої людини, а не указуються ззовні.

    Отже,  учення має  місце там, де дії  людини  управляються свідомою  метою  засвоїти певні знання, навики, уміння, форми  поведінки і діяльності. Учення специфічно людська  діяльність,  причому воно  можливе лише на тому  ступені  розвитку психіки людини, коли  він здатний регулювати свої дії свідомою метою.     

    Будь-яка  діяльність - це сукупність деяких фізичних дій, практичних або мовних. Отже, і  учення здійснюється шляхом виконання  людиною різних дій: рухів,  листа, мови і так далі.

    Діяльність  породжується певними мотивами і  протікає в певних умовах. Отже, щоб  виникло учення в учбовій ситуації мають бути мотиви, рушійні індивіда до мети до опанування певних знань  і умінь. Такі мотиви можуть бути двох типів - зовнішні і внутрішні. До зовнішніх  мотивів відносяться: покарання і винагорода, загроза і вимога, тиск групи, очікування майбутніх благ і так далі Всі вони зовнішні по відношенню до безпосередньої мети учення. Знання  і уміння в цих випадках служать лише засобом для досягнення інших основних цілей. Учення носить до деякої міри вимушений характер, а виступає як перешкода, яку треба здолати на шляху до основної мети. Дана ситуація  є конфліктною, тому пов'язана із значною психічною напругою, вимагає внутрішніх зусиль і деколи боротьби індивіда з самим собою.          

    До  внутрішніх мотивів відносять такі, які спонукають людину до учення як до своєї мети. Учбові ситуації з  такими мотивами не містять внутрішнього конфлікту і пов'язані з подоланням труднощів, що зустрічаються в ході учення, і вимагають вольових зусиль. Але це зусилля, направлені на подолання  зовнішніх перешкод, а не на боротьбу з самим собою.

    Певна річ, події, ситуації або дія - стають мотивами діяльності, якщо: вони зв'язуються з джерелами певної активності людини. Ці джерела можуть бути розділені  на три основні категорії:

    1. Внутрішні джерела. Вони визначаються потребами людини і можуть мати як природжений характер, що виражає органічні потреби організму, так і знайдений характер, що виражає соціальні потреби, що формуються суспільством. Серед природжених потреб особливе значення для стимуляції учення мають потребу в активності і потребу в інформації. Серед суспільно формованих потреб особливе значення для стимуляції учбової діяльності мають потреби гностик і позитивні соціальні потреби

        2.Зовнішні джерела. Вони визначаються суспільними умовами життєдіяльності людини. До таких джерел відносяться вимоги, очікування і можливості. Вимоги пропонують людині певні види і форми діяльності і поведінки. Очікування характеризують відношення суспільства до людини, пов'язане з припущенням про те, які риси поведінки і форми діяльності воно вважає за нормальний для даного індивіда. Можливості - це  ті об'єктивні умови  певної діяльності, які  є в оточенні людини.

    3. Особисті джерела. Вони визначаються інтересами, прагненнями, установками, переконаннями і світоглядом людини, його уявленням про себе, його відношенням до суспільства. Ці джерела активності називають цінностями. Такими цінностями можуть бути самовдосконалення, самоствердження, самовираження, задоволення певних потреб, життєві ідеали і зразки. Перераховані джерела діяльності в різних поєднаннях і видозмінах спостерігаються у кожної людини.

 
 

1.2.Поняття про метод навчання

 

    Метод (від греч. слова metodos -  шлях до чого-небудь) означає спосіб досягнення мети, певним чином впорядковану діяльність.

    Методом навчання називають спосіб впорядкованої  взаємозв'язаної діяльності викладача  і учнів, діяльності, направленій  на вирішення завдань освіти, виховання  і розвитку в процесі навчання.

    Методи  навчання є одним з найважливіших  компонентів учбового процесу. Без  відповідних методів діяльності неможливо реалізувати мети і  завдання навчання, досягти засвоєння  учнями певного вмісту учбового матеріалу.

    Методи  підрозділяють за джерелами передачі і характеру сприйняття інформації на словесні, наочні і практичні.

    Залежно від основних дидактичних завдань, що реалізовуються на даному етапі  навчання, методи підрозділяють на методи придбання знань, формування умінь і навиків, вживання знань, творчої діяльності, закріплення, перевірки  знань, умінь, навиків.

    Відповідно  до характеру пізнавальної діяльності що вчаться по засвоєнню вмісту освіти виділяють такі методи, як пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний), репродуктивний, проблемний виклад, частково-пошуковий, або евристичний, і дослідницький.

    Запропоновані класифікації, в яких поєднуються  методи викладання з відповідними методами учення: інформаційно-узагальнювальний і виконавський, пояснювальний і репродуктивний, інструктивно-практичний і продуктивно-практичний, пояснювально-спонукаючий і частково-пошуковий, спонукаючий і пошуковий.

    При цілісному підході необхідно  виділити три великі групи методів  навчання:

    1) методи організації і здійснення  учбово-пізнавальній діяльності;

     2) методи стимулювання і мотивації  учбово-пізнавальній діяльності;

     3) методи контролю і самоконтролю  за ефективністю учбово-пізнавальній  діяльності.

    У кожній з трьох груп методів відбивається взаємодія педагогів і що вчаться. Організаторські впливи вчителя  поєднуються тут із здійсненням  і самоорганізацією діяльності учнів. Стимулюючі впливи педагога ведуть до розвитку мотивації учення у учнів,тобто  внутрішнього стимулювання учення. Контролюючі  дії вчителів поєднуються з самоконтролем  учнів.