Системний підхід та системний аналіз

Міністерство  освіти і науки України

Національний  університет водного господарства та природокористування

Технічний коледж 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат

З дисципліни:”Статистика ”

на тему:

”Системний підхід та системний аналіз ” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                                           Виконав:

                                                                                                                            студент групи О-2

                                                                                                                            Васьковець С.М.

                                                                                                              Перевірив:

                                                                                                             викладач:

                                                          Дейнека А.А 
 
 
 

Рівне 2010 

План 
 

1. Системний  підхід — основа управління  діяльністю підприємств 

2. Методи системного аналізу  

a) Неформальні  методи системного аналізу  

b) Графічні методи  системного аналізу  

c) Кількісні  методи системного аналізу  

d) Методи моделювання  системного аналізу  

3. Висунення альтернатив  

4. Процедура системного аналізу  

5. Етапи системного аналізу 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1.Системний  підхід

    Становлення ринкових відносин в Україні потребує глибокого вивчення нових теоретичних положень та розробки практичних підходів до управління діяльністю підприємств. Для ефективного управління підприємством необхідно використовувати такі методи: абстрактно-логічний, балансовий, кореляційний, моделювання та інші. Під час розробки організації управління підприємством широко використовують функціональний та системний підходи, які дають змогу обґрунтувати функції та структуру органів управління. 

    Теоретичні  питання з цієї проблематики в  межах загальної теорії управління ґрунтовно розроблені в працях таких зарубіжних учених: Н.Андерсона, Н. Гованні, Я. Гордона,

Е. Гуммесона, Д. Джобберта, Ф.Котлера, Т. Левіна, Л. Маттссо-на та багатьох ін. Вагомий внесок у дослідження проблем управління діяльністю зробили такі вітчизняні економісти: Г. А. Дмитренко, Г. Т. Куликов, Є. С. Сич, В. Г. Шинкаренко, В. А. Ткаченко та ін. Теоретичні підходи у працях названих учених ґрунтуються на досвіді розвинених країн із сформованою ринковою

економікою, тому не містять узагальнень теорії маркетингових  комунікацій в умовах трансформаційного періоду економіки, аналізу механізму управління ними з урахуванням сучасних тенденцій розвитку ринку. 

    Завдання  пропонованої розвідки — провести аналіз складу інформаційних потоків, структури та основних функцій органів управління діяльністю підприємств на загальнодержавному, регіональному та локальному рівнях; узагальнити досвід управління підприємствами та визначити підходи до формування і функціонування органів управління. 

    Результати  дослідження дадуть змогу підвищити  керованість підприємством на всіх рівнях, усунути дублювання і паралелізм у роботі органів управління, зменшити чисельність управлінського персоналу, створити чітку систему управління підприємством. 

    Розвиток  будь-якої системи, зокрема і економічної, багато в чому залежить від управління. Управління потребують як хатні господарства, так і економіка країни загалом. Щоб управління було ефективним, воно повинне ґрунтуватися на наукових підходах: системному, логічному,

комплексному, глобальному, інтеграційному, відтворю-вально-еволюційному, структурному, директивному, ситуаційному. 

    Зупинимося  детальніше на системному підході, що передбачає дотримання основних законів системи, а саме: 

1.  Композиції, тобто узгодження спільної і  приватної мети.

2.  Пропорційності, що визначає високу якість  товару на всіх стадіях

виробничого процесу. Внутрішня пропорційність повинна  поєднуватись із

зовнішньою пропорційністю, тобто відповідним рівнем розвитку елементів

зовнішнього середовища.

3.  Зважання  на «вузьке місце», де особлива  увага приділяється найбільш

слабкому елементу системи.

4.  Онтогенезу, що враховує послідовність стадій  життєвого циклу

підприємства (товару).

5.  Інтеграції, що спрямовують систему на  високий рівень організації і

що дають змогу  одержати синергетичний ефект.

6.  Інформованості, що виділяє інформаційне забезпечення  як головну

умову конкурентоспроможності.

7.   Стійкості, що висуває вимоги до побудови системи (статичний стан) і

до її функціонування (динамічний стан). Необхідність звернення  до

системного підходу  спричинена:

1)   ускладненням  внутрішньої структури об'єктів  управління;

2)   розширенням  і розгалуженням зв'язків;

3)   швидким  і безперервним зростанням обсягу  інформації;

4)   нестабільністю  навколишнього середовища;

5)  посиленням  конкурентної боротьби. 

    Безперечною перевагою системного підходу є  спрямування на слабо структуровані проблеми, пошук оптимального варіанта їх вирішення . Такі проблеми виникають на рівні складних систем. 

