Сучасні тенденції розвитку фінансової системи Іспанії

1. обов'язкове подання податкової декларації разом із податковими етикетками;
2. введено податкові вектори й пам'ятки, в яких визначаються податки та терміни їх сплати;
3. встановлено тісне співробітництво з банківськими установами та структурами;
4. змінено організаційну структуру управління податками і податкову службу загалом [9, c.54].

Організація податкової служби Іспанії створена на основі трьох рівнів бюджету: державного, регіонального, місцевого (муніципального). Кожний з них має свої джерела  одержання доходів.

Державний бюджет складається на 47 % з прямих податків, з яких 38 % становить прибутковий  податок з фізичних осіб, 8 % - податок  з компаній, а також податок  на майно фізичних осіб, і на 40 % - з непрямих, серед яких найбільшу  питому вагу мають податок на додану вартість - 25 % і спеціальні податки, акцизи та мито.

Найбільшу питому вагу серед платників податків - фізичних осіб має прибутковий  податок. Дохід платника визначається з різних джерел[23, c.418]..

По-перше, це заробітна плата найманих працівників, пенсії, допомога по безробіттю, доходи від капіталу, підприємницької діяльності, професійна діяльність, приріст майна.

Зменшується також оподатковуваний дохід  на 15 % на витрати на ліки, якщо є документи, що підтверджують це.

По-друге, це чистий дохід від використання рухомого та нерухомого капіталу. Є три способи обчислення доходу.

У Іспанії існує досить чітка система  перевірок податковими службами підприємств. У країні розроблено й  чітко дотримується державний план документальних перевірок із встановленням  конкретних дат. На регіональному рівні самостійно визначається 25 % загальної кількості перевірок від передбачених загальним державним планом[4, c.53]..

Персонал  податкової служби поділяється на дві  категорії. Нижчий рівень - податкові  агенти. Їм необхідно мати середню  освіту за фахом, і вони виконують  менш кваліфіковану роботу - збір інформації, заповнення особливих бланків для  одержання відомостей від платників, ведуть усю технічну, кур'єрську роботу, можуть виконувати особливі завдання з перевірки певного факту  або іншу роботу.

Податкова система Іспанії почала створюватися лише в постфранкістський період і в подальшому видозмінювалася відповідно до вимог Європейського Союзу. Іспанська податкова служба була реорганізована в 1992 р., створений єдиний податковий орган - Державне податкове агентство, що об’єднало ряд розрізнених податкових підрозділів. Агентство придбало статус юридичної особи і право залишати собі 18% від суми зібраних податків. Поява такого агентства дозволило знизити витрати, зв’язані зі здійсненням податкової діяльності. Вони складають 0,9 % від суми зібраних засобів. Діяльність агентства на 10 % фінансується за рахунок ЄС. Іспанська влада приділяє велику увагу науковому підходу у розробці податкової політики.

Відповідно  до адміністративно-територіального  розподілу, податкова система Іспанії  трьорівнева. Юридичні і фізичні особи платять федеральні, регіональні і місцеві податки. Після проведення в 1994 році часткової податкової реформи залишилося п’ять видів основних федеральних податків: прибутковий податок (38% доходів федерального бюджету), податок на прибуток корпорацій (8,2% доходів федерального бюджету), податок на додаткову вартість (24,9%), акцизи на алкогольні напої, тютюнові вироби, паливо, автомобілі і деякі інші товари (13,2%), а також мита і пені за прострочення податкових платежів [24, c.43].

Регіональні доходи складаються з: податку на власність (1,7% від доходів регіонального  бюджету), податку на майно, що переходить у спадкування чи дарування (2%), податку  на передачу майна (6,4%), податку на ігорний  бізнес (2,2%), податку на гру бінго (0,6%), податків на водопровід і систему  водопостачання і каналізації (0,3%), податку на страхування життя  і ряду інших дрібних податків. Серед місцевих податків, установлюваних провінціями, необхідно відзначити наступні: податок на нерухомість (14,9% муніципального доходу), податок на економічну діяльність (3,4%), податок  на автотранспорт (4,1%), податок на зростаючу  вартість земельних ділянок, податок  на будівництво будинків суспільної значимості, податок на вивіз сміття і т.д. Таким чином, в основі формування регіональних бюджетів лежать не стільки  власні джерела, скільки субсидії, тобто  податки перерозподіляються "зверху вниз".

Фінансову звітність компаній в Іспанії  складають наступні документи: звітний  баланс, звіт про доходи і річний звіт у своїх стандартних формах плюс фінансовий звіт, що складається  керівництвом компаній по всіх основних питаннях фінансового стану компанії і результатам її діяльності за рік. Усе це надається у відповідні органи в термін не пізніше трьох  місяців після завершення звітного періоду.

