Значення «Нового курсу» для подальшого розвитку США

У тісному зв’язку з цими заходами впроваджувалось законодавство націлене на регулювання операцій на фондових біржах. Так у 1933-1934 рр. були прийняті два закони для регулювання біржевої діяльності. На базі цих законів було створенно “Комісію по торгівлі акціями”. Іноді комісія зверталась до суду з проханням не дозволяти організаціям випуск акцій .

16.06.1933 також було прийнято закон про відновлення промисловості (National Industrial Recovery Act - НИРА) . Завдяки НИРА за короткий термін часу було сформовано 557 основних та 189 допоміжних кодексів в галузях.

      Сам Рузвельт додавав цьому  закону дуже велике значення: «В історію закон про  національне промислове відновлення ввійде, можливо, як найбільш важливе і далеко йде законодавство, коли-небудь, прийняте конгресом».

Закон про відновлення  національної промисловості вводився на два роки. Він передбачав ліберальні реформи в області трудових відносин. Спочатку закон виходив з компромісу між капіталом і робітниками. Для підприємців мала значення скасування антитрестовського законодавства. У той же час профспілки одержували право на колективний захист. З метою домогтися «класового світу», покласти кінець конкуренції за рахунок робітників у пункті 7а «Кодексу чесної конкуренції» за робітниками визнавалося не тільки право об'єднання в професійні союзи, але і висновку колективних договорів з підприємцями. Тим самим робітники утримувалися від революційної боротьби. У той же час американські монополії не забували про свої інтереси: вони наказували в кодексах фіксувати рівень зарплати мінімальним, а тривалість робочого тижня — максимальної. Після введення таких кодексів загальний рівень зарплати знизився.

У сфері аграрної політики Ф.Д.Рузвельтом 12.05.1933 року був  прийнятий білль о допомозі фермерам (Agricultural Adjustment Act - AAA). Цей білль ставив для себе головною метою підняти рівень цін, щоб співвідношення між купівлею та продажем стало таким як у період з 08.1909 по 07.1914 років. Але вже у 1936 році, а саме 1 березня, був підписаний закон “Про збереження родючості грунтів та квот для внутрішнього ринку”. Цим законом було відкрито другий етап в аграрній політиці “Нового курсу”.⁶ 16 лютого 1938 року був прийнятий закон завершуючий аграрну політику “Нового курсу”. Був він направлений також на регулювання цін, тільки не шляхом знищення, а шляхом зберігання продукції, яке стимулювалося урядом.

Одже як можна  побачити основним методом боротьби із кризою було державне втручання у всі сфери суспільного життя. Якщо порівняти методи Г.Гувера та Ф.Д.Рузвельта, то можна побачити що спільного в них нічого нема. Адже Рузвельт не зважав уваги на те що держава втручається у справи підприємців та громадян. Він бачив вихід із економічної кризи тільки завдяки державному втручанню та регулюванню урядом економічних відносин між підприємцями. Почав працювати соціальний захист, контроль за виробництвом та збутом продукції, почалось відродження виробництва тощо.  Хоча деякі його методи були трішечкі не гуманними (знищення сільскогосподарської продукції), але саме завдяки цим методам держава подолала кризу і почала розвиватися. ⁷

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Значення «Нового курсу» для подальшого              розвитку США

 

“Новий курс”  мав дуже важливе значення для  Сполучених Штатів Америки. За час правління Ф.Д.Рузвельта, було прийнято багато нових законів та положеннь, які діють й досі.

Наприклад: 5 липня 1935 року було прийнято статут про трудові відносини, відомий як «закон Вагнера». Цим законом, вперше в історії США проголошувались профспілкові права та захищались державним органом який мав реальну владу. Основною метою цього закону було зменшення класових конфліктів. Але він аж ні як не забороняв робітникам страйкувати. Профспілкові права були спеціально перелічені в ст. 7. В статті 8 перелічувались п’ять видів “несправедливої трудової практики” підприємців. Підприємцям було заборонено втручання у здійснення робітниками прав, перелічених у ст. 7. Для розслідування жалоб профспілок та робітників на підприємців, було створено Національне управління по робітничім відносинам (далі - НУРВ). НУРВ мало право видавати розпорядження які підлягали виконанню, не виконувати ці розпорядження було можливо тільки після визнання їх недійсними окружним апеляційним судом та підтвердженням цього рішення Верховним судом США.⁸

Але цим законом  не було піднято заробітну платню. І через це, на початку серпня 1935 року профспілки Нью-Йорка, під тиском безробітних, розпочали серію страйків на громадських роботах (ВПА). 9 серпня того-ж року до страйку приєдналось ще декілька десятків тисяч робітників. Страйкові рухи все нарастали та нарастали, під’єднуючи до себе нові й нові міста. Було організовано дуже багато мітінгів, демонстрацій.

І всеж такі вони добилися своєї мети. 19 вересня 1935 року Г.Гопкінс та Х.Джонсон викликали  до столиці профспілкових лідерів  Нью-Йорка. Після п’ятидневних переговоів, профспілкові лідери повернулись додому з обіцянками влади підняти заробітну платню. В цей же день страйк у Нью-Йорку був закінчен.

