Внешняя политика СССР 80-90 годах

Міністерство  освіти і науки України

Національний  авіаційний університет

Інститут  міжнародних відносин 
 
 
 
 

Курсова робота

з дисципліни: „Міжнародні відносини

та світова  політика”

на тему: 

«Зовнішня політика СРСР кінець

80-х –  початок 90-х років» 
 
 
 
 

Виконав:

студент ІІІ курсу

групи МІ – 310

Руденко І.В. 

Перевірила

Балабанова  Г.П. 
 
 
 
 
 
 
 

Київ 2007

 

П л а н 
 

І Вступ_________________________________________________________3-4

      ІІ Зовнішня політика СРСР 80-91-их років ______________________5

            2.1 Імпульси до зовнішньої політики Горбачова_____________5-7

            2.2 Формування нової зовнішньої доктрини СРСР__________8-13

            2.3 Урегулювання Афганського конфлікту_______________13-18

            2.4 Нормалізація Радянсько – Китайських відносин________18-23

            2.5 Подолання відставання в

                  радянсько–японських відносинах____________________24-28

ІІІ Висновок ____________________________________________________29

Список використаної літератури ___________________________________30

 

І Вступ 

      Актуальність  теми: період з 1984 по 1991 рік був насичений різних родів подіями хоча й мав відрізки часу, які прийнято називати "мертвими" у силу того, що ці періоди були мрячними й не залишили великого сліду в історії СРСР і Росії. У цей період були запущені в хід багато реформ, була афганська війна, "сухий закон", перебудова й т.д.

      Таким чином актуальність даної теми і  є розкриття неприємних сторінок історії СРСР, котрі були недоступні для аналізу у ті роки. У висвітлені цих сторінок зацікавлено як світове  співтовариство, так і народ, який раніше жив у соціалістичних республіках і чув лише оманливо-позитивні сторони свого існування.

      Огляд літератури: проблеми і особливості розвитку зовнішніх а також і внутрішніх відносин СРСР у 80 – 90-ті роки знайшли своє відображення у небагатьох працях вітчизняних і зарубіжних вчених, як Волкогонов Д.А., Александров- Агентів А.М., Шеварнадзе Э.А., М. Юрін, Я. Накасон’є та інші. Але, як було зазначено вище, дослідження цієї теми не має відповідного рівня якості, отже звідси і випливає саме актуальність дослідження її.

      Мета  дослідження: дослідження проблем функціонування та еволюції зовнішніх, а звідси і внутрішніх, відносин СРСР у період 80 – 90-их років. Спроба проаналізувати весь цей період, а саме розкласти його на основні частини й розглянути кожну з них будь то реформа або інший помітний факт, що відбувався в період з 1984 по 1991 рік у Союзі Радянських Соціалістичних Республік. Спроба проаналізувати стан економіки, життєвий рівень населення й все інше, що пов'язано із внутрішньою політикою. Оборонні, економічні, правові й інші відносини із закордонними країнами, всю зовнішню політику Союзу Радянських Соціалістичних Республік у період з 1980-1991 років.

      Об’єкт  дослідження: зовнішня діяльність СРСР

      Предметом дослідження: є сукупність форм і методів здійснення зовнішньої діяльності СРСР, еволюція концепцій та підході для її реалізації.

 

ІІ Зовнішня політика СРСР 80-91-их років. 

2.1 Імпульси до зовнішньої політики Горбачова 

      В 1985 р. умирає К.У. Черненко, Генеральним  секретарем КПРС під бурхливі оплески стає М.С. Горбачов. З ім'ям цієї людини зв'язано більш ніж п'ять років історії СРСР. Взагалі, писати про Горбачова не легко. З кількох причин. По-перше, за час його перебування на посаді Генерального секретаря КПРС була величезна кількість промов, заяв, інтерв'ю, виступів на заходах різного рівня, у яких зорієнтуватися часом буває складно. Уже дуже багато їх вийшло за період знаходження у влади Горбачова. По-друге, горбачовський період у нашій історії був порівняно не давно, що не дозволило поки вченим уважно вивчити його й витягти якісь уроки.

