Шляхи зародження та проблеми розвитку аудиту в Україні

Шляхи зародження та проблеми розвитку аудиту в Україні

 

 

 

План 

 

 Вступ 

 

1. Історія аудиту 

 

1.2. Суть аудиту, історичні аспекти  розвитку і становлення його  в Україні 

 

1.3. Мета та завдання аудиторського  контролю 

 

2. Організація і регулювання  аудиторської діяльності 

 

2.1 Створення і функціонування  аудиторських фірм 

 

2.2. Зміст МС і ННА. Їх характеристика.

 

3. Визначення сутності проблематики  розвитку аудиту в Україні. 

 

 Висновки 

 

 Список літератури 

 

 

Вступ

 

Протягом останніх двох років ситуація та відношення до аудиту в Україні  істотно змінилися. Ці зміни мають  двоякий вплив.

 

 Переважна більшість аудиторів  розцінюють ці зміни як негативні,  оскільки з відміною обов’язкового  аудиту для більшості суб’єктів  підприємницької діяльності звузила  коло потенційних клієнтів, сприяла  підвищенню конкуренції між аудиторськими  фірмами та призвела до зниження  доходності цього виду підприємництва.

 

 На мою думку, треба прийняти  до уваги і те, що вказані  труднощі спонукали аудиторів  до пошуку нових форм обслуговування  клієнтів, підвищення якісного рівня  аудиторських послуг, та сприяли  очищенню аудиторського загалу  від людей, які ставили прибутковість  понад професійні стандарти. 

 

 В цей період справді відбулося  зниження попиту на традиційні (для України) аудиторські послуги,  а саме – підготовку аудиторського  висновку стосовно звітності  замовників (аудит річного звіту). Однак в той же час відчувається  наростаюча потреба в послугах  нового типу, до яких можна  віднести проведення аудиту за  міжнародними стандартами, трансформація  звітності українських підприємств  та банків до міжнародних стандартів, консультаційні послуги у сфері  управління економікою підприємств,  економічний аналіз, впровадження  комп’ютеризованих систем бухгалтерського  обліку та деякі інші.

 

 Про те, що потреба в послугах  міжнародного аудиту зростає,  свідчить хоча би те, що за  дії Закону про аудиторську  діяльність кількість міжнародних  аудиторських фірм в Україні,  як і кількість зайнятого в  них персоналу зростала.

 

 Також, незважаючи на велику  кількість програмного забезпечення  для бухгалтерських потреб, проблема  автоматизації обліку стала ще  більш гострою. Більшість недорогих,  а тому привабливих, бухгалтерських  програм орієнтовані на “середню”  бухгалтерію, якої в чистому  вигляді майже не існує. Тому  найбільш виправданим є впровадження  бухгалтерського забезпечення того  виробника, який надає крім  самої програми, також послуги  по її впровадженню та навчанню  персоналу підприємств роботі  з нею. Саме тут є потреба  в послугах досвідченого аудитора, який може запропонувати оптимальну  форму автоматизації облікового  процесу на підприємстві, розробили  та порекомендували необхідні  контрольні процедури, а також  виявити слабкі місця комп’ютерної  системи. Слід мати на увазі,  що в практиці міжнародного  аудиту аналіз комп’ютерних систем  посідає одне з провідних місць,  оскільки дозволяє виявити області  потенційного ризику.

 

 Будь-які аудиторські послуги  втрачають свою корисність, коли  аудитори не в змозі, або  не вважають за потрібне, пропонувати  клієнтові свої думки про вдосконалення  системи внутрішнього контролю  підприємства, документообороту, або  не застерігають про можливі  податкові наслідки нестандартних  операцій.

 

 Особливе місце посідає аудит,  пов’язаний з приватизацією підприємств,  тому він не є предметом  дослідження в цій роботі.

 

 Аудит мало чого вартий, коли  аудитор спирається тільки на  свій попередній досвід та  інтуіцію. Запорука якісного аудиту  – наявність у аудитора чіткої  програми.

 

 Аудиторська програма може  бути різної ступені складності, від простого переліку питань  перевірки до багаторівневої  програми, яка об’єднує підпрограми  для окремих сфер обліку, які  в свою чергу містять перелік  питань перевірки та обов’язкових  тестів.

