Вплив рекреаційних ресурсів на розвиток рекреаційного господарства України

Автор: Пользователь скрыл имя, 11 Апреля 2013 в 15:09, дипломная работа

Описание работы

Мінеральні лікувальні води різного складу виявлені майже у всіх областях України, але найбільша кількість джерел зосереджена в західній частині. Зокрема, у Закарпатській області. Багато джерел мінеральної води розвідано у Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Рівненській областях, є також відкриті джерела в Івано-Франківській, Харківській, Житомирській, Вінницькій, Хмельницькій, Київській, Черкаській, Донецькій та Запорізькій областях. Досить значні в Україні запаси лікувальних грязей, що зосереджені, переважно, у південних та північно-західних областях. На базі грязевих покладів функціонують найстаріші в Україні курорти — Бердянськ, Євпаторія, Куяльник, Сасикта інші.

Содержание

Вступ
РОЗДІЛ І. Теоретико – методологічні засади дослідження рекреаційних ресурсів України
1.1 Суть поняття «рекреаційні ресурси»
1.2 Характеристика рекреаційних ресурсів України
РОЗДІЛ ІІ. Вплив рекреаційних ресурсів на розвиток рекреаційного господарства України
2.1 Особливості рекреаційної діяльності регіонів України
2.2 Туристична галузь України і тенденції розвитку
РОЗДІЛ ІІІ. Проблеми та перспективи використання рекреаційних ресурсів України
3.1 Особливості раціонального використання рекреаційних ресурсів України
3.2 Нормативно – правове забезпечення використання рекреаційних ресурсів України
Висновок
Література
Додатки

Работа содержит 1 файл

бакалаврська робота Шведа Ігор.docx

— 94.18 Кб (Скачать)

Діловий туризм виник порівняно  недавно. Першими організованими туристичними подорожами пізнавально-ділового характеру  були поїздки на міжнародні ярмарки  і виставки. Кількість поїздок  ділових людей збільшилася з  розширенням комерційних ринків і поступовим ослабленням митних обмежень, а також завдяки збільшенню швидкості руху транспорту та зниженню транспортних витрат. Міжнародні виставки, ярмарки, аукціони, які відвідують мільйони туристів, - досить прогресивна форма  спілкування.

Діловий туризм охоплює групи людей, об'єднаних єдиною метою або фаховими інтересами. Це можуть бути бізнесмени, інженери, лікарі, педагоги, спеціалісти  сільського господарства, які здійснюють туристичні подорожі за спеціальними програмами і маршрутами. Поняття "діловий  туризм", за сформованою у міжнародному туризмі практикою, охоплює широке коло поїздок:

  • ділові поїздки співробітників підприємств для переговорів, участі у виробничих нарадах, презентаціях, збутова діяльність тощо;
  • поїздки на конгреси, конференції, виставки, ярмарки, біржі;
  • поїздки на спортивні змагання команд, гастролі;
  • поїздки офіційних делегацій.

Діловий туризм відіграє значну роль у міжнародному, внутрішньому й іноземному туризмі України, перспективи його розвитку - найсприятливіші. Частка ділового туризму в світі, за оцінками експертів  ВТО, становить майже 20 відсотків.

Це один із економічно найефективніших  видів туризму в світі. Майже 50 відсотків доходів авіакомпаній, 60 відсотків доходів готелів складає  обслуговування саме цієї категорії  туристів.

Релігійний туризм - це подорожі, які  мають на меті будь-які релігійні  процедури, місії. Він є найстарішим  видом туризму. Сьогодні особливо помітне  прагнення туризму і релігії  до тісного співробітництва. У туризмі  з релігійною метою можна виокремити такі види поїздок:

  • паломництво, тобто відвідання святих місць, щоб вклонитись церковним реліквіям, святиням і взяти участь у відправленні релігійних обрядів;
  • пізнавальні поїздки, мета яких ознайомлення з релігійними пам'ятками, історією релігії та релігійною культурою;
  • наукові поїздки - поїздки науковців, які вивчають різні релігії. Основними центрами релігійного туризму є Ватикан, Єрусалим та Мекка.

