Розрахунок вартості екскурсійного маршруту «Фортеці Криму»

 Тепер Феодосійська  фортеця - це історико-архітектурний  заповідник «Генуезька фортеця Кафа». В XIX столітті більшість споруджень були розібрані. Феодосійська генуезька фортеця не піддавалася посиленій реставрації, тому зберегла свої первісні риси. Дотепер збереглася південна стіна цитаделі із двома вежами (вежа Святого Климента та вежа Кріско), частина західної стіни, пілони воріт, кілька веж у різних частинах міста (Докова, Костянтина, кругла). На території цитаделі також збереглися міст, турецькі лазні, кілька церков: церква Іоанна Предтечі (1348 рік); церква Святого Іоанна Богослова (XIV ст.); церква Святого Георгія (XIV ст.); церква Святого Стефана (XIV ст.). Феодосійська генуезька фортеця відкрита для вільного відвідування. Екскурсійне обслуговування - тільки при записі на екскурсію по місту (Феодосійська фортеця - завершальний об'єкт екскурсії). У Феодосійську фортецю Ви потрапите через головні ворота. Масивні, оббиті залізом, вони в ті далекі часи не відкривалися, а піднімалися. Над воротами видна кам'яна плита з написом: “1389 року, дев'ятого липня, під час керування славного й могутнього чоловіка пана Батиста ді Зоальо... високоповажного консула Солдайї. Богові віддяка”. До речі, всі підписи на плитах зроблені середньовічною латиною. [10 – c. 39] 
 
 
 

    1.3 Судацька фортеця 

Головна визначна пам'ятка Судака (дод.3, мал.6) - Генуезька фортеця. Вона була побудована генуезцями (1371-1469 р.р.) на древньому кораловому рифі, що представляє собою конусоподібну гору (гора Киз-Кулле-Бурун або Кріпосна), біля Судакської бухти Чорного моря. Генуезька фортеця має площу майже 30 гектарів. Тут міститься багато цікавих споруд VI-ХV століть: оборонні мури і башти, Консульський замок (дод.3, мал.7), Дозорна (Дівоча) башта (дод.4, мал.8), храми.

Зараз це найбільша  зі збережених у світі генуезьких фортець. Судакська Генуезька фортеця дуже вдало розташована. Прекрасно збережений Консульський замок, зведений в XIV-XV ст. - споруда верхнього оборонного поясу Генуезької фортеці. Залишки укріплень займають північний схил Фортечної гори, що з півдня стрімко на 150 м піднімається над морем. Появу перших укріплень тут пов'язують з греками, які в 212 р. н. є. заснували м. Сугдею (грецька назва Судака). З VI ст. візантійці, що утвердилися на причорноморських землях, перебудовують раніше зведені укріплення і зводять нові. У VIII ст. їхню діяльність призупиняють хазари. І тільки у X ст. візантійці знову повертають собі володіння в Криму. З 1204 р. майже півтора століття з невеликою перервою в Судаку господарюють венеціанці, доки їх у 1365 р. не витіснили генуезці, які зміцнили і розбудували укріплення. Використовуючи оборонні мури венеціанців, протягом 1371-1409 pp. генуезці створили довершену фортифікаційну систему Солдайї (італійська назва Судака) з двох поясів оборони - верхнього і нижнього. [1.- c.34]

Верхній пояс складався  з оборонних мурів з чотирма  баштами (Георгіївська, Безіменна, Верхня, Дозорна) та Консульського замку Нижній ярус відносно головної брами поєднував дві оборонні ділянки укріплення - північно-східну та північно-західну. Між ними розміщувалася головна брама з передмостовим укріпленням, фланкована з західного боку баштою Якобо Торселло, а зі сходу -баштою Бернабо ді Франкі ді Пагано, які були поєднані між собою стіною. Над брамою в стіні збереглася вмурована плита з написом дати її спорудження - 1389 рік. Окрім згаданих башт, у північно-східній ділянці укріплення нараховується ще сім башт: Безіменна, Пасквале Джу-діче, Півкругла, Лукіні де Фліско Лавані, Коррадо Чікало, Безіменна і ще одна Безіменна. А в північно-західній частині оборонного відгалуження, у напрямку від головної брами знаходяться п'ять башт: Зруйнована, Джіованні Ма-ріоне, Гварко Румбальдо, Зруйнована і Башта Наріжна. Більшість башт названо іменами генуезьких консулів, під час правління яких зводили ці башти.