      Хоча  вже й зараз є величезна  кількість книг, присвячених того часу. Так, Д. Волкогонов, працюючи в  бібліотеці американського конгресу в 1994 р., виявив більше двохсот п'ятдесяти досить великих робіт (книг) про Горбачова. Однак більшість закордонних і вітчизняних робіт про Михайло Сергійовичі і його політику поверхневі, що не дозволяє вважати їхніми фундаментальними роботами як про самого Горбачова, так і про процеси, які проходили в Радянському Союзі в другій половині 80-х рр. По-третє, він наш сучасник і продовжує брати участь у політичному житті Росії, зовсім щиро вважаючи, що час його зоряної години ще не прийшов. Отже, що ж штовхнуло нового Генерального секретаря різко повернути кермо зовнішньої політики СРСР? Раїса Максимівна Горбачова, дружина Михайло Сергійовича Горбачова, згадує, що 10 березня, у день смерті К. У. Черненко, коли її чоловік повернувся пізно додому, він міркував уголос: “Скільки років працював на Ставрополі. Сьомий рік роботи тут, у Москві. А реалізувати що-небудь велике, масштабне, назріле - неможливо. Начебто стіна. А життя вимагає, і давно. Ні, так  жити  не можна.”¹  чи Була така історія чи ні - це вже не важливо, головне те, що було зрозуміло - по-старому жити було не можна. Колишні помічники Горбачова згадують, що імпульсами нової зовнішньої політики послужили внутрішні проблеми радянської держави, з якими воно гостро зштовхнулося в середині 80-х рр., а також зовнішньополітичне положення СРСР. Країна була в тупику. Існував цілий ряд потребуючого невідкладного рішення питань. Радянський Союз фактично виявився в ізоляції. Дійсних союзників не було. ОВД на 90% складався з радянських збройних сил. До самих вірних союзників Радянського Союзу того часу можна віднести Кубу, НДР, В'єтнам, але їхній потенціал був обмежений. СРСР був утягнений у війну в Афганістані, мав складні відносини із КНР, було багато невирішених питань й у радянсько-японських відносинах. У формуванні своєї політики (і внутрішньої, і зовнішньої) Горбачов пішов, як і властиво російському національному характеру по революційному шляху.

      Помічник  Горбачова А. С. Черняєв пише у  своїх мемуарах, що вперше влітку 1986 р., Генеральний  секретар прийшов  до висновку про необхідність революції  в країні: “Перебудова - це революція. Революція в розумах, виробництві, у виробничих силах, виробничих відносинах, у всій надбудові, у всьому." И от ще: “Час переломного. Має бути величезна перебудова у всіх сферах ”².Обтяжено Радянський Союз був і підтримкою паритету зі США, на що йшло близько 40% всіх народних ресурсів. Економіка країни була неефективною, грошей для конкуренції із сильними суперниками не вистачало.

      До 1983 р. стало виявлятися, що СРСР програє  змагання з розвиненим капіталістичними країнами. От як сам Горбачов оцінив ситуацію на одній закритій нараді відповідальних працівників у травні 1986 р.: “Ми продавали нафту й газ, інша сировина, що рвали в нас із рук. Тепер ситуація змінилася, як ви знаєте, і усередині й поза - не в нашу користь. ” Слід зазначити, що ще до знаменитого Квітневого Пленуму, велися зразкові розмови про майбутню східну політику Радянського Союзу. Так, Черняєв у своїй книзі “Шість років з Горбачовим.” відтворює епізод, коли Арбатов показував йому записки, які він посилав М. С. Горбачову. По східній політиці там були наступні пропозиції: якомога швидше налагодити стосунки з Китаєм, Японії віддати два або чотири острови й терміново вирішити афганську проблему.³ Горбачов відгукнувся тільки на питання пов'язаний з Афганістаном і сказав, що вже обмірковує його, і, як з'ясувалося потім, уже дав своєму помічникові А. М. Александрову-Агентову відповідні доручення.

      Таким чином, до середини 80-х років для  реалістично мислячих політиків  у СРСР позначилася проста істина: якщо не знайти переконливих відповідей на виклики складного переломного часу останніх десятиліть ХХ сторіччя, що зачіпають фундаментальні основи людського буття - будь то в економічній, політичній, гуманітарній або будь-який іншій сфері  матеріального й духовного життя, - може виявитися на узбіччі світової цивілізації. У цьому зв'язку перед радянським керівництвом устало об'єктивне завдання: виходячи не з умоглядних схем, а з реальних загальнолюдських пріоритетів і цінностей, зробити корінний перегляд успадкованих від минулого стереотипних установок і дій, відірваних від життя, не відповідним інтересам країни. Інакше кажучи, потрібно було відмовитися від усього того, що заводило у свідомо тупикові ситуації на переговорах, заважало ослабленню міжнародної напруженості, нормальному міждержавному співробітництву, зменшенню військової погрози. Курс Горбачова спрямований на перебудову й впровадження нового політичного мислення привів до кардинальної зміни зовнішньополітичної орієнтації країни й зробив сильний вплив на перетворення всієї світової системи міждержавних відносин на завершальному етапі “холодної війни”. 
 
 

2.2 Формування нової зовнішньої доктрини СРСР. 

      Крапкою відліку у формуванні нової позиції  Радянського Союзу з питань східної  політики став Квітневий Пленум, що відбувся 23 квітня 1985 р. На цьому Пленумі позначилася позиція радянського керівництва у відношенні  Китаю: “Цілеспрямовано й наполегливо Радянський Союз буде зміцнювати взаємозв'язку й розвивати співробітництво з іншими соціалістичними країнами, у тому числі з Китайською Народною Республікою”.⁴

