Лечебные ресурсы Запорожской области

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕКРЕАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ

 

1. Теоретичні аспекти рекреації та туризму

 

У світлі національного і культурного відродження України розвиток рекреації і туризму набуває сьогодні особливого значення, адже турбота про охорону та зміцнення здоров'я населення є одним з найважливіших завдань цивілізованого суспільства.

Рекреація – це одна з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, задоволення пізнавальних інтересів, оздоровлення та лікування населення. Поняття охоплює всі види відпочинку –санаторно-курортне лікування, туризм, відновлення емоційних і психологічних сил, здоров'я і працездатності шляхом відпочинку поза місцем проживання: на лоні природи, в туристичній поїздці тощо. Спеціалізованими підприємствами для рекреації вважаються санаторії, профілакторії, пансіонати та ін. Поняття стало використовуватися в 60-х роках XX століття в фізіологічній, медичній, соціально-економічній літературі, у зв’язку з проблемами відновлення сил і здоров'я населення. Тож, основною метою рекреації є відновлення сил, здоров'я, запасу енергії, розширення кругозору та пізнання світу. Саме цим інтересам та цілям відповідає туризм [27;28].

 Туризм, як різновид рекреації – один із видів активного відпочинку, у процесі якого відновлення працездатності поєднується з пізнавальною діяльністю, і на сьогодні туризм перетворився на один із значних аспектів організації життя досить широких верств населення. Туризм, займаючи важливе місце в суспільстві, приймає на себе найважливіші соціальні функції: відновлення психофізіологічних ресурсів суспільства, сприяння працездатності людини і раціональному використанню дозвілля, забезпечення зайнятості населення та зростання його доходів, спрямованість на підтримку і відновлення рекреації регіонів.

Рекреація і туризм сьогодні розглядаються як національне явище сфери реалізації прав і потреб людини в системі життєзабезпечення. Саме туризм у сучасному світі сприймається як головна форма рекреаційної діяльності, перетворившись на потужну самостійну галузь нематеріального виробництва, яка задовольняє рекреаційні потреби.

В поняття "рекреація" включають:

• розширене відтворення фізичних, інтелектуальних та емоційних сил людини;
• будь-яка гра, розвага, яка використовується для відновлення фізичних та розумових сил;
• найбільший сегмент індустрії дозвілля, що швидко розвивається, зв'язаний з участю населення в активному відпочинку на відкритому повітрі, проводиться переважно у вихідні та святкові дні;
• цивілізований відпочинок, що забезпечується різними видами профілактики захворювань в стаціонарних умовах екскурсійно-туристичними заходами або в процесі занять фізичними вправами [27;37].

Головними природними передумовами формування природно-рекреаційного потенціалу країни, розвитку санаторно-курортного лікування, відпочинку і туризму є власне рекреаційні території, мінеральні води та лікувальні грязі.

Внаслідок розвитку туризму як масового явища, урізноманітнення та розширення рекреаційної діяльності є головною причиною виділення нових рекреаційних територій, а оцінка та врахування природних умов і ресурсів сприяють ефективному веденню рекреаційної діяльності в кожній ландшафтній місцині,а також правильному виділенню профілю рекреаційної зони.

Залежно від функціональної орієнтації рекреаційної діяльності рекреацію поділяють на:

• лікувально-оздоровчу – спрямована на відновлення здоров'я людини (кліматолікування, водні і грязьові процедури);
• пізнавальну – орієнтована на розвиток духовного потенціалу особистості. Включає ознайомлення з історичними цінностями і архітектурними пам'ятками різних територій та ін.;
• спортивну – спрямована на розвиток фізичних сил людини. Сюди відносять спортивний туризм, спортивні різні ігри та вправи; також полювання та рибальство [27;103].

Саме лікувально-оздоровча рекреація  займає чи не перше місце за цінністю серед  користувачів рекреаційними ресурсами адже останнім часом у світі спостерігається зростання інтересу туристів до лікувально-оздоровчого туризму.

В Україні рекреаційні ландшафти – лісові, приморські, гірські та оздоровчі ресурси, мінеральні води та лікувальні грязі – складають значну частину природного потенціалу. Площа освоєних та потенційних рекреаційних територій в Україні (без радіаційно забруднених) становить 12,8% території країни [15;28].

Територіальна структура рекреаційного  комплексу України складається  з багатьох ланок. Первинною ланкою цього комплексу є санаторії, пансіонати, будинки і бази відпочинку, туристичні бази. Окремо розміщені  санаторії, пансіонати, бази створюють  рекреаційні пункти. Населений пункт  з кількома рекреаційними пунктами називається курортом. Курортом може називатися також частина великого міста, в якій зконцентровані рекреаційні пункти: санаторії, бази тощо (наприклад, у Запоріжжі – курорти Бердянськ та Кирилівка). Сукупність рекреаційних пунктів і курортів, що використовують означену територію і розміщену на ній інфраструктуру, створюють рекреаційні райони, ( Карпатський, Кримський, Приазовський тощо). Кожен рекреаційний район має свої унікальні рекреаційні та туристичні ресурси, що приваблюють у ці райони  вітчизняних та іноземних туристів.