Прибутки, одержувані іноземною юридичною  особою через постійне ділове представництво, обкладається податком по звичайної 35 %-ній ставці. Для доходів, одержуваних  із джерел в Іспанії, таких як дивіденди, відсотки, роялті, доходи від здачі  в оренду нерухомості, передбачене  оподаткування в джерела по твердій  ставці 25%, і по перекладній за рубіж  перестрахувальної премії - по ставці 4%.

Законом також визначений ряд ситуацій, у  яких податок в Іспанії не утримується, незважаючи на те, що дохід отримано в Іспанії. Такі пільги діють у наступних випадках: для нерезидентів, що одержують доходи від вкладень в іспанські державні облігації, за умови, що одержувач не має постійної ділової установи в Іспанії; для доходів, одержуваних від здачі в оренду контейнерів і в бербоут-чартер морських і повітряних судів, використовуваних у міжнародних перевезеннях. Крім того, аналогічна пільга передбачена для резидентів країн-членів ЄС, що одержують доходи від їхніх вкладень в іспанські підприємства, за умови, що одержувач не має істотного інтересу в капіталі іспанського підприємства (більш 25% його акціонерного капіталу) і що це підприємство не займається в основному інвестуванням в іспанську нерухомість [12, c.88].

Податкова адміністрація Іспанії, включаючи  митну службу, входить до складу Міністерства фінансів Іспанії. Адміністрування  податків у Податковій адміністрації  Іспанії здійснюється на трьох рівнях: національному, регіональному та муніципальному.

На  національному рівні, зокрема, адмініструються  такі види податків: податок з доходів  фізичних осіб, податок з доходів  корпорацій, податок з доходів  нерезидентів, податок на додану вартість, акциз, податок за користування електроенергією, митні та страхові збори.

На  регіональному рівні, в свою чергу, адмініструються: податок на передачу власності та податок на нерухомість. Податок на нерухомість включає: передачу нерухомості, об’єднання корпорацій, спадщину та добробут, який в свою чергу включає податок на всю суму активів та боргів.

На  муніципальному рівні адмініструються  лише податок з економічної діяльності, податок на майно, податок з транспортних засобів.

Крім  цього, на регіональному та муніципальному рівнях можуть адмініструватися податки, специфічні для даного регіону.

Організаційна структура Податкової адміністрації  не розподіляється за видами податків і складається з функціональних департаментів та департаментів  підтримки та супроводу.

У Податковій адміністрації Іспанії  існує комітет по зв’язках з регіональними  органами. Основною функцією Податкової адміністрації Іспанії є адміністрування  податків. Питаннями податкової політики, а також зменшенням витрат на адміністрування податків, займається державний секретар, сьогодні в 1 євро доходів – 78 центів витрат.

При цьому організаційна структура  Податкової адміністрації Іспанії  включає: 17 регіональних офісів, 56 провінціальних офісів, 203 місцеві офіси та 37 митних офісів. Митні офіси розміщуються біля кордонів Іспанії.

Більшість функцій в податкових офісах пов’язана  з адмініструванням податків, обслуговуванням  платників податків, проведенням  аудиту та контролем за дотриманням  законодавства.

Загальна  кількість персоналу Податкової адміністрації Іспанії складає 27 504 чол., на регіональному та місцевому рівні - 87%, на центральному рівні - 12% від загальної кількості її персоналу. При цьому більша кількість персоналу в регіоні (інспекції) свідчить про важливість регіону (інспекції). На центральному рівні найбільш чисельними є Департамент аудиту та Департамент інформаційних технологій.

Основний  документом Податкової адміністрації  Іспанії – є „Стратегічний  курс діяльності". Більшість стратегічних завдань пов’язано із заходами по запобіганню шахрайства. З цією метою оперативно поновлюються інструкції, способи та інструментальні засоби для запобігання шахрайства.

Для реалізації тактичних завдань кожного  року Податковою адміністрацією Іспанії  складається „Загальний план задач  для всіх рівнів", який обов’язково має переглядатися протягом року. Оскільки від якості роботи службовців залежить бюджет Податкової адміністрації Іспанії, тому першочергова увага приділяється роботі по обслуговуванню платників податків.

В Іспанії платники податків всі сплати здійснюють через регіональні банки, потім вся інформація надходить  до Центрального банку Іспанії і  передається до центральної бази даних Податкової адміністрації  Іспанії. Департамент адміністрування  податків здійснює контроль за всіма  надходженнями. Крім того, регіональні банки додатково передають інформацію щодо платників податків до центральної бази даних Податкової адміністрації Іспанії. Для центрального рівня розробляється окремий документ – „План задач для центрального рівня", оскільки службовці цього рівня не пов’язані з роботою по обслуговуванню платників податків [28, c.112].

