Обробка i систематизацiя результатiв економiчного дослiдження

      Скорочення  слів у тексті, як правило, не допускається, крім встановлених стандартом розмірностей (кг, м, л), загальноприйнятих с. (сторінка), ст. (стаття), табл. (таблиця).

      Рукопис повинен бути ретельно вичитаним і не мати значеннєвих, граматичних і стилістичних помилок. В усіх наявних у роботі даних, цитат, запозичених з інших літературних джерел, повинні містити посилання на автора. 

      4. Бібліографічний опис джерел, використаних у науковому дослідженні

      Бібліографічний опис – це сукупність даних про працю (звіт про НДР, неопубліковані переклади науково-технічної літератури та ін,), що дозволяють ідентифікувати документ, а також одержати уявлення про його зміст, читацьке призначення, обсяг, довідковий апарат і т.п.

     Бібліографічна  інформація – це дані про використання дослідником літературних джерел із зазначенням автора, назви його праці, місця видання, видавництва та року видання.

      Об'єктами бібліографічного опису  є наукові доробки, книги, окремі публікації спеціальних видів нормативно-технічних і технічних документів (стандарт, специфікація виробів та ін.), окремий тім, випуск багаторазового чи серійного видання, а також стаття, розділ, глава і т.п. Вони використовуються для видання Державної бібліографії, інформаційних видань, спеціально призначених для міжнародного обміну інформацією, а також для складання карток бібліотечних каталогів. Заповнюються описи за спеціальними правилами, встановленим Дст. Ці правила дотримуються при систематизації матеріалів наукового дослідження, підготовці публікацій, складанні звіту про науково-дослідну роботу, написання дисертацій, виконанні студентами дослідницької роботи.

     Наукові дослідження базуються на досягненнях  науки, тому не випадково кожна стаття, брошура, книга включає в себе посилання на попередні дослідження.  Доповідь, реферат, курсова (дипломна) робота мають бути пов'язані з інформаційними матеріалами і містити огляд літератури за тематикою дослідження, а це вимагає від дослідника наполегливої праці з науковою літературою.

     Уміти працювати з книгою - це означає  швидко розбиратися в її структурі, правильно оцінювати і фіксувати в зручній формі все, що здається цікавим і потрібним, для виконання наукового дослідження. Вважається, що вивчення літератури з обраної теми слід починати із загальних робіт, щоб мати уявлення щодо основних питань, близьких до теми дослідження, а потім вести пошук нових видань спеціальної літератури. При чому на першому етапі слід охопити якомога більше джерел, а потім поступово «відсіювати» зайві видання. Однак продуктивнішою є методика, за якою від самого початку роботи свідомо обмежується коло джерел, а вивчення починається саме з тих, що мають безпосереднє відношення до теми наукового дослідження. Як показує досвід, надмірне коло джерел інформації на довгий час гальмує вирішення конкретної наукової проблеми. Особливо важлива власна організація роботи, яка повинна відповідати головній ідеї наукової організації праці - максимальний ефект при мінімальний витраті часу. Це означає, що в будь-якій праці необхідно відпрацювати такі методи, які б дозволили виконати то й же обсяг робіт за більш короткий відрізок часу. Навчитись раціональному використанню свого бюджету часу однаково важливо і студенту і науковому досліднику. Рекомендаційно можна зорієнтуватись на наступне: перед початком роботи потрібно зосередити увагу на предметі вивчення. Для цього пропонується відволікатись від усіх поточних турбот і переключитись на зміст і мету виконуваної роботи. Зосередженню уваги сприяє наведення порядку на своєму робочому місці. Після цього потрібно зразу ж дати увазі інтенсивне навантаження, звичка до довгого розкачування на початку роботи є шкідливою. В процесі заняття рекомендується рішуче відкидати всі побічні думки та асоціації, думати лише про роботу. При цьому поступово створюються сприятливі умови для зосередження уваги. Інтенсивно працююча людина не реагує на сторонні подразники. В педагогічній психології, педагогіці та методиці розроблені численні конкретно-наукові рекомендації, спрямовані на покращення організації розумової праці. В методичному плані мова йде перш за все про організацію сприйняття, опрацювання і засвоєння знань. Процес засвоєння знань починається з їх сприйняття (читання, слухання, безпосереднього спостереження фактів). Спочатку уточнюється мета роботи. Читати або слухати «просто так», безцільно - означає марно витрачати час. На початку роботи потрібно попередньо ознайомитись з відібраними джерелами. Методика читання наукової літератури дещо інша ніж художньої. Є «швидке» і «повільне» читання: побіжний огляд змісту книги або ретельне опрацювання. Побіжний перегляд змісту дає можливість ознайомитись з книгою в загальних рисах, коли досліднику стає зрозуміло, що в цій книзі міститься потрібна інформація і її потрібно ретельно опрацювати, або отримати лише загальну уяву. Тобто побіжний перегляд - це по суті «пошукове читання». Текст має бути не лише прочитаним, а й опрацьованим з олівцем в руках, з певними нотатками. Якщо є власний примірник, або ксерокопія журналу, книги, можна робити позначки на полях. Прискорити цілеспрямований відбір і вивчення літератури допоможе чітка орієнтація дослідника на тему проблеми та основні її питання (розділи і підрозділи). Звичайно ж, читання - це стимуляція ідей. Уважне ознайомлення з будь-яким текстом повинне викликати певні думки, гіпотези, які відповідають власному погляду на речі. Етапи вивчення наукових джерел інформації можна поділити на:

• загальне ознайомлення з вирішенням наукової проблеми;
• побіжний перегляд відібраної літератури і систематизація її відповідно до змісту роботи і черговості вивчення, опрацювання;
• читання за послідовністю розміщення матеріалу;
• вибіркове читання окремих частин;
• виписування потрібного матеріалу для формування тексту науково-дослідної роботи;
• критичне оцінювання записаного, редагування і чистовий запис як фрагменту тексту наукової роботи (статті, монографії, курсової (дипломної) роботи, дисертації тощо).

     Можлива дещо інша методика опрацювання літературних джерел. Аркуш паперу ділять пополам  вертикальною рискою. З лівої сторони  записують зміст прочитаного, а  з правої - свої зауваження з виділенням особливо значущих визначень, формулювань. Слід указувати не лише бібліографічний опис джерел, а й шифри предметних рубрик, які відповідають розділу наукової роботи, не випадково завжди говориться про необхідність читання «з олівцем в руках». Ведення записів при читанні літератури є обов'язковим, воно сприяє кращому засвоєнню прочитаного. Головне - зафіксувати уявлення про дане джерело інформації і по можливості передбачити майбутню потребу в даних, які містяться в книзі і в межах розумного взяти із неї все, що може знадобитися в подальшій роботі.

     Існують практичні прийоми, які спрямовані на те, щоб записи в процесі читання  відбирали найменше часу і щоб  потім ними можна було легко скористатися. Якщо книга особиста, то записи можна  робити прямо на полях, маючи при цьому свою систему умовних позначок.

     Зазвичай  застосовують три групи знаків:

• знаки схвалення окремих висловів в текст (підкреслення, знаки оклику);
• знаки нерозуміння, заперечення - хвилясте підкреслення, запитальні знаки, слова: для чого? як? звідки це? або посилання на іншу сторінку тексту?
• знаки доповнення - для фіксування додаткової інформації, пропозицій читача (пунктирна лінія, записи типу: «див. також»).

     Якщо  ж книга чужа чи бібліотечна безумовно  робити в ній якісь позначки є  ознакою відсутності культури. Тут потрібно використовувати записи в робочих зошитах, а краще на окремих аркушах, чи картках. Зазвичай виписують лише найбільш суттєве для даної книги чи статті і те, що викликає певну професійну цікавість та особистий інтерес. Щоб уникнути повторень, записи треба проводити після ознайомлюючого «швидкого» читання. При швидкому читанні книги можна робити паперові заставки в тих місцях, які здаються на перший погляд особливо цікавими. Записи по ходу читання повинні бути зручними для використання і кваліфікованими. Вдумайтесь з цього приводу у висловлювання І.Павлова: «Навчіться робити чорнову роботу в науці. Вивчайте, співставляйте, накопичуйте факти. Яким би досконалим не було крило птаха, воно ніколи не змогло б підняти його вверх без опору на повітря. Факти - це повітря вченого. Без них ви не зможете злетіти. Без них ваші «теорії» пусті потуги». В роботі з джерелами, накопиченні фактів з метою економії часу, потрібно прагнути до лаконізму, використовуючи різного виду скорочення. Система скорочення записів може бути індивідуальною, продуманою завчасно, виходячи з загальноприйнятих правил. Це може бути лише початок слова (аудиторія - ауд.), викидання середньої частини (видавництво - в-во, менеджмент - мен-т), введення косої риски у скороченні словосполучень (с/ ариф - середнє арифметичне) та ін. Досвід свідчить, що при цьому темп записів може бути значно вищим - 40-70 слів за хвилину.

     Практичною  рекомендацією є ведення записів  лише на одній стороні аркушу. При  цьому прискорюється пошук і  систематизація, дає можливість робити будь-які вставки в тексті використовувати записи при підготовці доповідей, наукових статей, тощо.

     Коли  робити записи? Однозначної відповіді  тут дати не можна, але краще робити записи при повторному читанні літератури. В процесі опрацювання джерел слід відбирати лише наукові факти. Науковий факт - це елемент, який лежить в основі наукового пізнання, відображає об'єктивні властивості процесів та явищ: новизну, точність та об'єктивність і достовірність. Слід відбирати найавторитетніші джерела, що містять останні дані, точно вказувати, звідки взято матеріал.

