Асортиментна політика турфірми

Прогнозовані  маркетингом обсяги попиту на конкретний вид послуг стають основою для  розробки планів комплектування турпродукту і всієї фінансово-господарської діяльності підприємств туристичного бізнесу.

Планування виробництва туристичних послуг має здійснюватися з урахуванням того, скільки, чого, де, коли, кому і на яких умовах можна продати, щоб отримати прибуток або іншу вигоду. Тому основою розробки плану реалізації суб'єктів підприємництва в туризмі виступають дані моніторингу і маркетингових прогнозів ринкового попиту на окремі види туристичних послуг.[1, ст.70]

Конкретне замовлення туристів на формування пакета туристичних послуг оформляється в письмовій формі як угода, що має характер попереднього договору. При плануванні обсягів реалізації туристичного продукту враховується комплекс заходів, спрямованих на створення та підготовку до реалізації туристичних послуг. Місцем реалізації туристичних послуг є країна, в якій зареєстровано суб'єкт, що реалізує туристичний продукт, а місцем надання туристичних послуг - країна, на території якої надаються реалізовані послуги.

Реалізація  туристичних послуг оформляється договором на туристичне обслуговування за встановлену плату. Такий договір укладається в письмовій (електронній) формі відповідно до законодавства України. Формою письмового договору на туристичне або екскурсійне обслуговування може бути ваучер, який є документом суворої звітності.

План реалізації всього асортименту туристичних  послуг визначає програму їхнього виробництва, ресурсного забезпечення, розрахунків  собівартості, прибутку та рентабельності окремих послуг і всього турпродукту  та інших показників господарської  діяльності туристичних підприємств.

Розробка плану реалізації туристичних послуг охоплює такі головні етапи:

а) формування інформаційної  бази;

б) всебічний  аналіз обсягів реалізації за передплановий  період;

в) визначення цілей  і завдань планування;

г) багатоваріантність розрахунків планових завдань;

д) вибір прийнятного варіанта плану;

е) оцінка рівня  напруженості плану;

є) обґрунтування  заходів забезпечення виконання  плану (управління ходом виконання  плану).

Кожен метод  планування ґрунтується на використанні відповідної інформаційної бази.[1, ст.72]

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІІ. Туристичні послуги в період сезонності та міжсезоння.

Туристична  сфера охоплює різні види господарської діяльності, і  відповідно її економічна ефективність має велике значення для розвитку економіки України в цілому. В той же самий час туристична сфера, як невід’ємна частина економіки нашої країни, має специфічну проблему, яка дуже істотно впливає на розвиток туризму в країні, — сезонність.

Під сезонністю розуміють більш чи менш стійкі внутрішньорічні коливання рівнів соціально-економічних явищ. Централізоване управління економікою СРСР забезпечувало цілорічне, майже 100 % завантаження закладів відпочинку та лікування. Зі створенням незалежної України та переходом до ринкової економіки ситуація значно змінилася. Нерівномірність завантаження закладів лікування та відпочинку або повна їх консервація у різні періоди року є причиною швидкого морального та фізичного зносу матеріальної бази. Відповідно, невикористання матеріальної бази протягом певного періоду року істотно збільшують ціни на туристичні послуги. Грошові надходження також припадають лише на невеликий період, тоді як їх використання необхідне протягом усього року. Від сезонності потерпає якість обслуговування. [12]

Доведення попиту до рівня існуючої пропозиції – завдання туристичної реклами. Але туристична реклама не в змозі вирішити проблему сезонності. Сезонність створює значні труднощі в туризмі, знижуючи рентабельність туристичних підприємств, ефективність використання основних фондів, погіршуючи обслуговування туристів, особливо в розпал туристичного сезону, викликаючи текучість кадрів внаслідок ''недовантаження'' туристичних підприємств в період міжсезоння.

Сезонність  в туризмі ускладнює розвиток туристичного господарства, загострюючи протиріччя між еластичним попитом на туристичні послуги і порівняно стабільною туристичною пропозицією, тим самим викликаючи проблеми обслуговування туристів. В місяць ''пік'' виникають певні труднощі в роботі транспорту, організації харчування, забезпеченні житлом, в проведенні екскурсійної роботи. Якщо в ''гарячий'' сезон перевантажені всі готелі, кемпінги і мотелі Європи, то в період міжсезоння, як правило, велика кількість місць в закладах розміщення туристів виявляється незайнятою. Тому сезонність потребує постійного регулювання туристичного попиту.