Останніми роками в Україні активно  розвивається сільський зелений  туризм. Цей вид туризму, сприяючи розвитку малого бізнесу в аграрних регіонах, дає можливість міським  мешканцям цікаво та змістовно відпочити  у сільських місцевостях, де вони знайомляться з народною культурою - піснями, танцями, кухнею, звичаями та обрядами. Характерно, що серед охочих відпочити у селі є не тільки городяни з невеликими статками, а й заможні  люди. Це пояснюється не лише тим, що такий відпочинок дешевший, а й  бажанням побути подалі від міського гамору, позбутися стресів, спричинених  бурхливою урбанізацією. Завдяки  зеленому туризмові у мешканці міст мають здоровий відпочинок за доступними цінами, селяни можливість вигідно  реалізувати безпосередньо на місці  частину виробленої продукції та розвивати власний бізнес.

Крім того, з урахуванням реалій сучасної складної економічної ситуації в Україні, розвиток сільського туризму  не потребує значних капіталовкладень, оскільки передбачає використання наявної  інфраструктури сільських населених  пунктів, помешкань сільських господарів.

Відпочинок у селі цікавий, якщо до нього долучаються екскурсійні  маршрути, які розкривають джерела  народної культури та мистецтва, літератури, української духовності. Це ознайомлення з численними центрами народних художніх промислів, ткацтва, вишивки, гончарства, малярства, різьблення по дереву, лозоплетіння. Це і відвідання місць, пов'язаних з життям та творчістю видатних людей: Тараса Шевченка - на Черкащині, Миколи Гоголя - на Полтавщині, Лесі Українки - на Житомирщині та Волині, Івана Франка - на Івано-Франківщині та Львівщині.

А перебування у сім'ях сільських  трударів дає можливість долучитися до народних свят, ознайомитися з етнографічними особливостями окремих регіонів. Спільно з господинею можна спробувати подоїти корову, під керівництвом господаря - підкувати коня, або всією  сім'єю взяти участь у місцевих святах чи у збиранні врожаю.

Досвід розвинених країн, де зелений  туризм успішно функціонує вже десятки  років, свідчить про те, що для його розвитку потрібно створити належну  нормативно-правову базу, яка б  сприяла залученню до цього процесу  підприємливих людей. Такий підхід дасть можливість виявити народних умільців, спонукатиме їх до гараздовитого господарювання на своїх садибах, створення затишку та належного рівня послуг.

Досвід роботи органів місцевої влади окремих територій Прикарпаття, Поділля, Закарпаття, Галичини, Таврії, Придніпров'я, Буковини і Чернігівщини свідчить, що сільський зелений туризм, багатий на освітньопізнавальні туристичні маршрути, може також запобігти безробіттю на селі. А сільський господар, отримавши певний прибуток, щоб забезпечити привабливість своєї садиби, вкладе кошти у підвищення рівня комунальних та побутових умов проживання відпочиваючих. Згодом певну частку прибутків селянин сплачуватиме до місцевого бюджету саме для цільового використання на упорядкування, роботи транспорту, зв'язку тощо.

Враховуючи іноземний досвід розвитку сільського зеленого туризму, в Україні  необхідно глибоко вивчати перспективи  розвитку цієї молодої гілки туризму, виявляти території для її розвитку, розробляти відповідні рекомендації як для органів місцевого самоврядування, так і для громадян, які зацікавлені у цій діяльності.

Системний підхід до організації цього  нового виду туризму має сприяти  розвитку не лише внутрішнього, а й  в'їзного туризму. Щоб усі, хто відвідує українську землю, змогли ознайомитись з її минулим, чудовою природою, пам'ятками архітектури та культури, а головне  з людьми - щирими, гостинними, доброзичливими, без яких усе розмаїття туристичних  об'єктів залишилось би мовчазним  тлом для туристів.