Після того Генуезька  фортеця була захоплена турками  у 1475 р. башти та оборонні мури не ремонтувалися, а з переходом у 1783 р. укріплення у власність Російської імперії фортеця почала занепадати.

В результаті реставраційних робіт що проводяться у фортеці  з 70-х років минулого століття, вдалося  зберегти деякі башти та фрагменти оборонних мурів. [12 c. - 28]

Консульський  замок складається з чотирикутної в плані башти-донжона, Кутової башти та мурів між ними, що формують замкнений двір. На першому ярусі тут знаходилися приміщення господарського призначення та ємність для води; другий та третій яруси використовувалися як помешкання. Консульська башта завершується зубцями на подвійному аркатурному поясі. Боковим ходом вона пов'язана з Георгіївською баштою, яка практично збереглася у своїх первісних формах. Це двох'ярусна тристінна споруда, увінчана зубцями. У стінах башти влаштовано два яруси щілиноподібних бійниць.

На найвищій позначці верхнього укріплення міститься  зведена в Х-ХІІІ ст. Дозорна башта, яку ще називають Замком Святого  Іллі. Майже чотирикутна в плані, башта збереглася лише на висоту близько 3 м. Раніше вона використовувалася для сторожі, а нині - як оглядовий майданчик. У нижньому оборонному поясі найбільш композиційно довершеним і наближеним до історичних форм є реставрований комплекс споруд головних воріт, що поєднує барбакан з воротами, ровом та звідним мостом, а також башти Якобо Торселло та Бернабо ді Франкі ді Пагано з порталом Баттісто ді Зоальйо між ними. Триярусна, в плані чотирикутна, відкритого типу башта Якобо Торселло завершується подвійним аркатурним поясом, утворюючи основу для машикулів. Згідно з геральдичною плитою, башту збудували в 1385 р. Башта Бернабо ді Франкі ді Пагано теж триярусна, чотирикутна в плані, відкритого типу, зведена в 1414 р. Між баштами знаходиться стіна-портал, названа Баттісто ді Зоальйо, з проїздом на осі.

Серед башт північно-західної ділянки нижнього оборонного поясу  варті уваги башти Джіованні  Маріоне та Гварко Румбальдо. Чотириярусна, прямокутна в плані, відкритого типу башта Джіованні Маріоне датується 1388 р. Четвертий ярус із бойовим ходом та зубчастим парапетом надбудовано в генуезький період. Від цієї башти відокремлено куртиною башту Гварко Румбальдо. Напис на геральдичній плиті засвідчує, що її звів консул Гварко Румбальдо в 1394 р. Це також триярусна, квадратна в плані, відкритого типу башта.

З башт північно-східної  ділянки нижнього оборонного поясу  краще збереглася триярусна, відкритого типу (тристінна) башта Пасквале Джудіче, споруджена 1392 р. Становлять певний інтерес і башти Півкругла (єдина в системі фортеці півкругла в плані) та Коррадо Чікало, яку було зведено в 1404 р.

З оборонних  споруд портового укріплення, розташованих біля західного підніжжя Фортечної  гори, збереглася триярусна, квадратна  в плані башта Астагвера (Портова), споруджена в 1386 р.

