Замки Мукачівщини

Важливу роль відіграє володіння екскурсоводом  спеціальною термінологією. Використання кожного з термінів з відповідним  поясненням значно збільшує ефективність реалізації пізнавальної функції екскурсії, а також активізує увагу екскурсантів.

Основні методичні прийоми, які застосовуються в екскурсіях на архітектурну тематику:

• зорова реконструкція;
• порівняння;
• архітектурний, мистецтвознавчий та історичний аналіз;
• прийом руху (з дальньої точки огляду сприймається силует споруди, зблизька – архітектурні деталі і декор) та ін.

Обхід споруди, підйом на башту дозволяють уявити розмір об'єкта, його форму і висоту. Звук кроків у храмі, особливі запахи будівельних матеріалів, доторки до стін — все це сприяє формуванню у екскурсантів єдиного художнього образу архітектурного пам'ятника [1, с.160]

Підсумовуючи, можна сказати, що ефективність будь-якої екскурсії багато в чому залежить від техніки її проведення, зв'язку між методикою і технікою ведення. До техніки ведення екскурсії пред'являється ряд вимог. До їх числа входять: знайомство екскурсовода з групою; правильна розстановка групи біля об'єкту; вихід екскурсантів з автобуса і повернення в автобус (інший транспортний засіб); використання екскурсоводом мікрофону; дотримання часу, відведеного на екскурсію в цілому і розкриття окремих підтем; відповіді на питання екскурсантів тощо.

Всі методичні прийоми, правильне  використання яких складає одну з  основ професійної майстерності екскурсовода, можуть бути по своєму призначенню  поділені таким чином:

• прийоми безпосереднього ведення екскурсії (показ і розповідь);
• прийоми, направлені на створення умов для ефективного проведення екскурсії.

Створення нової екскурсії з будь-якої теми – складний процес, що вимагає активної участі цілого колективу працівників. Зміст майбутньої екскурсії, її пізнавальна цінність знаходяться в прямій залежності від знань методистів і екскурсоводів, їх компетентності, ступеня практичного засвоєння ними основ педагогіки і психології, уміння вибрати найбільш ефективні способи і прийоми впливу на аудиторію.

Архітектурно-містобудівні екскурсії поділяються на:

1. Екскурсії з показом архітектурних споруд даного міста; 
2. Екскурсії, пов'язані з показом пам'ятників архітектури певного історичного    періоду; 
3. Екскурсії, що дають уявлення про творчість одного архітектора; 
4. Екскурсії, що знайомлять з плануванням і забудовою міст по генеральних планах; 
5. Екскурсії з демонстрацією зразків сучасної архітектури у новобудовах; 
екскурсії по новобудовах.

Екскурсія є важливим елементом  в отримані освіти. Тому підготовка нової екскурсії вимагає клопіткої роботи, методичних розробок, дотримання чіткого плану роботи та виконання всіх етапів підготовки. Важливу роль при реалізації екскурсії грають педагогічні здібності екскурсовода, адже він, як учитель, має вміти ефективно та цікаво донести інформацію до слухача. Екскурсовод також має досконало володіти прийомами показу та розповіді в екскурсії і вдало та своєчасно їх використовувати.

 

РОЗДІЛ  ІІ. СЕРЕДНЬОВІЧНЕ МІСТО МУКАЧЕВО

 

2.1. Історія міста Мукачево

 

    Час виникнення Мукачева невідомий. На території міста і його околиць знайдені залишки поселень доби палеоліту (40 тис. років тому), пізнього палеоліту (3 тис. років тому, гора Мала), епохи бронзи (Червона гора, Кам’янка, Галіш, 3-2 тис. р. до н. е.). На горі Тупча виявлено городище-фортецю фракійських племен епохи заліза (10 ст. до н. е.), а між горами Галіш і Ловачка — кельтський опідум і ремісничий-металургійний центр (3-1 ст. до н.е.) У 1 ст. кельти були посунуті фракійцями-карпами, яких змінили слов'яни. [2,с.55]

На  території Мукачева відкриті слов'янські поселення VI-IX ст. Мукачеве існувало вже  у другій половині IX ст. - письмова згадка про нього вперше зустрічається  в хроніці «Геста Гунгарорум», що розповідає про перехід угорців у 896 р. через Карпати і поселення їх у Подунав’ї.

