Екологічна стежка та зелений туризм у рекреаційній діяльності ПЗФУ

в* рекреаційні(виділяються на типових об’єктах природи, що мають високий рекреаційний потенціал*;

г* лікувально-оздоровчі(виділяються на об’єктах природи, що мають особливе профілактичне і оздоровче значення, для ознайомлення людей з умовами зростання та біологічними особливостями лікарських рослин*;

д* освітньо-ресурсні(виділяються на типових об’єктах природи, що мають високий еталонний природно-ресурсний потенціал, який використовується для підвищення рівня екологічної освіти природокористувачів*.

2* Комплексні(поєднують функції спеціалізованих екостежок*.

Навчальний  тип екологічної стежки – один з найбільш поширених. У залежності від віку та рівня підготовки можуть бути дитячими, шкільними, вузівськими та спеціальними (виконують певну тематичну завантаженість*. В залежності від спрямування, спеціальна екологічна стежка базується на ботанічних, зоологічних,  фенологічних,  екологічних, ландшафтних або природоохоронних об`єктах.  До навчального типу належать також екологічні стежки більш вузького тематичного призначення.Стежки закладаються на території навчальних закладів чи поблизу від них і призначені для формування екологічного світогляду та екологічної освіти школярів і студентів, формуючи у них любов до рідної природи, розширюючи шкільні знання з природничих дисциплін. Основними вимогами до цього типу стежок є те, що вони включають такі елементи природи, які розглядаються за шкільною програмою, максимально розкривають взаємозв’язки природних компонентів в екосистемах (н-д, поєднання складових рослинного та тваринного світу між собою та з оточуючим середовищем*. Тут бажано продемонструвати рослини, вирощені людиною та зміни їх властивостей в культурі. Стежки мають бути розраховані на певну оптимальну кількість туристів. Їх можна створювати у ландшафтних парках, у зелених зонах поблизу шкіл, інститутів чи на територіях, де ще збережені природні комплекси.

Виховний  тип стежки має, переважно, екологічне спрямування. Такий тип екологічної стежки призначений для загального розвитку населення, підвищення рівня їх екологічної культури. Тому на стежці використовують найбільш загальні або показові об`єкти: компоненти екосистем, прояви взаємин між рослинами і тваринами, їх залежність від стану довкілля. В процесі ознайомлення з об`єктами необхідно робити наголос на ролі людини в означеному середовищі, на позитивних на негативних наслідках життєдіяльності людей.

Рекреаційний  типекологічної стежки досить близький до попереднього, але відрізняється оглядом експлуатаційного (рекреаційного* потенціалу території. До уваги приймаються об`єкти оздоровчого спрямування (джерела, шпилькові ліси, цілющі грязі*, запаси сировинних видів (лікарські рослини, ягідники, лісова деревина, наявність промислових птахів і звірів*, природоохоронні об`єкти (пам`ятки природи, заказники, рідкісні види*, джерела забруднення (шляхи, промислові підприємства* тощо.

Комплексний тип екологічної стежки має спільну мету знавчальною. Стежка може бути закладена на природоохоронній території та бути навчальною, тобто служити постійною базою для певного навчального закладу. Навчальною може стати також рекреаційна стежка, закладена в зеленій зоні міста. При цьому не можна закладати екостежки для масового відвідування на природних територіях з особливим статусом охорони. Цей тип стежки – найбільш перспективний, тому що поєднує всі основні цілі і завдання: природоохоронні, просвітні, виховні, оздоровчі, регульованого відпочинку у природі.

Класифікація екологічних стежок залежить від їхньої характеристики. Наприклад, за способом використання вони можуть бути разові або стаціонарні. Разові стежки передбачають ознайомлення з мережею об`єктів, тоді як стаціонарні – спостереження за динамікою розвитку цих об`єктів (кількаразові повернення до об`єктів*. Якщо в основі класифікації стоїть тип рослинності, тоді екологічні стежки поділяють на лісові, лучні, болотні, степові, водні (підводні* та комбіновані. Мабуть, у цьому випадку можна говорити про певне професійне або тематичне спрямування стежки. Сюди належать також мінералогічні, гідрологічні та інші тематичні екскурсії.

За способом виконання маршруту екологічні стежки поділяють на пішохідні, лижні, кінні, автомобільні, байдаркові (човнові* тощо. У цьому випадку спосіб виконання маршруту залежить від періоду та специфіки його проведення. За періодом проведення маршрутів екологічні стежки можуть бути сезонними та позасезонними. Сезонні стежки пов`язані із обмеженнями в їх використанні (лижний маршрут, сплав на плотах, початок вегетації, осінні мотиви*. Обмеження можуть бути пов`язані і з правовими екологічними нормами: період гніздування, пожежонебезпечний період в лісі тощо. Позасезонні екологічні стежки можуть використовуватись постійно, хоч об`єкти та явища на них змінюються відповідно до сезону.