Усього у 1936 році було 48 сидячіх страйка, із яких 35 було проведено молодими профспілковими організаціями (КВП – комітети виробничих профспілок). Сидячі страйки 1936 року, були важливі тим, що у цьому році тільки розпочинались основні темпи росту КВП у 1937-1938 роках. У 1936 році також почалось гарно спланована массова організаційна компанія по втягненню у спілки робітників главних, високотрестированих галузей промисловості, котра змінила обличчя американських профспілок, підготовила важкий для капітолістів 1937 рік та значно підняла політичну вагу робітничого класу. Це не була кампанія яку придумав Д.Льюис та його помічники , як іноді висловлювались історікі буржуазії. Це була класова боротьба мільйонів, це була героїчна праця тисяч прогресивних профспілкових активістів , котра і заклала основи сучасного профспілкового двіженія.

Одним із серйозних  досягнень профспілок хотілося б зазначити закон, котрий був підписаний президентом 30 червня 1936 року “Про встановлення мінімальної заробітної платні та максимального робочого дня”. Таким чином починаючи з 1 жовтня 1936 року будь-яке державне замовлення до приватних організацій, з сумою більш ніж 10.000 долл. повинен був бути гарантованим із боку виробника наступними положеннями: підприємець повинен був дотримуватись умов праці, передбачені статутом, дотримуватись рівня заробітної платні, визначеного міністром праці, встановити 40 – годинний робочий тиждень, не наймати чоловіків молодше 16 років, та жінок молодше 18 років, не застосовувати працю ув’язнених а також підтримувати нормальні санітарні умови.

6 вересня 1935 року Ф.Д.Рузвельт проголосив, що реформи закінчились і бізнес може “зітхнути”. Вже 7-го вересня Білий дім отримав багато телеграм з задоволеннями його заяви. Але зроблений у 1935 році здвиг вліво “Нового курсу” (уступки профспілкам та робітничім рухам) залишив дуже глибокий слід у внутрішніх взаємовідносинах господорюючого класу. Керівництво республіканської партії поставило під сумнів “щирість” цього жеста. Та 5 грудня Національна Асоціація Промисловців (НАП) прийняла “платформу американської промисловості”, основні пункти якої вимагали відмови від втручання Федерального уряду у рішення соціально-економічних питаннь. Таким чином починався рух промисловців проти реформ “Нового курсу” та за відродження старих принципів регулювання економічних відносин. ⁹

Вслід за НАПом 11 грудня 1935 року з різкою критикою політики Ф.Рузвельта виступила Торгова палата. Наприкінці грудня 1935 року, зі своєю програмою для конгресу виступила “Ліга свободи”. А.Сміт (керівник опозиції) на банкеті який відбувався у отелі “Mayflover” у Вашінгтоні, заявив що президент «продався комуністам». С тих пір цей вираз увійшов у лексікон американців, як фальшивий лозунг проти найнезначнішого лібералізму у політиці урядових кіл. 18 травня 1936 року, Верховний суд відмінив закон Д.Гаффі “про регулювання вугільної промисловості”. 1 червня 1936 року під гаслом “захисту контракта” при наймі на роботу” був відмінений закон штату Нью-Йорк, передбачавший встановлення мінімальної заробітної платні для жінок. Але, не зважаючи на протирузвельтовський рух, посилювалось розуміння того, що посилення ролі держави у фінінсово-економічній сфері було вигідно бізнесу у цілому. Оцінюючи банківське законодавство “Нового курсу”, Р.Тагвелл писав, що уряд знайшов найкращу форму об’єднуючу урядове регулювання та приватну ініціативу. Він лише сумував з того приводу, що не усі банкіри розуміли, що “ці заходи були основним чином у їх інтересах”. Але тем не менш жоден із рузвельтовських банківських законів не був відмінений Верховним судом. Але була одна дуже важлива відміна зі збоку Верховного суду, він відмінив закон ААА, але зразу після відміни, дивлячись на критичний стан сільського господарства, був прийнятий інший закон, це був практично той же самий ААА, тільки з другими методами надходження грошей для регулювання сільського господарства.

Спираючись  на частку господорюючого класу та широкий фронт лівих сил, Ф.Рузвельт та його люди, змогли подолати опір справа та відстояти законодавство 1935 року. Але далі цьго, вони не пішли.

Загострення взаємовідносин внутрі господорюючого класу не змогло не вплинути на положення в обох партіях. Після громадянської війни вагома різниця між цими партіями зникла.

