Еволюція туристичних послуг

В цілях виходу з цієї складної ситуації, забезпечення національної безпеки, захисту культурної, духовно-етичної  спадщини, історичних традицій і норм суспільного життя нові доктрини здорового способу життя повинні  включати такі найважливіші складові, як: освіченість, турботу про власне здоров'я, потребу в творчій праці, духовність і чисте навколишнє середовище. Саме розвитку цих цінностей, а особливо – поліпшенню здоров’я і безпеки  суспільства сприяє розвиток туризму.

Таким чином, здоровий спосіб життя  представлений як цілісна система  життєвих цінностей людини. При цьому  фіксується активна життєва позиція  суспільства по відношенню до свого  здоров’я. Об'єднання зусиль суспільних і державних владних структур дають перші реальні результати – робота по формуванню здорового  способу життя увійшла до повсякденного  життя освітніх установ, трудових колективів. Нам необхідно забезпечити збереження свого великого культурного надбання, історичної спадщини. Вирішенню цієї проблеми також сприяє туризм. Особливої  уваги вимагає пропаганда національних культур народів України і  розповсюдження досвіду роботи з  пропаганди діяльності творчих, громадських  колективів дітей, молоді, національних общин на благо людини, народу і  держави.

Україна особливо гостро усвідомлює значущість широкомасштабного підйому  державних і суспільних зусиль в  питаннях зміцнення і збереження здоров'я населення, і туризму  як основи формування економічного і  соціального потенціалу регіону. Різкий міграційний відтік, що почався в 90-х роках, помітно знизив чисельність  працездатного населення нашої  держави. Сьогодні на території нашої  держави проживає 47 млн. чоловік.

Здорове середовище перебування –  не лише могутнє джерело духовності народу, умови продуктивності праці, але і найнадійніший природний  захист генофонду народу від усіх дестабілізуючих чинників. Слід зазначити, що в нашій державі вже прийнятий  ряд законодавчих актів і програм  у області охорони здоров'я  населення. До них відносяться: Закон  України: «Про санітарно-епідеміологічне  благополуччя населення», «Про якість і безпеку харчових продуктів», цільові  програми: «Радіаційна безпека: моніторинг навколишнього середовища і здоров'я  населення», Державна екологічна політика та інші.

Одним з першочергових пріоритетів  Державної екологічної політики є вживання державних заходів  з охорони генофонду народів  нашої держави. Робота в цьому  напрямі заснована на концепції  охорони генофонду народів України, розробленої із залученням наукового  потенціалу НАН України та інших  державних інститутів. Виділені медико-генетичний, екологічний, інтелектуальний і  соціальний аспекти охорони генофонду, як найбільш актуальні та перспективні в плані вживання практичних заходів.

Настав час кардинально змінити  своє ставлення до здоров'я: кожна  людина повинна сама творити своє здоров'я, а туризм сприяє виробленню непереборної потреби в зміцненні  та збереженні власного здоров'я як несучої конструкції здорового  суспільства.

Закони і нормативні акти визначають, що гігієнічне виховання і навчання громадян, направлене на підвищення їх санітарної культури, профілактику захворювань, розповсюдження знань про здоровий спосіб життя, про охорону навколишнього середовища, є обов'язковим. Закони також визначають стратегію і систему заходів у області профілактики інфекційних захворювань, на поліпшення якості та структури харчування, як одного з основних чинників, що визначають здоров'я населення тощо.

Стратегічною метою розвитку туристської  індустрії України є вихід  її на світовий рівень туристських  послуг. Основними передумовами для цього виступають: географічне положення, наявність природного, історико-археологічного туристського потенціалу, політична стабільність та економічне зростання, конкурентоздатність туристських послуг. Якщо перші чотири умови в теперішній час у державі забезпечені, то дві останні гальмують входження національного туризму в міжнародний туристський простір.

Порівнюючи світовий досвід в організації  туризму з сьогоднішнім станом його в Україні, треба констатувати, що між ними існує значний розрив. Так в перші роки незалежності, Україна стала в основному виїзною країною, що деформувало структуру і баланс туризму. Був продемонстрований у міжнародних відносинах новий феномен: при низькому ВВП на душу населення спостерігався виїзний масовий туризм її громадян за кордон, щороку не менше 6 млн. чол., переважно з комерційно-торгівельною метою. В той же період в Україну приїхало іноземних туристів: 620 тис. чол. – в 1994 році, 2,5 млн. чол. – в 1996 році. Така деформація балансів туристських потоків спричинила значний відплив валютних коштів за кордон .

