Види форм державного (політичного) режиму

   — право вільного виходу суб'єктів  з конфедерації.

   Прикладом конфедерації були: колишній СРСР з 1917 р. по 1922 р. (30 грудня 1922 р. конфедерація, до складу якої входили: Росія, Україна, Білорусія, республіки Закавказзя, уклали договір і перетворились на федерацію); Нідерланди з 1579 p. по 1795 p., Німеччина з 1815 p. no 1866 p., Сенегамбія з 1982 р. по 1989 р.

   Особливими  формами об'єднання держав є співдружність  та співтовариство — союзи держав, що виступають як асоційовані члени  при збереженні ними повного суверенітету, з метою спрощення візової  системи та митних кордонів, досягнення успіхів у сферах економіки, культури тощо. Правовою основою співдружності  є договір (статут, угода) або інший  нормативний документ. Приклад —  Європейський Союз (який складається  з Європейського економічного співтовариства, Європейського співтовариства з  атомної енергії, Європейського  об'єднання вугілля і сталі), Британська співдружність, Співдружність незалежних держав (СНД). [2]

4. Види  форм державного (політичного) режиму

     Політичний (державний) режим указує на сукупність прийомів і засобів здійснення державної  влади. Вони дуже різні і конкретизують  основні показники форми державного правління й устрою в конкретній країні. Загальними показниками будь-якого  політичного режиму є:

1. ступінь захищеності і забезпеченості гарантіями прав і свобод громадян (політичного й ідеологічного вибору, економічної свободи) та ступінь врахування інтересів різних соціальних груп (у тому числі меншин) тощо;
2. способи легітимації державної влади;
3. співвідношення правових і неправових способів здійснення владних функцій;
4. методи, інтенсивність і правова обґрунтованість використання силових структур, інших ресурсів влади;
5. механізм ідеологічного тиску.

     Таким чином, політичний режим характеризується рівнем гарантованості демократичних прав і свобод громадян, ступенем відповідності офіційних конституційних установлень політичним реаліям. Політичні реалії — невід'ємна характеристика політичного клімату в будь-яку епоху розвитку держави. Поєднання способів здійснення влади ставить акценти демократичності й авторитарності режимів (від деспотичних, теократичних і режимів рабовласницької демократії до сучасних модифікацій ліберально-демократичного й авторитарного режиму). Політичний режим будь-якої держави тісно взаєпомопов'язаний і з іншим виміром політичного життя держави — його політичним курсом. Якщо політичний курс відбиває цілі суспільства, то політичний режим — засоби їх досягнення. Використання засобів політичної діяльності держави, не адекватних її цілям, призводить до серйозної соціальної дестабілізації, втрати довіри з боку членів суспільства до політичних цінностей (громадяни все менше пов'язують захист власних інтересів і безпеки з політичним режимом держави), до відчуження людини від політичного процесу (держава встановлює суто примусовий контакт з громадянином) і як наслідок — до делегітимації політичного режиму в цілому, його невизнання.

     Типи  політичного режиму традиційно поділяють  на демократичні і антидемократичні (авторитарні). Це важливо для вичленення їх основних показників.[4] 

