Загроза демократичного розвитку на межі тисячоліть

Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Факультет менеджменту

Кафедра політології, соціології і права

Реферат

з дисципліни: «Політологія»

на тему:

«Загроза демократичного розвитку на межі тисячоліть»

Виконала:

студентка ІІІ -го курсу ФМ

групи УПЕП-32

Козяр М.В.

Перевірив:

доц. Новічков Г.В.

Рівне – 2010

Зміст

Вступ

1. Небезпеки і криза світової демократії. …………………...………...……   5

2. Антидемократичні режими : авторитарний та тоталітарний……..…….   8

3. Комунізм, фашизм і неофашизм як ворожі ідеології для демократії …...………………………………………………………………………...…..…..   13

4 Відторгнення демократії при анархізмі та монархії. …………….….…   17

5. Демократія і політичні партії. ……………………………………...……   20

6. Тероризм – загроза демократичного розвитку Нового часу. …....……   22

7. Ризики та перспективи демократизації України…………...………...…   25

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ. Демократичний режим

Сьогодні демократія є найзатребуванішою формою політичного устрою суспільства, що дає можливість людям не тільки обирати керівників, а й контролювати владу. Незважаючи на всі проблеми, що постають у рамках демократичної форми організації суспільства, його державно-політичного устрою, саме влада народу найкраще справляється з викликами сучасності.

Демократичному режиму як одному з величезних завоювань світової цивілізації притаманні широка соціальна база державної влади та відповідні методи її здійснення: що ширше його соціальна база, то демократичнішим він є.

Необхідно також, щоб у країні склалися конкретні форми самоврядування. Його існування й розвиток є однією з ознак і важливим напрямом функціонування та поширення демократії.

За умов демократії має бути виключене зловживання владою. Свобода кожної людини поєднується зі свободою всіх громадян. У суспільстві право панує як міра свободи, загальної і рівної для всіх.

У сучасному розумінні демократичний режим базується на додержанні й гарантованому захисті невід'ємних прав людини, на участі населення у формуванні й діяльності державних органів, прямої його участі у вирішенні державних справ. За сучасних умов головними ознаками демократичної держави є визнання найвищої цінності особистості, захищеність її природних і невід'ємних прав, належне забезпечення всіма економічними, політичними, ідеологічними та юридичними гарантіями, у тому числі судовим захистом проти будь-яких порушень (у тому числі й з боку державних структур). Винятково важливим для демократичного режиму є здійснення принципу поділу влади. Він не обмежується констатуванням існування законодавчої, виконавчої, судової та наглядово-контрольної гілок влади. Кожна гілка здійснює певні функції. Відносини між ними засновані на взаємних стримуваннях і противагах, що гарантує певну рівновагу цими гілками. Це виключає узурпацію влади будь-якою з її гілок і забезпечує захист інтересів кожної особи.

Демократичний режим характеризується економічною, політичною та ідеологічною різноманітністю (плюралізмом), не допускав монополізації в будь-якій з цих сфер. Рівень демократії при цьому безпосередньо не залежить від кількості існуючих і конкуруючих політичних партій і організацій, від однопартійного чи коаліційного складу уряду. Він залежить від рівня політизації населення і свідомої підтримки суспільством окремих партій, рівня політичної культури партійних функціонерів і громадян.

За умов демократичного режиму слід забезпечити охорону прав усіх громадян, включаючи й представників меншостей. Тому більшість не повинна тиснути на меншість. За меншістю - етнічною, політичною, релігійною - зберігаються визначені законом права.

Рівень демократизму залежить від питомої ваги примусу в процесі здійснення державної політики.

Щодо розвинутої демократії, то її виникнення можна очікувати лише тоді, коли влада здійснюється безпосередньо або через представницький орган широкими верствами населення і коли права кожної особи надійно захищені, незалежно від того, хто саме у даний момент при владі

Безумовно, навряд чи можна говорити про існування в сучасному світі моделі ідеальної демократії. Наявність згаданих явищ в умовах збереження переважної частини ознак і принципів, притаманних демократичному режиму, не може розглядатися як знищення цього режиму, не виключає його існування, хоча й у вужчих рамках.

1. Небезпеки і криза світової демократії.

Протягом усієї історії розвитку людства переважали авторитарні режими. Демократичні форми правління почали домінувати лише наприкінці XIX століття в Західній Європі та США, коли тут досягли помітного економічного зростання, відносної політичної стабільності і певного рівня розвитку парламентаризму.

