Конструирование мужского демисезонного пальто

Продовження  таблиці  1.

Назва  матеріалу  та  призначення	Волокнистий склад		Перепле тення	Опоряд ження	Шир ина, см	Фактична  щільність		Повер хнева щіль ність, г/м2
	основа	уток				Осно ва,По	Уток, Пу
Фурнітура
Ґудзики,  призначені  для  застібання  пальто.	Комбіновані				розмір 20 мм

 

 

2.2. ВИБІР   СИСТЕМИ  КОНСТРУЮВАННЯ  ТА  ЇЇ  ОБГРУНТУВАННЯ

 

   Існує декілька  систем  конструювання – ЦОТЛШ,  ЦНІІШП  та  ЄМКО.

    Розроблена  лабораторією  конструювання одягу ЦНІІШП  під загальним керівництвом  І. А. Тер-Овакімяна „Єдина  методика  конструювання одягу”  базувалась  на  даних антропології  та  розрахунково-графічній системі конструювання.  В основу  розмірних  характеристик  контурів  фігури  були положені  виміри  типових  фігур,  тобто  „Єдина  методика  конструювання”  (ЄМК)  мала  серйозні  переваги  перед  раніш  існувавшими  методиками  в  тому,  що  вона  базувалася  на  визначених  типах  фігур,  прийнятих  при  конструюванні  одягу  масового  виробництва.  Будучи  основанною  на  антропологічних  даних  о  типових  фігурах  та  інженерних  методах  конструювання  одягу,  вона  давала  можливість  конструктору  будувати  виріб  та  видозмінювати  за  своїм  бажанням  будь-який  вузел  конструкції.  Таким  чином,  методика  взамін  рішення  приватних  задач  давала  універсальний  спосіб  побудови  креслення  виробів  незалежно  від  змін  моди  та  варіацій  моделі.

    Розрахункові  формули,  рекомендуємі  в  методиці  ЦНІІШП,  явились  результатом  аналізу  та  матеметичної  обробки  антропологічних  матеріалів  та  експериментальних  даних  лабораторії  конструювання  битового  одягу  ЦНІІШП.  Тому  метод,  положений  в  основу  єдиної методики,  назван  розрахунково-аналітичним.  Згідно  цього метода  будуються геометричні та  графічні  розгортки згладжених  контурів  фігури  людини  з відповідними  прибавками  на  вільне  облягання та  декоративне оформлення  за  натуральним обмірам  фігури  при  повному  відмовленні  від пропорційних  розрахунків.

    Уніфікація  методики  конструювання  одягу  дозволяє  створювати  різноманітні  варіанти  моделей  на  базі  єдиних  основ.  Одним  із  важливих  запитань,  розглянених  в  методиці,  являється  конструювання  плечових  виробів  без  формовання,  за  допомогою  ВТО,  що  являється  важливим  кроком  до  розробки  технологічних  конструкцій.                                               

   В даній методиці  конструювання використовується  розрахунково-аналітичний  метод,  згідно  якого  креслення  конструкції  будують шляхом  геометричних  та  графічних розгорток згладжених  контурів  фігури  людини,  вузли конструкції будують за  виміріми  відповідної ділянки фігури з необхідними прибавками  на  вільне  облягання.  Особливістю методики  являється максимальне використання  розмірних ознак типових фігур та  мінімальне  застосування  розрахункових формул,  в яких  використовуються  виміри  фігури  та  прибавки.

    Нова  розмірна  типологія  дала  додатковий  антропометричний  матеріал,  іну  типізацію  фігур,  внесла  корективи  в  виміри  фігур,  які  мались  раніше,  що  викликало  змінення  параметрів  багатьох  розрахункових  формул  ЄМК,  зв’язаних  з  цими  вимірами.  Введення  додаткових  нових  розмірних  ознак  дало  можливість  зменшити  кількість розрахунків в методиці  та  змінити,  спростити формули для розрахунків довжини пройми,  ширини  пройми,  висоти  рукава.

    Методика  конструювання  ЦНІІШП  переслідує  мету  максимального  скорочення  примусового  формовання  тканини  за  допомогою  ВТО,  рішення  форми  виробу  конструктивним  шляхом,  що  дозволяє  підвищіти  якість  виробу  за  рахунок  виникнення  затрат  приданої  виробу  форми  в  процесі  експлуатації  із-за  релаксації  тканини,  скорочити  трудоємність  обробки  за  рахунок  виключення  операції  внутрипроцесної  ВТО.

    ЄМКО  являється  універсальною  методикою,  так  як  вона  може  бути  використана  в  якості  вихідної  бази  для  розробки  конструкцій  одягу  різноманітного  покрою  та  призначення,  із  різноманітних  матеріалів  для  використання  в  умовах  масового  виробництва.

