Податкова система України в сучасних умовах

Після тримісячних канікул  необхідно докорінно реформувати  податкову систему, зробити її простою  і прозорою. Ми пропонуємо замінити чинну систему оподаткування директивними (прямими) податками (до речі, це питання наразі обговорюють у Польщі та інших країнах). Слід запровадити такі види податків і зборів, які складуть основу нової податкової системи, зміст якої відповідатиме моделі народного капіталізму, що має ствердитися в Україні.

1. Податок на купівлю з базовою ставкою 7%. Його мають сплачувати всі фізичні та юридичні особи за придбані товари і послуги. Він зазначатиметься окремим рядком у платіжці, що забезпечить прозорість та зручність системи справляння податків. Податок «прямуватиме» в доходну частину бюджетів усіх рівнів автоматично і безперервно — у момент актакупівлі-продажу, тобто кожного дня, кожної хвилини. Неможливо буде уникнути цього податку, бо його платитиме той, хто купуватиме. За цієї системи не потрібні велика армія контролюючих органів і складна, громіздка фінансова звітність. Відпаде потреба й у карно-фіскальному апараті, оскільки підприємцеві не буде сенсу приховувати свій прибуток. Запровадження податку на купівлю стимулюватиме потужну конкуренцію між товаровиробниками за споживача, які дбатимуть про підвищення якості свого товару, встановлення оптимальної ціни, збільшення обсягу послуг під час його реалізації. Наберуть силу закони ринку, відбудеться руйнування монополії, вільний перелив капіталу, безперервне поповнення бюджету, зменшення масштабів готівкового обігу. Будуть створені умови для ліквідації величезної мережі посередників між виробником і покупцем, що дасть змогу підвищити конкурентоздатність українських товарів та послуг через зменшення їх ціни за рахунок вилучення з неї посередницької дельти. Податок на купівлю стане одним із основних джерел наповнення державного і місцевих бюджетів, оскільки більше половини доходу від цього податку залишатиметься в тому місці, де здійснено акт купівлі. Розподіл податку на купівлю має бути таким: 4% — має залишатися в місцевому бюджеті, 1% — перераховуватися в обласний бюджет, 2% — у державний бюджет. Цей податок спрощуватиме бухгалтерський облік, оскільки є нескладним в адмініструванні, сприятиме швидкому розвитку малого та середнього приватного бізнесу. Тож очевидно, що запровадження податку на купівлю вигідно як державі, так і підприємцям.

2. Податок на землю. До запровадження цього податку кожний громадянин України повинен одержати власний земельний сертифікат (щонайменше на 0,3 га). Земля оподатковується за прогресивною шкалою залежно від площі земельної ділянки, її якості та розташування. Тоді земля використовуватиметься ефективно й  перебуватиме в обігу, а утворення латифундій стане практично неможливим.

3. Акцизний збір. Його повинні сплачувати передусім виробники горілчаних та тютюнових виробів. При цьому їх ціна не має перевищувати ціну на аналогічні контрабандні вироби.

4. Мито. Експортним мито мають обкладатися лише сировинні товари, щоб їх було невигідно вивозити з країни, а імпортним — предмети розкоші, а також товари, що завдають шкоди навколишньому середовищу і людині.

Решту податків — прямих і непрямих (ПДВ, податок на прибуток, відрахування у соціальні фонди та ін.), а також нарахування на заробітну плату потрібно скасувати.

Сьогодні дуже багато нарікань на ПДВ — непрямий багатостадійний податок, який діє фактично як модифікований податок з продажу. Це головний фіскальний податок в українській податковій системі, стягнення якого сприяє пограбуванню населення та підприємств. У 2011 році завдяки ПДВ сформовано 57% всіх податкових надходжень і майже 38% загальних доходів Державного бюджету. Однак його адміністрування є надто ускладненим, а процедура відшкодування — непрозорою. Через внесення вже понад 200 поправок до Закону України «Про податок на додану вартість» його виконання є надто ускладнився. На початок 2011 року борг держави із відшкодування ПДВ склав близько 21,8 млрд. грн., а у березні він сягнув 28,4 млрд. грн. До того ж ПДВ — це найбільш корупційний податок, про що свідчить, зокрема, той факт, що «відкати» при його повернення фірмам-експортерам досягають 40% і вище. Тож сьогодні, на наш погляд, потрібно говорити не про зменшення ПДВ, а про його скасування. Це дасть змогу підвищити конкурентоспроможність вітчизняних товарів і ефективність економіки в цілому.