Таким чином, рекреаційні ресурси розглядаються як один з факторів розвитку туризму і як основа для планування виробництва туристичного продукту.

2. Класифікація лікувальних ресурсів

 

Лікування і оздоровлення людей  – винятково важливе соціальне завдання. Його актуальність в Україні зростає у зв’язку з різким погіршенням демографічної ситуації, чорнобильською катастрофою, забрудненням у багатьох районах навколишнього середовища.

Під природними лікувальними ресурсами слід розуміти певні елементи навколишнього природного середовища, які за своїми природними властивостями здатні здійснювати лікувально-оздоровчий вплив на фізіологічний та психологічний стан організму людини, поновлюючи його життєві сили. До них належать: мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об'єкти і комплекси із сприятливими для лікування кліматичними умовами, придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань [1].

Лікувальні природні ресурси поділяються  залежно від їх розповсюдження на два види: особливо цінні і унікальні природні лікувальні ресурси та загальнопоширені природні лікувальні ресурси.

До першого виду відносять ресурси, які рідко (не часто) зустрічаються  на території України, мають обмежене поширення або невеликі запаси в  родовищах і є особливо сприятливими і ефективними для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

До другого виду належать ресурси, які зустрічаються в різних регіонах України, мають значні запаси і придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань [1].

Сукупність природних територій  та об'єктів, яким властиві лікувальні, оздоровчі, рекреаційні природні фактори  та які мають особливу лікувально-оздоровчу, рекреаційну, пізнавальну, естетичну, наукову цінність і виокремлені  з метою їхнього належного  використання та охорони, становить  єдиний лікувально-рекреаційний фонд України.

Мінеральні природні води. Мінеральними називають природні води з підземних джерел, що мають загальну мінералізацію не менше 1 г/л і, як правило, володіють певними специфічними особливостями складу і, відповідно, терапевтичної дії. Отже, мінеральною називається тільки природна (а не штучно виготовлена) і тільки з підземних джерел отримана (на відміну від морської та інших надземних мінералізованих вод) вода, хоч, звичайно, і штучно отримані рідини певного складу можуть мати лікувальні властивості. Багато  в  чому  можливості  лікувального застосування води визначає ступінь  її мінералізації . Наприклад, зміст  мінеральних  речовин  більш  10-12  г/л  у хлоридних водах є максимальним для використання їх  у  натуральному  вигляді при внутрішньому вживанні. Води  високої  мінералізації  застосовуються  для ванн.

На території України налічується більш як 500 джерел мінеральних вод, близько 40 заводів по розливу мінеральних вод. Значний лікувальний потенціал акумулювали в собі такі річки, як Дніпро, Дністер, Сейм, Сіверський Донець, озера Волині, Поділля, Карпат тощо [27;204].

Лікувальні грязі, або пелоїди – це природні органо-мінеральні колоїдальні утворення (намулові, торфові, сопкові та ін.), які володіють високою теплоємністю і теплоутримуючою здатністю і містять, як правило, терапевтично-активні речовини (солі, гази, біостимулятори і т.д.). Це мулисті осади водоймищ, торфові відклади боліт, глинисті породи грязьових сопок, що застосовуються в нагрітому стані. Лікувальні грязі також містять ряд мікроорганізмів та антибактерійних речовин. Всі лікувальні грязі мають виражену терапевтичну дію і застосовуються у вигляді різних лікувальних процедур – аплікацій (загальних і місцевих), грязерозчинних ванн, суспензій, використовуються у поєднанні з фізичними процедурами (гальваногрязь, електрофорез грязьового розчину), а також у вигляді різних грязьових препаратів [27;200].

Озокерит, парафін та інші глини що застосовуються в медицині, як правило, не мають вільної (порової, капілярної) води або не містять живих мікроорганізмів, органічних речовин і утворюють самостійні види теплотерапії - парафінолікування, глинолікування, озокеритолікування і т.д. Найбільше у світі родовище озокериту знаходиться в Україні – Бориславське родовище у Львівській області, яке не має аналогів за якістю. Також у лікувальних цілях використовують ропу – насичений соляний розчин, який для вживання розводиться питною водою [10;62].

 Відомі українські грязеві курорти — Бердянськ, Євпаторія, Хаджибейський курорт та ін.

Кліматичні ресурси – важлива складова розвитку рекреаційно-лікувального господарства, вони визначають загальну комфортність території для лікування та відпочинку. Цінними є морські узбережжя, де пляжі поєднуються з іншими видами рекреаційних ресурсів. де, крім лікувальних пляжів, є і джерела мінеральних термальних вод, і лікувальні грязі. Для рекреації в Україні можна використовувати майже 1500 км морського берега.

Варто зазначити, що кліматичні умови певних регіонів протипоказані для відвідування рекреантами з деякими захворюваннями, наприклад бронхіальною астмою, проте в інших кліматичних умовах такі хворі почуватимуться добре.

