Аналіз справляння акцизного збору і мита у Сполучених Штатах Америки

Ставки акцизів  можуть встановлюватися двох видів: у відсотках  до ціни товарів і послуг і в  доларах (центах) – щодо відповідної  кількості, ваги, обсягу товарів, а також  до вартості послуг.

В умовах фінансової кризи, підвищення ставок акцизного збору  в країнах світу – це не тільки одне з основних джерел поповнення бюджету, а й антикризовий захід  в умовах світової фінансової кризи. За 2009 р. більше ніж 30 країн світу, включаючи країни ЄС, США, Китай, Україна, підвищили ставки акцизного збору. Особливо це стосується тютюнових виробів. Отже, акцизи виступають як важіль впливу держави на економічні процеси, які наявні в суспільстві. Удосконалення оподаткування в сфері акцизів є однією з найважливіших умов поліпшення економічної ситуації, поповнення державного бюджету.

Наприклад,  досвід стягування акцизного збору з тютюнових  виробів у США. Особливістю є  диференційованість ставок акцизного  збору залежно від штату (тобто  виробляється тютюн на території  штату або отримується з іншого). Середня ставка акцизу в США становить 1,34 дол. США з пачки сигарет, у  штатах, де виробляється тютюн, середня  ставка – 40,2 цента з пачки сигарет, у не тютюнових штатах вона дорівнює 1,46 дол. США (табл. 2).

Таблиця 2. Ставки акцизного  збору на тютюнові вироби в США, дол..США

Назва штату	Ставка акцизу	Назва штату	Ставка акцизу
Род-Айленд	3,460	Індіана	0,995
Коннектикут	3,000	Іллінойс	0,980
Нью-Йорк	2,750	Нью-Мексико	0,910
Нью-Джерсі	2,700	Каліфорнія	0,870
Гавайї	2,600	Колорадо	0,840
Вісконсін	2,520	Невада	0,800
Массачусетс	2,510	Канзас	0,790
Вермонт	2,240	Юта	0,695
Вашингтон	2,025	Міссісіпі	0,680
Аляска, Аризона, Мічиган, Меріленд, Мєн	2,000	Небраска	0,640
Нью-Гемпшир	1,780	Теннессі	0,620
Монтана	1,700	Кентуккі, Вайомінг	0,600
Делавер	1,600	Айдахо	0,570
Міннесота	1,560	Західна Віргінія	0,550
Південна Дакота	1,530	Північна Кароліна	0,450
Техас	1,410	Північна Дакота	0,440
Айова	1,360	Алабама	0,425
Пенсильванія	1,350	Джорджія	0,370
Флорида	1,339	Луїзіана	0,360
Огайо	1,250	Віргінія	0,300
Орегон	1,180	Міссурі	0,170
Арканзас	1,150	Південна Кароліна	0,070
Оклахома	1,030

 

 

Диференційованість ставок акцизного збору дає змогу:

– цілеспрямовано застосовувати  акцизну політику як засіб формування соціально припустимої структури  виробництва і споживання;

– сприяти підтримці і  розвитку малого бізнесу;

– стимулювати виробництво  якісної продукції;

– вирішувати деякі екологічні проблеми. [5].

США підтримує федеральні акцизні податкі на бензин, дизельне паливо, міцних спиртних напоїв, тютюнових виробів, а деякі вогнепальної зброї. У цей час (2010), ставки акцизів на моторні палива 18,4 центів за галон (4,9 ¢ / л) для бензину і 24,4 центів за галон (6,4 ¢ / л), на дизельне паливо (на шосе використання). Споживачі також платити 7,5% акцизного податку на авіаквитки і 10% акцизів на солярій. [11]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Стягнення мита  в США та порівняльний аналіз  з Україною.

Митна політика США почала формуватися з 1913 p., коли В.Вілсон здійснив значне зниження тарифних ставок. Американський уряд почав впроваджувати політику низьких тарифних ставок, що передбачало відсутність підтримки низько конкурентних галузей: якщо галузь потребує захисту, значить її не слід взагалі підтримувати, з неї відбудеться відтік капіталу у високоприбуткові галузі. Це призвело до значного потоку імпорту товарів з Японії у 70-х роках XX ст., особливо потерпало від цього американське автомобілебудування, в результаті цього США вдалися до квотування окремих груп товарів. [1, с. 94]

У зв'язку з виведенням виробництва  у країни з дешевою робочою силою та відсутністю тарифних бар'єрів для товарів із країн з низькою собівартістю (насамперед, Китаю), в американських магазинах стає все менше і менше товарів із позначкою «зроблено в США». Для американців стало шоком виведення з країни виробництва джинсів «Леві Страус», продаж IBM торговельної марки портативних комп'ютерів «Think Pad» чи винесення виробництва мікропроцесорів до Європи та Східної Азії. В результаті у 2005 р. США мали рекордне від'ємне сальдо торговельного балансу понад 740 млрд. дол. США [11].