   В основу  методики  закладен  єдиний  метод побудови  конструкції чоловічого,  жіночого,  дитячого  одягу,  використані  єдині  системи  розмірних  ознак,  класифікація  одягу  з  точки  зору  конструкції,  термінологія,  символіка  та  цифрове  обозначення  конструктивних  крапок,  система  та  класифікація  прибавок,  структура  формул  та  послідовність побудови         конструкцій  одягу,  конструкторська  документація  та  єдині  правила  технічного  креслення,  основи  конструкцій  одягу  та  базові  конструкції,  єдині  для  основних  видів  одягу  принципи  градації  деталей  одягу.

    Розроблена  методика  перспективна,  так як  створює предпосилки для типізації,  уніфікації  та стандартизації  деталей одягу;  широкого  застосування  обчислювальної  техніки на  етапі проектування;  впровадження  нової техніки,  технології  та  організації  підприємства;  для  повного  використання  обладнання  автоматичної  та  напівавтоматичної  дії;  більш  широкої  міжнародної  інтеграції  та  спеціалізації  виробництва.

    Реалізація  розроблених  матеріалів  дозволить  підвищити  науково-технічний  півень  робіт,  вдосконалити  технічну  базу  на  етапі  проектування  одягу,  підвищіти  якість  одягу,  скоротити  трудові  та  матеріальні  затрати  за  рахунок  впровадження  базових  уніфікованих  конструкцій  одягу,  вдосконалити  форми  конструкторської  документації,  прискорити  впровадження  передового  досвіду  та  науково-тезнічних  досягнень  шляхом  взаємного  обміну  конструкторською  документацією  між  підприємствами.

    Але  методика  конструювання  ЦОТЛШ – є  найбільш  точною,  продуктивною,  легкою,  універсальною.  За  допомогою саме  цієї  методики  конструктор будує виріб та  видозмінює  за  своїм бажанням  будь-який  вузол  конструкції  без  зайвих  витрат  часу.  Уніфікація  системи  ЦОТЛШ  дозволяє  створювати  різноманітні  варіанти  моделей  на  базі  єдиних  основ. Вона  максимально  скорочує  примусове  формовання  тканини  за  допомогою  ВТО,  підвищує  якість  виробу,  скорочує  трудомісткість  роботи. Особливістю цієї  методики  являється максимальне  використання  розмірних  ознак  типових  фігур  та  мінімальне  застосування  розрахункових  формул,  в  яких  використовуються  виміри  фігури  та  прибавки.                                                 Тому  саме  методика  конструювання  ЦОТЛШ  використовується  в  курсовому  проекті.

 

 

2.3.ВИХІДНІ   ДАНІ  ДЛЯ  ПОБУДОВИ  КРЕСЛЕННЯ   БАЗОВОЇ  КОНСТРУКЦІЇ

 

    Тіло  людини,  як  і  одяг,  що  його  покриває,  має  складну  просторову  поверхню.

   Складність  поверхні  фігури  людини  визначає  складність  розгортки  деталей  крою,  тому  побудова  конструкції  одягу  є  складним  процесом  обраної  системи  конструювання.

   Вихідними даними  для розробки  конструкції виробу  є:

• дані  про  тілобудову  людини;
• величини  їх  розмірних  ознак;
• відомості  про  форму  моделі;
• конструктивні  прибавки.

   Дані  для побудови  основних  креслень  деталей одягу конкретизують залежно від обраної системи конструювання. 

 

 

2.3.1.РОЗМІРНІ  ОЗНАКИ  ФІГУРИ

 

    Для  розробки  конструкції  швейного  виробу  необхідна  повна  та  всебічна  інформація  об  об’єкті,  для  якого  воно  створюється, - фігурі  людини.  Відомості  о  формі  та  розмірах  тіла  людини  можуть  бути отримані  на  основі  антропометричних  дослідів  за  спеціальною  програмою.

  Звичайно  розміри тіла  людини  визначають  безпосереднім виміром тих ділянок,  які облягає одяг.

   Окремі  виміри  тіла  людини,  дають його  розмірну  характеристику  та  називають розмірними  ознаками.  За  способом  визначення  розмірні  ознаки  поділяються  на  дугові  та  лінійні:

    Дугові  розмірні  ознаки  визначаються  по  поверхні  тіла  та  їх  ділять  на  поперечні  та  продольні  виміри.  Поперечні  виміри  включають:  обхвати,  які  визначають  периметри  тулуба,  шиї,  голови  та  кінцівок  на  різноманітних  ділянках;  ширини,  які  визначають  ширину  окремих  ділянок  тулуба  та  дуги.  Продольні  виміри  включають  довжини,  відстані  та  дуги,  які  визначають  довжину  окремих  ділянок  тіла,  а  також  висоти.

   Лінійні розмірні  ознаки  визначаються  як  відстань  між двома крапками  на  поверхні,  але не  вимірюються за  поверхнею тіла.  Їх  поділяють на  проекційні  та  прямі.