За тривалістю маршруту екологічні стежки поділяють на короткі, середні та довгі. Короткі стежки не перебільшують, як правило, 1-10 км. Вони розраховані на одноденний маршрут і тому не потребують особливої підготовчої роботи (нічліг, запаси продуктів тощо*. Середні за простягненням пішохідні маршрути розраховані на декілька днів. Тому вони складаються з кількох коротких і передбачають відповідну підготовку. Довгі екологічні стежки можуть мати значні  фізичні навантаження на учасників, а тому розраховані на тривалий час і належну підготовку: гірські, річкові, лісові маршрути.

За способом забезпечення екологічні стежки поділяють на самостійні та підпорядковані (останні більш поширені*. Самостійні екологічні стежки розраховані на самоосвіту. Тому на таких стежках використовують наочність (стенди, буклети, радіомовлення*, яка дає можливість людині самостійно ознайомитися з належними об`єктами. Це перспективна, але досить відповідальна форма забезпечення екологічної стежки, яку можна застосовувати в обмежених випадках. Підпорядковані екологічні стежки використовують під проводом інструкторів (екскурсоводів, кураторів*. У такий спосіб ознайомлення з належним матеріалом стає більш цілеспрямованим та контрольованим.

7.Етапи формування  екологічної стежки

Створення екостежки передбачає етапи  її підготовки та експлуатації (вибір  місця, розробка маршруту, обладнання стежки інвентарем, здійснення контролю за станом стежки та природних об’єктів на ній*. На початку обирають маршрут, враховуючи інформативність, рекреаційність та естетичність території (незвичні для даної місцевості скелі, мальовничі озера, дерева-велетні, гарні ландшафти*. Екостежка, передаючи відвідувачам знання про природу, має допомогти їм бачити незвичайне у звичайному, спонукати вчитися у природи та захищати її.

Обрана для екостежки місцевість повинна відповідати таким вимогам:

1.       бути доступною для відвідувачів;

2.       обминати місця зростання (мешкання* рідкісних видів флори (фауни*;

3.       не перетинати вразливі природні об’єкти, що легко пошкоджуються і довго відновлюються;

4.       бути привабливою для відвідувачів, вражати різноманітністю видових форм та пристосувань;

5.       замкнені деревами простори повинні чергуватися з відкритими ландшафтами, джерелами, потічками тощо;

6.       не проходити по незначних за площею одноманітних площах (ялинових, соснових чи осикових лісах*;

7.       бути інформативною (поєднання унікальності-типовості*.

Стежку доцільно прокладати від  одного унікального об’єкта до іншого за маршрутом, на якому можна показати весь спектр різних ландшафтів, включаючи  антропогенний (згубність впливу людини на природу*. На деяких стежках спеціально не приховують сліди попелищ різної давнини, траншей з часів війни, демонструючи як повільно загоюються рани на землі.

Стежка, як правило, має вигляд петлі, з початком і кінцем в одній  точці, щоб відвідувачі могли  повернутися до транспорту. Оптимальна довжина стежки становить 2 км, тривалість проходження - не більше години, оптимальна ширина – 2-3 м. Для уникнення нещасних випадків, стежка не повинна перетинати авто- та залізничні шляхи, проходити поряд з великими урвищами, лініями електропередач чи іншими травмонебезпечними об’єктами. Рух за маршрутом стежки проходить лише в одному напрямку.

Обравши місце для майбутньої стежки, необхідно узгодити її існування  з землекористувачами. Для цього  складають і підписують угоду про створення стежки та визначають зобов’язання щодо її утримання та охорони. Потім погоджують ці документи в місцевих органах влади. Це правова основа для функціонування і збереження екостежки в майбутньому.

Документи щодо використання екостежки  повинні містити таку інформацію:

- історичні відомості про місцевість, яка оточує стежку;

- описи екскурсійних об’єктів;

- перелік заходів укріплення  шляхово-стежкового полотна, обладнання  малими формами архітектури, оформлення наявних і новостворених об’єктів;

- стан екологічної стежки;

- регламентація (заборона* дій на місцях відпочинку, маршруту;

- відомості про режим охорони  особливо цінних природних об’єктів.

Після узгодження з землекористувачами напрямку прокладання майбутньої стежки починається розробка маршруту. Уточнюються топографічні, фізико-географічні та біотичні умови, визначаються місця зупинок, складається комплексний опис стежки для екскурсоводів та провідників. Опис включає коротку характеристику всього маршруту з переліком природних перешкод, відстаней між примітними точками стежки, а також детальну розповідь про типові і особливі явища і об’єкти, з якими варто ознайомити відвідувачів.