Фітолікувальні ресурси обмежуються  параметрами рекреаційного використання лісів, їхніми водоохоронно-захисними  властивостями, цілющим впливом  на організм людини і сприятливим  санітарно-гігієнічним фоном для  лікування та відпочинку. В Україні для рекреаційної діяльності можуть використовуватись 4 млн га лісів (майже 10% усіх лісів державного лісового фонду мають рекреаційне значення), адже за кількістю лісових насаджень країна займає одне з перших місць серед країн Європи [27;266].

Отже, до лікувальних ресурсів належать: мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об'єкти сприятливими для лікування кліматичними умовами, придатні як для  лікування, так і для профілактики захворювань. Лікувальну дію також мають біотичні рекреаційні ресурси, тобто ліси.

 

3. Методологія оцінки лікувальних ресурсів

 

Мінеральні води. Характеристика і класифікація мінеральних вод проводиться  по  їхньому хімічному складі і фізичних властивостях. При  цьому  враховується  загальна мінералізація,  іонний  і  газовий  склад,   радіоактивність,   температура, реакція  середовища [Додаток А]. 

В першу чергу, мінеральні води можна  оцінити за двома показниками:

• кількісними (дебіт – затверджений запас вод на добу у кубічних метрах; кількість джерел; температура; ступінь мінералізації тощо);
• якісними (унікальний хімічний склад; запах; смак; сприятливість для лікування).

По  кількості  компонентів  у  грамах  на  один   літр розрізняють  мінеральні  води:  слабкої  мінералізації  (1-2   г/л),   малої мінералізації 2- г/л), середньої (5-15 г/л)  і  високої  мінералізації  (15-г/л).

По мінералізації розрізняють: слабо  мінералізовані  мінеральні води (1-2 г/л), малої (2-5 г/л), середньої (5-15 г/л), високої  (15-30  г/л) мінералізації, ропні мінеральні води (35-150 г/л) і міцно ропні (150  г/л  і вище). Для  внутрішнього  застосування  використовують  звичайно  мінеральні води з мінералізацією від 2 до 20 г/л.

По іонному  складу  мінеральні  води  поділяються  на  хлоридні  (Cl-), гідрокарбонатні  (HCO3-),  сульфатні  (SO42-),  натрієві  (Na+),   кальцієві (Ca2+),  магнієві  (Mg2+)  у  різних  сполученнях  аніонів  і  катіонів. 

По  температурі розрізняють мінеральні води холодні (до 20 °С),  теплі або субтермальні (20—37  °С),  гарячі або термальні, (37—42 °С), дуже гарячі, високотермальні (від 42 °С  і  вище).

По наявності газів і специфічних  елементів виділяють наступні мінеральні  води [10;30]:

• вуглекислі – одна з найбільш великих і цінних, у лікувальному відношенні, груп мінеральних вод, що містять у собі розчинену вуглекислоту (CO²), концентрація якої повинна бути не менш як 0,5 г/дм³ (в питних водах), або не менш як 1,4 г/дм³ (в водах для зовнішнього застосування). Медичними показаннями для лікування вуглекислими мінеральними водами є захворювання органів травлення.
• сульфідні (сірководневі) – фізіологічна та лікувальна дія зумовлена наявністю сульфідів (вільного сірководню та гідросульфідного іону). Медичними показаннями для лікування сульфідними мінеральними водами є захворювання опорно-рухової системи.
• бромні, йодні, йодобромні. Бромні – вміст брому не менше ніж 25 мг/дм³; йодобромні – брому не менш ніж 25,0 мг/дм³ і йоду не менш ніж 5,0 мг/дм³; йодні – вміст йоду не менш ніж 5,0 мг/дм³. Медичними показаннями для лікування цими видами мінеральних вод є захворювання кістково-мязової та нервової систем.
• залізисті (залозисті) – зі вмістом Fe не менше 10,0 мг/ дм³. Медичними показаннями для лікування залізистими мінеральними водами є захворювання органів кровотворення, порушення обміну речовин та ін.
• миш'яковисті (арсеневі) – зі вмістом As не менше 0,7 мг/ дм³. Медичними показаннями для лікування арсенистими мінеральними водами є професійні захворювання, хронічні отруєння тощо.
• кремнієві (кременеві)  – питні мінеральні води з високим вмістом кремнію, не менш ніж 50,0 мг/ дм³. Медичними показаннями для лікування кремнієвими мінеральними водами є захворювання органів травлення та обміну речовин.
• радіоактивні  (радонові) – медичними показаннями для лікування радоновими мінеральними водами є захворювання серцево-судинної системи, гінекологічні захворювання та захворювання опорно-рухового апарату.
• без специфічних компонентів – лікувальне значенняя цих вод визначається їхнім іонним складом та величиною мінералізації.
• з підвищеним вмістом органічних речовин – більше 5 мл/л. Медичними показаннями для лікування цими мінеральними водами є запальні процеси печінки, хронічні запальні процеси нирок.