Податкова система України: проблема оподаткування і розвитку

2. Аналіз податкової  системи України.

Чинному податковому законодавству  України притаманно включення його до бюджетного права, що й виділяє  у податковому регулюванні фіскальні  функції. Розповсюджена ідея про  те, що податки – це лише засіб  для наповнення державного бюджету  або, інакше, джерело коштів, необхідних для функціонування держави –  безпідставна та обмежена. В дійсності  податки суттєво впливають на діяльність господарюючих суб’єктів, податкова система виконує функцію  структурування економіки, створює  та посилює одні зв’язки або знищує інші. Недоцільно акцентувати увагу  лише на наповненні бюджету з податкових джерел, ігноруючи при цьому те, яким чином процедура його наповнення впливає на економічні процеси. Мова повинна йти про розробку такої  податкової системи, яка би забезпечувала  або, хоча б, не стримувала розвиток економіки.

Існуюча податкова система  не тільки не заохочує, а в ряді випадків прямо перешкоджає зусиллям підприємств  щодо розвитку виробництва і підвищення його рентабельності. Вона не відповідає цілям економічної, у тому числі  промислової, політики держави.

Податки не люблять платити  всі і це характерно для будь-якої країни. Але в Україні багато хто  не сплачує податки не тільки тому, що вони великі, несправедливі та їх сума не відповідає тій корисності, що отримується від держави. Закони, що регламентували податкову систему  в Україні, весь час змінювались  з метою їх погодження з процесами, які мали місце у житті суспільства, за відсутності єдиної податкової політики. Закони про нові податки, збори та обов’язкові платежі приймалися відповідно до поточних потреб в фінансуванні доходної частини бюджету (станом на кінець 1999 року в Україні встановлено 23 загальнодержавних і 16 місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів). За таких умов суб’єкти господарювання та фізичні особи опиняються в  критичному становищі – більшість  громадян в державі просто не в  змозі встигнути за змінами, вони не знають, що саме, коли і за яким механізмом вони повинні сплачувати.

Існуюча податкова  система України характеризується наступними негативними рисами:

1. Велика чисельність нормативних документів та невідповідність законів та підзаконних актів, які регулюють податкові відносини – станом на початок 2000 року налічується близько 500 нормативних документів, пов’язаних з оподаткуванням.
2. Нестабільність податкового законодавства, а саме численні зміни та поправки до існуючих законів. Тільки відносно податку на додану вартість за два роки було прийнято 40 законів про внесення змін та видано більше 100 роз’яснень та уточнень.
3. Відсутність регулюючої функції та зосередження на фіскальній ролі податків.
4. Наявність законів, які належать до інших галузей права, але зачіпають питання регулювання податкових відносин.
5. Відсутність достатніх правових гарантій для учасників податкових відносин. Так, відповідно до Закону України "Про систему оподаткування", платники податків та зборів мають право подавати документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування, одержувати та ознайомлюватися з актами податкових перевірок та оскаржувати рішення податкових органів. Права ж податкових органів налічують 16 пунктів на шести сторінках у законі "Про державну податкову службу".

Поширеними вадами вітчизняної  податкової системи вважаються нестабільність, заплутаність та складність. Але найголовнішим  недоліком є те, що існуюча система  пригнічує підприємництво. На сьогоднішній день в Україні відповідно до закону України "Про систему оподаткування" налічується 39 податків та зборів. У разі добросовісної сплати усіх цих податків та зборів підприємство зобов’язано перераховувати до бюджету 40-46% створюваної на ньому доданої вартості. Навіть розвиненим країнам із стабільним соціально-економічним становищем такий рівень не властивий і, як правило, призводить до низьких темпів економічного зростання. Українським підприємствам, на відміну від західних, доводиться пристосовуватися до змін у відносинах власності, опановувати принципи корпоративного управління, адаптуватися до конкуренції. За умов існування несприятливого податкового режиму це маловірогідне, що і підтверджується вітчизняною практикою.

Крім того, велика кількість  податків та численних бюджетних  і позабюджетних фондів цільового  призначення істотно ускладнює  сплату податків і зборів, контроль за їх сплатою та форми звітності. Така громіздка система створює  значні незручності безпосередньо  для платників податків. Численні зміни та поправки до податкових законів  не дають можливості підприємствам  нормально функціонувати, впроваджувати  нові технології та випускати конкурентоспроможну продукцію.

