Теоретико-правові засади діяльності податкової служби України

31 липня 1996 року  Президентом України видано Указ  № 621/96 "Про заходи щодо реформування  податкової політики" з метою  коригування податкової політики  відповідно до основних напрямів економічних реформ в Україні, захисту інтересів вітчизняного товаровиробника, посилення податкової та платіжної дисципліни, забезпечення своєчасних надходжень до бюджету[15,с.8]

Зазначеним  Указом вимагалось під час підготовки законопроектів з питань реформування податкової політики виходити з необхідності створення в Україні: стабільної податкової системи, зменшення рівня розміру податкових вилучень до 45 відсотків обсягів валового внутрішнього продукту, упорядкування стягнення податків та посилення відповідальності за ухилення від сплати та несвоєчасну їх сплату, скасування авансової сплати податків та інше.

22 серпня 1996 року  Указом Президента України №  760/965 " Про утворення Державної  податкової адміністрації України  та місцевих державних податкових адміністрацій " з метою посилення контролю за справлянням податків, зборів та інших обов'язкових платежів, подальшого зміцнення виконавчої дисципліни працівників податкових органів на базі Головної державної податкової інспекції України, державних податкових інспекцій по Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах і районах у містах, що ліквідувались, було утворено Державну податкову адміністрацію України та відповідні державні податкові адміністрації, які стали їх правонаступниками.

Одним із фактів, що вказував про наміри реформування податкової системи на той час, був процес прийняття, і особливо, запровадження в дію Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97 " Про внесення змін і доповнень до Закону України " Про податок на додану вартість ". Нова редакція цього закону стосувалась кожного суб'єкта підприємницької діяльності і стала предметом дискусій та принципових підходів щодо введення його в дію. Майже до жовтня 1997 року не вдавалося прийняти його кінцеву редакцію. До першого варіанту законопроекту було внесено близько ста змін та доповнень. Це тому, що процедура запровадження нової редакції закону про податок на додану вартість носила характер маломасштабної податкової реформи.

 Була проведена  перереєстрація всіх юридичних  осіб-платників податків та зупинена діяльність певної кількості сумнівних, а то й нелегальних підприємницьких структур, які змушені були тимчасово припинити свою діяльність і знятися з відповідного обліку. Таким чином, була проведена перереєстрація всіх юридичних осіб – платників податків (ПДВ).

Одночасно фізичні  особи – суб'єкти підприємницької  діяльності та всі інші громадяни  зобов'язувались зареєструватися  у територіальних органах державної  податкової служби і отримати особистий  ідентифікаційний номер (код),який у подальшому став обов'язковим для пред'явлення при оформленні на роботу та поданні звітності (декларації) про сукупний оподатковуваний доход за підсумками звітного року.

Такі заходи правового регулювання були суттєвими  і відчутними. Внаслідок їх запровадження були створені можливості для найбільш об'єктивного обліку платників податків за їх видом діяльності, за галузями, за формами власності і організації підприємництва, за видами податкових платежів, за строками звітності та інше. Це дало змогу для формування єдиного банку даних на платників податків – юридичних осіб та запровадження державного реєстру платників податків – фізичних осіб.

На той час  радикальні зміни відбулися в  інфраструктурі взаємовідносин щодо економічної  основи організації і формування структури суб'єктів підприємницької діяльності. На побічний план відійшла кооперативна основа організації підприємництва.

Нові види підприємницької  діяльності запроваджувались на ринковій основі господарювання незалежно від  форм власності та галузевої належності.

У цей час  помітно зростав інтерес іноземного капіталу до можливостей співпраці  на митній території нашої держави. Головним досягненням було те, що в  економіці держави були зупинені руйнівні процеси занепаду вітчизняного товарного виробництва. Набрали контрольованого стану процеси роздержавлення та приватизації з їх спотвореними методами проведення та іншими недоліками. Зупинено інфляційні процеси і стабілізувалась національна валюта, яка отримала визнання і зайняла відповідну нішу на валютному ринку. В цей період, крім внутрішніх умов, набували значення зовнішні фактори у зв'язку із спрямуванням України до інтеграції у міжнародні сфери співпраці.

