Удосконалення регулювання місцевого оподаткування

Досвід Франції  в цьому плані, на нашу думку, є  цікавим для України, якщо брати  до уваги дискусійні питання адміністративно-територіальної реформи. Джерела податкових надходжень у Франції бувають як однаковими для місцевих бюджетів усіх рівнів, так і специфічними для кожного.

Найвагомішим  серед податків виступає податок  на підприємства; суттєвим та диференційованим є земельний податок. Від приведеного вище податку звільнено об’єкти державної власності. Він не стягується з фізичних осіб старших 75 років, а також з осіб, які одержують спеціальну допомогу із громадських фондів, або допомогу по інвалідності. Місцевим органам управління надається право вводити й інші податки та збори (на установку електроосвітлення, на освоєння родовищ тощо).

Таким чином, можна  зробити висновок, що країнам з  ринковою економічною системою притаманна множинність місцевих податків. Найважливішим  на місцевому рівні є податок на майно і землю. Останні чітко диференціюються і носять масовий характер. В залежності від країни, застосовуються регресивні чи прогресивні ставки оподаткування. Тобто, частка місцевих податків і зборів, відповідно, зменшується чи збільшується в залежності від динаміки сукупного розміру доходів. Відрізняються в розвинутих країнах і моделі контролю за місцевими податками з боку центрального уряду[12].

 

Розділ 2. Основні питання  правового регулювання  місцевих податків в Україні

2.1. Принципи системи  місцевого оподаткування

Місцеві податки  і збори, механізм справляння та порядок  їх сплати визначається сільськими, селищними, міськими радами відповідно до вищенаведеного переліку і в межах граничних  розмірів ставок, установлених законами України. Виключення становить збір за проїзд по території прикордонних областей

автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами.

Представлена побудова системи оподаткування базується на таких принципах:

— стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності з допомогою введення пільг щодо оподаткування прибутку, спрямованого на розвиток виробництва;

— обов'язковості  через впровадження норм щодо сплати податків і зборів та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

— рівнозначності і пропорційності у справлянні податків з юридичних осіб через вилучення певної частки від одержаного прибутку, сплата рівних податків при однакових розмірах прибутку, пропорційно більших податків — з більших прибутків;

— рівності як недопущення проявів податкової дискримінації, застосування однакового підходу до всіх суб'єктів господарювання;

— соціальної справедливості, тобто забезпечення підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі доходи;

— стабільності шляхом забезпечення незмінності податків, зборів, їх ставок, пільг протягом бюджетного року;

— економічної  обґрунтованості рівня податків і обов'язкових зборів з врахуванням показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей держави, необхідності досягнення збалансованості витрат і доходів бюджету;

— рівномірності сплати через встановлення таких строків сплати податків і зборів, які б забезпечили своєчасне надходження коштів до бюджету і фінансування запланованих потреб;

— компетенції, тобто встановлення і скасування податків і зборів, податкових пільг їхнім платникам повинно здійснюватися відповідно до розмежування повноважень між Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними та міськими радами;

— єдиного підходу в розробці податкових законів з чітким визначенням платника податку і збору, податкового періоду, ставок, строків та порядку сплати, підстав для надання пільг;

— доступності, т.б. забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів[13].

Податки і обов'язкові збори мають двояке призначення. З одного боку, вони виконують фіскальну функцію, т.б. є головним джерелом доходів бюджетів. З другого боку, їм притаманна і економічна функція, оскільки податки впливають на процес суспільного відтворення і визначають його темпи, інвестиційні можливості підприємств, платоспроможний попит населення.

2.2. Система місцевих  податків та їх регулювання

Платниками податку  з реклами виступають юридичні особи  та громадяни - замовники реклами. Рекламою, згідно чинного законодавства, вважається спеціальна інформація про особи або продукцію, яка розповсюджується у будь-якій формі та будь-яким способом з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку. Основними видами реклами є: зовнішня, внутрішня, реклама на транспорті, телебаченні і радіо, у друкованих засобах масової інформації, з використанням телефонного та документального електрозв'язку та ін. Зовнішня реклама розміщується на спеціальних конструкціях, щитах, екранах, які знаходяться під відкритим небом. Внутрішня реклама розміщується всередині будинків, приміщень, споруд.

До засобів  розповсюдження інформації відносять: пресу (газети, журнали, прейскуранти, каталоги, довідники та ін.), ефірне, супутникове та кабельне телебачення, радіомовлення, ілюстровані зображувальні  засоби, афіші, плакати, календарі, аудіо- та відеозаписи, світлові табло, комп'ютерні програми та інше майно юридичних та фізичних осіб.

Об'єктом оподаткування  податком з реклами виступає вартість послуг за встановлення та розміщення реклами. Граничні ставки податку встановлені  в наступному розмірі:

- 0,1% вартості  послуг за розміщення одноразової  реклами;

- 0,5% вартості  послуг за розміщення реклами  на тривалий час.

Податок сплачується  під час оплати послуг за встановлення та розміщення реклами. Перерахування податку до місцевого бюджету здійснюють підприємства (організації, установи), які проводять встановлення та розміщення реклами[14].

Найбільший за абсолютними розмірами поступлень є комунальний податок. Він належить до обов'язкових місцевих податків, які повинні запроваджуватися органами місцевого самоврядування при наявності об'єктів оподаткування.

Платниками комунального податку виступають юридичні особи, крім бюджетних організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Об'єктом оподаткування є середньоспискова чисельність працівників. Гранична ставка податку встановлена в розмірі 10% не оподатковуваного податком мінімуму доходів громадян у місяць за кожного середньоспискового працівника[15].