Як висновок, необхідно  зауважити, що “Новий курс” мав дуже велике значення щодо подальшого розвитку соціальної та економічної політики. Насамперед він встановив межу між робітниками та підприємцями. У ході так званої “війни” профспілок та підприємців з’явились чіткі межі повноважень підприємців (заробітна платня, 40 годинний робочій день, експлуатація дітей, та інше) та визначились права робітників, а це на нашу думку має дуже велике значення для подальшого розвитк та для сучасних Сполучених Штатів Америки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вплив «Нового курсу» на розвиток інших  держав

 

Економічна  криза 1929-1933 років вплинула в тій чи іншій мірі на усі капіталістичні держави. Наслідками виявились – різкий спад світової торгівлі, посилення боротьби за ринки збуту товарів, загострення протиріч між імперіалістичними державами. У світі капіталу розгорнулась справжня торгова та митна війна. Наслідками кризи також стали обесцінення валют, порушення міжнародних фінансових зв’язків, банкрутство банків, створення стерлінгового блока під егідою Великобританії.

Взагалі щодо зовнішньої політики, адміністрація Ф.Рузвельта успадкувала її з традиційними основними направленнями та відповідними їм доктринами: Монро в Латинській Америці, “відкритих дверей” у Азії та ізоляціонізму у відношенні Європи. У двох словах цю політику можна назвати політикою “доброго сусіда”, як її називають історики. Серйозним випробовуванням для політики “доброго сусіда” була експропріація Мексикою великих земельних ділянок, які знаходились у власності громадян США для проведення аграрної реформи. У вигляді контрміри США відмінили договір з Мексикою про закупівлю мексиканського срібла, що призвело до падіння цін на цей метал та вимагали від Мексики виплати компенсації. Мексика все ж таки була змушена виплатити компенсацію, у вигляді виплат нафтовим компаніям.¹⁰

Завдяки такій  політиці була прийнята “Лімська декларація”  на конференції 9-27 грудня 1938 року у  місті Лім (Перу). У цій декларації уряди американських держав домовились про континентальну солідарність. Ця солідарність була виражена у “рішучості захищатись від іноземного втручання, використовуючи засоби, диктовані обставинами”.

Дуже важливим зовнішньополітичним актом, який заклав основу для подальших стосунків, було визнання Сполученими Штатами Америки СРСР. Завдяки нормалізації відносин СРСР та США перед урядом Сполучених Штатів гострішим стало питання щодо відносин на Дальному Сході. Рузвельт вже починав розмови про війну із Японією. Встановлення дипломатичних відносин між США та СРСР, співпало з новими зусиллями СРСР по забезпеченню всезагального миру. Радянський Союз висунув ідею Тихоокеанського пакту про ненапад. Сполучені Шати довгі роки не підтримували цей пакт, хоча і не відмовлялись від нього. Вони дотримувались так званої мовчанки. При цьому Сполучені Штати були не проти щоб СРСР та Японія розпочали між собою війну. Таким чином США притримувались нейтралітету, який вони закріпили законодавством у серпні 1935 року. Як привід для відмови від політичної співпраці з СРСР, вони використовували проблему боргів російських дореволюційних урядів. Цим законом вони відгородили себе від втручання до справ Європи. Таким чином США “вмили руки” у самий відповідальний момент. Одже коли уся Європа робила все можливе для запобігання Фашистській агресії, США відійшли прикрившись нейтралітетом. Таким чином нормальних політичних стосунків між СРСР та США у ці часи не виходило. Хоча ще у листопаді 33-го року, вони заключили “джентельменський договір”. У цьому договорі Російська сторона погоджувалась частково погасити борги. В обмін на це Сполучені Штати прибігли до закону Джонсона, хоча Радянський союз ніяких обов’язків на себе по старим боргам не брав. Одже Радянський Союз не мав бажання погоджуватись на небажаний прецедент. Наприкінці січня 1935 року держдепартамент офіційно заявив про припинення радянсько-американських переговорів по фінансово-економічним питанням. Внаслідок цього було зачинено генеральне консульство США у Москві і т. д.

Завдяки цьому  жесту зі збоку Сполученних Штатів, СРСР обмежив імпорт із США, а діючі замовлення без особливих проблем розмістив за межами Сполучених Штатів.

Незважаючи  не це деяких результатів вдалось  досягти у 1935 році. У квітні 1935 року, радянська сторона заявила о  збільшенні закупок у США. Але Сполученні Штати відмовились. У серпні 1937 року за ініціативою СРСР була підписана торгова угода. Угода була правовою базою для двохстороньої торгівлі та кожен рік продовжувалась, доки у 1951 році, Сполучені Штати одностороннім актом не денонсували її. ¹¹ 

Одже у зовнішній  політиці Сполучені Штати обрали роль “Доброго сусіда” тим самим, вони хотіли відгородити себе від  військових дій. Не всі держави Європи та Світу схвалювали цей вибір. Але  все ж таки США відгородили себе від другої світової війни. І практично не приймали у ній участі. Цією політикою США заробили собі ім’я “доброго сусіда” на довгі роки. Чим на нашу думку кращого для себе нічого не зробили. Незважаючи на все це під час “нового курсу” було закладено гарну основу для зовнішньополітичних та економічних відносин. Визнання СРСР відкрило новий шлях до розвитку. Та на нашу думку це було важливим рішенням не тільки для Сполучених Штатів, а й гарним напрямком для подальшого розвитку та взаємодії для іншіх держав.