Загроза демократичного розвитку на межі тисячоліть

                    тероризм соціал-революційного характеру. З 19 століття терористичними актами послуговувалися крайні революційні та анархістські організації, насамперед проти влади. В Російській імперії індивідуальний тероризм застосовувала конспіративна організація «Народна Воля».

                    правий тероризм, що домагається ліквідації парламентської демократії і запровадження авторитарного режиму, тобто диктатури. Праві групи одночасно протидіють «новим лівим» (наприклад, так було в Італії), розглядаючи їхні акції як загрозу для суспільства, що повинно обрати правий шлях;

                    диверсійний тероризм, організатором акцій якого виступають секретні служби держав-противників. Диверсійні терористичні групи опираються часто на «п'яту колону» в державі противника, здійснюють провокаційні дії (для прикладу, терористичні групи радянських спецслужб, що вирізували населення, зокрема польське, в районах дій УПА, щоб таким чином компрометувати діяльність українського підпілля);

                    кримінальний тероризм злочинних мафійних угруповань, може мати також політичну мету — захоплення влади в державі (зокрема, спроби колумбійської наркомафїї).

При Організації Об'єднаних Націй з 1973 року діє спеціальний комітет з тероризму, який працює, в основному, у трьох напрямках:

                    вироблення та узгодження правових норм; підготовка міжнародних договорів і конвенцій;

                    виявлення та вивчення причин, що породжують тероризм;

                    розробка заходів боротьби з тероризмом.

7. Ризики та перспективи демократизації України

Нині Україна перебуває на шляху демократичних перетворень – удосконалення наявних та запровадження нових основ демократії. Легітимність влади, від якої суспільство очікує ефективного управління та вирішення актуальних питань, є необхідною умовою для успішної демократизації.

Розвиток демократії нині стикається із загрозами і викликами, пов’язаними з глобалізацією суспільства, поширенням терористичної загрози, етнічними конфліктами, що призводить до серйозних змін у функціонуванні сталих демократичних інститутів.

Однією з головних економічних перешкод демократичного розвитку сьогодні є відсутність середнього прошарку суспільства, малозабезпеченість більшої частини населення. А майбутнє демократії в країні, як відомо, пов’язане з розвитком її економіки.

Більшість дослідників одностайні в тому, що стабільність демократії залежить від широкої підтримки з боку громадян. Політичний режим є демократичним тільки в разі, якщо він представляє інтереси широких верств населення. Політична еліта повинна правити в інтересах більшості суспільства, а не для вигоди привілейованої меншості. Демократія виходить з цінності кожної людини, тому прагне до створення цивілізованих умов життя для всіх громадян незалежно від багатства і таланту.

Дж. Сарторі істинним ворогом, загрозою демократії вважає вимогу «чистішої» та досконалішої демократії. Демократія не може не супроводжуватися створенням міфів, сприятливих для неї. Однак вчасно не реалізовані міфи перетворюються на утопію, що й руйнує демократію. Отже, ще небезпечнішою є незріла демократія, з якою ми, на жаль, стикаємося в українському суспільстві й парламенті. Адже така демократія найлегше з’єднується з охлократією, більше того, з тією диктатурою «мітингової стихії», яку ще 1918 року критикував Ленін.

Політологи виокремлюють три етапи у здійсненні демократичних перетворень:

І. Лібералізація. Тут мають відбутися зміни у взаємовідносинах держави і громадянського суспільства. Громадянське суспільство стає активнішим, а серед еліти спостерігається ініціатива реформування політичної системи в країні.

ІІ. На етапі демократизації мають бути усунені всі суперечності між різними гілками державної влади, сформовані оновлені політичні інститути, внесені зміни до законодавства.

ІІІ. Консолідація демократії і, як наслідок, – досягнення демократичної стабільності. Утвердження демократії визначається здатністю політичних акторів досягти консенсусу.

На підставі аналізу наукової літератури та українських політичних реалій можна запропонувати концептуальну модель демократизації українського суспільства, яка має такі складові:

1. Розвиток громадянського суспільства та зниження рівня віддаленості влади і громадян.

2. Сприйняття демократії як цінності більшістю громадян, порівняно високий ступінь їхньої політичної освіченості, що дає людям можливість робити свій вибір свідомо, на основі знань і раціонального розрахунку.

3. Формування політичної еліти, що сповідує демократичні цінності.

