Сутність і структура витрат на формування та реалізацію туристичного продукту

Ціна типового пекідж-туру на стадії планування включає найбільше  компонентів, у тому числі такі основні  її складові:

1. Ціна «нетто», в тому  числі:

1.1. Вартість окремих видів  послуг (транспортні перевезення,  розміщення туристів, харчування, екскурсійне  обслуговування, страхування, оформлення  візи та ін.), що склалася у  конкретних виробників послуг.

1.2. Непрямі податки на  окремі види послуг (універсальні  та специфічні акцизи, місцеві  збори).

2. Дохід (маржа) туристичного  підприємства, який поділяється  на:

2.1. Поточні витрати туристичної  фірми (туроператора) на розробку  туристських маршрутів, екскурсійних  програм, програм обслуговування  туристів у процесі реалізації  туру.

2.2. Прибуток туроператора з урахуванням податкових платежів прибутку.

2.3. Комісійна винагорода на користь турагента та інших посередників, які беруть участь в реалізації туру.

2.4. Сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів та туристських груп.

До ціни «нетто» групового  туру найчастіше відносяться такі складові собівартості туру:

1. Вартість транспортного квитка.

2. Вартість проживання в готелі та інших місцях розміщення.

3. Вартість харчування.

4. Трансфер.

5. Вартість екскурсійного обслуговування.

6. Страхові платежі.

7. Вартість оформлення віз.

До ціни «брутто» включається  вартість послуг туристичних фірм по |просуванню й реалізації туру з  врахуванням витрат, прибутку, податкових платежів, а також суми комерційних  знижок для окремих категорій  туристів.

Таким чином, при встановленні відпускної вартості пакету туристичних  послуг і ціни туру використовуються два варіанти цін:

• Ціна - «нетто», що характеризує «обмежену собівартість» тур-продукту.

•  Ціна - «брутто», тобто  ціна пропозиції турпродукту на ринку.

Ціна - «нетто» відбиває суму цін, розцінок та тарифів на всі види послуг, що надаються туристам, включаючи  податок на додану вартість, готельний  збір, митні збори, страхові платежі. Трансфер, як правило, входить до вартості пакету послуг, бо він від самого початку забезпечу» чітке обслуговування туристів. Для перевезення туристів та їхнього багажу до готелю (трансфер) використовують мікроавтобуси, легкові  автомобілі та інші транспортні засоби.

Для визначення повної собівартості туру до ціни «нетто» додаються витрати  туристичних фірм, пов'язані з  організацією їхньої діяльності До переліку цих витрат входять: заробітна плата  персоналу, амортизація устаткування (комп'ютерної техніки, меблів тощо), утримання примі щень (прибирання, охорона, ремонт, комунальні послуги, витрати  на електроенергію, зв'язок та ін.), витрати  на рекламу, маркетинг, відрядження, представницькі заходи, виробниче навчання та інші адміністративні й загальногосподарські витрати.

Ціна - «брутто» включає повну  собівартість туру, прибуток туроператора, всі види його податкових платежів, комісійну винагороду тур агента та інших посередників, сезонні та інші комерційні знижки для окремих  туристів і туристських груп, суму ПДВ.

Для групового туризму  туристичний продукт переважно  являє собою пакет послуг, розрахованих на групу людей, до якої входять як туристи, так і особи, що їх супроводжують, якщо таке обумовлене туристичною угодою.

Ціна турпакета в розрахунку на одного туриста у цьому разі визначається за формулою:

 

Ц = [(ΣВі + ΣНі)+ (Вп + П + К + Вчі +ΣЗн(к))х 1,2] / Чт ,    (1.2.)

 

де Ц   — ціна турпакета  в розрахунку на одного туриста, грн.;

ΣВі — вартість послуг, які входять до пакета, складеного туроператором, грн.;

Σ Ні — непрямі податки на окремі види послуг, грн.;

Вп   - умовно-постійні витрати туроператора, грн.;

П     - прибуток туроператора, грн.;

К  - комісійна винагорода турагенту чи іншому посереднику, який реалізує турпакет (без урахування ПДВ);

Вчі   - вартість послуг осіб, які супроводжують групу  туристів, грн.;

Σ Зн(к) - комерційні знижки для окремих туристів чи туристських і рун;

 Чт    - чисельність  туристів у групі, осіб;

1,2  - коефіцієнт, що враховує  податок на додану вартість  з маржинального доходу.