      Квітневий Пленум продемонстрував, що радянське  керівництво встало на шлях зміни  не тільки своєї внутрішньої, але  й зовнішньої політики. Для втілення в життя нових ідей Горбачову  потрібні були й нові, енергійні  люди, які були б готові йти вперед по шляху реформ. Слід зазначити, що для останніх років правління попередників Горбачова - Брежнєва, Андропова й Черненко - були характерні холодність, омертвіння в кадровій піраміді влади. Ледь ступивши в головний кабінет Партії, Горбачов став поступово підбирати команду “під себе”. Він розумів, що в міжнародній політиці країни важко очікувати позитивних змін, поки зовнішньополітичне відомство очолює досвідчений, але надзвичайно консервативний дипломат старої сталінської школи А. А. Громико. Так,  на  засіданні Політбюро 29 червня 1985 р. Горбачов запропонував висунути Громико Головою Президії Верховної Ради СРСР. Потім став вирішуватися питання про нового міністра. Генеральний секретар тоді сказав: “Тепер встає питання: кого висунути міністром закордонних справ. Нам не знайти другого Громико з його досвідом, знанням проблем зовнішньої політики. Але адже й сам Андрій Андрійович колись починав свій шлях у дипломатії не з таким досвідом і знаннями, які має зараз. На Тегеранській конференції він, звичайно, був не таким, як нині...Кваліфікованих дипломатів у нас багато. Досвідчений працівник Корниєнко. Послабши Мальцев. Як на партійної, так і на дипломатичній роботі був Червоненко. У полі зору і Добринін. І все-таки думки що ми пішли в іншому напрямку. На пост міністра потрібна велика фігура, людина з нашого з вами складу...”⁵ І Горбачов запропонував кандидатуру Е. А. Шеварнадзе. Як було заведено з Генсеком ніхто не сперечався і його кандидатура була одноголосно затверджена.

      Е. А. Шеварнадзе не займався до цього  питаннями зовнішньої політики, і тому призначення на посаду міністра закордонних справ, за його словами, було для нього повною несподіванкою. З 1 липня 1985 р. по 16 січня 1991 р. він був у цій посаді п'ять років і шість із половиною місяців, тобто майже всю перебудову. У своїй книзі “Мій вибір” Едуард Шеварнадзе так описує свій перший робочий день і зустріч із заступниками міністра закордонних справ на Смоленській площі: “...положення в мене - гірше не придумаєш. Здивувати вас пізнаннями в зовнішньої політики не можу. Можу лише обіцяти, що буду

працювати так, щоб мені не було соромно перед  вами, а вам - за мене. І все-таки, не впевнений, що із цього що-небудь вийде. Мені доведеться особливо важко на тлі авторитету Андрія Андрійовича  Громико й тієї спадщини, що він залишив. Що я в порівнянні з ним, крейсером світової політики? Усього лише човен. Але - з мотором”⁶. От таку характеристику дав собі новий міністр.

      Напередодні поворотного ХХVII з'їзду КПРС, у період його практичної підготовки 15 січня 1986 р. була опублікована Заява Генерального секретаря ЦК КПРС, у якому була висунута конкретна, розрахована на точний певний строк і до кінця нинішнього сторіччя програма заходів, спрямованих на повну й повсюдну ліквідацію ядерного й іншого видів зброї масової поразки. Ця акція Горбачова, з одного боку, підвищила інтерес закордонних країн до процесів, які стали відбуватися в СРСР, а з іншого затвердив Горбачова як політика.

      На  відбувшимуся в лютому-березні 1986 р. ХХVII з'їзді КПРС була прийнята нова філософія  зовнішньої політики Радянського Союзу. Головною зовнішньополітичною метою на з'їзді була названа мета забезпечення радянському народу можливості трудитися в умовах міцного миру й волі. Виконання цієї мети, на думку керівництва, лежало в припиненні підготовки до ядерної війни, боротьбі проти гонки озброєння й збереження й зміцнення загального миру. Рішення ХХVII з'їзду випливали з характеристики сучасного миру: 1) характер нинішньої зброї не залишає жодному державі шансів захистити себе; 2) безпека може бути тільки загальною3) мир перебуває в процесі стрімких змін.

      На  з'їзді було вирішено, що центральним  напрямком зовнішньої політики СРСР на майбутні роки повинна стати боротьба за реалізацію висунутої в Заяві  Генерального секретаря ЦК КПРС від 15 січня 1986 р. програма знищення зброї масового винищування й запобігання військової небезпеки. “Наш життєвий, національний інтерес у тім, щоб з усіма суміжними державами в СРСР минулого мати незмінно добрі й мирні відносини”, - було заявлено на з'їзді.

      У новій редакції програми КПРС ми читаємо, що СРСР виступає за підтримку й розвиток відносин з капіталістичними державами на основі мирного співіснування. ХХVII з'їзд не був схожий на попередні з'їзди й з'явився прогресивним явищем як у внутрішньої, так і в зовнішньої політиці, але разом з тим залишалося й багато застарілих комуністичних догм, які заважали розвитку зовнішньої політики СРСР. Так, наприклад, залишалося застаріле формулювання: “мирне співіснування держав з різним суспільним ладом є специфічною формою класової боротьби” (це формулювання було вилучено з обороту в 1988 р.). “Форма класової боротьби” неминуче спричиняла погляд на мир як на поле перманентної боротьби систем, таборів, блоків.