фінансовий  податковий банк криза

РОЗДІЛ 2. СТАН СУЧАСНОЇ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ ІСПАНІЇ

2.1 Центральний банк Іспанії

У 1950-х роках Іспанія перетворилася з аграрної країни на індустріальну. За обсягом промислової продукції Іспанія посідає п’яте місце в Європі і восьме - у світі. У другій половині 1980-х років економіка Іспанії була найбільш динамічною в Європі, середньорічний приріст валового внутрішнього продукту (ВВП) становив 4,1% у 1986-1991 роках. Спад світової економіки в 1990-х роках спричинив різке зниження приросту ВВП до 1,1% у 1992 році. Одночасно загострилася проблема безробіття. Частка безробітних в Іспанії у 1994 р. сягнула 22%, що є найвищим показником для країн ЄС.

У 1960-х роках щорічні темпи приросту ВВП збільшилися до 7,2% проти 4,5% у 1955-1960 роках. З метою збільшення національного  доходу в 1959 р. був скасований прямий контроль держави у промисловості, що привело до швидкого росту імпорту. Торговельний дефіцит компенсувався  за рахунок високих доходів від туризму в Іспанії. Однак, незважаючи на цей прогрес, структурні диспропорції, що гальмували економічний розвиток Іспанії, зберігалися. До них належать застарілі методи ведення сільського господарства; велике число промислових підприємств, не конкурентоспроможних на світовому ринку; значна підтримка державою неефективних галузей важкої індустрії, включаючи чорну металургію і суднобудування, і залежність від імпорту нафти. У 1970-х роках уряд прагнув підвищити ефективність і конкурентоспроможність економіки, але глобальна криза, що почалася у 1973 р. з чотириразового зростання світових цін на нафту, болюче вдарила по Іспанії.

У 1982 р. після приходу до влади Іспанської соціалістичної робітничої партії з  прем"єр-міністром Феліпе Гонсалісом Маркесом було взято курс на реструктуризацію промисловості, інвестиції в інфраструктуру, модернізацію ринків фінансів і капіталу, приватизацію ряду державних підприємств і вступ Іспанії в ЄС (1986).

У другій половині 1980-х років економічне становище Іспанії покращилося. Програма реструктуризації промисловості була спрямована на відтік ресурсів і робочої сили з неефективних галузей промисловості, що переживали спад (суднобудування, чорна металургія, текстильна промисловість), і забезпечення нових, більш конкурентоспроможних підприємств інвестиційними кредитами і субсидіями. До 1987 намічений план був виконаний на 3/4: обсяг продукції у більшості цільових галузей промисловості різко зріс. Приєднання до ЄС також стимулювало зростання економіки: на початку 1990-х років Іспанія одержала майже 1/5 регіональних субсидій ЄС [19, c.87].

Економічний спад, що стався на початку 1990-х років, був частково пов’язаний з дефіцитом платіжного балансу після 1989 року. Хоча доходи від туризму в Іспанії і знизили цей дефіцит у 1992, особливо завдяки проведенню літніх Олімпійських ігор у Барселоні і всесвітньої виставки "Експо-92" у Севільї, у цьому секторі економіки проявилися ознаки застою. Більшість інвестицій продовжували направлятися в традиційно привілейовані райони (Барселона, Мадрид) на шкоду депресивним районам (Астурія). Нееластичний ринок праці продовжував гальмувати спроби скорочення високого рівня безробіття.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) Іспанії у 1991 оцінювався в 496 млрд. дол., або 12 719 дол. у розрахунку на душу. Частка промисловості  становила 26% ВВП, будівництва - 10%, а  сільського господарства - 4%.

Після проведення економічних реформ в Іспанії були відкриті нові комерційні банки. Міністерство фінансів змогло ефективно контролювати кредитну систему, що відповідало курсу, спрямованому на заохочення інвестицій. Банк Іспанії був перетворений у центральний банк, що діє як виконавчий орган по здійсненню монетарної і кредитної політики Іспанії. Він має широкі повноваження з інспекції і контролю приватних банків Іспанії. Для контролю кредитної системи були створені спеціальні організації, що застосовували такі способи контролю, як регулювання процентних ставок, купівля і продаж державних цінних паперів.

У 1988 р. банк Іспанії оголосив, що вперше після 1978 р. уряд схвалив створення нових банків за участі державного капіталу. На той момент існували 77 ощадних банків, у яких зберігалися 43% усіх вкладів. У 1991 нараховувалося приблизно 100 приватних і комерційних банків Іспанії.

Банк  Іспанії (ісп. Banco de Espana) - центральний  банк Іспанії. Заснований в Мадриді  в 1782 році Карлосом III, на даний момент є членом Європейської системи центральних  банків (ЄСЦБ).

Банк  був заснований під назвою Banco Nacional de San Carlos, його першим директором був  французький банкір Франсіско Кабаррюс [16, c.196].

Центральний банк - посередник між державою і  решті економікою через банки. В  якості такої установи він покликаний регулювати грошові й кредитні потоки за допомогою інструментів, які закріплені за ним у законодавчому порядку.