Сучасний стан та перспективи розвитку туризму на Мальтi

            Ринок транспортних послуг є видовим (галузевим) субринком на туристичному ринку будь-якого масштабу. Спостерігається, конкуренція серед видів транспорту, оскільки за зазначеними перевагами (час, комфортність, надійність і ціна) види транспорту не рівнозначні: залізничний транспорт більш дешевий і надійний, але програє іншим видам в комфортності і витратах часу; авіаційний, навпаки, комфортабельний, зменшує витрати часу, але підвладний коливанням погодних умов і тому менш надійний і значно дорожчий; автомобільний транспорт достатньо дешевий, але за іншими параметрами менш зручний; водний транспорт (морський і річковий) став одним з перших використовуватись як висококомфортабельний для організації транспортних подорожей.

           Підприємства, мета функціонування яких полягає у аквізиції туристів, а сутність діяльності - у створенні комплексного турпродукту, є власне туристичними підприємствами. За обсягами та характером діяльності, організацією виробничого процесу ці підприємства поділяються на туроператорів та турагенції.

           Туроператором є потужне туристичне підприємство, метою функціонування якого є розробка власного турпродукту та його реалізація на внутрішньому та міжнародному ринках, а діяльність має переважно комплексний, аритмічний характер.

           Турагенції є невеликими, переважно спеціалізованими підприємствами, підвладними сезонним коливанням попиту. Спеціалізація турпідприємств залежить:

           а) від участі в зовнішньоекономічній діяльності (міжнародний та внутрішній туризм) і характеру експортно-імпортних зв'язків - в міжнародному туризму з відповідним підрозділом на зарубіжний (виїзд вітчизняних туристів за кордон) та іноземний (в'їзд іноземних громадян в країну і забезпечення їх обслуговування під час подорожі); - у внутрішньому туризмі зі спеціалізацією на видах, напрямках, екскурсійній діяльності;

            б) від сегменту ринку споживача, напрямку, сезону, демографічними ознаками ;

            в) від розвитку видових субринків - ринок транспортних послуг і його окремих видів; ринок екскурсійних послуг. Екскурсійні послуги є однією з специфічних ознак туристичної діяльності, невід'ємною складовою тура. Вони можуть входити до складу комплексного продукту або становити додаткові послуги, але їх наявність є обов'язковим елементом в забезпеченні туристичної мотивації. Екскурсійні послуги можна розглядати й як елемент дозвіллєвої програми. Послуги дозвілля в туризмі дуже різноманітні і різноманітність ця зростає з розвитком сфери дозвілля. Послуги дозвілля можна поділити на культурно-просвітницькі, які надаються класичними закладами (театри, кіно-концертні зали, цирки, музеї, художні галереї тощо); рекреційні (парки різного типу, атракціони); розважальні (гральний бізнес, шоу-програми та ін.). Зміна стилю життя та урізноманітнення туристичних запитів стимулюють розвиток всіх складових індустрії туризму, але в першу чергу це впливає на розвиток туристичної галузі, яка не тільки кількісно зростає, але й структурується, спеціалізується, урізноманітнюючи пропозицію якісного турпродукту. ИНН. Підприємства туристичної галузі, локалізовані на певній території, в силу специфіки діяльності не можуть функціонувати інакше як відкрита система, стабільність розвитку якої гарантована комплексністю складових туристичної галузі і пропорційністю між нею та іншими складовими суспільно-географічного комплексу території. Саме цей механізм лежить в основі формування ТРС різного рівня, де замкнені виробничі зв'язки типу П/П (виробничо-технологічні, відтворювальні, управлінські) сполучаються з незамкненими типу О/П (розподільчі зв'язки), О/С (рекреаційні та соціально-екологічні зв'язки), та П/С (ресурсні та виробничо-екологічні зв'язки), які існують між агентами геосистеми даного рівня. При цьому суспільно-географічний комплекс території є ресурсною, в широкому сенсі цього слова, базою індустрії туризму. Таким чином, зазначені внутрішньо-стадійні горизонтальні та внутрішньо-комплексні вертикальні зв'язки формують індустрії туризму, що несе в собі всі ознаки територіальної унікальності. Саме ці ознаки лежать в основі територіальної диференціації індустрії туризму як ринку пропозиції і формують територіальну структуру національного туристичного ринку 

    1.1.2. Територіально-господарська підсистема 

           Територіально-господарська підсистема є ресурсно-орієнтованою в розширеному трактуванні поняття «туристичні ресурси», як взаємодії умов та чинників внутрішнього та зовнішнього порядку, використання яких в туристичній діяльності забезпечує здійснення суспільних функцій туризму.