При цьому авторитарна ідея концептуально обґрунтовувалася головним чином прихильниками крайнощів у розвитку суспільства державного соціалізму і дикого капіталізму — представниками як ліворадикальних, так і правора-дикальних течій суспільної думки. Ліворадикали реалізували авторитарно-тоталітарний режим у СРСР — диктатуру Сталіна, а праворадикали — тоталітарний режим у фашистській Німеччині, Іспанії, Італії.

У постсоціалістичних країнах на хвилях протесту проти тоталітарного режиму, утвердження демократії і вільного ринку, під впливом розвинутих країн МВФ і СБ зародилася однофакторна модель вільного ринку зразка XVIII — XIX століть, модель ''ринкового фундаменталізму", в якій створюються сприятливі умови для авторитаризму.

Іншою проблемою, болючою стороною демократії стала її слабка захищеність від сучасних методів маніпулювання масовою свідомістю, від підміни волі народу "сфабрикованою волею", від зомбування населення. Основа такої тенденції — ринкова модель демократії, коли в процесі виборів перемагають не особистість, не талант, а гроші. Не випадково Дж. Сорос у вже згаданій монографії до трьох відомих функцій грошей додає і четверту — влада. Цю модель демократії, яка набула поширення в постсоціалістичних країнах, американський учений Уільям Грайдер назвав "демократією напрокат".

Як результат маємо негативні риси реального ринку — тенденцію до монополізації, жорстку конкурентну боротьбу без моральних принципів, імітацію якості продукції, якісна реклама набуває в політичній сфері гіпертрофованого характеру. Обман, відмова від передвиборних зобов'язань і обіцянок, політрична переорієнтація входять у повсякденну практику.

Опитування громадської думки, соціологічні дослідження, плебісцити, референдуми стають методами прихованого обману населення і зомбування його свідомості.

Має місце "циркуляція думок: владна еліта сама генерує деякі ідеї, вважаючи, що все суспільство їх поділяє". Більш того, домагається активної, часом агресивної підтримки мас через зомбування їхньої свідомості, дезінформації за допомогою ЗМІ, що жорстко контролюються владою.

Типовим є те, що ці явища аналогічні на всьому просторі СНД. Щоразу, коли владі не вдається розв'язати якусь складну проблему в галузі економіки, політики або в соціальній сфері, вона йде на організацію галасливої кампанії з виявлення зла, проти якого необхідно боротися в ім'я порятунку Вітчизни.

У Росії таким злом є чеченці-терористи, в Україні за аналогією з Білоруссю — народні депутати, Верховна Рада. "Подібна тактика, — як пише С. Чернишов, — дозволяє владі відчути себе в рідній стихії, відвернути увагу всіх, хто чекає від неї яких-небудь рішень". У цих умовах добре спрацьовує теза про те, що "владі не вистачає повноважень".

Демократія в постсоціалістичних країнах, у тому числі і в Україні, має ще одну небезпеку, яка виникає через те, що в них віддають перевагу не національним інтересам, а передчасній глобалізації економіки, лібералізації зовнішньоекономічної діяльності.

Як зазначають такі вчені, як Дж. Сорос, Ю. Пахомов, О. Білорус та інші, світ у межах геоекономіки розділений на два полюси: центр (це розвинуті країни, країни "золотого мільярда") і периферія світового господарства.

При цьому центр реалізує свою політику на периферії через міжнародні фінансові (МВФ), торговельні (ГАТТ/ СОТ) та інші організації.

Така політика, в кінцевому підсумку, в принципі суперечить демократії. Оскільки основним інститутом демократії є громадянське суспільство, побудоване на принципах громадянства і, отже, на принципах національної держави, а глобалізація економіки має на меті максималізацію прибутку в межах всього світу, то для неї кордони національної держави, її національні інтереси, національна безпека, національна ідея, громадянство стають перешкодою, яку треба усунути. Таким чином, демократія на периферії стає жертвою політики глобалізації, інтеграції.

Розвинуті країни нав'язали постсоціалістичним країнам як головну мету діяльності не забезпечення добробуту широких верств населення, не економічне зростання, а створення глобальної ринкової системи навіть ціною великих жертв, серед яких опинилася і демократія.

У цих умовах виконавча влада стає безконтрольною. А одностайність у прийнятті рішень і безконтрольність влади — це і є авторитаризм. Що це таке, ми добре пам'ятаємо. [4]

Також не меншу загрозу стали становити корупція та олігархія. «Всі демократії, як старі, так і нові, схильні до хвороб зловживання владою і присвоєння суспільних благ для особистих цілей. Критерії для визначення фактів посадових зловживань в різних культурах приблизно одні й ті ж.