Територія Закарпаття у X-XI ст. входила до складу Київської Русі. Княжі міжусобиці послабили могутню державу, і  вона не могла захищати своїх навколишніх  володінь від посягань чужоземних завойовників. У результаті цього у середині XIII ст. Закарпаття повністю стало здобиччю угорських феодалів.

У 1086 місто сильно постраждало від  спустошливого нашестя половців на чолі з ханом Кутеском, проте незабаром степняки, були розбиті у околицях міста угорським королем Ласло I Святим. Ще більше Мукачеве постраждало під час нашестя монголо-татарських орд хана Батия у Дунайський басейн (1241-1242).

У 1281 князь Лев Данилович, який княжив у Галицьких землях, на деякий час  розповсюдив свій вплив на частину  Закарпаття, у тому числі і на Мукачеве. Після смерті князя у 1301 р. місто разом із замком до 1321 входило до складу Галицько-волинського князівства. [2,с.70]

Мукачеве  першим з поселень Закарпаття отримало права міста, про що свідчить грамота  королеви Угорщини і Польщі Єлизавети  з династії Анжу. Грамота від 22 травня 1376 р. давала також місту право  користуватися печаткою із зображенням  Святого Мартіна для скріплення документів.

З кінця XIV ст. Мукачеве стає центром князівства подільського князя Федора Корятовича. Втративши у війні зі своїм родичем, литовським князем Вітовтом, свої землі, він переселився у подароване йому іншим родичем, королем Угорщини Сигизмундом, місто. Володіючи містом з 1396 до 1414 р., він істотно підняв його значення, сприяв розвитку торгівлі і ремесел. Тоді ж був ґрунтовно перебудований і укріплений замок. Після смерті князя місто разом із домінією - великим феодальним володінням - переходить з рук до рук багатьох феодалів і королів.

У 1445 р. місто отримало від правителя  домінії Яноша Хуньяді Магдебурзьке право.

У 1446 р. у місті відкривається перший цех - кравецький.

У 1514 р. під час селянського повстання  під керівництвом Дьєрдя Дожі Мукачівський замок був захоплений штурмом. За це місто було віднесене до бунтівних і виплачувало велику контрибуцію. [2,с.88]

Після поразки Угорщини від турків-османів  у битві при Мохачі (1526) Мукачеве то переходить у володіння турецьких васалів — трансильванських князів, то стає здобиччю австрійських Габсбургів. Улітку 1567 р. австрійські завойовники, намагаючись захопити Трансільванію, вторглися на територію Закарпаття і майже повністю знищили місто, яке не раз було предметом суперечки між Габсбургами і трансильванськими князями. Починаючи з 1633р., місто і домінія стають власністю трансільванських князів династії Ракоці, що володіли містом протягом 78 років.

У 1648-1649 рр. у Мукачевому побували посли  гетьмана Богдана Хмельницького, які  у замку вели переговори з князями  Дьєрдем I і Дьєрдем II Ракоці про спільні дії проти Польщі. У 1656 р. був підписаний договір про дружбу і взаємодопомогу, проте втілити його в життя не вдалося. Влітку 1657 р. при підбурюванні Ватикану польська шляхта, бажаючи помститися Дьєрдю II Ракоці за його союз із Богданом Хмельницьким, розгромила Мукачівську домінію і жорстоко розправилася з мешканцями. Саме місто, окрім замку, було розграбоване і спалене.