Усі вартості туру визначаються у національній грошовій, одиниці (грн.), а у рекламних засобах можуть бути перерахованими в інші грошові  одиниці (євро, дол. США). До рекламної  ціни туру, що оголошується на ринку, вони включаються повністю або частково, залежно від виду туру, від величини вартості туру та якісних параметрів запропонованих послуг залежить, наскільки  ціна туру буде конкурентноспроможною.

Комплексна ціна туру має  змінні елементи — так звані прямі  змінні витрати (ціна «нетто») та умовно-постійні витрати туристичної фірми —  складові ціни «брутто». Ряд умовно-постійних  витрат (вартість послуг гіда екскурсовода, перекладача та інших послуг працівників, що супроводжують групу туристів) в розрахунку на одного туриста зменшується (збільшується) по мірі збільшення (зменшення) чисельності туристів у групі  й враховуються у ціні туру як прямі  змінні витрати. Тому при визначенні вартості й ціни турпакета враховують загальний обсяг операцій та су марну  вартість угоди.

У міжнародній практиці використовують такі варіанти:

·    ціна пакета на одного туриста;

·    ціна пакета на групу  туристів;

·    диференційовані  ціни, які встановлюються залежно  від чисельності туристів у групі  та є певним компромісом в угоді  між організаторами туру.

Середня  ціна однієї туродоби визначається як частка від ділення  загального обсягу  доходів від  реалізації турів на кількість наданих  туродіб.    За даними досліджень у вітчизняній практиці найчастіше ціна туру визначається на основі його обмеженої собівартості та нормативної  надбавки («маржі» або «доданого  прибутку»). Доданий прибуток (маржа) встановлюється підприємством у  відсотках до ціни «нетто». Розмір маржі  на вітчизняні туристичні продукти коливається  в межах 15 - 30% від ціни «нетто»  туру й залежить від багатьох факторів, але насамперед від кількості  посередників, що беруть участь в реалізації туру, а тому для здешевлення турів  більшість вітчизняних турфірм  із юридичним статусом малих підприємств  водночас виконують функції туроператорін  і турагентств. Що стосується великих  підприємств (туристичних комплексів, туроператорів, таких як «Укрпрофтур», «Супутник-Україна», «Укрзовніштур», «САМ», «Червона Рута» та ін.), то вони мають  багато дочірніх підприємств і посередників у різних містах України, але водночас вони мають більше можливостей щодо зменшення умовно-постійних витрат та здешевлення турів за рахунок  значного обсягу операцій.

У процесі формування цін  враховують специфічні особливості  калькуляції різних видів турів  та окремих туристичних послуг. За спрямованістю туристських потоків  розрізняють туризм внутрішній —  подорожі громадян у межах власної  країни; закордонний туризм — виїзд  громадян за межі власної країни з  метою відвідання інших країн; іноземний  туризм — прийом і обслуговування іноземців, туристів, що при були з  інших країн. Отже, при внутрішньому та іноземному туризмі «на земне» обслуговування туристів здійснюється у межах однієї країни Туристські подорожі у масштабах регіонів світу  в туристичній термінології визначаються як «міжнародний туризм».

При формуванні цін на вітчизняні, іноземні та закордонні тури механізм ціноутворення набирає певної специфіки. Так, при калькулюванні ціни закордонного туру ціна пакету послуг має валютне вираження, а частина витрат (деякі види страхування, консульський збір, транспортні тарифи — частково) встановлюється у національній валюті. Всі ці витрати зводять за діючим валютним курсом до загальної ціни туру в іноземній валюті, (найчастіше у дол. США), тому що ця ціна оголошується в рекламних та інших інформаційно-довідкових мате ріалах щодо пропонованих до продажу турів із позначкою, що оплат послуг відповідно до чинного законодавства України здійснюється туристами в національній валюті.

Слід відзначити, що на сучасному  етапі при реалізації закордонних  турів через інфляційні процеси, що відбуваються, туристична фірми  може зазнати певних збитків при  одержанні оплати туру в національній валюті, оскільки за час між оплатою  туру споживачем і конвертацією туристичною  фірмою отриманих гривень в іноземну валюту для розрахунку з фірмою, що приймає, може відбутися падіння  курсу гривні.

Такий збиток для української  туристичної фірми найбільш імовірний, коли оплата туру здійснюється за безготівковим  розрахунком через банк, що подовжує термін надходження грошей. Тому тур-оператор до своєї остаточної ціни часто додає  певну валютну надбавку, що у більшості  діючих фірм оцінюється в розмірі  до 5% від ціни пакету послуг.

Отже, при формуванні цін  важливим пунктом контрактної угоди  з іноземними партнерами є умови  розрахунків. При їх обговоренні  узгодити всі деталі: форми і способи  платежів, терміни платежів, підстави платежів тощо.