            В «Туристському термінологічному словнику» наведене таке трактування туристичних ресурсів: «Ресурси туристські - природні, історичні, соціально-культурні об'єкти, з об'єктами туристичного показу включно, а також інші об'єкти, здатні задовольняти духовні потреби туристів, сприяти відновленню та розвитку їх фізичних сил с доступними для ознайомлення і використання незалежно від форми власності, якщо до того немає законодавчо накладених обмежень.

           Туристичні ресурси - це частина туристсько-рекреаційного потенціалу певної території, яка включена до складу туристичного продукту і підлягає реалізації з туристичною метою. Туристичні ресурси є почасти мотиваційною підставою для вибору певного турпродукту (за видом, напрямком, сезоном та іншими ознаками).

           Різнорідність туристичних ресурсів викликає необхідність їх класифікації. До класифікації туристичних ресурсів можна застосувати такі підходи:

• сутнісний (за предметною сутністю ресурсу);
• діяльнісний (за характером використання в туризмі);
• атрактивний (за мірою та формою залучення до туристичної діяльності); ціннісний, оснований на унікальності даного ресурсу;
• функціональний, оснований на неповторності туристичних умов ресурсів в поєднанні з комплексністю їх використання;
• еколого-економічний (за споживчою вартістю ресурсу);

    До  головних видів туристичних ресурсів відносяться:

1. Природно-рекреаційні;
2. Культурно-історичні;
3. Інфраструктури

     

2. Загальні показники розвитку туризму

 

    Ефективність  туризму означає отримання економічного результату від:

• організації туризму;
• туристичного обслуговування;
• виробничо-обслуговуючого процесу туристичного підприємства.

    Економічна  ефективність туризму є складовим  елементом загальної ефективності суспільної праці.

    Економічна  ефективність розвитку туризму на мікрорівні характеризується системою економічних  показників, які відображають кількісний обсяг реалізації туристських послуг та їх якісну сторону:

    - обсяг туристичного потоку;

    - величина туристичних затрат;

    - стан та розвиток матеріально-технічної  бази;

    - показники фінансово-економічної  діяльності;

    - показники розвитку міжнародного  туризму

    До  показників, які характеризують обсяг  туристського потоку, відносяться: загальна кількість туристів (у тому числі  організованих і самодіяльних), кількість туроднів (діб, ліжко-днів), середньомісячна кількість туроднів.

    Загальна  кількість туристів виміряється  кількістю людей, котрі прийняли участь в подорожах . Цей показник характеризує масштаби обсягу населення  туристичними заходами і вимірюється  шляхом сумування кількості туристів за певний період, прийнятих на обслуговування по дням реєстрації, тобто в перший день обслуговування.

    В склад матеріально-технічної бази туризму входять:

• туристичні фірми та агентства;
• готелі;
• туристичні бази;
• підприємства харчування та торгівлі;
• автотранспортні підприємства;
• пункти прокату туристичного спорядження;
• бюро реалізації туристичних путівок;
• контрольно-рятувальні служби;
• туристичні клуби, станції та інше

    Показники, що характеризують стан і розвиток матеріально-технічної бази туризму, визначають її потужність в даній  країні (регіоні).

    До  них відносяться:

    - ліжковий фонд будинків відпочинку, пансіонатів, турбаз, готелів, санаторіїв і т. п.;

          - число ліжок, що надаються місцевими жителями;

          - число місць в торгових залах підприємств харчування для туристів;

    - число місць у театрах, відведених для туристів;

    - число ванн у водолікарні для туристів і т. д.

    Показники фінансово-економічної діяльності туристичного підприємства включають:

    - виручку від реалізації туристичного продукту;

    - показники використання ресурсів робочої сили;

    - показники використання основних фондів і оборотних коштів;

    - показники продуктивності праці та фонду заробітної плати;

    - показники фінансового стану туристичного підприємства.

