Шляхи зародження та проблеми розвитку аудиту в Україні

 

 Сучасні підприємства підтримують  ділові зв’язки з багатьма  партнерами, орієнтуються на численних  конкурентів, враховують і передбачають  різноманітні вимоги споживачів, суcпільних організацій, держави  тощо.

 

 Потреба досягнення конкурентних  переваг і прагнення посісти  позицію лідера в галузі змушує  великі компанії використовувати  послуги не тільки власних  спеціалістів, а й зовнішніх експертів  – аудиторів. 

 

 Необхідність залучення незалежних  аудиторів для здійснення перевірок  та експертиз системи управління  виникла, передусім у тих компаніях.  Які мали філії, дочірні підприємства , а також диверсифіковану структуру. 

 

 У зв’язку з розвитком  комп’ютерної техніки і сучасних  інформаційних технологій за  останні десятиріччя посилилася  тенденція зростання обсягів  фінансово – економічної інформації, доступної для використання різними  категоріями користувачів – акціонерами,  інвесторами, кредитними і страховими  організаціями тощо. Водночас зросла  потреба у забезпеченні належної  достовірності та якості фінансово  – економічної інформації, яка  потрапляє на ринок і може  розглядатися як специфічний  товар. Своєрідним “сертифікатом  якості ” для такої інформації  є висновок незалежних аудиторів,  який набагато збільшує її  достовірність і, відповідно , вартість. Одже аудит бере безпосередню  участь у процесі виробництва  та створення нової вартості.

 

 Слід зазначити, що у Радянському  союзі бухгалтерський облік було  організовано на високому рівні.  Зокрема багато уваги приділялося  розробці та вдосконаленню методології  ведення бухгалтерського обліку  для всіх галузей народного  господарства з урахуванням галузевої  специфіки ведення обліку. Було  розроблено загально прийняті  зразки первинних документів. Це  зумовлено тим фактом, що держава  була єдиним власником майна,  а тому існувала потреба у  створенні єдиної та чіткої  системи облікового контролю.

 

 Самостійний початок розвитку  аудиту в Україні почався в  1991 році після набуття Україною  незалежності.

 

 Офіційне визнання обов’язкового  аудиту відбулося в 1993 р., у  зв’язку з прийняттям Закону  України “Про аудиторську діяльність”  , у якому визначені правові  засади здійснення аудиторської  діяльності в Україні, що спрямовані  на створення системи незалежного  контролю з метою захисту інтересів  власника. Відповідно до даного  закону у тому ж році була  створена Аудиторська палата  України (АПУ), яка функціонує  як незалежний самостійний орган  на засадах самоврядування. Також  у 1993 році згідно того ж Закону  України “Про аудиторську діяльність”  була створена Спілка аудиторів  України (СПА), яка займається  питаннями розвитку аудиторської  діяльності в Україні. 

 

Розвиток аудиту в Україні налічує  три етапи:

 

Перший - 1987 -1992 рр. - створення перших аудиторських структур.

 

Другий – 1993-1998 рр. - формування нормативно – правової бази аудиту в Україні.

 

Третій – 1999 р. – дотепер –  діяльність аудиту на новій нормативно – правовій базі.

 

18 квітня 2003 року Аудиторською  палатою України було прийнято  в якості національних Міжнародні  стандарти аудиту. За цей час  з мало відомого терміну аудит  перетворився на невід’ємний  елемент ринкових відносин.

 

 

1.2 Очевидно сьогодні в Україні  вже не залишилося людей, які  б не чули слова ‘аудит”  у всіх його реальних і нереальних  іпостасях.Можна досить впевнено  сказати, що незалежний аудит  як професія відбувся. Переживши  з 1993 р. злети і падіння, аудит  поступово завойовує власну нішу  в сфері фінансового контролю  сучасного підприємництва в досить  твердій конкуренції з фіскальним  контролем у всіх його проявах.  З урахуванням світової інтеграції  іглобалізації час ставить перед  українським аудитом досить конкретні  задачі, на рішенні яких і варто  зосередитися аудиторській громадськості. 

 

 Після перших боязких кроків  на початку 90 – х років аудит  в Україні став заявляти про  себе усе голосніше, займаючи  важливе місце в сфері фінансового  контролю за діяльністю суб’єктів  господарювання. Це особливо значимо  в умовах становлення законодавчої  і нормативної бази, реформування  власності і системи оподаткування. 