Ці та ряд  інших чинників дали змогу утримувати виробничу сферу та функціонування інших галузей і напрямів діяльності у контрольованому та регульованому режимі. У загальному вигляді складалося враження про те, що завдання щодо встановлення правового контролю та регулювання в певній мірі були виконані, але в нових умовах необхідно було знаходити рішення з удосконалення та підвищення ефективності всієї системи оподаткування, в тому числі її складової – державної податкової служби.

Тому до середини 1997 року вперше розглядався проект Концепції модернізації податкової служби, стратегічні напрями якої полягали, перш за все, у здешевленні самої системи управління і контролю в галузі податкових відносин. Модернізація державної податкової служби проводилась на базі узагальненого практичного досвіду роботи усіх ланок податкової системи з урахуванням рекомендацій та зарубіжної практики функціонуючих податкових систем[15, с.8].

Вперше було звернуто значну увагу на визначення поняття модернізації державної  податкової служби України, наповнення її змістом, що відповідав би процесам державного будівництва в галузі оподаткування.

Змістом модернізації Державної податкової служби України  стало включення в її процес наступних  основних завдань: перехід структури  податкових органів на функціональну  основу; введення нових податкових технологій і процедур; навчання податкових працівників і платників податків; підвищення рівня інформатизації податкової адміністрації.

Метою модернізації податкової служби було: підвищення ефективності її роботи відповідно до діючого податкового  законодавства; підвищення контролю за додержанням вимог податкового законодавства, виконавчої та платіжної дисципліни за рахунок проведення якісних змін у механізмі обчислення та сплати податків; концентрація сукупності ресурсів податкової служби по основних напрямах її функціонування; формування інформаційної бази та інше.

Прийняття Закону України від 18 лютого 1997 року № 77/97 "Про  систему оподаткування"(втратив чинність) було значним кроком щодо систематизації податкового законодавства. У правовому регулюванні діяльності системи органів державної податкової служби також відбувалися зміни, які виводили податкову службу на більш високий рівень організації її діяльності та функціонування з прийняттям Закону України від 5 лютого 1998 року № 83/98 "Про внесення змін до Закону України "Про державну податкову службу в Україні".[15, с.8]

Даним законом  закріплювались правові основи організації  діяльності державної податкової служби, визначена її структура на всіх рівнях функціонування. Крім цього, встановлено  правовий статус Державної податкової адміністрації України та підпорядкованої системи органів державної податкової служби як центрального органу виконавчої влади і юридичної особи.

Наступний етап розвитку податкової системи України  характерний особливими умовами, в  яких діяли органи державної податкової служби. У даний період на формування завдань перед податковими органами мали вплив тенденції проявів та зростання податкової заборгованості.

У середині вересня 1999 року у складі державної податкової служби і податкової міліції були створені спеціальні підрозділи по примусовому стягненню податкової заборгованості. Головним завданням цих формувань було виявлення платників податків, які мали заборгованість по податкових платежах перед бюджетами та державними цільовими фондами, та скорочення податкової заборгованості із застосуванням методів її примусового стягнення (за рахунок надходжень коштів від реалізації майна платників-боржників, що перебувало у податковій заставі; за рахунок примусового стягнення грошових коштів з розрахункових, валютних та інших рахунків платників – боржників та їх дебіторів шляхом вилучення готівки та інше). Державою також вживались заходи щодо реструктуризації та списання податкової заборгованості, розстрочення такого боргу на умовах бюджетного (податкового) кредиту. Ці та інші заходи вимагали додаткових затрат та навантажень на співробітників структур державної податкової служби і податкової міліції, які безпосередньо виконували роботу, пов'язану із скороченням податкової заборгованості.

Особливого  значення та ваги набули ці заходи з  прийняттям та введенням в дію Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-111 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Цим законом було скасовано право органів державної податкової служби України на примусове стягнення податкової заборгованості, ліквідовано картотеку обліку податкової заборгованості, скасовано ряд законодавчих і нормативно-правових актів, що регулювали ці питання, внесено відповідні зміни щодо інших повноважень органів державної податкової служби стосовно порядку стягнення недоїмки по узгоджених податкових зобов'язаннях платників податків та інше.