Туристичним потокам  притаманна сезонна нерівномірність, яка має в своїй основі річний і тижневий цикли. В річному циклі періоди сезонності –це певні місяці чи квартали, а в тижневому циклі – окремі дні. Проблема сезонності, тобто властивість туристичних потоків концентруватися в певних оприділених місцях протягом відносно невеликого періоду часу – важлива проблема, вирішити яку практично неможливо. В більшості країн світу 80 % туристичних потоків припадають на період між травнем і жовтнем. Сезонність можна тільки пом'якшити, але не ліквідувати. Зміна пір року не може ліквідувати сезонність в формуванні і становленні благополучних рекреаційних ресурсів. Літо, наприклад, було і буде зручним для організації і проведення відпочинку більшості населення. Спроби деяких країн продовжити сезон активного туризму внаслідок зміни часу канікул в навчальних закладах і перенесення відпусків не принесли бажаних результатів. Сезонність роботи туристичних підприємств знижує економічну ефективність капітальних вкладів в сферу туризму. З цього випливає закономірне стремління по можливості продовжити період функціонування туристичних підприємств, зводячи до мінімуму фактори сезонності.

Сезонні коливання  туристичних потоків створюють економічні і організаційні труднощі для туристичного обслуговування. Не використані протягом тривалого періоду фонди туристичних підприємств помітно підвищують ціну на туристичні послуги. [12]

Сезонність  відпочинку приводить до того, що, наприклад, в літній період попит на транспортні послуги, особливо в найпопулярніших місцях відпочинку, помітно перевищує пропозицію. Збільшити пропускну здатність головних видів транспорту дуже важко, хоча це повністю не вирішить проблеми. Єдиний шлях вирішення проблеми – згладжування сезонності, а потім досягнення по можливості більш-менш рівномірного використання по порах року засобів транспорту. Цього можна досягнути, встановивши для туристів диференційовані транспортні тарифи в міжсезоння.[13]

В сучасному  туризмі спостерігається оприділена закономірність сезонності, яка виведена на основі багаторічних спостережень. Суть її полягає в тому, що чим дальше розташована та чи інша країна від основних туристичних центрів Європи і Північної Америки, тим менше там виражена сезонність. Це можна пояснити перш за все відносною стабільністю природно-рекреаційних умов а також порівняно невисоким рівнем розвитку туризму в країнах південної частини світу. З південних країн тільки Австралія має помітно виражену сезонність. Тут на жовтень-грудень приходиться третина іноземних туристів. Саме цей період, коли в північних країнах спостерігається спад в галузі туризму, найсприятливіший для відпочинку по комплексу природно-рекреаційних умов.

Розглядаючи питання сезонності у туристичній сфері в нашій країні, в першу чергу необхідно класифікувати сезонність за ступенем інтенсивності та періодами року:

— перший вид сезонності — це «піковий сезон» — період, який характеризується максимальною кількістю туристів при найбільш вдалих умовах праці закладів туристичної сфери. В той же самий час виникають значні проблеми із забезпеченням усіх туристів житлом, перенавантаженням транспортних шляхів, завантаженістю закладів загального харчування, енерго – та водопостачанням, проведенням екскурсій та інше. В Україні до «пікового сезону» відносяться два періоди: перший – традиційний, з липня по серпень, другий з січня по лютий, пов’язаний з січневими святами та популяризацією зимового відпочинку;

— другий вид — «високий сезон». Він характеризується високим рівнем активності на туристичному ринку як туристів, так і представників туристичної сфери. За строками це періоди з травня по червень;

— третій вид — «низький сезон», характеризується як період дуже слабкої активності на туристичному ринку. Цьому періоду притаманні

незначні обсяги туристичного потоку та істотно нижчі ціни в закладах відпочинку та оздоровлення. Цей період — вересень та квітень;

— четвертий вид — так званий «мертвий сезон», період, який характеризується як найнесприятливіший для організації відпочинку та організації діяльності закладів туристичної сфери. До нього можна віднести жовтень та першу половину грудня.[9, ст.318]

Важливою складовою при  розгляді проблем сезонності у туристичній сфері є класифікація факторів, які мають вплив на розвиток туризму. Ці фактори у вітчизняній та науковій літературі розподіляють на первинні (зовнішні чи екзогенні) та вторинні (внутрішні чи ендогенні). До первинних відносять фактори, які формуються під впливом природних умов та складаються з:

— природно-кліматичних факторів, таких як флора, фауна, клімат, наявність лісів, гір, водних ресурсів;

— історико-культурних факторів, таких як пам’ятки історії, осередки різних культур, релігій;

— технологічні — фактори, що в першу чергу пов’язані з науково-технічним прогресом та надають можливість для створення нових видів туризму, нових послуг, покращення рівня обслуговування туристів, використання у сфері туризму нових інформаційних технологій;

— екологічні —  в першу чергу екологічні фактори  пов’язані з нерівномірним використанням природних ресурсів та непропорційним розвитком

туризму;

— політичні - від політичної ситуації в країні прямо залежать темпи розвитку туристичної сфери;

— правові —  ці фактори пов’язані з податковим та адміністративним контролем у  туристичній сфері, з діями держави у спрощенні візового режиму чи взагалі відміні його на постійній чи терміновій основі;

— міжнародна обстановка — в першу чергу це пов’язано з політичною обстановкою та військовими конфліктами на території найближчих країн-сусідів. Важливу роль у цьому факторі грають терористичні та екстремістські загрози.

Наслідками  впливу деяких з попередньо перелічених  факторів є достатньо низька середня завантаженість підприємств готельного господарства в Україні.

До вторинних (внутрішніх чи ендогенних) факторів відносять:

— економічні —  існує пряма залежність між економічним розвитком країни, обсягами національного доходу та матеріальним станом громадян. Від економічного стану країни залежить також рівень розвитку матеріально-технічної бази та інфраструктури туристичної сфери. До складу економічних факторів слід віднести також інфляцію та курси валют. Так, зміна валютних курсів істотно впливає на туристичні потоки між країнами зі слабкою чи сильною валютою;

— демографічні — ці фактори в першу чергу характеризуються чисельністю населення того чи іншого регіону, рівнем урбанізації, віковим, статевим та сімейним складом населення;

— соціальні  — до складу цього фактора в першу чергу необхідно віднести підвищення рівня освіти та культури населення країни і як наслідок переосмислення переліку першочергових цінностей людини від матеріальних до духовних. Відповідно туризм став невід’ємною частиною потреб людини як складової суспільства і до традиційного сприйняття відпочинку (пасивного), за принципом трьох «S» (Sea, sun, sand - море,сонце,пляж) додалося поняття трьох «L» (Lore, Landscape, Leisure - традиції, краєвид, відпочинок);

— психологічні — до цих факторів відносять такі поняття, як традиційність та мода;

— матеріально-технічні — ці фактори мають комплексне поняття і являють собою рівень розвитку систем транспорту, розміщення, харчування, оздоровлення та відпочинку.

В період сезонності туристичні послуги, як ніколи, потребують вдосконалення. В цей час всі  складові туристичної сфери повинні діяти злагоджено, щоб споживач туристичних послуг почував себе комфортно під час відпочинку. Саме в такий період завдяки успішній конкуренції туристичних підприємств послуги повинні відзначатися високою якістю, бо в такий спосіб відбувається напрацювання клієнтської бази і разом з тим збільшення прибутків.[12]

Великою проблемою на сьогоднішній день є невідповідність цін на туристичні послуги і рівня їх якості. Наприклад, дуже часто саме це і є однією з причин низької завантаженості готельних підприємств, коли споживач, їдучи в п'ятизірковий готель, отримує послуги рівня чотирьохзіркового.

Сьогодні в  мережі Internet можна прочитати відгуки  людей, які отримували туристичні послуги в тому чи іншому готелі в так званий час-пік. Здавалось би, що все мало б бути на найвищому рівні, адже від різноманітності послуг туристичних підприємств, від їх якості залежить і той факт, чи звернуться клієнти повторно до підприємства за його послугами. Але часто ми стикаємось з протилежним. По-перше, інформація, яку ми маємо змогу прочитати в буклетах, переглянути на офіційних сайтах чи в туристичних каталогах не завжди відповідає дійсності. По-друге часто ті ж самі готелі не надають послуг, без яких для певної категорії людей відпочинок зовсім не принесе очікуваних результатів. Наприклад, якщо сім'я, в якій є мала дитина, приїхала на відпочинок, поселилася у п'ятизірковий готель і виявилось, що там не передбачене  дитяче харчування, то про який комфорт може йти мова?

Отже, як ми бачимо, туристичні послуги потребують значного вдосконалення, а особливо – в період сезонності.