4. Досягнення консенсусу між різними політичними силами. Подолання суперечності між демократичною формою та недемократичною сутністю інститутів влади. Набуття політичними інститутами не тільки демократичної форми, а й демократичного змісту, продукування ними реальної демократичної політики.

5. Високий соціально-економічний рівень розвитку держави, економічна стабільність, переважання середнього класу .

6. Збереження чесних, змагальних та регулярних виборів.

7. Захист прав меншості. Лише поєднання уряду більшості й захист прав меншості становлять демократію.

8. І, як зазначає Фелікс Рудич у статті «Політичний клас у сучасній Україні: передумови становлення»: «Гідний лідер–керівник держави повинен брати на себе політичну відповідальність і мати активну позицію стосовно процесів, які відбуваються в країні; об’єднуючи націю, він має бути свідомий того, що інтереси політичної нації є абсолютним пріоритетом стосовно будь-яких, зокрема й регіональних, інтересів; він має тримати на належному рівні планку інтелектуальних вимог до самого себе». .[7]

9. Активна життєва позиція молоді. Саме ця соціальна група закладає основи майбутнього благополуччя будь-якої країни. Від того, наскільки глибоко молодь інтегрована в усі сфери життя, залежать напрям і темп розвитку суспільства.

10. Формування сприятливого зовнішнього оточення, вироблення адекватної новому режиму зовнішньої політики, заснованої на узгодженні наявних у суспільстві інтересів, у тісній співпраці з парламентом, політичними партіями і з урахуванням громадської думки.

Потрібно також зазначити, що демократія нерозривно пов’язана з законністю. Вона зміцнює повагу до законності, перетворюючи людей на найголовніше джерело права. Та водночас вона залежить від законності, оскільки без дотримання законів неможливо організувати вільні вибори, провести їх чесно або вирішити суперечки щодо виборчого процесу.

Для демократії немає нічого важливішого за вільні і сильні засоби масової інформації. Щоб вибори були справді чесними, різні партії та кандидати повинні мати рівний доступ до засобів масової інформації. Не менш важливо й те, щоб справді незалежні журналісти піддавали уряд та опозицію ретельному вивченню.

Обираючи стратегію внутрішньої та зовнішньої політики, Україні потрібно виробити гнучку тактику й сильну політичну волю задля реалізації поставленої мети. Будь-яка стратегія, будь-який план не можуть здійснитися самі собою. Потрібні рішучі дії з чіткою метою владних структур, політичного класу, підтримувані суспільством і спрямовані на те, щоб переломити несприятливий перебіг політичних, економічних, соціальних і духовних процесів і не лише вивести Україну з кризи, а й зробити її політично стабільною, економічно потужною, незалежною державою, яка впевнено торує шлях у майбутнє.

Висновок.

Тема реферату є дуже важливою і актуальною і в наш час, адже загрози для демократії зароджуються одночасно із її встановленням та постійно виникають у процесі утвердження демократичного режими і розвиток та захищеність держави значною мірою залежить від обізнаності та швидкості реакції громадян та влади на виникнення будь-яких загрозливих чинників.

Сьогодні демократія є найзатребуванішою формою політичного устрою суспільства, що дає можливість людям не тільки обирати керівників, а й контролювати владу.

Однією з головних економічних перешкод демократичного розвитку сьогодні є відсутність середнього прошарку суспільства, малозабезпеченість більшої частини населення. А майбутнє демократії в країні, як відомо, пов’язане з розвитком її економіки.

Дж. Сарторі істинним ворогом, загрозою демократії вважає вимогу «чистішої» та досконалішої демократії, а ще небезпечнішою є незріла демократія. Також не меншу загрозу стали становити корупція та олігархія, що підривають принципи демократії.

Іншою болючою стороною демократії стала її слабка захищеність від сучасних методів маніпулювання масовою свідомістю.

Як результат маємо тенденцію до монополізації, жорстку конкурентну боротьбу без моральних принципів, імітацію якості продукції, якісна реклама набуває в політичній сфері гіпертрофованого характеру, обман, відмова від передвиборних зобов'язань і обіцянок.

Найнебезпечнішими для існування демократії є утворення антидемократичних режимів. Авторитарний режим характеризується такими головними ознаками, як підвищений ступінь централізації влади; обмеження або повна відсутність автономії особи; широке застосування в державному управлінні силових методів; обмеження плюралізму; формальність гарантування прав особи; пріоритет держави перед правом.