В 2001–2003 рр. намітились позитивні  зрушення у збільшенні туристських  потоків в'їзного туризму в Україні, що в свою чергу ставить більш  високі вимоги до формування туристської  інфраструктури (готельного і ресторанного господарства, транспорту, зв'язку тощо). Так, кількість в'їзних туристів, які відвідали країну в 2001 р., становила близько 7 млн. чол., в 2002 р. – 10,5 млн., в 2003 р. – 12,5 млн. В той же час треба відмітити, що виїзний туризм залишився досить значним, більшим за в'їзний і становив у 2001 р. – 14,8 млн. чол., в 2002 р. – 14,7 млн. чол., в 2003 р. – 17,79 млн. чол. Така тенденція співвідношення в'їзного і виїзного туризму в Україні не є позитивною в організації туризму .

У світовій практиці туризм відіграє значну роль в забезпеченні розвитку соціально-економічних процесів у  країні та є важливим елементом її загальної стратегії. Значна роль туризму  полягає в розвитку зовнішньої діяльності – це один із напрямків участі України  в міжнародному поділі праці, як фактор розвитку зовнішньої торгівлі, як один із елементів, що формують імідж держави  у фінансових і політичних колах  світу.

Якщо розглядати туризм як внутрішній фактор, він являє собою: джерело  валютних надходжень до бюджету; засіб  здійснення структурних зрушень  в господарстві країни за рахунок  появи на ринку конкурентоспроможних послуг; залучення в обіг індиферентних  ресурсів (природно-кліматичних, історико-археологічних, культурно-побутових та ін.); вирішення  соціального питання розширення ринку робочих місць і за рахунок  цього зменшення безробіття в  цілому та особливо в регіонах зі слабо  розвинутою промисловістю.

Зміни в житті світового суспільства, викликані соціально-економічними факторами і технічним прогресом  у XX столітті, суттєво трансформували соціальний статус людини, тобто підвищився рівень життя, скоротився робочий час  і зріс обсяг вільного часу. Але  в той же час і зросли психологічні навантаження на людський організм, підвищилась  інтенсивність ритму життя і  праці, погіршився екологічний стан навколишнього середовища. В таких  неоднозначних умовах відбувається трансформація людських ціннісних  орієнтацій, зростає потреба у  вільному часі та активному відпочинку, що є невід'ємним елементом суспільного  життя поряд з матеріальним благополуччям. Зважаючи на ці фактори, туризм є тією сферою діяльності, яка здатна частково задовольнити вище наведені потреби  суспільства, і в той же час  він є найбільш високорентабельною галуззю економіки в розвинутих країнах світу, оскільки представляє  собою цілу індустрію, що включає  в себе окрім готельно-ресторанного господарства, транспорту і зв'язку цілу систему інших галузей та сфер діяльності, що обслуговують туристську індустрію (торгівля, промисловість, соціальна  інфраструктура, індустрія розваг тощо), що мають шанс розвиватись за рахунок  туризму.

На наш погляд туризм в Україні  повинен розглядатись Урядом, як один із важливих чинників стабільного і  динамічного збільшення надходжень до бюджету, збільшення ВВП на душу населення, позитивного впливу на стан справ у багатьох сферах діяльності, особливо це стосується в'їзного туризму, тому що на сьогодні створені принципово нові умови для розвитку туризму у зв'язку з відкритістю території України для відвідування іноземними туристами і прагненням країни інтегруватись у ЄС. Перші кроки в цьому напряму вже зроблені, оскільки вирішується питання щодо безвізового в'їзду до України під час проведення «Євробачення-2005». Розглядається також питання про проведення в Україні та Польщі фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Підготовка до цих заходів вимагає вкладання бюджетних та інвестиційних коштів у розвиток інфраструктури готельно-ресторанного бізнесу як в м. Києві, так і в Україні в цілому.

Проблеми розвитку туризму в  Україні

Аналіз ситуації в Україні  показує, що туристичне господарство поступово розвивається, хоча не характеризується стабільним зростанням.  
Так, якщо в 1997 році нашу країну відвідало 337 000 іноземних туристів, то в 2003 році – 591 000, а в 2004 році – 436 000 іноземних туристів. Аналогічне коливання за роками кількості туристів характерне і для внутрішнього туризму. Одночасно, в нашій країні існують всі передумови для розвитку туризму: історичні, географічні, природні, економічні, соціально-демографічні.  Відповідно, причинами нестабільності є ряд проблем, які сповільнюють розвиток туризму в Україні та гальмують розвиток туристичної індустрії.

Насамперед, у засобах  масової інформації населення активно  проводиться реклама міжнародного туризму і майже відсутня реклама  внутрішнього туризму, за виключенням  загальновідомих зон туризму  та рекреації (Криму і Карпат).

По-друге, відсутні кошти  на реконструкцію пам’яток історії  та архітектурного мистецтва, а залучення  інвестицій гальмується через неврегульовану нормативно-законодавчу базу країни. Як відомо, значна кількість населених  пунктів України – Хотин, Межиріччі, Ізяслав та інші, мають пам’ятки архітектури ХVІІ- ХVIII століття, для  відновлення яких необхідні значні капіталовкладення.