Судацьке укріплення як за історико-культурною значущістю, так і за масштабністю фортифікаційної  системи є унікальною пам'яткою  оборонної архітектури Таврії X-XVIII ст. [14- c.32] 

    1.4 Фортеця Фуна

Фортеця Фуна (дод.4, мал.9) стоїть на горі Демірджі (АР Крим, Алуштинська міськрада, с.Лучисте), яка до цього також звалась Фуна, що в перекладі з грецької означає "Димна". Фортеця входила в склад православного князівства Феодоро, що вело постійну боротьбу та протистояння з генуезцями. Це князівство спорудило свої форпости від Феодосії (колишня Кафа) до Балаклави (в ті часи звалась Чембало). Фортеця за розмірами була невеликою - довжина 106 м, ширина - 56м. і виникла на противагу генуезькій фортеці Алустон (сучасна Алушта). Перші згадки про Фуну датуються 1384 р. З західного боку фортецю захищала скеля, з інших сторіни оборонні стіни, які досягали висоти в 9-10 м.

Важливе місце  в архітектурному ансамблі Фунської фортеці займає церква св. Феодора Стратилата, руїни якої можна спостерігати і сьогодні. Після руйнування фортеці в 1475 році турками-османами саме церква збереглася найкраще. Церква св. Феодора Стратилата неодноразово ремонтувалася і перебудовувалася, в результаті вона зберігалася до початку XX століття.

Зараз від фортеці лишилась небагато. Чітко проглядаються сліди колишніх стін, які в деяких місцях досягають 2-х метів. Саме краще збереглись руїни храма. На території фортеці знаходиться макет, який дає уявлення про її колишній вигляд. Також ви зможете оглянути речі знайдені на території фортеці. Це  кам'яна плита з 5 гербами (4 з яких родові, а п'ятий - візантійський, з двоголовим орлом), а також побутові-кухонні прибори - тарілки, чаши, глечики другої половини 15 ст., та виставку середньовічних обладунків і знарядь кузні. Також біля головного входу Ви зможете побачити нішу в стіні. Такий вигляд мали середньовічні туалети. [8 – c. 33]

Досліди свідчать, що укріплення було зведено скоріш за все, навесні-влітку 1423 р. У жовтні-листопаді 1423 р. воно повсюдно зазнало руйнування внаслідок потужного землетрусу. Імовірно, в 1425 р. зміцнення відновлюється. Незабаром будови форпосту були спалені. Точні причини пожежі та його дата невідомі. Зрадити зміцнення вогню могли або Генуя, в 1434 p. вжити проти феодоритів каральну експедицію на чолі з Карло Ломелліно, або османи, в 50-х рр. неодноразово грабували узбережжя. У 1459 фортеця зазнала грунтовної реконструкції і була перетворена на замок. У 1475 р. (у результаті захоплення Криму турками-османами) вона припиняє своє існування. [7-c. 34]

Результати розкопок показали, що у 1459 році фортеця розмірами 105 м в довжину і 52 м в ширину, що постраждала в результаті військових дій і землетрусів, була капітально перебудована і значно посилена. Зокрема - був зведений 15-метровий триярусний донжон, внутрішні розміри якого становили приблизно 6 х 10 м при товщині стін 2,3 м. Донжон, розташований в районі воріт, забезпечував прикриття вилазних хвірток і простріл прилеглої площі цитаделі. Гарнізон замку становив приблизно 30-40 воїнів. 

    1.5 Чембало

Найкраще збереглася північно-східна сторона укріплень. Як варіант, можна відвідати фортецю  Чембало (дод.5, мал.10) у тандемі з Військово-морський музейним комплексом «Балаклава».

Рештки оборонних  споруд фортеці Чембало (дод.5, мал.11) розміщуються на високому скелястому виступі гори Кастрон на південно-східному березі балаклавської бухти і мису Фіолент за 12 км на південь від м. Севастополь в м. Балаклава. Заснували фортецю генуезці в середині XIV ст., захопивши грецьке поселення Симболон, що належало феодальному князівству Теодоро. Вважають, що від грецької назви поселення і походить італійська назва фортеці - Чембало.

За понад столітнє володарювання на цих землях генуезці створили цілісну систему оборони  міста, яка складалася з верхнього  замку Святого Миколая Чудотворця, нижнього - Святого Георгія Переможця та зовнішньої лінії захисту всього міста.