Найважливішою ознакою тоталітарного режиму є здійснення цією системою монопольного керівництва і контролю над усіма сферами життя суспільства - економікою, політикою, соціальним життям, ідеологією, культурою, навіть над приватним життям. Тоталітарні держави характеризуються широким застосуванням насильства, що спрямоване на створення атмосфери загального страху, проти потенційних ворогів усередині країни. За тоталітаризму особливо широко розвинута система каральних органів, що мають великі повноваження, в'язниць і концентраційних таборів.

Відомі два основних різновиди тоталітарних держав, що існували у XX ст., – класичний фашизм (Німеччина, Італія, Іспанія, Португалія) та панування адміністративно-командної системи в колишніх країнах так званого соціалістичного табору (Північна Корея, КНР за режиму Мао Цзедуна, колишній СРСР та ін.).

Найтрагічнішими наслідками комуністичного терору 1930-х рр. у Радянській Україні стали смерть від голоду щонайменше 4,5 млн людей, мільйони репресованих, замордованих, розстріляних без слідства і суду, «розстріляне відродження», що забрало життя понад 500 найталановитіших, знищення національно свідомих українців у середовищі керівної верхівки УСРР. У 2006 році була прийнята Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи, яка однозначно засудила злочини комуністичних тоталітарних режимів.

Фашизм — одне з найбільш похмурих, ганебних і кривавих явищ в історії XX ст. Фашизм при владі — це відкрита терористична диктатура найбільш реакційних, агресивних, шовіністичних груп монополістичного капіталу.

У фашистській ідеології цінності демократії, лібералізму нічого не варті. Через політичну конкуренцію, боротьбу за владу демократія “гальмує єдність нації”. Фашисти будь-якої національності формували свою ідеологію на засадах національної винятковості, месіанської ролі свого народу. Фашисти вкрили не одну державу сіткою тюрем і концентраційних таборів, мосово вчинялися погроми, арешти і вбивства.

Загроза фашизму висітиме над світом, поки існує імперіалізм. Імперіалізм постійно породжує прагнення до відкритої кривавої диктатури і живить фашистську ідеологію крайнього шовінізму та расизму.

Як ідеологія він не зник, а, пристосувавшись до нових історичних умов, трансформувався в різноманітні модифікації неофашизму. Визнаючи, що насильство стало невід'ємною частиною сучасного способу життя, ідеологи неофашизму намагаються подати його як фаталістичну тенденцію, притаманну як сучасній епосі, так і суспільству в цілому.

Російський теоретик анархізму Михайло Бакунін (1814-1876) закликав до повного знищення держави, церкви та приватної власності, встановлення "колективної й невидимої диктатури", створення комітетів громадського порятунку.

Ще одною загрозою демократії виступає монархізм. Монарх править за власним правом спорідненості чи спадщини, юридично безстроково і не несе відповідальності за свої дії.

Головна умова існування стабільної демократії — це наявність сильних партій усередині громадянського суспільства. Тоталітарні режими завжди послідовно і систематично намагалися позбавитися груп, які виступали посередником між особою та державою. Це зменшило можливість появи організованої опозиції, знизило ефективність будь-яких угруповань загалом.

На підставі аналізу наукової літератури та українських політичних реалій можна запропонувати концептуальну модель демократизації українського суспільства, яка має такі складові: розвиток громадянського суспільства, сприйняття демократії як цінності більшістю громадян, високий ступінь політичної освіченості; формування політичної еліти, що сповідує демократичні цінності; досягнення консенсусу між різними політичними силами; високий соціально-економічний рівень розвитку держави, економічна стабільність, переважання середнього класу; збереження чесних, змагальних та регулярних виборів; захист прав меншості; активна життєва позиція молоді;формування сприятливого зовнішнього оточення.

Список використаної літератури:

1.                      Базар І. M. Політична етнологія як наука : історія, теорія, методологія, праксеологія.– К., 1994.

2.                      Гелей С.Д. Основи політологі: Навч. посібн./ С.Д. Гелей, С.М. Рутар – К., 1999.

3.                      Конституційне право зарубіжних країн: Навчальний посібник/ За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 544 с.

4.                      Павловський М. Криза демократії – основа для авторитаризму //Віче. – 2000. – № 4.

5.                      Поліщук. І. Демократичні традиції в Україні / І. Поліщук // Людина і політика.– 2003.– №2.–С. 63-69.