По-третє, в Україні не розвинений сектор туристичної індустрії. У жодному місті України не роздаються безкоштовні буклети-путівники  історико-культурних пам’яток міста. Крім того, не у всіх містах наявні такі путівники, що обумовлено вузьким тлумаченням  туризму та малою обізнаністю  про різноманіття туристичних послуг.

По-четверте, різноманіттям  туристичних послуг, можуть похвалитися  переважно міста-мільйонери, міста  загальновизнаних зон рекреації  та туризму (Крим, Карпати), деякі історичні  та культурні центри. В той час  коли, в більшості міст України  можна розвивати промисловий, оздоровчий та інші види туризму. Але для цього  ж знову потрібні інвестиції для  створення бізнес-центрів, рекреаційних зон відпочинку, які поєднували в  собі пасивні та активні види відпочинку. 
           Наявні проблеми гальмують розвиток туризму та туристичної індустрії в Україні. Вирішення розглянутих проблем вплине, як на покращення економічного, так і соціального розвитку країни.

Основною проблемою розвитку туризму в Україні є неефективне та нераціональне використання природних ресурсів, а також відсутність чіткої стратегії розвитку індустрії туризму та чіткого його регулювання. Недостатньо розвинена інфраструктура, а також система транспортного обслуговування туристів та населення стають на заваді швидкому піднесенню та поширенню туристичної слави країни, часто ставлять охочих відпочити перед вибором. Тому розвиток туристичної інфраструктури та транспортних шляхів сполучення є одним із першочергових завдань.

Не менш важливим та болючим  питанням залишається якість надання  туристичних послуг. За цим показником Україна значно відстає від багатьох держав із подібним рекреаційно-туристичним  потенціалом. Внаслідок цього багато наших співвітчизників надають  перевагу іноземним курортам, отримуючи  фактично за ті самі гроші набагато вищий рівень обслуговування та комфорту та стаючи при цьому інвесторами  в економіку іноземних держав. Підняття рівня якості вітчизняних  туристичних послуг до європейських стандартів значно прискорило б розвиток туризму в Україні та привабило б більше охочих відпочити з України та близького зарубіжжя.

Серед інших проблем туристичної  сфери можна назвати недостатню поінформованість населення про  готелі, інші заклади відпочинку, тури по країні, туристичні послуги, а також  відчутний податковий тягар для  об’єктів туристичної діяльності.

Підсумовуючи все вищевикладене, можна зробити висновок, що інтенсивний  розвиток туризму в Україні сприятиме  зміцненню її економіки та її утвердженню  як туристичної держави.

І цими проблемами не можна  нехтувати, адже Україна, з її унікальним історичним минулим, з її неповторним  мальовничим ландшафтом та гостинними людьми, є ідеальним простором  для розвитку туризму. Відпочинок серед  природи дозволяє не лише відчути  себе в гармонії з навколишнім  середовищем, але й пізнати культуру того люду, що живе в даній місцевині. Візьмемо для прикладу Українські Карпати  – край своєрідний та колоритний. Мальовничість  гірської природи та лікувальний  мікроклімат приваблює людей  зі всього світу. Спеціалісти з кліматотерапії стверджують, що гірський клімат має  щось на кшталт містичних здібностей та сам по собі є кориснішим від  будь-яких лікувальних рослин. Карпати  дивовижні в усі пори року. Взимку сюди приїздять тисячі любителів  гірськолижного спорту, влітку – любителі активного відпочинку – гірського  та велотуризму, альпінізму, скелелазіння. А сільський зелений туризм –  кращий та найдоступніший вид відпочинку в Карпатах. Неповторна краса гірський хребтів, гірські річки, дивовижна  аура смерекових лісів захоплюють тишею, спокоєм, здоровим хвойним ароматом. Самобутній фольклор, народна творчість, смачна гуцульська їжа – невже на це можна махнути рукою та закинути «у довгу шухляду»?

Карпати – це далеко не весь туристичний потенціал, який має  в активах наша держава. Так, вагомою  його складовою є історико-культурні  пам’ятки. Найбільше туристів приваблюють  розкопки античних міст Північного Причорномор’я (Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантікапей); пам’ятки Київської Русі ІХ-ХІІ ст. у Києві, Чернігові, Каневі, Овручі, Володимирі-Волинському; пам’ятки оборонної архітектури (фортеці  в Луцьку, Меджибожі, Кам’янці-Подільському, Хотині, Білгороді-Дністровському, Ужгороді та Мукачевому); палацеві комплекси  в Криму, на Львівщині та Чернігівщині; пам’ятки культової архітектури  в Києві, Львові, на Івано-Франківщині, у Почаєві, Мукачевому і Чернівцях, а також дерев’яної культової  та цивільної архітектури в Карпатах.