 

 Як правило, кожний аудитор  використовує свою власну програму  аудиту.

 

 В своїй практиці ми використовуємо  декілька видів базових програм,  кожна з яких розроблена для  аудиту окремого виду підприємств  (виробничих, торгівельних, банківських  та інших). Ці програми обов’язково  переглядаються перед початком  аудиту кожного нового підприємства  з оглядом на результати аналітичного  огляду підприємства. Чим більш  деталізовані програми має персонал  аудиторської групи, тим менше  залежатиме якість аудиту від  суб’єктивних факторів.

 

 В аудиторській програмі  має міститись як перелік питань  перевірки, так і рекомендовані  або обов’язкові тести, які  мають виконати аудитори.

 

1.1 Слово “аудит” походить від  латинського слова “audio” (він  слухає, відповідно “auditor” –  той, хто слухає).

 

 Спеціалістів із аудиту у  різних країнах називають по  – різному: у США- громадськими  бухгалтерами; в Англії – ревізорами  або присяжними бухгалтерами; у  ФРН –контролерами господарства, контролерами книг; у країнах  СНД – аудиторами, економістами  з обліку й аудиту. Незважаючи  на різне найменування фахівців  із аудиту, всі вони виконують  одні й ті ж самі функції. 

 

 Історія виникнення аудиту  пов’язана з розвитком капіталізму  та ринкових відносин. Однак різноманітні  примітивні форми контролю існували  і за первісно – общинного,  рабовласницького та феодального  ладу.

 

 У Стародавньому Єгипті були  чиновники, які поєднували функції  обліку та контролю. За часів  правління І та ІІ династій (3400 – 2980 рр. до н.е.) через кожних  два роки проводилися інвентаризації  рухомого і не рухомого майна,  а вже за часів правління  ІV династії періодична інвентаризація  була замінена поточною (перманентною). Пізніше почали складати кошториси  витрат та контролювати їх  дотримання суб’єктами господарювання ,що підтверджується документами. 

 

 У Вавилонському царстві  законодавче регулювання обліку  було підпорядковано здійсненню  контролю за діяльністю суб’єктів  господарювання для повноти і  своєчасності сплати податків. Відповідно  до законів Хаммуралі ( 2200-2150 рр. до н. е ) передбачалося : купцям  –ведення самостійного обліку; храмам  – державне рахівництво. Передавання  грошей без прописки вважалося  не дійсним. 

 

 У Ізраїльському царстві,  наприклад, облік поєднувався  з незалежним контролем. Про  це у Біблії зберігся вислів  царя Соломона щодо тих, хто  постійно перебував у торгових  відносинах.

 

 У Китаї у VII ст. до н.е.  було запроваджено посаду головного  аудитора. Основний його обов’язок  полягав у визначенні чесності  урядових чиновників, що розпоряджалися  державними коштами, майном.

 

 У Римській імперії функції  контролю здійснювали спеціальні  службовці, так звані куратори. Водночас призначалися прокуратори  – намісники провінцій, фінансові  чиновники з забезпечення державних  доходів; квестори займались фінансовими  та судовими справами.

 

 

 Афіни мали спеціальних чиновників  і контролерів, до обов’язків  яких належало складання звітів  про доходи і витрати держави  та їх контроль.

 

 Перша згадка про аудиторів  належить до 1299р. У 1324 р. Едуард  ІІ призначив трьох державних  аудиторів . В указі про призначення  зазначалося , що аудитори зобов’язані  запитувати , слухати і перевіряти  всі рахунки, які ведуться і  які будуть заведені у провінціях  Оксфорді , Уельсі та ін., відмічати  всі зауваження щодо ведення  рахунків.

 

 В Італії аудит поширився  після падіння Римської імперії  . Купці Флоренції, Генуї та  Венеції використовували працю  аудиторів для перевірки платоспроможності  капітанів торгових кораблів, які  перевозили товари в інші країни  Європи. В той час метою контролю  було попередження помилок в  облікових книгах.

 

 Аудит, як і весь фінансово  – господарський контроль, тісно  пов’язаний з бухгалтерським  обліком. Слід зазначити ,що  найбільший внесок у зародження  італійської подвійної бухгалтерії  вніс францисканський чернець  – математик Лука Пачолі (1445-1515), який узагальнив її принципи  у Трактаті про рахунки і  записи, опублікованому у 1494 р. 