 

Розділ 3. Удосконалення регулювання  місцевого оподаткування

3.1. Основні проблеми  та перспективи  удосконалення місцевого  регулювання

Необхідність  удосконалення місцевого оподаткування, вирішення його кардинальних питань активно ініціюється зараз органами місцевого самоврядування, особливо найменш захищеними його ланками  – сільськими, селищними, районними  у містах радами. Забезпечення доходами цієї ланки місцевих бюджетів остаточно  досягається за допомогою методів  бюджетного регулювання. Місцеві податки і збори тут не відіграють вирішальної ролі, але вони можуть її виконати при відповідній постановці питань. Нині ж проблема наповнення бюджетів низового рівня доходами залишається однією із нагальних у фінансовому і соціально-економічному відношенні, і неабияку роль у цьому можуть відіграти місцеві податки і збори.

Кожний етап розвитку якоїсь системи, в тому числі  системи місцевого оподаткування, висуває свої вимоги до неї. В цілому ж на сьогодні чи не головними питаннями вдосконалення державного управління місцевими податками і зборами в Україні, очевидно, є:

– розробка єдиного  концептуального підходу до місцевого оподаткування і його законодавче закріплення; – створення належної законодавчої бази місцевого оподаткування;

– вдосконалення  системи місцевих податків і зборів з метою її стабілізації, скасування малоефективних платежів, збільшення в кількісному і якісному відношенні цих надходжень і їх питомої ваги в структурі доходів місцевих бюджетів;

– вдосконалення  системи адміністрування місцевих податків і зборів[16].

Таким чином, проблеми вдосконалення місцевих податків і  зборів залишаються актуальними  і сьогодні. Розв’язання їх можна  пов’язати із втіленням у життя  Бюджетного та наступним прийняттям Податкового кодексів України, які передбачають значне реформування бюджетних та податкових відносин системного характеру. В ході реформи головним, на нашу думку, є вироблення нового мислення, нового підходу до місцевого оподаткування. У зв’язку з цим необхідно узагальнити світовий та історичний досвід місцевого оподаткування з наступним творчим його втіленням в Україні. Оновлення системи місцевого оподаткування передбачає використання не лише кращих світових зразків, але й застосування їх із урахуванням багаторічної історії та менталітету українського народу.

Насамперед, назріла  потреба значно розширити перелік  місцевих податків та повноваження органів місцевого самоврядування щодо запровадження їх. Основу місцевого оподаткування мають забезпечити майнові податки. Доцільно запровадити місцеві податки на нерухоме майно юридичних осіб, на коштовне нерухоме майно фізичних осіб, на землю і на спадщину. Місцевим органам влади слід отримувати законодавче зафіксовану частку прибуткового податку з громадян, яку потрібно також розглядати як різновид місцевого податку.

Слід передбачити  право органів місцевого самоврядування встановлювати місцеві акцизи, наприклад  податок на продаж алкогольних напоїв на розлив та ін.[17]

Значного розширення потребує перелік місцевих екологічних  податків. Можна запровадити податок  на утилізацію побутових відходів або  на прибирання сміття, податок на полювання, на рибальство, на використання кар'єрних  матеріалів, на ветеринарне обслуговування худоби та інших домашніх тварин. Усі ці податки ефективно використовуються в зарубіжних країнах.

Зарубіжний досвід також показує, що можна запроваджувати в Україні податки на цінні папери (на емісію акцій та облігацій), на біржові операції, на грошові капітали, на приріст капіталу, на осіб, які володіють двома квартирами, на видовища, на право розміщення офісів у центральній частині міста та ін.

Звичайно, мова не може йти про одночасне запровадження  всіх цих податків. Робити це необхідно  в контексті реформи всієї  податкової системи, під час якої доцільно збалансувати співвідношення між надходженнями від загальнодержавних і місцевих податків на користь значного підвищення частки других.

У новому законі про місцеві податки і збори  доцільно передбачити дві групи місцевих податків і зборів.

Перша група  — це місцеві податки і збори, що повністю регламентуються центральною владою. Місцеві органи влади матимуть право на встановлення пільг на ці податки.

Друга група  місцевих податків і зборів може самостійно встановлюватися місцевою владою. Механізм державного контролю передбачає включення двох елементів:

обов'язкову реєстрацію таких податків у Міністерстві фінансів України та встановлення верхніх меж податкових ставок[18].

 

3.2. Напрями вдосконалення  вітчизняної системи  оподаткування.

Одним з центральних  завдань стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2007 рр. є підвищення надійності грошової та фінансової стабілізації, досягти якої можливо перш за все за допомогою зменшення податкового тиску на основі розширення податкової бази; скасування податкових пільг; посилення захисту платників податків; спрощення процедур податкового адміністрування. Особливого значення набуває суттєве зменшення податного навантаження на фонд оплати праці.

Успішне вирішення  даних завдань залежить від розробки та запровадження у практику Податкового кодексу, який 13.07.2000 р. був прийнятий у першому читанні Верховною Радою України. Даним проектом передбачено здійснити значні зміни в оподаткуванні. Переглянутий як сам сам перелік податків, так і окремі їхні ставки, механізм обчислення, пільги.

До загальнодержавних  податків передбачається включити такі податки:

а) податок на прибуток підприємств;

б) податок на доходи фізичних осіб;

в) податок на додану вартість;

г) акцизний податок;