На  рубежі XVII-XVIII ст. Мукачеве стає центром  військових дій між куруцами - учасниками антифеодальної війни і національно-визвольного руху в Угорщині у 1703-1711 рр. і прихильниками Габсбурзького панування - лабанцами. Мукачеве було одним з ключових опорних пунктів угорського національно-визвольного руху. [2,с.96]

У 1672 р. тут поселилася удова Ференца  І Ракоці Ілона Зріні (Рис. 5.) з сином, майбутнім князем Ференцем ІІ Ракоці. Об’єднавши свої сили з куруцами Імре Текелі, Ілона Зріні обороняла мукачівський замок від австрійських військ Антоніо Караффи, що переважали у чисельності, протягом двох років - з 1686 до 18 січня 1688.

У 1703 р. загони куруців під керівництвом князя Ференца II Ракоці з боями звільняють спочатку місто Мукачеве, а пізніше і замок, від австрійських військ. У 1711 р. за Сатмарською мирною угодою усі володіння Ференца II Ракоці переходять до рук Габсбургів. Мукачівський замок був в числі останніх серед тих, що склали зброю перед австрійцями вже після Сатмарської капітуляції. Жорстоко придушивши повстання, війська Габсбургів майже повністю знищили місто. [22]

У 1728 р. місто разом з домінією було подароване графові Шенборну-Бухгейму. Після падіння Бастилії Мукачівський замок стає загальноєвропейською політичною в'язницею. До нього потрапляють багато видних революціонерів, зокрема, національний герой грецького народу Олександр Іпсиланті (1821-1823).

У 1848-1849 рр. Закарпаття підтримало буржуазну  революцію в Угорщині. Мешканці Мукачевого захопили замок, перетворений на в'язницю, і випустили в'язнів. Були створені добровольчі загони, що билися проти  австрійських урядових військ.

До 80-х років XIХ ст. в місті панували цехові об'єднання. Із спорудженням у 1886 р. залізниці, Мукачеве з’єдналося з  Будапештом, Кошице, Львовом, у місті виникають сприятливі передумови для розвитку промисловості і торгівлі. Зростають невеликі підприємства легкої, меблевої, харчової промисловості. У економіку міста проникає іноземний капітал. Проте, стан нижчих верств населення був жалюгідним, про що свідчать масові еміграції закарпатців до США, Канади, країн Латинської Америки. Тільки з 1890 до 1913 рр. із Закарпаття емігрувало більше 100 тис. осіб. [2,с.115]

У 1919 р. місто впродовж місяця входив до складу Російської імперії, напівавтономної області у складі Угорської радянської республіки. Після інтервенції чехословацьких і румунських військ за домовленістю між русинською еміграцією у США і першим чехословацьким президентом Томашем Масариком Мукачеве, як і вся Підкарпатська Русь, передавалося Чехословаччині, що було юридично оформлене Тріанонською мирною угодою 4 червня 1920 р. Рішенням I Віденського арбітражу місто разом з усією рівнинною територією Закарпаття і Ужгородом було передане хортистській Угорщині (1938).

Від фашистської окупації місто було звільнене 26 жовтня 1944 року, а 29 червня 1945 року Закарпаття увійшло до складу СРСР[12].

 

 

2.2. Мукачівський православний монастир

 

На  північній окраїні міста Мукачевого Закарпатської області, на схилі  гори Чернечої, вершина якої покрита  віковим дубовим лісом, розташований Мукачевский православний Свято-Миколаївський жіночий монастир.

