Зміст

Вступ.........................................................................................................4

Розділ  І. Екскурсійні матеріали  маршруту «Фортеці Криму»

1.1 Фортеці Керченського  півострова. Фортеця Керч та Єні-Кале.....6

1.2 Фортеця Кафа...................................................................................10 

1.3 Судацька фортеця.............................................................................12

1.4  Фортеця  Фуна..................................................................................14

1.5 Чембало.............................................................................................16 

1.6 Мангуп –  Кале і Чуфут – Кале........................................................17

Розділ  ІІ. Схема краєзнавчого маршруту «Фортеці Криму»

Опис маршруту......................................................................................21

Розділ  ІІІ. Розрахунок вартості екскурсійного маршруту «Фортеці Криму»

Розрахунок вартості..............................................................................22 

Висновок

Список  використаної літератури

Додатки  

ВСТУП

Краєзнавство - це всебічне наукове вивчення певної території країни (краю).

Краєзнавство  має свою історію. Перші відомості  краєзнавчого характеру містять уже давньоруські літописи, а також місцеві літописні хроніки (т. зв. "малі літописи") пізнішого часу.

В кінці XVIII ст. створюються топографічні описи  намісництв, серед яких найбільш відомим  є опис Чернігівського намісництва  О. Шафонського. [13 – c. 18]

 Краєзнавча  робота в XIX ст. активізується  у зв'язку із створенням у  Харкові, Києві, Одесі університетів,  викладачам яких доручалось вести  на основі власних спостережень  записи історичного, топографічного, статистичного характеру, здійснювати  ботаніко-зоологічні, метеорологічні дослідження, паралельно готуючи відповідні інструкції для вчителів гімназій з метою їх підготовки до аналогічної роботи.

В кінці XIX ст. в  Україні набуває поширення туристсько-екскурсійний рух, організація якого зосереджувалась у вузах, громадських товариствах краєзнавчого спрямування. Окремі вузівські викладачі практикували в навчальних цілях екскурсії для студентів. У 1856 р. починає функціонувати гурток туристів при Київському університеті. Навчальні екскурсії впроваджуються в шкільні освітні програми як обов'язковий вид учбової діяльності.

СІ. Поповичу належить першість в обґрунтуванні ролі туризму  як засобу розвитку історичного краєзнавства і поширення одержаних ним  даних. Дослідник проаналізував  взаємозв'язок і взаємодію туризму з історичним краєзнавством, а також окреслив коло проблем, які підлягають розв'язанню в даній сфері. Один із шляхів їх подолання він вбачає у зміцненні контактів між туристично-екскурсійними і краєзнавчими організаціями, що може бути реалізовано шляхом участі науковців цієї сфери в розробці туристичних маршрутів і екскурсій, їх методичному забезпеченні.

 Активізація  краєзнавчих досліджень відбувалась  паралельно з удосконаленням  форм екскурсійно-пізнавальної діяльності, що у XX ст. сформувалась в окрему галузь -краєзнавчий туризм.

Отже краєзнавство і туризм досить щільно пов’язані  між собою. Ці два поняття визначаються як сукупності знань про той чи інший край або країну, вивчення його (ії) природи, історії, економіки, побуту тощо. 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  І. Екскурсійні матеріали маршруту «Фортеці Криму»

1.1 Фортеці Керченського півострова. Фортеця Керч та Єні-Кале 

Фортеця "Керч" (дод.1, мал.1) є однією з найбільших в Україні. Її загальна площа - понад 400га. Свого часу вона була однією з найпотужніших фортифікаційних споруд Європи. На озброєнні фортеці було 437 гармат, один залп яких міг викинути у ворога 20 тон снарядів. У фортеці навіть були нові (на той час) 11-дюймові нарізні гармати, один снаряд яких важив 245 кг, а стріляли вони на відстань до восьми кілометрів. Фортеця складалася з трьох сотень споруд, а охороняв та обслуговував всю цю "махіну" шеститисячний гарнізон на чолі з трьома генералами. Основним призначенням фортецю була оборона Керченської протоки, тому вона мала статус приморської фортеці. Протяжність берегової лінії в межах фортеці становила 4 км (один кілометр займали берегові батареї). [4- c. 39]

Як це не дивно, але більше половини будівель фортеці збереглися до наших днів, тому "Керч" має всі шанси, стати  одним з найвідвідуваніших туристичних об'єктів Криму. Але одночасно ця фортеця є однією з найменш відомих кримських фортець. Таке становище має свої причини: віддаленість фортеці від основних туристичних маршрутів (пересічному туристу проблематично дістатись до фортеці не маючи власного транспорту), відсутність інфраструктури (на території фортеці немає навіть місця для елементарного перепочинку, типу лавочок під навісом, не кажучи вже про якісь кафе), специфічність екскурсійного обслуговування (екскурсії проводять лише для великих груп, а без екскурсійного супроводу на територію навіть не впускають). Але однією з головних причин є практична відсутність реклами фортеці "Керч" як екскурсійного об'єкта. Ще однією причиною слабкого туристичного інтересу можна вважати тотальну замаскованість споруд фортеці, через що, навіть не всі мешканці Керчі знають про її існування. Відразу пригадується корінна мешканка Керчі, жіночка з вікон квартири в якої було видно головний форт фортеці, вона ж вважала що це просто земляні горбики, а про існування якоїсь фортеці крім Єні-Кале, навіть не здогадувалася. [16]