В результаті в сфері зовнішньої торгівлі США здійснюють подвійний курс: спрямований на лібералізацію, а також на захист власного ринку. Протекціоністська політика проводиться вибірково: до країн, щодо яких застосовуються торгові заборони, належать Ірак, Сирія, КНДР, В'єтнам, Куба, Лівія. Поряд із розширенням торговельних стосунків в на пріоритетних ринках Північної та Південної Америки і Тихоокеанського регіону в межах інтеграційних об’єднань НАФТА та АТЕС ще на початку ХХІ ст. укладаються угоди про добровільне обмеження експорту автомобілів, сталі, телевізорів, текстильних виробів і т.д., головним чином, з Японії і нових індустріальних країн в США і країн ЄС. Звичайно, такі експортні обмеження є не добровільними, а вимушеними: вони вводяться або в результаті політичного тиску країни-імпортера, або під впливом загроз застосування більш жорстких протекціоністських заходів (наприклад, порушення антидемпінгового розслідування).

Варто відзначити і те, що незважаючи на заклики Світової організації торгівлі про лібералізацію зовнішньої торгівлі, США використовують приховане (а то часом і явне) субсидіювання національних виробників у сільському господарстві, легкій промисловості і деяких інших галузях по відношенню до країн, що розвиваються. Цей захід є зворотнім боком демпінгу, оскільки собівартість субсидованої продукції знижується, і вона експортується за дискримінаційно низькими цінами.

Класичним прикладом субсидування несировинної галузі є підтримка Сполученими Штатами компанії "Боїнг", а Францією – виробника літаків "Аеробус". Між США і Францією існує негласна угода, що регламентує максимальний обсяг підтримки цим двом компаніям. ЄС і США по суті конкурують за право надання субсидій національним виробникам на розвиток відповідних технологій.

Таблиця 3. Стан митно-тарифного  регулювання у США [4, с.106].

Загальна кількість тарифних ліній	Частка зв’язаних тарифних ліній	Частка зв’язаних нульових тарифних ліній	Частка незв’язаних нульових тарифних ліній	Частка неадвалторних тарифних ліній	Простий й середній зв’язаний  тариф
7872	0	39,4	0	4,2	3,9

 

Проте, на даний час у  Митному тарифі України нараховується 11061 ставок ввізного мита, із них:

адвалерних ставок - 10 209 шт., ( 92,0 %);

специфічних ставок - 656 шт., ( 6,0 %);

комбінованих ставок - 196 шт., ( 2,0 %). [22].

Мита являють собою  непрямі податки, що стягуються з  імпорту, експорту і транзиту товарів. У розвинених країнах переважно  застосовуються імпортні мита.

За способом обчислення розрізняють  адвалорні мита (у відсотках до ціни товару) і специфічні мита (у твердій ставці з одиниці товару - літри, центнера та ін.). Величина адвалорного мита визначається за формулою:

М_а = М_в * С_м.а. : 100,

де М_а – величина мита, яка нараховується за адвалорною ставкою;

М_в – митна вартість товару;

С_м.а. – адвалерна ставка мита (у відсотках до митної вартості товару).

Перевагою адвалорного мита є те, що завдяки йому підтримується фіксований рівень захисту внутрішнього ринку незалежно від коливання цін на товар, змінюються лише доходи бюджету. Так, наприклад, якщо мито складатиме 10 % ціни товару, то при ціні товару $ 100 доходи бюджету становитимуть $ 10. При збільшенні ціни товару до $ 200 доходи бюджету зростуть до $ 20. При падінні ціни товару до $ 50 — скоротяться до $ 5. Але незалежно від ціни рівень оподаткування адвалорним митом залишається незмінним — 10 %.

Тому за умов довгострокової тенденції до зростання цін, як правило, спостерігається намагання збільшити  в митних тарифах частку адвалорного мита. Ця тенденція характерна для сучасної митної політики більшості економічно розвинутих країн. Так, у США частка специфічних ставок становить 25 %.

Недолік адвалорного мита полягає в тому, що йому передує митна оцінка вартості товару. Оскільки ціна товару може коливатися під дією багатьох економічних (обмінний курс, процентна ставка та ін.) і адміністративних (митне регулювання, індикативні ціни, поняття мінімальних цін і под.) факторів, то використання адвалорного мита є суб'єктивним і може стати джерелом зловживань. При цьому зловживання можуть бути як з боку суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, так і з боку адміністративних органів. Імпортер завжди зацікавлений у заниженні вартості товару, оскільки зменшення об'єкта оподаткування мінімізує витрати на митниці, а митні органи завжди мають спокусу завищити вартість імпорту, оскільки в цьому випадку збільшуються доходи держави.