Туризм також поділяють на активний і пасивний. Суть такого поділу - визначення видів пересування та інтенсивності  діяльності людини під час подорожування.

Активні види туризму передбачають види відпочинку і подорожей, розваг, спорту (скелелазіння, спортивні ігри, плавання на плотах по бурхливих річках, підводний туризм тощо), які потребують значного фізичного навантаження і  доступні не всім категоріям туристів.

Пасивні види туризму орієнтовані  на спокійнішу і менш напружену щодо фізичних навантажень програму туру або туристської подорожі. Вони розраховані  на людей, схильних до розміреного відпочинку, пізнавальних турів, що потребують менш напруженого циклу переміщень і  фізичних навантажень. Це відпочинок на морських, гірських, водолікувальних  курортах, оздоровлювальні тури.

Отже, класифікаційні системи туризму  досить чіткі, стрункі й ґрунтовні. Втім, при порівнянні українських  та закордонних класифікаційних  систем виникають певні труднощі. Здебільшого це зумовлено диференціацією рекреаційних ресурсів та різним соціально-економічним  становищем країн. Тому до уваги брали  специфіку виокремлення видів туризму  стосовно України. Окрім того, більшість  українських класифікацій застарілі  й потребують суттєвого оновлення.

У першій половині XIX ст. серед передової  української інтелігенції зростає  інтерес до історико-культурних та природних пам'яток своєї Батьківщини. Зокрема, значну увагу організації народознавчих мандрівок приділяли члени "Руської трійці" - М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький.

У другій половині XIX ст. було досліджено лікувальний потенціал Криму, Прикарпаття  та Закарпаття. Кінець століття був  періодом припадає час створення  перших туристичних бюро, які займалися  організацією туристичних подорожей  у регіоні. Одним з перших було створене Ялтинське екскурсійне  бюро (1895 р.). Такі ж організації наприкінці XIX - на початку XX ст. були організовані і в Галичині (Львові, Перемишлі, інших містах краю). На цей же період припадає початок освоєння рекреаційно-туристичних  місцевостей Яремчі та Ворохти. В  Українських Карпатах розвивається лещетарський туризм.

У 20-х роках XX ст. на українських  землях були відкриті перші будинки  відпочинку - спочатку на Донбасі, а  згодом і в інших придатних  для цього місцевостях. Водночас розвивається і курортологія. Для  розв'язання проблем грязелікування і бальнеотерапії при захворюваннях  серцево-судинної та нервової систем, органів травного тракту та сечовивідних органів у 1928 році був створений  Одеський науково-дослідний інститут курортології.

За часів СРСР туризм в Україні  розвивався на профспілковій та відомчій основах. Путівки на бази та у будинки  відпочинку були своєрідним видом пільг. Профспілковим туризмом в Україні  керував "Укрпрофтуризм". Іноземним туризмом монопольно займався "Інтурист", а також "Супутник", - організація, яка упорядковувала в СРСР міжнародний молодіжний туризм.

До 1991 року рекреаційно-туристичне господарство України функціонувало в єдиному  рекреаційно-туристичному комплексі  Радянського Союзу. Курорти належали державі, а керівництво туристичною  діяльністю велося централізовано.

Період з 1990 по 1993 рік був особливо складним для туризму в Україні. Обсяг туристичної діяльності на внутрішньому ринку зменшився в  чотири рази, а кількість іноземних туристів, які відвідали Україну, скоротилися до 80 %. Лише 120 тис. іноземних туристів було зареєстровано у 1992 році.

З прийняттям Верховною Радою України "Закону про туризм" (1995 р.) розпочався новий етап розвитку українського туризму. Сьогодні його розглядають як одну із найперспективні-ших, а тому у недалекому майбутньому провідних галузей економіки України.