    Виручка від реалізації туристичного продукту є важливим показником. Вона повинна  покрити всі зроблені витрати  і забезпечити отримання прибутку. Виручка від реалізації туристичного продукту визначається:

    - при розрахунках готівкою - при надходженні до каси як множення ціни одиниці товару (послуги) на його реалізовану кількість;

    - при безготівкових розрахунках - по мірі надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок підприємства до установи банку за куплений туристський продукт.

    Окремо  виділяються показники, що характеризують стан і розвиток міжнародного туризму. До них відносяться:

• кількість туристів, що відвідали зарубіжні країни (визначається за числом перетинів державного кордону);
• кількість трудоднів по іноземним туристам;
• сумарні грошові витрати, вироблені туристами за час закордонних поїздок.

    Показники розвитку туризму важливі для  аналізу як економічної діяльності туристського підприємства, так і  стану туристичного ринку, аналізу  тенденцій та вироблення стратегії  і тактики діяльності на туристському ринку.

    Конкурентоспроможність  галузі залежить від державної політики в сфері туризму, яка впливає  на розвиток індустрії туризму, кон'юнктуру  національного ринку та визначає його конкурентоспроможність на регіональному  та світовому рівнях. Конкурентоспроможність держави на певному галузевому ринку (в даному випадку - ринку туристичних  послуг та товарів) є проявом внутрішніх соціально-економічних умов і можливостей  та дії порівняльних переваг міжнародного поділу праці в даній сфері, які  реалізуються в товарах і послугах, що успішно конкурують з аналогічним  продуктом інших держав та їх можливостями. Таким чином, конкурентоспроможність держави забезпечується всією наскрізною системою підтримки виробника тур-продукту, тобто відповідною державною  політикою в галузі туризму, спрямованою  на розбудову національної індустрії  туризму. Саме створення умов для  розвитку ринку виробника турпродукту  забезпечує урізноманітнення цього  продукту і збільшує конкурентні  переваги на ринках вищих рівнів. При  цьому повинно витримуватись  чітке розмежування використання ринкових механізмів відповідно до рівня забезпечення конкурентоспроможності.

           Зусилля державної туристичної політики, спрямовані на створення туристичного іміджу країни, його закріплення та реалізація маркетингових програм задля посилення конкурентних позицій національного туристичного ринку стимулюють формування нових туристичних потоків і входження країни до світового туристичного процесу. Конкурентні переваги на туристичному ринку надаються господарським комплексом країни і забезпечуються ефективністю індустрії туризму, її повноструктурністю (комплексністю), пропорційністю розвитку структурних складових (галузей), відповідністю територіальної структури попиту/пропозиції.

1. Економічні  показники розвитку туризму

    В економічному аналізі галузі туризму  найбільш важливими є наступні структури. I. Структура форм власності (вона представлена державним, муніципальним, акціонерним і приватним секторами туризму) та II. Структура секторів туристської індустрії.

    Будучи  міжгалузевим комплексом, туріндустрія виробляє товари і послуги на підприємствах, що розрізняються часткою власне туристських послуг. Одні з них виробляє товари виключно для туристів, інші – не тільки для туристів. Відповідно виділяються наступні сектори туріндустрії:

    – типові турпідпріємства, що надають  типові туруслуги: підприємства розміщення туристів, турооператори, турагентства, організації по регулюванню розвитку туризму, спеціалізовані на туризмі транспортні підприємства, пункти прокату туристського спорядження і т.д.;

    – нетипові туристські підприємства, що проводять типові туристські продукти: сувеніри, товари для відпочинку, засоби пересування, літературу по туризму; здійснюючі екскурсійні послуги, організацію  розваг, кредитне обслуговування, страхування, маркетинг у сфері туризму, видачу віз;

    – нетипові турпідпріємства, що проводять  нетипові туристські продукти і послуги: спорттовари, одяг для відпочинку і  туризму, фототовари, косметичні засоби, ліки, послуги громадського харчування, перукарень, тренерські послуги, послуги культурно-просвітницького характеру, медичні послуги.

    Перша група підприємств – це туристські підприємства первинних турпослуг. Друга і третя – туристські підприємства вторинних турпослуг.

    У вітчизняній статистиці використовується інше розчленовування секторів туріндустрії: послуги засобів розміщення туристів, транспортні туристські послуги, послуги турооператорів і турбюро.