    Прикладом складних економічних систем є підприємство. Це система, що відрізняється наявністю численних різноманітних зв'язків, передусім інформаційних. Як і в будь-якій системі, тут існує ефект синергії: випуск продукції або надання послуги можливе тільки на рівні всього

підприємства. До складу підприємства входить низка  підсистем (служб, підрозділів), кількість і розмір яких залежить від його специфіки. Водночас підприємство є частиною більшої системи — галузі, економіки регіону, країни загалом. 

    Елементи  системності містяться у всіх зазначених вище наукових підходах, визначаючи підприємство як систему або елемент глобальнішої системи. 

    Стисло  сформулюємо основні етапи системного управління підприємством: 

1.  Визначення  місця підприємства в галузі  і регіоні, місії

підприємства.

2.  Постановка  мети.

3.  Розчленовування  системи на складові і детальне  вивчення кожноїпідсистеми.

4.  Виявлення  факторів, що впливають на підсистеми  і систему загалом, їх угрупування і ранжирування.

5.  Пошук відхилень  існуючого стану системи від  заданого.

6.  Визначення  об'єктивних і суб'єктивних причин  відхилень.

7.  Встановлення  основних способів, методів і  засобів приведення системи в заданий стан.

8.  Пошук власних ресурсів, необхідних для вирішення проблеми.

9.  Придбання  додаткових ресурсів.

10.   Реалізація  запланованих дій.

11.   Контроль  і аналіз результатів. 

    В умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюється, виживання підприємства багато в чому залежить від оперативності дій. У зв'язку з цим етапи 5–11 модифікуються відповідно до превентивного рішення проблем. 

    Зазначимо, що системний підхід можна застосовувати  на різних рівнях —від якоїсь ділянки  до всього підприємства. У кожному  випадку об'єкт управління розглядається як цілісна система. Управління ним тим ефективніше, чим оптимальніше підібрані елементи системи і скоординовані дії. Вказане правило необхідно пам'ятати під час вибору ресурсів. 

    Будь-яка  система існує лише тоді, коли діє. Причому однієї дії іноді недостатньо: система повинна постійно розвиватись. Імпульсом розвитку підприємства як економічної системи є конкуренція. М. Портер виділив п'ять факторів, які найсильніше впливають на конкуренцію в галузі: 

•     поточні конкуренти;

•     потенційні конкуренти;

•     продавці;

•     споживачі;

•     виробники товарів-замінників. Вказані  конкурентні сили слід розглядати в комплексі, тобто необхідно:

•     оцінити свої слабкі і сильні сторони  порівняно з суперниками;

•     визначити, які конкретні погрози можуть виникнути з боку конкурентних сил;

•     виявити власні можливості в боротьбі з конкурентами. 

    Дія тієї чи іншої сили специфічна для  кожної галузі. Проте основні заходи протидії універсальні. Проаналізуємо їх для груп: 

I. Поточних конкурентів:

1.  Підвищити  якість продукції (послуг).

2.  Знизити  витрати і відповідно ціну.

3.  Постійно  модернізувати товар. 

II.  Потенційних  конкурентів:

1.  Визначити  свою ринкову нішу.

2.  Збільшити  масштаб виробництва.

3.   Об'єднатися  з поточними конкурентами у формі синдикату, картеля тощо. 

III.   Продавців:

1.  Не укладати  контракт лише з одним постачальником.

2.     Створити умови, вигідні для  постачання товару. 

I V. Покупців:

1.  Диференціювати  свій товар.

2.  Розширити  список покупців.

3.  Встановити систему знижок для постійних покупців. 

V. Виробників  товарів-замінників:

1. Виділити в  рекламних оголошеннях унікальні  властивості товару.

2.  Провести  маркетингові дослідження і визначити  споживчий сектор, що надає перевагу вашому товару.

3.  Незважаючи на різноманітність запропонованих заходів, легко побачити, що всі вони засновані на інноваціях.  

    Єдиним  способом розвитку економічних систем є інноваційний. Різноманітні інновації не дають змоги суперникам виявити стратегію підприємства, зберігаючи і підвищуючи його конкурентоспроможність. 

    В умовах становлення ринкової економіки  постійним і найважливішим завданням підприємства стає відстежування економічного стану партнерів. Це вимагає значних витрат, грошей і часу. Можливо, раціональніше розробляти логістичні ланцюги, що впорядковують процес

руху товару . 

Постачальник ---> Виробник -->Посередник (оптовий продавець) ...  

Посередник (роздрібний продавець) ---> Споживач 

    Такі  ланцюги створюються не відразу, вони поступово виробляються із логістичних каналів, де ще немає чітко встановлених зв'язків, а круг партнерів вже визначений. Логістичний ланцюг є системою, де визначені суб'єкти руху товару і зв'язку між ними. Можна сказати, що логістичний