Замість відрахування у різні соціальні фонди, у т. ч. Пенсійний, потрібно впровадити такий важливий елемент запропонованої нами системи, як відкриття кожному громадянинові України, яка почала трудовий шлях, індивідуальних соціально-пенсійних депозитних рахунків в державних або інших банках, де частка державного капіталу становить не менш як 40%. Вони формуватимуться з таких джерел:

а) відрахувань підприємств  чи організацій усіх форм власності, де працює громадянин, у розмірі 7%,

б) відрахувань із заробітної плати робітника у розмірі 7%;

в) особистих вкладів  громадян. Коли людина вийде на пенсію, її рахунок розблокується (він може використовуватися й у разі хвороби та відпустки). Гроші на рахунку мають індексуватися на рівень інфляції і мати 10%-і річні депозитні нарахування. Для ефективного використання грошей на цих рахунках потрібно створити спеціальні інвестиційні фонди у формі відкритих акціонерних товариств, у яких держава володітиме третиною капіталу. Лише ці фонди матимуть право працювати з грошима, що накопичуються на соціально-пенсійних рахунках, для поліпшення інвестиційного клімату в Україні.

Для належного наповнення Державного бюджету також важливо  ліквідувати поширену в Україні практику безсистемного і економічно необґрунтованого надання пільг та субсидій окремим платникам чи категоріям платників податків.

Отже, у нашій країні запроваджені всі можливі податки, що існують у світі. Відтак рівень оподаткування в Україні реально є чи не найвищим у міжнародному просторі, що знищує основи для розвитку приватного бізнесу й унеможливлює збільшення кількості заможних громадян. На жаль, у нас глибоко вкоренився і діє зв’язок, який перетворює Україну в неуспішну країну, а саме: збільшується кількість податків і зборів — скорочується підприємницьке середовище — зменшуються надходження в бюджет — слабшає міць держави, а відтак і можливість забезпечення її економічної та навіть політичної незалежності. Тож питання трансформації податкової системи вже вийшли з площини економічних і дедалі більше стають політичними, торкаються виживання України, її існування як європейської суверенної держави.

Без трансформації податкової системи сьогодні в Україні неможливий поступ у розвитку приватної власності, творення її носіїв та інституцій. Водночас, для проведення кардинальних заходів у податковій сфері не потрібно широко застосовувати досвід західних країн, бо їх податкові системи формувалися в минулому, а нам слід орієнтуватися на майбутнє і виходити з того, що людина є самодостатньою первинною цінністю, а держава повинна обслуговувати її інтереси. Запропонована модель податкової системи враховує ці моменти, її впровадження дозволить Україні посісти гідне місце у європейській спільноті.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                 Висновок

 

Податко́ва  систе́ма — це сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку. Складається з прямих і непрямих податків. Прямі встановлюються безпосередньо на дохід або власність платника податків, непрямі включаються у вигляді надбавки до ціни товару і сплачуються споживачем. Податки мають 3 функції: розподільчу, фіксальну і регулюючу. Основними елементами системи оподаткування є:

1) Суб`єкт, або платник податку; 2) Об`єкт оподаткування;

3) Одиниця оподаткування; 4) Джерело сплати оподаткування;

5) Податкова  ставка.

Згідно діючого  Закону України «Про систему оподаткування» принципами побудови системи оподаткування є:

• Стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва.
• Стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності.
• Обов’язковість.
• Рівнозначність і пропорційність.
• Рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації.
• Соціальна справедливість.
• Стабільність.
• Економічна обгрунтованість.
• Рівномірність сплати.
• Компетенція.
• Єдиний підхід.
• Доступність.