1. Демократичний режим

   Демократичний режим — стан політичного життя  суспільства, при якому державна влада здійснюється на основі принципів  широкої і реальної участі громадян та їх об'єднань у формуванні державної політики, утворенні і діяльності державних органів, дотримання прав і свобод людини. Основним його різновидом традиційно вважався ліберальний режим. Однак тенденції розвитку політичних систем у розвинених країнах внесли значні корективи в розуміння демократичних цінностей. Якщо ліберальна класична демократія була за своєю суттю індивідуалістичною (демократією індивідів), то сучасна демократія стала демократією організацій, політичних партій, асоціацій, груп інтересів та інших суб'єктів, що входять до політичної системи суспільства. Але плюралістична демократія, в центрі уваги якої є організації і групи, стане практично марною для суспільства, якщо в його політичній і правовій системі буде ігноруватися свобода особи. Політичний режим є демократичним настільки, наскільки держава гарантує людині прояви її свободи у трьох аспектах: як індивіду (особистості); як соціальному суб'єкту (члену громадських і професійних груп, інших інститутів суспільства); як громадянинові (підданцю держави), міра свободи якого конституційно визначена і гарантована. Поєднання цих іпостасей свободи індивіда стає можливим саме в рамках демократичного режиму. Він здатний не тільки нести в собі необхідні гарантії свобод, але й забезпечувати оптимальні умови сполучення різних інтересів, їх гармонію. Сучасну форму такої гармонізації являє собою плюралістична демократія, яка коригує класичну ліберальну ідею з урахуванням сучасної динаміки суспільного розвитку. Звичайно, чимало положень теорії лібералізму про максимально можливу свободу особистості сьогодні достатньо використовувані у практиці держав, що переходять до демократії. Однак для вже існуючих демократичних систем Заходу лібералізм як основоположний принцип конституційного устрою демократичних держав у його класичному вигляді вже відійшов у минуле. Ним його доповнює політичний плюралізм в єдності з ідеологічним та економічним. І це є закономірним тією мірою, якою відсутність такого плюралізму закономірно призводить до переродження демократії в авторитаризм або в його крайній прояв — тоталітаризм. До основних ознак демократичного режиму належать:

1. рівність громадян перед законом, гарантованість державою їх прав і свобод;
2. виборність представницьких органів влади населенням;
3. юридично визначена строковість повноважень представницьких органів;
4. розвинена система демократичних інститутів;
5. пряма участь громадян у вирішенні загальних справ;
6. реальне здійснення поділу державної влади;
7. політичний плюралізм із врахуванням інтересів меншин.

     Демократичний режим має кілька основних різновидів: ліберально-демократичний, радикально-демократичний, національно-демократичний та ін. [4]

2. Антидемократичний режим

     Антидемократичні режими — це режими, за яких державна влада здійснюється шляхом обмеження і порушення формально проголошених прав і свобод людини.

     До  основних ознак такого режиму в умовах сьогодення належать:

1. формальне закріплення в конституційних актах мінімуму прав і свобод громадян при відсутності правових механізмів та інших гарантій їх здійснення;
2. надмірна централізація державної влади;
3. тенденція до застосування неправових засобів здійснення влади;
4. застосування примусових методів управління;
5. протиправне використання силових структур;
6. у деяких випадках авторитаризм може досягати крайнощів у прагненні держави повністю контролювати всі сфери суспільного життя (економіку, ідеологію, духовно-культурний розвиток і т. ін.).

     До  антидемократичного типу в історії  держав належали такі його різновиди, як деспотичний (тобто режим необмеженої  влади і свавілля в управлінні при відсутності його правових і  моральних основ, повній безправності підданих); тиранічний (панування жорстких способів здійснення влади при режимі одноособового правління в античних державах); військово-диктаторський; расистський; фашистський, мусульмансько-фундаментальний  та ін.

     Усі перелічені режими, як і тоталітарний, мають авторитарний характер. Він  лише проявляється в них різною мірою. Авторитарний режим заслуговує особливої  уваги: саме за його умов інститути  демократії існують формально, державні рішення приймаються правлячою  елітою, функції якої не обмежуються  законом, офіційно визнається пріоритет  державних інтересів перед інтересами особи. При тоталітарному режимі (крайня форма авторитарного) особливо помітні методи силового ідеологічного тиску, політична опозиція недопустима, зрощення державного апарату з партійним, жорстку централізація управління. протизаконне використання силових структур держави, мілітаризація державної політики, підміна державних і правових механізмів створенням неконституційних органів (наприклад, органів позасудової репресії в колишніх соціалістичних державах).

