Проведення фінансової санації на підприємтві ЗАТ «Васильківський молочноконсервний комбінат»

5. За ініціативою  заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. У разі невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержатель має право здійснити передбачені договором заходи щодо оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження в праві розпоряджатися випущеною продукцією і іншим майном відповідного суб'єкта господарювання. Якщо заходи санацій не привели до відновлення платоспроможності підприємства, то заставодержатель має право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення майна, яке знаходиться в іпотеці.

6. За ініціативою  Державного органу з питань  банкрутства, якщо йдеться про  державні підприємства.

7. За ініціативою  Національного банку України – якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивною мірою дії НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України “Про банки і банківську діяльність”.

Санація що ініціюється  самим підприємством представляє складний і у багатьох відношеннях хворобливий для нього процес, що вимагає ефективного фінансового управління на всіх стадіях його здійснення.

Таке управління здійснюється на підприємстві по наступних  основних етапах:

1.Визначення  доцільності і можливості проведення санації. Доцільність проведення санації обумовлюється тим, що використання внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства не досягло своєї мети і кризовий фінансовий стан продовжує заглиблюватися.

Можливість  здійснення санації визначається перспективами виходу з кризового фінансового стану і успішного розвитку підприємства при наданні йому істотної зовнішньої допомоги на сучасному етапі. Якщо за наслідками об'єктивної оцінки така перспектива є, то санація, що ініціюється підприємством має шанси на успіх.

2. Обґрунтування  концепції санації. Така концепція  відображає ідеологію здійснення  передбачуваної санації, визначаючи  її майбутні напрями і форми.  Залежно від принципового підходу  розрізняють оборонну і наступальну концепції здійснення санації підприємства.

Оборонна концепція  санації направлена на скорочення об'ємів операційної і інвестиційної  діяльності підприємства, що забезпечує збалансованість грошових потоків  на більш низькому об'ємному рівні. Ця концепція припускає залучення зовнішньої фінансової допомоги для відповідної реструктуризації підприємства, в процесі якої воно позбавляється ряду виробничих структурних підрозділів, незавершених реальних інвестицій і інших видів активів в цілях фінансової стабілізації.

Наступальна концепція  санації направлена на диверсифікацію операційної і інвестиційної  діяльності підприємства, що забезпечує збільшення розміру чистого грошового  потоку в майбутньому періоді  за рахунок зростання ефективності господарської діяльності. В цьому випадку зовнішня фінансова допомога і інші заходи реорганізацій, здійснювані в процесі санації, використовуються в цілях розширення асортименту конкурентоспроможної продукції, виходу на інші регіональні ринки, швидкого завершення початих реальних інвестиційних проектів.

3. Визначення  напряму здійснення санації. 

4. Вибір форми  санації. Форма санації безпосередньо  характеризує той механізм, за  допомогою якого досягається  її основна мета. Ці форми визначаються  в рамках конкретного напряму  санації, вибраного підприємством, з урахуванням особливостей його кризової ситуації.

Санація підприємства, направлена на рефінансування його боргу, може носити наступні основні форми:

• дотації і субвенції за рахунок засобів бюджету. В такій формі санують в основному державні підприємства (хоча законодавчо не заборонена державна фінансова підтримка підприємств альтернативних форм власності). Ця форма санування пов'язана з наступними основними умовами: необхідністю забезпечення подальшого розвитку пріоритетних галузей економіки; галузевою і міжгалузевою переорієнтацією діяльності підприємства; здійсненням антимонопольних заходів; з іншою метою за ініціативою органів, уповноважених управляти державним майном;
• державне пільгове кредитування. Воно здійснюється, як правило, по тій же групі підприємств і за таких же умов, що і в попередньому випадку. Відмінністю цієї форми санування є лише поворотний характер фінансових ресурсів, що надаються, і значно більш пільговий режим кредитування порівняно з умовами фінансового ринку;
• державна гарантія комерційним банкам по кредитах, видаваних підприємству, що санується. За відсутності у держави можливостей здійснити пряме фінансування або кредитування підприємства, що санується, а також у випадку, якщо фінансова криза носить тимчасовий характер і може бути подолана підприємством при наданні йому фінансової допомоги. Використовується дана форма санування раніше розглянутої категорії підприємств;
• цільовий банківський кредит. Така форма санації здійснюється, як правило, комерційним банком, обслуговуючим підприємство, після ретельного аудиту останнього. Оскільки надання такого цільового кредиту санації має дуже високий рівень ризику, ставка відсотка по ньому звичайно досягає максимального рівня, що використовується в кредитній політиці банку. Для здійснення контролю і допомоги підприємству комерційний банк при високому розмірі кредиту в переліку умов санації може зажадати введення до складу його керівництва свого представника або уповноваженої особи;
• переклад боргу на іншу юридичну особу. Такою юридичною особою може бути будь-який господарюючий суб'єкт, який побажав взяти участь в санації підприємства-боржника. Умови такого перекладу боргу обумовлюються спеціальним договором. Проте для цієї форми рефінансування боргу потрібна обов'язкова згода кредитора (якщо кредитор не дає згоди на переклад боргу на іншу особу, то підприємство-боржник не може використовувати цю форму санації, оскільки це означало б односторонню зміну злагоджених умов кредитного договору). У разі згоди кредитора на переклад боргу іншій особі, новий боржник має право висувати проти вимог кредитора всі заперечення, засновані на договірних відносинах між кредитором і першим боржником;
• реструктуризація короткострокових кредитів в довгострокові. Ця форма санації використовується звичайно тільки по фінансових кредитах, де кредитором виступає комерційний банк, що здійснює обслуговування підприємства. В процесі такої форми реструктуризації боргу за довгостроковим кредитом істотно підвищуються ставки відсотка;
• випуск облігацій і інших довгострокових цінних паперів під гарантію санатора. Така форма санації здійснюється, як правило, комерційним банком, що обслуговує підприємство, якщо із будь-яких причин надання йому прямого банківського кредиту або реструктуризація його боргу неможливі. В ролі такого гаранта-санатора може виступати і страхова компанія;
• відстрочка погашення облігацій підприємства. Однією з необхідних умов такої форми санації є відносно невисокий круг інвесторів, що вклали свої засоби в облігації підприємства. Ця умова визначається тим, що рішення про таку форму санації повинно бути ухвалене більшістю інвесторів – кредиторів даного підприємства по даному виду його боргового зобов'язання;
• списання санатором-кредитором частини боргу. Ця форма санації підприємства робиться кредитором в тому випадку, якщо вимога про повне припинення боргу нереально і приведе підприємство до фінансового краху. Звичайно санація у формі списання частини боргу супроводиться угодою між кредитором і підприємством про інші форми його компенсації на подальших етапах.

Санація підприємства, направлена на його реструктуризацію (реорганізацію), може носити наступні основні форми:

• злиття. Така форма санації здійснюється шляхом об'єднання підприємства-боржника з іншим фінансово стійким підприємством. В результаті такого об'єднання підприємство-боржник втрачає свій самостійний юридичний статус. Розрізняють: горизонтальне злиття, в процесі якого об'єднуються підприємства однієї галузі (наприклад, виробників і споживачів сировини); конгломератне злиття, в процесі якого об'єднуються підприємства, не зв'язані між собою ні галузевими, ні технологічними особливостями. Для підприємства-санатора спонукальним мотивом цієї форми санації є ефект синергізму, що звичайно досягається, а для підприємства, що санується, – можливість збереження робочих місць і спрямованості виробничої діяльності;
• поглинання. Ця форма санації здійснюється шляхом придбання підприємства-боржника (для останнього це є однією з форм інвестицій – придбання цілісного майнового комплексу або основної частини його активів). Для підприємства-санатора ефект поглинання також пов'язаний з синергізмом. Підприємство, що санується, при поглинанні звичайно втрачає свій самостійний статус, хоча як юридична особа може зберегтися у вигляді дочірнього підприємства;
• розділення. Така форма санації може бути використана для підприємств, що здійснюють багатогалузеву господарську (виробничу) діяльність. Ефект даної форми санації полягає в тому, що за рахунок істотного скорочення загальногосподарського управлінського апарату, невиробничих і допоміжних служб значно скорочується сума постійних витрат, у зв'язку з чим за рахунок ефекту операційного леверіджа кожний новий виділений підрозділ швидше може досягти точки беззбитковості своєї діяльності;
• перетворення у відкрите акціонерне товариство. Така форма санації, здійснювана за ініціативою групи засновників, дозволяє розширити фінансові можливості підприємства, забезпечити шляхи його виходу з кризи і дати новий імпульс його економічному розвитку. Умовою такої санації виступає необхідність забезпечення засновниками мінімального розміру статутного фонду, встановленого законодавством;
• передача в оренду. Ця форма характерна в даний час для санування державних підприємств, при якій вони передаються в оренду членам трудового колективу. Умовою здійснення такої форми санації є прийняття на себе колективом орендарів боргів підприємства, що санується. Принципово така форма санації може бути використана і для підприємств недержавних форм власності;
• приватизація. В цій формі санують державні підприємства. В даний час ця форма санації отримала великий розвиток. Умови і форми приватизації державних підприємств регулюються широкою системою законодавчих актів.