Специфічне мито, як правило, застосовується на стандартизовані  товари і має перевагу перед адвалорним з точки зору адміністрування, оскільки усуває можливість зловживань. Водночас суто технічні відмінності при застосуванні адвалорного і специфічного мита не є основними, тому що за організаційно-технічними відмінностями стоять торговельно-політичні й економічні цілі. Так, рівень митного захисту за допомогою специфічного мита дуже залежить від коливань цін на товари. Так, специфічне мито в 100 дол. за один імпортний музикальний центр значно сильніше обмежує імпорт музикальних центрів ціною 800 дол., (тому що адвалорний еквівалент специфічного мита складає 12,5% його ціни), ніж музичного центру ціною 1200 дол., що складає тільки 8,3 % його ціни. Внаслідок підвищення імпортних цін рівень захисту внутрішнього ринку за допомогою специфічного тарифу знижується.

Отже, за умов коливання цін  наслідки застосування мита різні: при  збільшенні ціни сума, яка сплачується  як адвалорне мито, збільшується пропорційно до зростання вартості товару, в той час як специфічне залишається незмінним. І навпаки, при падінні цін сума, яка сплачується як адвалорне мито, зменшується, а як специфічне залишається незмінною, тобто за падіння цін більш ефективним є використання специфічного мита, а за підвищення — адвалорного. Незалежність специфічного мита від ціни товару позбавляє його певної еластичності і знижує ефективність його застосування з торговельно-політичними цілями.

Крім цього, за умов активізації  інтеграційних процесів є необхідність порівняння рівня митного оподаткування, а при порівнянні специфічних  ставок є певні складнощі, тому що застосовується вартісний показник (ставка специфічного мита виражається  у грошових одиницях). Наведені та інші фактори призвели до того, що останнім часом більш поширеним є застосування адвалорного мита. [6, с.186]

Якщо порівняти виконання  плану надходження до бюджету  по стягненню мита у Сполучених Штатах та в Україні, діаграма бути мати вигляд (рис. 2):

 

 

 

 

 

 

Рисунок 2. Порівняльний аналіз виконання плану бюджету по стягненню  мита між США та Україною.

Співставлення податкового  навантаження на ВВП в Україні  і в розвинених країнах світу свідчать про те, що цей показник нині у нас значно нижчий, ніж у зарубіжних країнах. Це видно із статистичних даних, що в Україні було стягнуто мито у гривневому еквіваленті, тобто у 2006 р.- 9,6 млрд. грн.., 2007 р. – 10,3 млрд. грн.., 2008 р. - 5,4 млрд. грн.., 2009 р. – 8,4 млрд. грн.. У США – дані про стягнення мита у млрд..$: 2006 р.- 42 млрд. $, 2007 р. – 50 млрд. $, 2008 р. - 24 млрд. $, відповідно. [23]

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. Шляхи вдосконалення справляння акцизного збору та мита в США.

3.1.    Моделі реформування справляння акцизного збору та мита в податковій системі США.

Дослідження особливостей чинної податкової системи США показали, що необхідно виділити одну з найважливіших проблем у податковій сфері США, а саме питання розробки ефективної національної податкової системи, яка б сприяла збалансуванню інтересів національних корпорацій на світових ринках, особливо в аспекті взаємозалежності між прямими і непрямими податками в міжнародному розподілі ринків, товарів, праці та капіталів [11].

Домінування прямих податків у податковій системі країни актуалізує перелічені проблеми й доводить актуальність розробки моделі податкової системи  на основі переходу від оподаткування  доходів до оподаткування споживання.

Чинна податкова система  США відіграє активну роль у державному регулюванні економіки, зберігаючи при цьому відносно низькі значення податкового коефіцієнта, що протягом десятиліть трималися на рівні, близькому  до 9% ВВП. Важливо, що в зазначений період абсолютний обсяг сукупного національного  податкового доходу США динамічно  зростав. Так, у 1988 р. він становив 439,7 млрд. дол. США, тоді як у 2007 р. – понад  трильйона (1267,8 млрд. дол.), або майже  втричі більше. Джерелом такого стрімкого  зростання передусім був розвиток національної економіки, а не посилення  податкового навантаження.

У податковому механізмі  країни основне місце посідають  прямі податки. Ця група дає до 70% усіх податкових надходжень держави, у тому числі велику питому вагу мають податки на доходи – до 30%. Зокрема, у 2007 р. прямі бюджетні надходження  формувалися за рахунок податків на індивідуальні доходи – 23%, на доходи корпорацій – 5%, на власність – 32% тощо. Питома вага непрямих податків у сукупних бюджетних надходженнях сягає 30% і  складається на 24% з податків на сукупні  продажі та валову виручку, на 6% –  з податків на окремі види товарів  і автотранспорт тощо.