Нині для обслуговування туристів використовуються можливості понад 3000 закладів оздоровлення та відпочинку, майже 1400 готелів, мотелів, кемпінгів  різних форм власності,

3500 транспортних засобів. Туристичною  діяльністю займаються 2,5 тис. підприємств,  на яких працюють понад 100 тис.  людей.

Реалії часу змушують Україну шукати свою нішу в світовій туристичній  індустрії. Керівництво Державної  туристичної адміністрації бачить майбутнє галузі у розвитку транспортних коридорів та туристичної інфраструктури. Ще одним важливим питанням є контроль за якістю туристичних послуг.

Отже, про туризм в Україні серйозно заговорили, проголосивши його пріоритетним напрямом української економіки, а  це дуже важливо для розвитку галузі.

Надзвичайно актуальною проблемою  для України є розвиток туристської  галузі. Унікальний комплекс природних, історико-культурних пам'яток приваблює  дедалі більше туристів, у тому числі  і іноземних.

Отже, розвиток туристичної  та курортної галузей впродовж останніх чотирьох років характеризується позитивною та сталою динамікою. Внаслідок поступального  розвитку міжнародного співробітництва  в сфері туризму, кількість в'їзних (іноземних) туристів, які відвідують Україну, щороку зростає. У 2004 році їх кількість  становила 10,5 млн. осіб, приріст склав 14,6 %. Впродовж 2005 року Україну відвідали 12,5 млн. в'їзних (іноземних) туристів, що на 19,0 % або 2,0 млн. більше, ніж у попередньому році. У 2005 році збільшились в'їзні туристичні потоки, зокрема з наступних країн: Словаччини – у 2,5 рази, з Польщі – у 2,2 рази, з США – у 1,7 рази, з Італії та з Румунії – у 1,6 рази, з Франції та з Угорщини – у 1,5 рази, з Туреччини – на 43,0 %, з Німеччини – на 24,8 % [1].

Характерною особливістю 2005 року, порівняно з попередніми  роками, є кардинальна зміна структури  в'їзного організованого туризму. Обсяг  потоку організованих туристів з  країн Європи та інших країн далекого зарубіжжя (606,9 тис. осіб) у 1,5 рази перевищив  обсяг потоку з країн СНД (405,4 тис. осіб). У 2000 році це співвідношення було на користь організованих туристів з країн СНД, кількість яких у 2,3 рази перевищувала кількість організованих  туристів з інших країн [2].

Обсяги внутрішнього туризму  зростали впродовж минулих років  помірними темпами: у 2004 році та 2005 році Україною подорожували, відповідно, 7,2 млн. та 7,6 млн. внутрішніх туристів; приріст  становив 4,1 % та 5,3 %.

У 2005 році збільшилось, також, число екскурсантів та відвідувачів музеїв до 20,3 млн. осіб; приріст до рівня 2004 року (19,5 млн. осіб) становив 3,9 %. Зростання  туристичних потоків зумовлює збільшення попиту та обсягів споживання туристами  товарів та послуг різних галузей  національної економіки, стимулюючи їх розвиток та приріст виробництва [2].

Станом на 01.01.2005 р. в туристичній  та курортній галузях нараховується  всього 8,3 тис. підприємств, в тому числі: 3,9 тис. суб'єктів туристичної діяльності; 1,2 тис. готелів та інших місць  для короткотермінового проживання; 3,2 тис. санаторно-курортних закладів. При цьому фактично надавали послуги 7,7 тис. підприємств (не працювали з  різних причин 661 санаторно-курортний  заклад), в тому числі:

    • 3,9 тис. туроператорів та турагентів;
    • 1,2 тис. готелів та інших місць для короткотермінового проживання;
    • 2,6 тис. санаторно-курортних (оздоровчих) закладів, з яких 1,9 тис. є госпрозрахунковими.

Сукупна кількість функціонуючих  підприємств галузі збільшилась  за 2005 рік на 10,3 %.

Информация о работе Вплив рекреаційних ресурсів на розвиток рекреаційного господарства України