5. Підбір санатора. Такий підбір здійснюється виходячи  з вибраних форм санації і  передує розробці бізнес-плану санації підприємства, в якій санатор повинен брати обов'язкову участь. В реальній практиці розробка бізнес плану санації часто здійснюється до вибору санатора і лише представляється йому на розгляд.

При формах санації, направлених на рефінансування боргу підприємства, основними санаторами можуть виступати:

• власники підприємства (у тому числі і державні органи – по підприємствах державної форми власності);
• підприємства – кредитори;
• сторонні господарюючі суб'єкти – юридичні особи;
• трудовий колектив підприємства, що санує.

6. Підготовка  бізнес-плану санації. Він є  основним документом, що визначає  мету і процес здійснення санації  підприємства-боржника. Бізнес-план  санації розробляється звичайно  представниками санатора, підприємства-боржника  і незалежної аудиторської фірми. В бізнес-плані санації містяться наступні основні розділи (рис.1.1).

7. Розрахунок  ефективності санації. Цей розрахунок  дозволяє визначити доцільність  всього процесу санації, оцінити  різні альтернативні її форми.  Ефективність санації визначається шляхом співвідношення результатів (ефекту) і витрат на її здійснення в запропонованій формі.

Рисунок 1.1. Склад  основних розділів бізнес-плану санації  підприємства

Результати  санації (хоча і направлені на усунення неплатоспроможності і відновлення фінансової стійкості підприємства) зрештою можуть бути оцінені розміром додаткового прибутку (різницею між його сумою після і до здійснення санації). Додатковий прибуток в цьому випадку виходить за рахунок нормалізації господарської діяльності підприємства при відповідній фінансовій підтримці (порівняно з сумою прибутку, одержуваного в умовах кризового його розвитку). В процесі розрахунку ефективності санації сума додаткового прибутку підприємства приводиться до справжньої вартості.

Витрати на здійснення санації визначаються шляхом розробки спеціального бюджету (бюджету санації). Принципово ці витрати можуть розглядатися як інвестиції санатора в підприємство, що санується, з метою отримання  прибутку (в прямій або непрямій формі) в майбутньому періоді.

Такий підхід дозволяє застосовувати для оцінки ефективності санації ті ж методи, які використовуються при оцінці ефективності реальних інвестицій.

Порівняння  ефективності різних форм санації дозволяє вибрати самий оптимальний варіант її здійснення.

8. Затвердження  бізнес-плану санації. 

9. Моніторинг  реалізації заходів бізнес-плану  санації. Такий моніторинг включається  в систему поточного і оперативного  фінансового контролінга і забезпечується  фінансовою службою підприємства.

Мета санації  вважається досягнутою, якщо вдалося  за рахунок зовнішньої фінансової допомоги або заходів реорганізацій нормалізувати  господарську діяльність і уникнути оголошення підприємства-боржника банкротом  з подальшою його ліквідацією.

1.4. Інформаційне та правове забезпечення фінансової санації підприємства

В Україні на сьогодні сформована багаторівнева  система державних органів, діяльність яких безпосередньо спрямована на проведення антикризового регулювання економіки.

27 березня 2006 року рішенням Кабінету Міністрів України створено Державний департамент з питань банкрутства як урядовий орган державного управління. Департамент входить у склад Міністерства економіки України та йому підпорядковується.

Департамент у  своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, Положенням, а також наказами Мінекономіки [30].

Департамент відповідно до покладених на нього завдань:

1. сприяє створенню організаційних, економічних та інших умов для здійснення процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;
2. забезпечує ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, визначає форму подання арбітражними керуючими (розпорядниками майна, керуючими санацією, ліквідаторами) інформації, необхідної для ведення зазначеної бази даних;
3. забезпечує здійснення процедури банкрутства відсутнього боржника;
4. організовує роботу із забезпечення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації арбітражних керуючих;
5. ліцензує діяльність арбітражних керуючих;
6. організовує роботу комісії з підготовки пропозицій господарському суду щодо кандидатур арбітражних керуючих, утвореної Мінекономіки;
7. виконує інші функції, передбачені законодавством.