Роберто Мічелс був першим, хто помітив, що в самих демократичних інститутах професійні лідери і адміністрація зазвичай володіють певними перевагами в силу самого перебування на посаді, ізолюючими їх від загрози скинення конкурентами. Виведений їм "залізний закон" говорить, що всі партії, асоціації та утворення стають все більш олігархічними і, таким чином, все менш підзвітними своїм членам або широкому загалу.» .[11]

Значно підриває демократичні принципи розвиток тероризму (державного та міжнародного) – наслідок активного розшарування населення, його ідеологічного розмежування і оформлення політичних рухів.

Як свідчить світовий досвід, демократичні режими можуть бути ефективними лише тоді, коли владна еліта — патріотична і незалежна в прийнятті рішень. А про яку незалежність постсоціалістичних країн можна говорити, коли їх бюджети, програми урядів, законодавчі акти, навіть призначення на вищі державні посади повністю контролюються міжнародними фінансовими організаціями (МВФ і СБ). Наприклад, в Україні концепцію економічної політики для України "Подальші 1000 днів" розробила в листопаді 1999 року німецька консультативна група з питань економіки при уряді України.

2. Антидемократичні режими : авторитарний та тоталітарний Авторитарний режим суттєво відрізняється від демократичного. Він характеризується такими головними ознаками, як підвищений ступінь централізації влади; обмеження або повна відсутність автономії особи; широке застосування в державному управлінні силових методів; обмеження плюралізму; формальність або недостатній рівень гарантування прав особи; пріоритет держави перед правом. В умовах авторитарного режиму провідне місце посідають примусові методи державного керівництва, завжди панує надмірно жорстка державна дисципліна, регулярно застосовуються надзвичайні методи державного керівництва, відкрите насильство. У системі державних органів немає поділу влади, знецінюється значення народного представництва, встановлюється пріоритет виконавчої або навіть партійної влади чи об'єднання останньої з владою державною, спостерігаються слабкість і відсутність дійсної незалежності судових органів.

Авторитарний режим може встановлюватися поступово з огляду на загарбання влади антидемократичними силами на основі створення в союзі з деякими політиками правлячого демократичного режиму нового коаліційного уряду. У результаті утворення такої коаліції можуть скасовуватися інститути колишньої демократичної системи.

Соціальна база авторитарної держави значно вужча, ніж демократичної і завжди становить меншість населення. Залежно від соціальної основи влади серед авторитарних режимів розрізняють режими одноособової влади (С. Хусейна в Іраку, М. Каддафі у Лівії), расистські (тривалий режим апартеїду у ПАР), воєнної диктатури (численні режими, що виникали у країнах Південної Африки й Азії внаслідок військових переворотів) тощо. За авторитарного режиму повністю або здебільшого відсутні ознаки громадянського суспільства.

Деякі прояви авторитаризму іноді спостерігаються ще в умовах демократичного режиму. Це, наприклад, концентрація влади, обмеження плюралізму, посилення центральних державних органів, надмірні вимогливість до державної дисципліни та відповідальність за її порушення. У цілому ця тенденція є негативною. Але поява цих ознак далеко не завжди перетворює демократичний режим на авторитарний. Більше того, вимоги до підвищення рівня авторитарності державної влади нерідко висуваються переконаними прихильниками демократії і можуть бути корисними, навіть необхідними, для поліпшення організаційних засад державного керівництва. Із застосуванням у рамках демократичного режиму відповідних заходів нерідко складаються сприятливі умови для посилення ефективності впливу держави на розвиток економіки країни, підвищення відповідальності виконавчої влади, зміцнення громадського порядку і законності, здійснення революційних перетворень.

Авторитаризм може існувати в найрізноманітніших формах. В історичному минулому він виступав у формі древніх тираній, деспотій, абсолютних монархій і у формі різних аристократичних режимів.

Виходячи з вищесказаного, є необхідність зупинитися на типології сучасних форм авторитаризму. Залежно від того, на які соціальні групи і інститути спирається влада, можна виділити такі форми авторитарного режиму:

Військові диктатури, що передбачають опір на армію. В умовах нерозвинутого громадянського суспільства і слабких демократичних традицій військові виступають найбільш організованою силою, яка володіє ресурсами для захоплення влади (як правило, шляхом державного перевороту). Подібні режими - досить часте явище в Африці, латинській Америці, на близькому Сході. Придушуючи політичні свободи, військові можуть виступити ініціаторами економічної модернізації суспільства (військова диктатура генерала А.Піночета в Чилі).