 

 У період Середньовіччя разом  із розвитком суспільно – економічних  відносин удосконалювався облік  і контроль господарської діяльності, з’явилися спеціальні трактати  про контроль облікових записів  і звітності. 

 

 Звання аудитора в Росії  було введено Петром І, який  у військовому статуті 1716 р.  і в “Табелі про ранги”  до військових чинів відніс  і аудитора. В 1797 р. аудитори  були переведені в цивільні  частини ,а в 1833 р. з метою  навчання аудиторів у Петербурзі  було засновано школу, названо  пізніше Аудиторським училищем. За характером посада аудитора  поєднувала в собі посади діловода, судового секретаря і прокурора.  Професійну організацію аудиторів  у Російській імперії так і  не вдалося створити.

 

 

 Поштовхом до розвитку аудиту  в Англії став закон про  британські компанії, прийнятий  у 1862 р. У ньому запропоновано  в обов’язковому порядку перевіряти  рахунки і звіти компаній аудиторами  не рідше одного разу на  рік. Це було зумовлено потребою  в об’єктивній оцінці звітності  акціонерного товариства з тим,  щоб мати достовірні дані про  дійсний фінансовий стан підприємства  і результати його господарської  діяльності за конкретний період. Уже через п’ять років після  встановлення обов’язкового аудиту  в Англії було прийнято такий  самий закон у Франції. 

 

 Аудиторська діяльність у  США виникла під безпосереднім  впливом британської практики  аудиту. У 1896 р. законодавчими  органами штату Нью – Йорк  було ухвалено закон, що регулював  аудиторську діяльність.

 

 Більшість вчених світу визнають, що офіційною датою виникнення  незалежного аудиту у сучасному  його значенні є 23 жовтня 1854 р.  Саме тоді Спілці бухгалтерів  Единбургу був наданий статус  королівської, її членам присвоєно  звання “привілейованих бухгалтерів”. Спілка бухгалтерів Единбургу  налічувала 180 членів, Інститут бухгалтерів  та експертів Глазго – 144, а  спілка бухгалтерів Абердіно - 244.

 

 Шотландська бухгалтерська  практика стала широко популярною  у світі, і вже до початку  ХХ ст. було створено 12 організацій  професійних бухгалтерів: 1854 р. –Спілка  бухгалтерів Единбургу, 1855 р. –Інститут  бухгалтерів та експертів Глазго, 1867 р. – Спілка бухгалтерів  Абердіно, 1870 р. – Інститут привілейованих  бухгалтерів Англії та Уельсу, 1880 р. – Інститут привілейованих  бухгалтерів Канади, 1886 р. – Інститут  привілейованих бухгалтерів Австралії, 1887 р. –Спілка бухгалтерів Австралії, 1887 р. – Американський інститут  дипломованих громадських бухгалтерів, 1888 р. –Інститут привілейованих  бухгалтерів Ірландії, 1891 р. –  Привілейована асоціація дипломованих  бухгалтерів Англії, 1894 р. – Спілка  бухгалтерів Нової Зеландії, 1895 р.  – Інститут реєстрованих бухгалтерів  Голландії. Сьогодні такі організації  діють практично в усіх країнах  з ринковою економікою.

 

З початком домінування з середини ХІХ ст. капіталістичного типу виробництва  в країнах Європи і Північної  Америки, реальні власники підприємств  майже повністю перестали брати  участь в управлінні , яке було передано найманим працівникам – професійним  менеджерам. Аудитори стали інструментом реалізації контролю власника за діяльністю найманого персоналу , результати якої знаходили формальне вираження  у показниках публічної фінансової звітності.

 

 Відокремлення власників від  безпосереднього управління власністю  стало важливою передумовою розвитку  аудиту і створення інститутів  професійних бухгалтерів та аудиторів. 

 

 Глобальний характер сучасного  бізнесу, збільшення кількості  суб’єктів підприємництва й ускладнення  їхніх організаційних структур  приводить до посилення ролі  стратегічного менеджменту, спрямованого насамперед на вибір оптимального шляху підприємства на основі аналізу зовнішнього та внутрішнього серидовища.