Тривалий  час у фортеці перебувала військова  частина. Тут навіть була розташована  своєрідна військова в'язниця - дисциплінарний батальйон (дисбат). Але у 2003 році військові  залишили фортецю, передавши її у розпорядження Керченського історико-культурного заповідника. Фактично лише з 2003 року народ дізнався про існування фортеці "Керч".Кримська війна (1853-56 рр.) закінчилася для Росії поразкою, в результаті якої було втрачено Чорноморський флот. Імперії потрібно було знайти варіанти оборони свого морського узбережжя без флоту. Для цього цар Олександр ІІ (дод.1, мал.2) почав укріплювати південні кордони держави. Зокрема розуміючи незахищеність портів у Азовському морі він хотів блокувати єдиний вхід до цього моря - Керченську протоку. Для цього у 1857 році в районі мисів Павловський та Ак-Бурун було розпочато будівництво нових укріплень. У водах Керченської протоки було збудовано два форти на 130 гармат. Це був початок. Будівництвом укріплень займалися солдати Литовського, Віленського та мінського полків, а також робітники-добровольці, що були найняті у сусідніх губерніях. Безпосереднє керівництво будівельними роботами здійснював військовий інженер Антон Нат.

У 1858 році на березі були споруджені батареї, на які встановили 98 гармат. Тепер ці батареї потрібно було убезпечити від обстрілу із суходолу. Для цього навколо берегових батарей повинні були звести численні укріплення. Розробку проекту майбутньої фортеці та спостереження за веденням робіт у 1859 році доручили відомому військовому інженеру, керівнику інженерного департаменту імперії - генералу Едуарду Тотлебену(дод.1, мал.3), який прославився під час оборони Севастополя.

Фортеця "Керч" стала одним з найважливіших  фортифікаційних об'єктів імперії. Мільйонні кошти на її будівництво надходили із спеціального фонду, створеного для фінансування двох приморських фортець - Кронштадта та Керчі. Імператор Олександр ІІ приділяв значну увагу зведенню фортеці Керч, неодноразово відвідуючи масштабне будівництво особисто. Вперше він приїхав до Керчі у 1861 році. Тоді він наказав назвати люнети фортеці (відкриті з тилу укріплення) на честь солдат, що будували їх, Мінським та Віленським, а головний форт на честь героя оборони Севастополя - Тотлебен. У 1863 та 1872 роках імператор знову відвідував Керч слідкуючи за ходом будівництва. 1865 року на посту керівника будівництва Антона Ната, вже на той час генерал-майора, змінив фін за національністю, Карл Седергольм. Саме цього військового інженера було призначено першим комендантом фортеці, після завершення її будівництва. А сталося це у 1877 році, через 20 років після початку. [17]

Фортеця "Керч" повністю блокувала вхід кораблів неприятеля у Азовське море. Але в активних бойових діях за всю свою історію фортеця не прийняла участі жодного разу, адже на кінець 19 століття, вона вже не мала великого фортифікаційного значення через абсолютний перехід армій на нарізну зброю. Фортеця ж будувалася ще в період гладкоствольної артилерії, тому була зведена виключно із каменя та землі. Щоб протистояти потужній нарізній артилерії вона повинна була мати укріплення з бетону та броні. Тому у 1907 році фортецю "Керч" виключили зі складу діючих фортець. Після цього ніхто більше не турбувався про підтримання укріплень фортеці у належному стані.

Укріплення  фортеці "Керч" були спроектовані із врахуванням досвіду оборони  Севастополя. Вона дуже гарно вписана  у місцевість й зі сторони зовсім не помітна, адже повністю всі три  сотні кам'яних споруд з поля прикриті земляними валами. Таким чином було втілено у життя наказ Тотлебена: "В крепостях не должно быть каменных одежд не прикрытых с поля".