 

 Як відомо, аудит у нашій  країні одержав розвиток із  прийняттям Закону Укаїни “Про  аудиторську діяльність” від  22 квітня 1993 р. № 3125-ХІІ. Відповідно  до нього проводилася сертифікація  аудиторів, затверджувалися аудиторські  фірми і видавалися ліцензії  і сертифікати на цей винятковий  вид діяльності.

 

 Критерієм високої якості  роботи аудиторської фірми чи  аудитора в цей період була  гарантія правильності податкових  розрахунків і своєчасності сплати  в їхній бюджет. Орієнтиром же  податкових інспекцій було виконання  плану по штрафних санкціях. На  цьому грунті між даними інститутами  виникла нездорова конкуренція.  Підприємства, з одного боку, були  зобов’язані в досить стиснутий  термін здійснювати платний аудит,  аудит з іншого боку-не звільнялися  від планових перевірок податковими  органами.

 

 У результаті численних звертань  підприємств у Верховну Раду  України з приводу скасування  обов’язкового платного аудиту  аудиторськими фірмами, а також  зусиллями досить впливового  у вищому законодавчому органі  країни промислового лобі сфера  дії ст. 10 Закону була обмежена (постанова Верховної Ради України  “Про внесення змін у пункт  7 постанови Верховної Ради України  “Про порядок введення в чинність  Закону України “Про аудиторську  діяльність” від 26 березня 1996 р. №110/96-ВР). У коло суб’єктів,  що хазяюють, що піддаються обов’язковому  аудиту, входять банки, довірчі  товариства, валютні і фондові  біржі, інвестиційні фонди і  компанії, кредитні союзи, недержавні  пенсійні фонди, страхові компанії  й інші небанківські фінансові  установи.

 

 

 Радикальні зміни в податковому  законодавстві, недостатньо чіткі  і суперечливі тлумачення норм  податкового права фахівцями  податкових органів різного рівня  змушували шукати компроміс між  ціною аудита і вигодою, отриманою  в результаті консультацій і  перевірок аудиторськими фірмами.  Аудит був затребуваний уже  за підсумками фінансово-господарської  діяльності підприємств за 1996 рік. 

 

 У малих підприємств виникла  потреба не тільки в одержанні  епізодичних консультацій по  бухгалтерському і податковому  обліку, але й у його відновленні  чи супроводі. 

 

 Розвиток інвестиційних процесів  в Україні обумовило необхідність  посилення контролю за цільовим  використанням коштів. Мова йде  про контроль з боку як інвесторів  за використанням вкладених ними  коштів, так і держави – у  випадку використання коштів  Державного інноваційного фонду  України. При цьому аудиторські  фірми покликані захищати, насамперед, інтереси власників і не повинні  трансформуватися в органи державного  контролю.

 

 Особливо високий попит на  аудиторські послуги у випадку  реорганізації (злиття, придбання,  поділу, виділення, перетворення) підприємств  через виникнення складних обліково-податкових  проблем. 

 

 Рішенням Державної комісії  з цінних паперів і фондового  ринку України від 19 березня  1997 р. затверджені вимоги щодо  аудиторської перевірки відкритих  акціонерних товариств і підприємств-емітентів  облігацій (крім комерційних банків, інституціональних інвесторів). У  них визначений зразковий перелік  питань, на підставі яких незалежні  аудиторські фірми повинні підтвердити  повноту і вірогідність бухгалтерської  звітності названих суб’єктів,  що хазяюють, і сформулювати на  цій основі висновки про їх  реальний фінансовий стан.

 

 Згідно ст. 22 Закону України  “Про цінні папери і фондову  біржу” від 18 червня 1994 р. №  1201-ХІХ зі змінами і доповненнями) аудит бухгалтерської звітності  і фінансового стану емітента  при реєстрації випуску цінних  паперів є обов’язковим. При наданні  регулярної інформації про емітента (не рідше одного разу в рік)  обов’язкове підтвердження аудиторською  фірмою річного балансу і складання  довідки про фінансовий стан.

 

 Державна комісія з цінних  паперів і фондового ринку  України, використовуючи надане  їй право на розробку і затвердження  нормативних документів, що регулюють  ринок цінних паперів в Україні,  ввела обов’язкове підтвердження  бухгалтерського балансу підприємства  і звіту про його фінансові  результати при реєстрації про  емісію цінних паперів. 