     Особливою формою фактичного матеріалу є цитати - це дослівний уривок твору, чийсь  вислів, що органічно вписуються в  текст наукової роботи як підтвердження  чи заперечення певної думки. Тут потрібна особлива старанність, бо будь-яка недбалість у виписках даних повертається втратою додаткового часу на уточнення думки автора. Часто буває так, що окремі думки передаються своїми словами без дослівного виписування цитат.

     Виходячи  з їх змісту, автор здійснює аналіз і синтез, будує систему обґрунтованих доказів. Цитати використовуються і для підтвердження окремих суджень, які висловлює дослідник. При цитуванні джерел слід дотримуватись правил:

• текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;
• цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручення думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;
• кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело, ставиться порядковий номер за переліком літературних джерел з виділенням у квадратних дужках;
• при непрямому цитуванні (переказі думки), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, конкретним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;
• цитати мають органічно «вписуватись» в контекст наукової роботи.

     Досить  складною роботою при виконанні  наукового дослідження є огляд  літератури з проблем. Щоб уникнути примітивності і помилок в  аналізі літератури слід уважно систематизувати  погляди вчених в такому порядку:

• сутність даного явища, процесу (позиція декількох авторів збігається в такому то аспекті);
• що становить зміст даного процесу чи явища (його компоненти, ланцюги, стадії, етапи розвитку);
• погляди вчених з приводу шляхів вирішення даної проблеми на практиці (хто і що пропонує);
• які труднощі, виявлені в попередніх дослідженнях, трапляються в практиці;
• які чинники, умови ефективного розвитку процесу чи явища в даній галузі виділені вченими.

     Огляд джерел дає змогу визначити новий  напрям наукового дослідження, його значення для розвитку науки і практики, актуальність теми. Огляд літературних джерел дає можливість виявити професійну компетентність дослідника, його особистий внесок в розробку теми порівняно з уже відомими дослідженнями. Вивчення літератури здійснюється не для запозичення матеріалу, а для обдумування знайденої інформації і вироблення власної концепції, що може стати самостійною публікацією автора.

     В кінці кожної роботи після висновків  подається список використаних джерел.

     Джерела можна розміщувати в списку одним із таких способів:

     - у порядку назви посилань у  тексті (найзручніший);

     - в алфавітному порядку перших  літер прізвищ авторів або  назв;

     - у хронологічному порядку.

     Посилання в тексті слід позначити номерами джерел, за якими вони зазначені у «Списку використаних джерел». Їх виділяють квадратними дужками. Наприклад, «...у працях [1-3, 7, 23] приділено особливу увагу дослідженням цього аспекту проблеми».

     Якщо  наводять цитату або статистичні  дані з джерела з великою кількістю  сторінок, крім номера зазначають сторінку, де взята цитата, наприклад: «...на думку американського фахівця Ф.Котлера доцільно виділити такі етапи проведення маркетингового дослідження [43, с 234]...».

     Джерела, з яких запозичені таблиці та рисунки  подають безпосередньо після таблиць та рисунків. Далі залишають два інтервали та продовжують текстову частину.

     Посилання на рисунки, таблиці та формули в  дипломній роботі вказують їх порядковим номером, наприклад: «нарис. 2.3 можна  побачити...» / «повернемося до табл. 1.3...» / «розрахуємо за формулою (2.1)...».

     Відомості про джерела, які включені до списку, необхідно подавати згідно вимог  державного стандарту.

     Приклади  оформлення бібліографічного опису  в «Списку використаних джерел»:

     Бібліографічний опис складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи. Список використаних джерел - елемент бібліографічного апарату, відбиває самостійну творчу роботу автора і свідчить про рівень проведеного дослідження. 

Питання для самоконтролю та самостійної роботи 

1. Порядок оформлення та систематизація результатів дослідження.
2. Звіт про науково-дослідну роботу, його зміст і методика складання.
3. Бібліографічний опис джерел, використаних у науковому дослідженні.
4. Охарактеризуйте загальну схему наукового дослідження.
5. Які висувають вимоги до вибору теми наукової роботи?
6. Розкрийте зв’язок між метою, завданням і кінцевим результатом дослідження.
7. У чому полягає специфіка наукового стилю викладу?
8. Назвіть загальні технічні вимоги до оформлення наукових праць.
9. У чому полягає системний підхід у ПР?
10. Чим обумовлюється вибір методів дослідження?
11. Визначте специфіку інформаційного підходу.
12. Охарактеризуйте різновиди інформації про об’єкт дослідження.
13. Які існують методи доказу достовірності результатів наукового пізнання?
14. Охарактеризуйте принципи роботи з науковою літературою.
15. На якому етапі науково-дослідної роботи відбувається деталізація попереднього плану дослідження?