Своєрідною  цитаделлю у фортеці був форт Тотлебен, який займає висоти, що дозволяли  контролювати зовнішню і внутрішню  еспланаду фортеці. Висота вершини форту 115 метрів над р.м. З південного боку форт доповнюється равеліном, а з флангів він захищений люнетами. Усі частини фортеці з'єднувалися між собою укріпленими підземними ходами - потернами. Найдовша потерна вела від форту Тотлебен до берегових батарей і мала довжину 260 метрів. Значна частина потерн збереглися й досі. Нині у фортеці налічується понад 150 будівель. Це казематовані казарми, капоніри, порохові льохи, відкриті гарматні батареї на фортечному валу, підземні мортирні батареї. Крім того у фортеці збереглися сотні метрів контмінних галерей - спеціальних тунелів, які дозволяли вчасно виявити ворожий підкоп для закладення мін. Для цього у галереях повинні були перебувати солдати з особливо тонким слухом - слухачі. Під час Великої Вітчизняної війни у 1941 році фортеця "Керч" була захоплена німцями. Цікаво, що під час відступу радянська армія не потрудилася склади з боєприпасами і ворогам дісталися 3-4 тисячі крупнокаліберних снарядів та авіабомб. В повоєнні роки у фортеці розміщувалися військові склади, гауптвахта та дисбат. [15 – c. 19]

У 1699 р. розпочато  зведення фортеці під загальним  керівництвом італійця-мусульманина Голоппо  та за технічною допомогою французьких  військових інженерів. Місце було обрано вдало. Корабель, через неможливість виконати маневр, прирікали на згубний вогонь берегових батарей. У 1703 р. будівництво фортеці, яка отримала назву «Єні-Кале» («Нова фортеця»), в основному було завершено. Відтепер тут розташувався головний штаб турецької оборони причорномор'я.

Нова фортеця  мала форму неправильної трапеції, 50-ти метровими бічними стінами — напівбастіонами. Єні-Кале (дод.2, мал.4) був розрахований на 2-тис. гарнізон. Однак там знаходилося понад однієї тис. вояків: 700 турецьких солдатів та 300 татарських добровольців, що вербувалися з найближчих сіл. Платню солдати отримували із султанської скарбниці. Усередині фортеці знаходилися два порохові склади, арсенал, казарми, водяний резервуар, мечеть і лазня. Гарнізонним начальником був Паша́ у чині визиря.

Під час Російсько-турецької війни 1768—1774 рр. гарнізон Єні-Кале був значно підкріплений присланою із Стамбулу флотилією з 12 шістдесяти-гарматних кораблів, близько 90 галер, на яких знаходилося до 12 тис. солдатів. Однак 1771 р. Єні-Кале була без бою захоплена російською армією. У 1774 р. за Кючук-Кайнарджийським договором Керч і Єні-Кале були передані Росії. Єні-Кале втратила військове значення, і в 1835 р. на її території розмістився військовий шпиталь. [9].

 Під час  Кримської війни 1853-1856 рр. фортеця була частково відремонтована, встановлено декілька берегових батарей. 12 травня 1855 р. російський гарнізон вступили у бій з англійською ескадрою, що увійшла до Керченської протоки. Але гармати не могли влучити у ціль, тому російське командування віддало наказ висадити порохові льохи і залишити позиції. У 1880 р. Єні-Кале остаточно втратила своє значення. У другій половині XX ст. Єні-Кале був поставлений на облік пам'яток архітектури. 

    1.2 Фортеця Кафа 

Генуезька фортеця  у м.Феодосії (дод.2, мал.5)- середньовічні укріплення в місті Феодосія (Крим, Україна), побудовані Генуезькою республікою (XIV ст.) для оборони свого найбільшого володіння в Криму - Кафи. Її будівництво почалося майже одночасно з Судацькою фортецею. Жителів у період розквіту середньовічного міста налічувалося приблизно стільки ж, скільки й у сьогоднішній Феодосії,- близько 70-100 тис. чоловік. Це було багатонаціональне місто, що відрізнялося релігійною строкатістю: в XV ст. тут було 17 католицьких храмів, 2 монастирі, більше 40 вірменських церков, православні храми, синагоги, мусульманські мечеті. Феодосійська генуезька фортеця мала дві лінії зміцнень: цитадель і зовнішня частина. Цитадель була зведена протягом 1340-1343 років навколо Карантинного пагорбу, вздовж крутих з боку моря схилів, які могли служити первинною перешкодою для ворогів, добудовувалася ще протягом десяти років. Цитадель побудована із вапняку, шви між ними теж із вапняного розчину. Будівельні матеріали для Феодосійської генуезької фортеці добувалися на схилах навколишніх гір або із дна моря. Довжина стін цитаделі становила 718 м, від яких збереглися 469 м. Стіни досягали по висоті 11 м, завширшки 2 м. Периметр зовнішньої фортеці становив майже 5,5 км і включав більше 30 веж. Під кріпосними стінами пролягав глибокий рів наповнений водою, який був оборонною спорудою, а також каналом для відводу зливових стоків.  У цитаделі розміщалися консульський палац, казначейство, резиденція латинського єпископа, будинок суду з балконом для оголошення консульських постанов, контори для перевірки ваг, склади й магазини особливо коштовних товарів - дорогоцінних каменів, хутра, шовків. Феодосійська генуезька фортеця розташована на березі Феодосійської затоки в південній частині міста. [5 – c.45]