Монастирі завжди були оплотом віри Христової, центрами духовної культури для населення  краю. Вони сприяли поширенню грамотності, у їхніх стінах велися літописи й  хронології, переписувалася богослужбова й інша література. З монастирських стін вийшло чимало церковних і наукових діячів, письменників, які залишили своєму народу безцінна духовна спадщина.[4,с.35]

Перші монастирі в краю з'являються  в IX столітті, відтоді, коли святі Кирило й Мефодій проповідували в  Моравії. Їхню проповідь і хрещення прийняли слов'яни, що населяли південно-західні  Карпати, в 863 році. Вірогідність факту  обернення слов'ян Карпатського регіону  в християнство святими Кирилом  і Мефодієм підтверджується багатьма джерелами. Так, протоігумен Мукачевського монастиря Іоанікій Базилович (1742-1821) у своєму історичному дослідженні "Короткі відомості про установи Федора Корятовича" ("Brevis notitia fundationis Theodori Koriatovits", 1799) затверджує, що слов'яни, що проживали на південних схилах Карпат, були безпосередньо освічені Христовою вірою солунськими братами в 863 році від Різдва Христова. [4,с.40]

Історія заснування Мукачевського монастиря йде своїм коріннями в XI сторіччя. Історичні документи затверджують, що в Х-ХI століттях між Угорщиною й Київською Руссю існували тісні дружні зв'язки. Вони прослідковуються в династичних шлюбах угорських королів із князівнами Давньоруської держави. Так, наприклад, племінник першого угорського короля Іштвана (970-1038), майбутній король Эндре (Андрій) виховувався при дворі великого князя Ярослава Мудрого й був одружений на його дочці Анастасії.

Повернувшись  на батьківщину, став в 1047 році королем  Угорщини Эндре. Він і його дружина Анастасія принесли з Київської Русі культуру східних слов'ян і прагнення до зміцнення Православ'я серед населення слов'янських територій Угорського королівства. [4,с.46]

Король  Эндре й Анастасія заснували ряд православних монастирів - Вишеградський, Тормовський і інші. Прийшовші разом з ними ченці з Києво-Печерського монастиря, як свідчить ряд джерел, заснували прадавній православний Мукачевський монастир, викопавши на схилі гори печери, подібні київським, і поселившись у них. Із протилежної сторони гори Чернечої, у двох кілометрах від монастиря, дотепер збереглися залишки цих печер з ходами-галереями, де жили пустинножители.

Недалеко  від збережених печер і нині існує  цілюще джерело, яке по переказу було викопане ченцями печерної обителі.

До  нашого часу дійшло багато історичних документів, що підтверджують значну участь у створенні й зміцненні  Мукачевського монастиря подільського православного князя Федора Корятовича. Як свідчить Мукачевський Літопис, князь Корятович прибув з Подолії в Угорську Русь влітку 1339 року до короля угорського Каролю I, який прийняв його з радістю й віддав у володіння домінію Мукачевську з усіма околишніми селами й містами. [4,с.50]

Поселившись у Мукачевському замку, Федір Корятович значно перебудуваві зміцнив його. Будучи ревним православним християнином і постійно опікуючись про зміцнення православної церкви, він будує православний монастир на правом берегу ріки Латориці для переселення ченців з існуючої печерної обителі.

Зберігся  переказ про те, що князь Федір  Корятович, обходячи землі, де тепер знаходиться монастир, піддався нападу великої змії. Князь викликав на допомогу святителя Христова Миколи й був урятований. Одержавши таку швидку й благодатну допомогу він пообіцяв звести на честь святителя храм. Якийсь час згодом князь проходячи уздовж ріки Латориці вибирав місце для будівлі храму і раптово побачив світлого ангела який стоячи над рікою вказував на гору, яка в народі стала називатися - Чернечою. Тут князь і побудував дерев'яну церкву, а також невеликий корпус для ченців і дав монастирю 8 березня 1360 року грамоту, у якій закріпив за монастирем: два села - "Крамниці" і "Бобовище" разом з усіма повинностями, а також з сел називаних "Іваном" і "Лемчовкой (Ловачкой)" десяту частину винограднику, також з села "Оросвигова" і Мукачевського замка встановив деякі повинності. У грамоті зазначена територія самого монастиря, млин і інші земельні угіддя. ("Історія Православної Церкви на Закарпаття", автор архім. Василь Пронін). [4,с.60]