 

 Відповідно до Закону України  “Про аудиторську діяльність”  аудит проводиться з метою  визначення вірогідності звітності  суб’єктів господарювання, обліку, його повноти і відповідності  чинному законодавству і встановленим  нормативам. Згідно ст. 8 Закону це  повинно бути відзначене в  аудиторському висновку.

 

 З прийняттям Закону України  “Про бухгалтерський облік і  фінансову звітність в Україні”  і положень (стандартів) бухгалтерського  обліку в українських аудиторів  з’явилася надія, що, нарешті,  припиняться дискусії про право  їхньої професії на існування,  що розпочалися після прийняття  Закону України “Про аудиторську  діяльність”. Полемічний запал  повинний націлюватися на визначення  статусу, місця і ролі аудитора.

 

 Податковий характер бухгалтерського  обліку і звітності, нерозвиненість  фондового ринку, відсутність  традицій широкого обнародування  фінансової інформації і користувачів, здатних сприймати і використовувати  цю інформацію, покладаючись на  думку аудитора про її вірогідність, привели до того, що місце і  роль аудитора були зведені  до консультанта по оподатковуванню  й обліку.

 

 Фактично нічого не змінили  і Національні нормативи аудита  Аудиторської Палати України,  що одночасно з Кодексом професійної  етики аудиторів України набрали  сили з 1 січня 1999р. 

 

 Ці нормативні документи  деякою мірою випереджали розвиток  реформи бухгалтерського обліку  в Україні. Так, у нормативі  № 1 “Вимоги національних нормативів  аудита” мова йшла про фінансову  звітність, тоді як у нормативних  документах, що регулюють облік  і звітність, цей термін з’явився  лише в Законі України “Про  бухгалтерський облік і фінансову  звітність в Україні” і положення  (стандартах) бухгалтерського обліку.

 

 

1.3 Аудиторський контроль, як складова  частина фінансово-господарського  контролю, розкриває нові явища  у підприємницькій діяльності  господарюючих суб"єктів, встановлює  закономірності з метою удосконалення  цієї діяльності на наукових  основах. 

 

На всіх стадіях розширеного  виробництва, яке охоплює виробництво, розподіл, обмін і споживання продукту в суспільстві, аудиторський контроль вивчає продуктивні сили і виробничі  відносини з метою виявлення  суперечностей і своєчасного  регулювання їх із застосуванням  економічних важелів.

 

Контролюючи виробничі відносини  і продуктивні сили у сфері  виробництва, аудиторський контроль визначає ефективність використання праці як доцільної діяльності людини, яка  включає працю, предмети і засоби праці, відповідності їх чинному  законодавству, нормативно-правовим актам. Зок­рема, перевіряють організацію  і технологічну підготовку виробництва, планування і ефективність праці, витрачання заробітної плати, додержання технологічної  і трудової дисципліни, якість праці  та її оплату, використання робочого часу працівників, машин, обладнання та інших  засобів і пред­метів праці у  межах як галузі, об"єднання, підприємства, так і народного господарства в цілому. Отже, в предмет аудиторського  контролю включають усю стадію процесу  відтворення суспільне необхідного  продукту та нормативно-правове регулювання  її.

 

На стадії розподілу суспільне  необхідного продукту аудиторський контроль перевіряє його використання на задоволення різноманітних потреб суспільства — відшкодування  витрат використаних засобів виробництва, розподіл та перерозподіл створеного продукту в умовах ринкових відносин. Контролюють виробничі відносини  щодо відтворення норм запасів засобів  і предметів праці, витрачання коштів на оплату живої праці відповідно до кількості і якості її, відтворення  і поповнення суспільних фондів накопичення  і споживання, відрахувань коштів державному бюджету, соціальному страхуванню. На стадії розподілу суспільного  продукту предмет аудиторського  контролю поширюється на всі ланки  народного господарства.

 

На стадії обміну суспільного продукту, тобто обороту товарів в умовах товарно-грошових відносин, предмет  аудиторського контролю включає  договірні відносини, виконання  договорів поставок із збуту та заготівлі, задоволення купівельного попиту на засоби матеріально-технічного забезпечення народного - господарства і населення  на товари народного споживання насиченням ринку товарами. Отже, на стадії обміну контролюють усі форми обороту  суспільне необхідного продукту згідно із законами ринкової економіки.