Верхній замок (цитадель) займав вершину мису в південно-східній  його частині. Він був захищений  внутрішнім оборонним муром з  півночі та заходу, з півдня його недоступність забезпечувалася урвищем над морем. Тут на висоту 18 м збереглася кругла в плані діаметром близько 12,5 м Консульська башта з товщиною стін 1,9 м. У первісному вигляді башта була триярусною з верхнім бойовим майданчиком та зубчастим парапетом з машикулями. У нижньому ярусі містилася велика ємність для води, що подавалася по керамічних трубах з гірських джерел. Нижній замок розташовувався на південно-західній підвищеній частині мису, значно нижчій за відміткою над рівнем моря, ніж розташування верхнього замку. Нижній замок також було оточено внутрішніми оборонними мурами з баштами. [6 – c. 20]

На території  верхнього і нижнього замків, крім помешкань знаті, містилися господарські споруди та храми, назвами яких було найменовано відповідні укріплення. Зовнішня лінія оборонних мурів охоплювала значну територію і поєднувала 10 башт. У плані башти були круглі овальні та квадратні. Більшість з них мала два яруси і завершувалася відкритими бойовими майданчиками з зубчастими парапетами та машикулями. До системи оборонних укріплень входив і маяк, розташований на західній стрілці мису. Як варіант, можна відвідати фортецю Чембало у тандемі з Військово-морський музейним комплексом «Балаклава» - унікальним підземним заводом з ремонту та обслуговування підводних човнів, пам'яткою військового інженерно-технічного мистецтва XX сторіччя, спорудженим у період "холодної війни" та наростання ядерної загрози. 

    1.6. Мангуп – Кале  і Чуфут – Кале 

Мангуп-Кале (дод.6, мал. 12) – найвідоміше і найбільше за площею середньовічне місто-фортеця в Криму, яке виникло як укріплення до підступів Херсонесу. Рештки укріплення знаходяться на горі з чотирма мисами: Чамни-Бурун, Чуфут-Чоарган-Бурун, Елі-Бурун, Тешклі-Бурун. Його заснували ще в VI ст. для захисту підходів до Херсонеса. У ХІV-ХV ст. на основі більш ранніх мурувань укріплення розбудовують, зводять нові мури та башти. Значно розширене місто-фортеця стало центром князівства Теодоро. На той час укріплення складалося з трьох частин. Найбільш захищеною була цитадель міста, що знаходилося на мисі Тешклі-Бурун, відгороджена від нього з напільного боку оборонним муром завтовшки 1,5 м. До оборонного муру на відстані близько 30 м від південного урвища примикала башта-донжон, поряд з нею було влаштовано в'їзну браму з арочним завершенням. Двоповерхова, з підвальним приміщенням, прямокутна в плані башта-донжон зовнішніми стінами завтовшки 2,3 м виступала за лінію оборонної стіни. В стінах башти було влаштовано бійниці. Внутрішній фасад донжона виглядав досить привабливо. Двоє вхідних дверей зі сходинками перед ними та вікна, обрамлені різьбленими кам'яними блоками, надавали споруді рис невеликого палацу. Верхній поверх використовувався як князівське помешкання, а нижній, імовірно, мав громадське призначення. 

На замковому  подвір'ї навпроти донжона розміщувався восьмикутний у плані храм. Найбільш територіальне розвинутою була друга частина укріплення, що містилася вздовж південної кромки урвища. З північного заходу її захищав мур з чотирнадцятьма баштами відкритого типу, дво- та триярусними, прямокутними в плані. Під час археологічних досліджень на території, крім помешкань, було виявлено палац XIV ст. князів Теодоро, базиліку X ст. та кілька храмових споруд X-XV ст. Третя частина укріплення, що займала територію на північний захід від мурів другої лінії оборони, була захищена північною оборонною стіною. Нижче укріплення, в скелі, було витесано печери, які використовувалися як храми, келії та господарські приміщення.