     Однак у реальному житті в будь-якому  політичному режимі завжди проявляються поєднання рис авторитарності і  демократизму, тобто «чистих» режимів  практично не існує. Це особливо важливо  сьогодні для пояснення суті політичних режимів у державах перехідного  періоду: там, де вибір між демократією  й автократією лежить у руслі  політичного курсу, політичний режим  має дуже багато особливостей. Вибір  демократичного шляху розвитку сам  по собі не несе автоматичної свободи, зростання благоденства, справедливості і безпеки. Тоталітарний режим залишив у спадок корупцію, протекціонізм, скакання цін та їх перекіс, зовнішній борг тощо. Цими чинниками визначається специфіка засобів, прийомів здійснення державної влади перехідного періоду. В Україні після ліквідації тоталітаризму здійснюється перехід до демократичної державності. В її політичному режимі сполучаються риси демократичного режиму з застосуванням авторитарних підходів. Тому повна централізація і жорсткий державний контроль у деяких випадках є необхідними. Головним же показником будь-якого перехідного періоду є людина: якщо в політичній спільноті підґрунтям і метою політичної дії не виступає індивід, то там немає демократії або вона існує формально. [4]

Висновки 

     1. Форма держави – це спосіб  організації і характер здійснення  державної влади. У різних формах  держави відображається сутність, зміст тієї чи іншої країни. Це поняття дає загальне уявлення  про державний лад країни.

     Форма держави — це складне поняття, що характеризує державу з точки  зору існуючих в ній форми правління, державного устрою та державно-правового  режиму. Інакше кажучи, кожна держава, які будь-яке інше соціальне утворення, має бути певним чином організована, побудована, сформована, а здійснення нею влади має відбуватися  певними способами, методами. Сутність тієї чи іншої держави проявляється у різних її формах.

     Форма держави, яка сформувалася у країні, проходячи через часові перешкоди, видозмінюється, розширюється, скорочується, відчуваючи на собі характер менталітету  нації, її моралі, впливу на нього зовнішніх  чинників, таких як міжнародні організації, але, маючи у своїй основі той  же принцип збереження прав людини.

     2. Форма державного правління –  порядок утворення і взаємодія  вищих державних органів влади  і управління. Розрізняють дві  основні форми державного управління: монархію і республіку. За формою  державного управління Україна  є парламентсько–президентською  республікою. Одна із особливостей  парламентсько-президентської республіки  України полягає в обмежених  повноваженнях Президента в законодавчому  процесі.

     Якщо  все це віднести до України, то можна  сказати, що її державна форма правління  є адаптована до характеру нації, до її менталітету і відображає принципи та взаємовідносини між людьми.

     Можливо даний тип форми держави в  контексті України та українців не є найбільш досконалим, і безумовно вимагає удосконалення державного правління, державного устрою і державного режиму в Україні, але він є теперішньою найкращою спробою у творенні держави, яка знаходиться на перехідному періоді від авторитаризму до демократії.

     3. Форма державного устрою –  визначає спосіб поділу держави  на певні складові частини  території і розподілу влади  між нею та цими частинами  і відповідну організацію державних  органів і порядок взаємовідносин  між ними закріплено в Конституції  України. За формою державного  правління Україна – унітарна  держава, яка є єдиною цілісною  державою, територія якої поділяється  на адміністративно – територіальні  одиниці (області, райони), які  не мають ознак суверенітету. У складі нашої держави є автономна територіальна одиниця Автономна Республіка Крим, яка не має ознак державності.

     Під формою державного устрою розуміємо  територіальну організацію державної  влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством: це взаємозв'язок окремих  складових частин держави між  собою і її спільними вищими органами державної влади. Державний устрій може виявлятись у простій або  складній формах.

     4. Державно–правовий режим – це  стан політичного життя суспільства  при якому державна влада здійснюється  на основі принципів широкої  і реальної участі громадян  та їх об’єднань у формуванні  державної політики, утворенні і  діяльності державних органів,  дотримання прав і свобод людини. Розрізняють такі основні види  державних режимів: демократичний  режим та антидемократичний державний  режим. В Україні після ліквідації  тоталітаризму здійснюється перехід  до демократичної державності.

     Державний режим — це спосіб реалізації державою свого призначення в суспільстві. Він складається із системи методів, засобів здійснення державної влади.

     Згідно  із ст. 1 Конституції, Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою. У наступних статтях вона проголошується також унітарною державою (ст. 2) і республікою (ст. 5).