За існуючої податкової системи  стає невигідно здійснювати амортизацію  та модернізацію основних засобів, адже законодавчо встановлені норми  амортизації дуже низькі, а враховуючи застосування понижуючого коефіцієнту  взагалі унеможливлюють оновлення  матеріально-технічної бази виробників. Зовсім не застосовується таке поняття  як реінвестування. Це у свою чергу  призводить до падіння рентабельності та конкурентоспромож­ності суб’єктів  господарювання.

Загальний аналіз політики держави свідчить, що головним принципом  і напрямом діяльності відповідних  державних структур протягом тривалого  часу було створення умов значного податкового навантаження на суб’єктів  підприємницької діяльності. Податкова  система характеризувалась посиленням адміністративного контролю за сплатою  податків та зборів. При цьому не враховувалося, що дохід, який отримує  держава внаслідок збільшення податкового  тиску та адміністративного контролю, є менший, ніж економічний збиток, що завдається такими діями господарюючим  суб’єктам. Створюється замкнене коло, в якому опиняються держава з  постійним і значним дефіцитом  бюджету та господарство із спадаючим  темпом виробництва.

Намагаючись вирішити проблему податкового тиску та надмірного адміністративного контролю, господарюючі суб’єкти переносять відносини між  споживачем та виробником, а також  свої доходи у тіньовий сектор економіки, частка якого за різними підрахунками становить від 45% до 65% валового внутрішнього продукту. Результатом цього становиться  недоотримання державою частини  податкових надходжень та намагання  компенсувати це знову ж за рахунок  введення нових податків та зборів – наприклад, гербового збору, збору  на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу  валют, з торгівлі ювелірними виробами та при відчуженні легкових автомобілів, відрахувань у Пенсійний фонд користувачами послуг стільникового зв’язку та ін.

Але збільшення податкового  навантаження означає або банкрутство  платників податків, або значно більшою  мірою, їх відхід до тіньової економіки. Таким чином, діюча податкова  система – це та сила, яка підриває національну економіку.

Згідно з рейтингом  “Paying Taxes 2010”, складеним Світовим банком, українська система оподаткування  є однією з найбільш обтяжливих у  світі. Підприємцям в Україні  доводиться платити 147 податків і зборів та витрачати на це більш ніж 736 годин. Таким чином, у рейтингу податкових систем Україна займає 181 місце із 183 (гірше справи йдуть тільки у Венесуелі та Білорусі).

Експерти Міжнародної  фінансової корпорації у своєму дослідженні  “The Costs of Tax Compliance in Ukraine” відмічають, що на адміністрування податків український  бізнес щорічно витрачає більше 4 млрд. гривень. Так, у період з 2007 по 2009 роки приватний бізнес, окрім сплати безпосередньо  податків та зборів, передбачених законодавством, витратив ще як мінімум 7,8 млрд. гривень  на заходи, пов’язані з їх адмініструванням, що складає приблизно 1% ВВП України за 2007 рік.

Дисбаланси податкової системи  України створюють нерівномірні податкові навантаження та, як результат, призводять до збільшення тіньового  сектору економіки, ухиленню від  оподаткування, зменшенню податкових надходжень. Особливо гостро дисбаланси податкової системи почали проявлятися  з початком фінансово-економічної  кризи. Зменшення попиту на цільових ринках, неконтрольоване збільшення вартості базових ресурсів, хаос на валютному ринку поставили на межу виживання цілі галузі, які є бюджетоутворюючими.

Всі ці проблеми вказують на недосконалість та неефективність чинної податкової системи, на те, що вона сприяє поглибленню економічної кризи. Виникає необхідність проведення податкової реформи та створення єдиного  систематизованого законодавчого  акту прямої дії, який охоплюватиме всі  без виключення питання податкового  права та відповідатиме адекватним засадам податкової політики держави.

Створення нової законодавчої бази в сфері оподаткування повинно  віддзеркалювати традиції існуючої податкової системи та відповідати  світовим тенденціям розвитку податкових систем. В Україні необхідно формувати  податкову політику, направлену на побудову стабільної та зрозумілої системи  оподаткування, зменшення податкового  тягаря і забезпечення збалансованості  інтересів держави та інтересів  суб’єктів господарювання.

3. Засади та шляхи реформування системи оподаткування в Україні.