В листопаді Верховна Рада прийняла законопроект, яким вносяться зміни до Податкового кодексу щодо спрощеної системи оподаткування. Згідно із цими змінами насамперед відбудеться поділ на групи платників єдиного податку:

Перша категорія буде стосуватись підприємців-спрощенців, у яких сума доходу не буде перевищувати 150 тисяч гривень, ставка єдиного податку буде складати від 1 до 10 % мінімальної заробітної плати. Вказана категорія «спрощенців» не повинна мати найманих працівників. 

До другої категорії будуть відноситись підприємці, у яких дохід не перевищуватиме 1 мільйон гривень, а кількість найманих працівників — до 10 осіб, ставка єдиного податку складатиме від 2-х до 20 % мінімальної заробітної плати. 

Третя категорія буде стосуватись підприємців, у яких сума виручки не перевищуватиме 3 мільйони гривень, а кількість працюючих — 20 осіб. Щодо ставки оподаткування цієї категорії, то вона складатиме 5 % без сплати податку на додану вартість та 3 % у випадку паралельної реєстрації платником ПДВ.

Четверта категорія стосується юридичних осіб, у яких сума виручки не більша ніж 5 мільйонів гривень, працюючих до 50 осіб. Щодо ставки оподаткування цієї категорії, то вона також складатиме 5 %.

Державна податкова  служба України зробила повідомлення, що наказ Міністерства фінансів (від 10.02.2012 р. № 143) вніс зміни до форми  звіту з ПДВ. Виходячи з цього, декларації з ПДВ разом з уточнюючими розрахунками має подаватись:

- в березні 2012 р. – старі форми;

- від 01.04.2012 р.  – нові форми.

До визначення нових форм декларацій (розрахунків), які набувають чинності для складання  звітності з податкового періоду, що настає за податковим періодом, у якому відбулося їх оприлюднення, діють форми декларацій (розрахунків), чинні до такого визначення.

Ринкові відносини, розвиток нових форм власності зумовлюють втрату державою значної частини власних доходів. У результаті податки стають основним джерелом формування коштів бюджету. Звідси назріла необхідність реформування податкової системи в її переорієнтації із суто фіскальних цілей на регулюючі.

У системі оподаткування кожної країни є свої особливості, які можна переймати, використовуючи накопичений досвід. В Україні і практиків, і вчених чекає ще велика спільна робота, щодо утвердження сучасних принципів податкової політики. Суть їх, з точки зору М. Азарова така:

1. Рівень податкової ставки повинен установлюватися з урахуванням можливостей платника податків, тобто рівня його доходів.

2. Оподаткування доходів має носити однократний характер.
3. Сплата податків має носити обов’язковий характер.

4. Система і процедура сплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для платників й економічними для установ, які збирають податки.

5.Податкова система має бути  гнучкою і такою, що легко  адаптується до мінливих суспільно-політичних  і економічних потреб.

6. Податкова система має забезпечувати  розумний перерозподіл створюваного валового  внутрішнього продукту і бути ефективним інструментом державного регулювання економічної політики.

Досвід існування незалежної України  засвідчує, що чинну податкову систему потрібно не реформувати, а трансформувати. Треба зважитися на радикальні й нестандартні заходи,

Для зміни ситуації і формування сучасної, конкурентоспроможної економічної моделі України податкову систему слід будувати на таких засадах:

По-перше, трансформуючи податкову систему, потрібно виходити з того, яку частину свого доходу людина здатна віддавати добровільно на утримання державних інституцій, а не з того, скільки у неї можна відібрати фіскально-силовими методами.

По-друге, податкова система повинна ґрунтуватися на тому ключовому положенні, що сплачувати податки має споживач, а не виробник.

По-третє, податкову систему слід орієнтувати на масу надходжень, а не на кількість і величину податків. Прямих і непрямих податків має бути не більше чотирьох-п’яти, до того ж простих і зрозумілих в адмініструванні.

По-четверте, податкова система повинна стимулювати капіталотворення, забезпечувати процес розширеного суспільного відтворення.

По-п’яте, держава як сукупність інституцій мусить використовувати податкові надходження насамперед для розвитку інтелекту нації, її молодого покоління, формування сучасної культури й освіти.