   Проекційні  розмірні  ознаки  визначаються  відстанню між двома крапками  на  поверхні  тіла  в  проекції  на  вертикальну  площину – висоти,  або  горизонтальну  площину – проекційні  діаметри,  глибини.  Проекційні  діаметри  вимірюють  на  шиї  та  тулубі  в  передньозадньому  та  поперечному  напрямках.  Глибини  вимірюють  в  основному  для  характеристики  вигинів  позвоночника  (глибини  талії,  положення  корпусу).

   Прямі виміри,  визначаються  за  коротшою  відстанню між двома крапками  на  поверхні  тіла,  для конструювання використовують  рідко.

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця  2. РОЗМІРНІ  ОЗНАКИ  ТИПОВОЇ  ФІГУРИ

Номер розмір ної ознаки	Умовне позначення  розмірних ознак	Найменування  розмірних  ознак	Абсолютна  величина  в  см
1.	Р	Висота  внрхівочної  крапки - зріст	180,0
2.	Сш	Напівобхват  шиї	20,5
3.	Сг1	Напівобхват  грудей	50,0
4.	Ст	Напівобхват  талії	44,0
5.	Сб	Напівобхват  стегон	52,0
6.	Оп	Обхват  плеча	32,0
7.	Шп	Ширина  плечового  скату	16,0
8.	Дтп	Довжина  талії  спереду	55,6
9.	Впрз	Відстань  від  шийної  точки  до  лініїї  обхвату  грудей  першого  і  другого  з  врахуванням  виступу  лопаток	21,5
10.	Дтс	Довжина  спини  до  талії  з  врахуванням  виступу  лопаток	45,5
11.	Шс	Ширина  спини	20,4
12.	Др	Довжина  руки  до  зап’ястя	64,0
13.	Дп	Довжина  дуги  через  вищу  точку  плечового  скату	36,0
14.	Дв	Довжина  виробу	106,0

 

 

2.3.2.ПРИБАВКИ

 

    Прибавки  обозначують  прописною  літерою  П,  строчними  літерами  на  ній  обозначують  ділянки  на  яких  дані  прибавки  (наприклад,  Пб – прибавка  до  напівобхвату  бедер).

    Сумарна  прибавка – являється  другою  частиною  вихідних  даних  для  побудови  конструктивного  виробу,  вона  складається  з  технічної,  мінімально  необхідної  та  декоративно-конструктивної.

    Технічна  прибавка – повинна  забезпечити  вільність  рухів  та  подиху  людини,  мінімальний  тиск  на  тіло  людини,  створювати  повітряний  шар  для  регулювання  теплообміну  в  підодяговому  шарі,  шкіряному  подиху.

   Конструктивна прибавка – складова  частина конструктивного відрізка,  яка збільшує  або зменшує розмірну  ознаку  з  урахуванням  фізіоло-гігієнічних  вимог,  товщину  пакету  вільності  в  залежності  від  призначення  одягу,  модного  напрямку,  силует  сприяє  на  розміри  готового  виробу.

   Прибавка  на  вільність – враховують  величину  прибавки  в динаміці,  повітряному  шарі  та  призначенні   одягу.

    Прибавка – фізіоло-гігієнічна – величина  прибавки  враховується  подихом,  кровообігом,  травленням,  терморегулюванням,  газообміном  та  служить також  для  створення  мікроклімату  та  комфорту  для  організму  людини.

    Прибавка  на  товщину  пакету  матеріалу – це  величина  прибавки  враховуючи  всіх  шарів  матеріалу  під  проектуємим  одягом,  розподілення  на  внутрішні  та  зовнішні  пакети.

   Конструктивно-декоративна прибавка – має важливе  значення  форми  виробу  та  розподілення  модельних  ліній.  Вона  залежить  від  об’єму  одягу  та  визначається  в  процесі  роботи  художника  та  конструктора,  залежить  від  напрямку  моди,  призначення  моделі,  особливостей  тілобудови  людини, товщини  використання  матеріалу  верха  та  проклада.  Прибавка  на  вільне  облягання  по  лінії  грудей – являється  основною  при  побудові  сітки  креслення  конструкції  плечових  виробів.  Важливо також  її  розподілення  по  ділянкам  пілочки,  спинки,  пройми.

    Прибавка  до  обхвату  плеча – тісно  зв’язана  з  характеристикою  рукава  за  ступенем  облягання  та  шириною  пройми  виробу,  тому  особлива  увага  приділяє,  відповідно,  рукаву  та  виробу.

   Матеріали з яких  складають  вироби  оказують  увагу на  конструкцію виробу  в процесі ВТО,  це  сприяння  враховуючи  прибавку  на  уработку  при ширині  та  довжині.  Частіше всього  її  називають припуском на  уработку  та  враховують  в процесі креслення при виготовленні  лекал,  величина  жалежить  від  усадки  тканини  по  основі  та  утку,  в  середньому  припуск  по  довжині  спинки,  пілочки,  рукаву .  Єдиний  припуск на  уроботку,  який  завжди  враховується  на  побудову  креслення конструкції виробу  з вшивним рукавом – це  величина  посадки  окату  рукава.