В процесі реформування податкової системи України чинні норми  та положення, що регулюють процес оподаткування, необхідно переробити у відповідності  до обраних пріоритетів та напрямків  розвитку податкової системи, привести їх до впорядкованої, єдиної, логічно  узгодженої системи.

Проведення податкової реформи в Україні повинно  ґрунтуватись на таких засадах реформування системи оподаткування:

1. загальне спрощення правової бази оподаткування, забезпечення зрозумілості норм основного законодавчого акту з оподаткування;
2. уніфікація підходів і методів визначення елементів за всіма податками (зборами) та вимог до ведення обліку нарахування податків (зборів);
3. зменшення кількості податків та скасування податків (зборів, обов’язкових платежів), витрати на адміністрування яких перевищують доходи від їх стягнення;
4. зниження рівня податкового навантаження на суб’єктів оподаткування та зрівняння податкового тиску на різні категорії платників податків;
5. зменшення ставок податків (зборів) з одночасним збільшенням податкової бази, що означає максимальне розширення кола платників податків (зборів) та скасування безпідставних податкових пільг;
6. збільшення розміру суми неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб;
7. застосування замість податкових пільг системи цільових бюджетних дотацій, направлених на підтримку найменш захищених верств населення та на розвиток пріоритетних галузей господарства України;
8. підтримка розвитку та поширення малого підприємництва шляхом запровадження спеціальних режимів оподаткування суб’єктів малого підприємництва;
9. стимулювання здійснення реінвестицій, а також направлення коштів на інноваційну діяльність, проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень та впровадження нововведень;
10. урахування міжнародних аспектів (оподаткування доходів нерезидентів та іноземних доходів резидентів, дія міжнародних угод в сфері оподаткування) та досвіду побудови податкових систем в розвинених країнах.

Зміни податкової системи, проведення яких передбачається під час здійснення податкової реформи  в Україні, направлені на вирішення  наступних завдань реформування податкової системи України:

1. Побудова стабільної, зрозумілої  та прозорої податкової системи,  встановлення правових механізмів  взаємодії всіх її елементів  у рамках єдиного податкового  простору.

З метою забезпечення стабільності податкового законодавства після  закінчення проведення податкової реформи  передбачається встановлення 5‑річного мораторію на внесення змін до законодавчих актів з питань оподаткування, якщо такі зміни торкаються основних складових податкової системи (переліку податків і зборів, їх ставок (крім акцизів), принципів нарахування, заборони безспірного стягнення коштів з рахунків платників податку). Щодо ставок акцизного податку, то будуть визначені їх граничні значення, в межах яких за поданням Кабінету Міністрів України будуть встановлюватись та затверджуватись Верховною Радою України конкретні величини ставок акцизного податку.

Після закінчення терміну  мораторію нормативно-правові акти, які регулюють податкові правовідносини, приймаються не пізніше, ніж за шість  місяців до початку нового бюджетного року, та набирають чинності не раніше, ніж з початку нового бюджетного року.

Що стосується дії податкового  законодавства у часі, то буде встановлено, що акти податкового законодавства  не можуть мати зворотної дії у  часі, крім випадків, коли такі акти скасовують податки, зменшують розміри податкових ставок, скасовують чи пом’якшують  відповідальність за правопорушення в  сфері оподаткування при умові, що в зворотна дія передбачено  цим актом.

Зрозумілість норм та положень податкового законодавства України  – це необхідна передумова його життєздатності та прийняття до застосування всіма суб’єктами відносин, що виникають  в процесі оподаткування. Положення  законодавчих актів, які регулюють  питання оподаткування, повинні  викладатися із використанням загальноприйнятої  та широковживаної лексики. Поняття  та терміни, які визначені в інших  галузях законодавства, вживаються в тому ж самому значенні в податковому  законодавстві України. Специфічним  поняттям та термінам надається повне  та однозначне визначення, яке використовується в усіх законодавчих актах, які торкаються системи оподаткування.

Спрощення податкової системи  досягається зменшенням загальної  кількості податків і зборів, зокрема  шляхом об’єднання тих податків і  зборів одного рівня, які мають однакову податкову базу, а також скасуванням  неефективних та безпідставних податків з незначними частками в бюджетних  доходах. Для спрощення процесу  обліку та нарахування податків (зборів) і зменшення витрат на контроль за їх сплатою, для основних податків і  зборів встановлюються однакові податкові  та звітні періоди.