З ухваленням Податкового  кодексу для державної податкової cлужби України визначено завдання з побудови цілісного ланцюга нормативно-правового забезпечення адміністрування податків і зборів. Акцент у роботі ДПС України зміщується на виконання комплексу аналітичних функцій та процедур, у тому числі, спрямованих на вдосконалення підзаконних нормативно-правових актів.

У стислі терміни  необхідно розробити значну кількість нових підзаконних актів, а також внести зміни до ще більшої кількості діючих нормативних актів.

Податкове законодавство  зазнало суттєвих змін, що вносить  корективи у функціональні обов’язки  органів ДПС.

Йдеться про:

- запровадження автоматичного бюджетного відшкодування податку на додану вартість;

- подання великими  та середніми підприємствами  податкових декларацій в електронній  формі з дотриманням умови  щодо реєстрації електронного  підпису, що сприятиме зменшенню  впливу людського фактора на ухвалення рішень у процесі адміністрування податків;

- запровадження дворівневої системи оскарження рішень контролюючих органів замість трирівневої;

- створення цілісної  системи інформаційно-аналітичного  забезпечення органів державної  податкової служби, спрямованої на загальний аналіз результатів господарської діяльності платників податків;

- часткове скорочення  термінів проведення перевірок,  проте разом з цим запровадження  такого виду перевірок як фактичні, що здійснюються без попереднього  попередження платника за місцем фактичного провадження його господарської діяльності;

- з 1 січня 2012 року  запровадження податку на нерухоме  майно, відмінне від земельної  ділянки, що потребує здійснення  протягом 2011 року підготовки до  адміністрування цього податку;

- передбачено погашення  податкового боргу за рахунок  стягнення коштів з рахунків  платника податків, а також за  рахунок його майна, виключно  у судовому порядку. [46, с.109]

 

 

 

1.2. Організація роботи  Державної податкової служби  України

Відповідно  до Закону України “Про державну податкову службу в Україні”    зі змінами і доповненнями від 7 липня 2011 року до системи органів державної податкової служби увійшли:

– Державна податкова служба України;

– державні податкові служби в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

– державні податкові  інспекції в районах, містах, районах  у містах (рис. 1.1.)

 

Рис. 1.1. Схема  побудови Державної податкової служби[3]

У складі органів  державної податкової служби функціонують також підрозділи боротьби з податковими  правопорушеннями кримінального характеру (далі – податкова міліція).

Державна податкова служба України, залежно від кількості платників податків та деяких інших умов, може утворювати міжрайонні (два і більше райони), об’єднані (місто + район) ДПІ (рис. 1.2.)

Рис. 1.2. Розподіл ДПІ за типами(дод.А2)

У ДПС України та ДПС АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя створено колегії, що підвищило статус колегіальних органів управління. Вони є дорадчими органами та розглядають найбільш важливі напрями діяльності відповідних державних податкових адміністрацій.

Колегію Державної  податкової служби України очолює Голова Державної податкової служби України. До її складу входять заступники Голови, народні депутати України, віце-президент УСПП та інші відповідальні працівники податкової служби. Загальна кількість членів колегії – 15 осіб (дод. А1). Її засідання проходять у міру необхідності вирішення питань, як правило, один раз на місяць. На засідання колегії запрошуються керівники податкових адміністрацій областей, начальники управлінь та самостійних відділів ДПА України. На колегії розглядаються найбільш важливі питання діяльності податкової служби, затверджуються плани роботи, підводяться підсумки проведеної роботи.

З метою вдосконалення  роботи, наказом ДПС України від 06.03.98 № 97 затверджена організаційна структура податкових адміністрацій та інспекцій, визначені їх основні функції, чим започатковано діяльність ДПС України на функціональній основі (буде розглянуто дещо пізніше).

Згідно із законодавством України Державна податкова служба України є центральним органом виконавчої влади. ДПС в АР Крим, областях, містах Києва та Севастополі підпорядковуються ДПА України. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в областях, АР Крим, містах Києві та Севастополі.