При калькулюванні цін  на тури здійснюється розрахунок прямих змінних витрат та розподіл непрямих умовно-постійних витрат на  окремі види турів.

Наказом Державного комітету України по туризму № 23 від 6 червня 1999 р. утверджені «Методичні рекомендації щодо обліку витрат, які і до собівартості туристичного продукту та порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку крім туристичної діяльності». У зазначених методичних рекомендаціях складено детальну класифікацію витрат суб'єктів туристичної діяльності за елементами та статтями витрат, формування фінансових результатів у суб'єктів туристичної діяльності, калькулювання собівартості туристсько-екскурсійних послуг за різними видами обслуговування але при цьому недостатньо враховані специфічні особливості формування вартості туристського обслуговування в туристичних фірмах, екскурсійних бюро, туристичних комплексах, в тому числі формування «обмеженої» та повної собівартості турів, вітчизняний та міжнародний досвід управління собівартістю послуг за методами «директ-костінгу», «стандарт-костингу», обліку сум покриття, граничних витрат. Не врахований також ряд положень відповідних стандартів бухгалтерського обліку, які були затверджені дещо пізніше. З огляду на це, методичні рекомендації доцільно переробити та доповнити згідно з сучасними вимогами, щоб вони стали корисним інструментом для практиків.

У туристичній практиці прямі  змінні витрати туру включають складові ціни «нетто» (вартість проживання, харчування, транспортного квитка, страхування, трансфер, вартість екскурсій тощо), передбачені у складі контрактною, агентською чи іншою туристичною  угодою, а також виробничі витрати  турфірми на придбання прав на послуги  сторонніх організацій, оплату праці  виробничого персоналу з відрахуваннями на соціальні заходи, вартість послуг гіда, екскурсовода, перекладача та комісійну винагороду іншим посередникам — вітчизняним чи іноземним фірмам-партнерам.

Типова структура непрямих умовно-постійних адміністративних, комерційних та інших загальних  витрат вітчизняних туристських  фірм на виробництво і реалізацію туристичної продукції (Вп) включає  такі складові:

 

Вп = Воп. + Всз. + Вр. + Взб. + Він.,           (1.3.)

 

де Воп.— витрати на оплату праці працівників адміністративного  апарату тур-фірми — 30 - 35%;

Всз. — відрахування на соціальні  заходи — 12 - 15%;

Вр. — витрати на рекламу  — близько 20%;

Взб. — витрати на інші заходи щодо стимулювання збуту —  близько 10%;

Він. — усі інші витрати, в т. ч. оренда офісу, комунальні послуги, опалення, банківські послуги, амортизаційні  відрахування та ін. - близько 20%.

Отже, понад дві третини  умовно-постійних витрат тур-фірм - це витрати на рекламу та на оплату праці працівників адміністративного  апарату з відрахуваннями на соціальні  заходи.

Структура умовно-постійних  витрат відбиває специфіку діяльності переважної більшості вітчизняних  туристичних фірм із юридичним статусом малих підприємств з обліковою  чисельністю персоналу до 25 осіб, які орендують офісні приміщення й не мають власної матеріально-технічної  бази, окрім офісного обладнання. Питома вага загального обсягу умовно-постійних  витрат у ціні окремих видів турів  коливається несуттєво й становить  в середньому близько 5%. Визначальним фактором рівня умовно-постійних  витрат є ціна туру. Чим вищою  є ціна туру, тим нижчою, як завжди є частка умовно-постійних витрат.

Інколи сума умовно-постійних  витрат турфірм розподіляється між  різними турами рівними частками, але такий метод розподілу  витрат не можна вважати виправданим, тому що асортимент турів, які реалізує підприємство, суттєво відрізняється  за ціною «нетто», за інтенсивністю  продажу та іншими факторами. Некоректний  розподіл умовно-постійних витрат спричиняє  помилки у планових розрахунках  цін на тури, валового прибутку та інших  показників діяльності на наступний  період. Більш об'єктивним та економічно виправданим є метод розподілу  умовно-постійних витрат пропорційно до маржинального доходу, що входить до ціни пропозиції туру та обумовлюється туристичними угодами й контрактами.

 

1.3. Планування витрат  туристичних підприємств

 

Управління витратами  повинне грунтуватися на оптимізації. Одним з основних методів оптимізації  витрат є визначення граничного рівня  витрат для конкретного суб'єкта підприємницької діяльності в конкретній ситуації. Для розв'язання завдання оптимізації витрат необхідно визначити  оптимальні розміри постійних і  змінних витрат на одиницю приросту або скорочення обсягів реалізації турпродукту.