На основі цих описів складають буклети або путівники екостежки. Вони мають пропагандистський характер і потрібні для правильного методичного ведення екскурсій. Текст викладають простою, живою мовою, ілюструють фотографіями і малюнками. Буклет має бути лаконічним, без малозрозумілих термінів та цифр. В буклеті подають загальні відомості про стежку (довжину, час проходження, граничну кількість відвідувачів у групі, для кого створена*, а також правила поведінки на стежці. Буклет видається великим тиражем. Іноді до екскурсій на стежках заохочують спеціально підготовлені екскурсоводи, використовують записи, за допомогою яких відвідувачі одержують інформацію під час руху за маршрутом.

Важливим є етап обладнання стежки і відкриття маршруту. Для цього з маршруту треба забрати повалені дерева, гострі камені, биті пляшки, на болотистих ділянках прокласти дошки, поставити містки, на схилах вирізати сходи, встановити лавки для відпочинку та контейнери для сміття. Стежку потрібно розчистити від чагарників та високої трави. В місця, де можна послухати спів птахів, установлюють лавки. Розміщувати лісові меблі, аншлаги треба так, щоб вони органічно вписувались в ландшафт. Для цього можна використовувати напівзгоріле дерево (розповідає про блискавки, лісові пожежі*, пень. У певних місцях позначають ботанічні та зоологічні майданчики – вони можуть бути як природними, так і штучними.

Кожна екостежка повинна мати індивідуальне  маркування (закріплені на стовбурах  кольорові бляшані смуги із зображенням  “знака стежки”*. Власний знак та назву екостежки краще обрати один раз. Кожна стежка має свій знак (прямокутник чи коло певного кольору, стилізована квітка, тварина*. Цей знак бажано використовувати і на інформаційних щитах у путівниках. Знаки мають стандартні розміри, можна давати короткий пояснювальний текст до них. Важливою особливістю екостежки є її інформативність (кожний об’єкт стежки має бути обладнаний щитом з відповідною інформацією, умовним знаком та номером об’єкта*, тому стежка повинна бути оснащена аншлагами та щитами.

Є три основні групи аншлагів та щитів: пізнавальні, інструктивні та емоційні. Інформаційні щити або стенди, необхідно розташовувати так, щоб вони часто потрапляли на очі, привертали увагу, містили б чітку конкретну інформацію, яку легко можна прочитати на ходу. Аншлаги (щити, знаки* потрібно розміщувати за спеціальною схемою. На початку стежки встановлюють головний стенд – щит, на якому зображена картосхема всієї стежки із зазначенням усіх зупинок (позначена назва стежки, її протяжність, час руху*. Інформаційні щити допомагають організувати рух відвідувачів по маршруту стежки (є джерелом інформації*. Частота розташування аншлагів та щитів мало впливає на поведінку відвідувачів. Серед аншлагів найефективніші ті, що мають конкретні написи, забороняють сходити з маршруту (“Не сходити зі стежки – штраф!”*. Велике значення має те, що і як зображене на стендах. Можна використовувати піктограми, що дозволяють чи забороняють якісь дії. З освітньою метою, щоб відвідувачі мали змогу краще ознайомитися з різними видами тваринного і рослинного світу, добре створювати спеціалізовані стенди: геоботанічні, ботанічні, зоологічні тощо. Бажано через кожні 500 м в мальовничих місцях обладнати майданчики для відпочинку.

На одному з щитів поміщують правила поведінки на екостежці. Основними з них є такі:

- не ламати гілки дерев і  не рвати квіти;

- не знищувати будь-яких представників  фауни;

- не брати з собою собак;

- не користуватися радіоприймачами  та магнітофонами;

- не палити вогнищ;

- не псувати стенди;

- не збирати сувеніри;

- не смітити (н-д, “не копай”, “не руйнуй”, “не псуй”, “не  стріляй”, “не пали”*

Стежка потребує постійної уваги. На всьому маршруті треба періодично прибирати сміття, ремонтувати східці, аншлаги. Якщо обладнання має неохайний  вигляд, воно провокує вандалізм. Чистота  спонукає туристів підтримувати порядок.

Особливим елементом екостежки  є екологічний рекреаційний пункт – це розміщений біля доріг туристичний пункт для короткочасного відпочинку автомобілістів, естетично оформлений аншлагами з екологічною інформацією. Цей пункт створюють на початку, в кінці чи в середині маршруту, де люди можуть відпочити перед дорогою додому. Як правило, такі пункти розташовують в мальовничих місцях – на берегах озер, біля криниць. Екологічна інформація відіграє тут вторинну роль, не має бути настирливою, тому що головне завдання пунктів – організація зручного відпочинку.

Отже, основними етапами підготовки та експлуатації екологічної стежки є:

1.       Рекогносцирувальний. Протягом рекогносцирувального періоду підбирають маршрут та об`єкти екологічної стежки, користуючись її тематичним спрямуванням та потенційними можливостями території. Для цього використовують схеми лісових масивів, карто-схеми природоохоронних об`єктів, матеріали анкетування населення тощо.