Види форм державного (політичного) режиму

 

3. Форми державного устрою

 

     Розглядаючи способи устрою державної влади, слід зазначити, що в навчальній літературі частіше всього вживається термін «форма державного устрою». Він, по суті, охоплює  всю форму держави на даному етапі  розвитку в конкретній країні. Не випадково, що цей термін широко використовується в курсі загальної історії  держави і права. Мова у даному випадку йде про те, яким чином держава організована як влада на відповідній території.

     Тому  під формою державного устрою розуміємо  територіальну організацію державної  влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством: це взаємозв'язок окремих  складових частин держави між  собою і її спільними вищими органами державної влади.

Державний устрій може виявлятись у простій  або складній формах. Прикладами простої  форми державного устрою є унітарні (єдині) держави.[8]

 

1. Унітарна  держава

 

   Унітарна держава (лат. unitas — єдність, однорідний, що складає ціле) — це єдина держава, адміністративно-територіальні одиниці якої не мають ознак суверенітету.

   Простим (унітарним) державам притаманні такі важливі риси:

• цілісність та недоторканність території у межах державного кордону;
• єдина конституція, дія якої поширюється на всю територію країни;
• єдина система державного апарату, що поширює свої повноваження на територію всієї країни, на всіх громадян (єдині глава держави, законодавчі, виконавчі та судові органи влади);
• єдина система права і система законодавства;
• єдине громадянство та державна символіка;
• адміністративно-територіальні одиниці (області, графства, воєводства, провінції) не мають основних ознак державності, у тому числі політичної самостійності;
• у міжнародних відносинах держава виступає єдиним цілим.

   До  простих (унітарних) держав належать: Україна, Англія, Польща, Італія.

   Залежно від характеру державних утворень прості (унітарні) держави поділяють  на:

1. централізовані — держави, адміністративно-територіальні одиниці яких мають рівний правовий статус (голови місцевих органів влади призначаються центральними органами державної влади — Пакистан, Фінляндія, Данія, Польща);
2. децентралізовані — держави, адміністративно-територіальні одиниці котрих наділені певними пільгами із самоврядування (місцеві органи самоврядування обираються населенням, мають значні права у вирішенні проблем місцевого економічного, соціального та іншого характеру) в певній адміністративно-територіальній одиниці; можуть створюватись автономії, які наділяються відповідною самостійністю у сфері правотворчої та адміністративної діяльності в межах своєї компетенції згідно з повноваженнями, що визначені конституцією країни (Україна, Франція).

   Відповідно  до положень Конституції України  вона є унітарною децентралізованою  державою, територіальний устрій якої грунтується на засадах єдності  і цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації  у здійсненні державної влади (державного управління з місцевим самоврядуванням).

   Це  підтверджує такі ознаки:

• територія України у межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною;
• єдине громадянство;
• єдині органи державної влади: Верховна Рада України - вищий законодавчий орган влади; Президент України — глава держави, виступає від її імені, представляє Україну у міжнародних відносинах, Кабінет Міністрів України — вищий орган виконавчої влади, судові органи влади на чолі з Верховним Судом України;
• систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, 23 області, м. Київ та м. Севастополь (зі спеціальним статусом).

   Таким чином, особливістю України, як унітарної  держави, є існування у її складі Автономної Республіки Крим як невід'ємної  складової, межі повноважень якої визначені  Конституцією України. Автономна Республіка Крим має органи влади - Верховна Рада АРК, Рада міністрів АРК (призначається  Верховною Радою АРК за погодженням  з Президентом України). Правосуддя в АРК здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України. Верховна Рада АРК може приймати нормативно-правові акти у межах повноважень, визначених Конституцією України, їх дія може бути зупинена Президентом України.

   Поряд з простими державами в сучасному  світі існує значна кількість  складних. Це держави, які складаються  з окремих державних утворень, що мають всі ознаки держави, але  частину своїх суверенних повноважень  передають центральним (союзним) органам  держави.[2]

 

2. Федерація

 

   Федерація (пізньолат. foederatio — союз, об'єднання) — це складна держава, що являє собою союз ряду державних утворень, які мають певну політичну самостійність.

   Федеративний  устрій низки держав обумовлений  багатонаціональним складом населення, яке проживає на їх території.

   Для федерації притаманні такі ознаки:

• єдина територія складається з територій адміністративно-територіальних одиниць — суб'єктів, які мають назву провінцій (Канада), штатів (США), земель (Австрія), еміратів (ОАЕ), кантонів (Швейцарія) тощо, свій територіальний устрій у межах єдиного загальнодержавного кордону;
• наявність трьох рівнів повноважень органів влади і їх відповідної компетенції:

1. виключних повноважень федерації,
2. виключних повноважень суб'єктів,
3. сумісної компетенції;

• існування загальнофедеративних органів державної влади, рішення яких є обов'язковими для суб'єктів федерації, відповідно до конституційно закріпленого обсягу владних повноважень;

• законодавчі, судові, виконавчі органи влади суб'єктів федерації мають власну спеціальну компетенцію, яка не збігається з компетенцією центральних (федеральних) органів;
• державні утворення об'єднані у федерацію на підставі союзного договору, зберігають при цьому право на самовизначення і вихід з федерації;
• наявність загальної конституції федерації та конституцій суб'єктів, наділення суб'єктів федерації правом видавати нормативно-правові акти, зміст яких повинен відповідати законодавству федерації, а дія поширюватися виключно на їх територію;
• наявність загальнофедеративного двопалатного парламенту (США, Аргентина), у якому в одній з палат (верхній) представлені суб'єкти федерації і парламенту суб'єктів федерації, федерального уряду та відповідних органів управління суб'єктів федерації, а інша (нижня) — є органом загальнофедеративного представництва, формується шляхом виборів по територіальних виборчих округах;
• наявність подвійного громадянства (якщо інше не передбачено конституцією): кожний громадянин вважається громадянином федерації і одночасно громадянином суб'єкта федерації;
• наявність загальнофедеративної податкової та фінансової систем;
• суб'єкти федерації не володіють повним суверенітетом і не можуть бути суб'єктами міжнародного права, хоча у випадках договірних міжнародних відносин у економічній, культурній сфері федерація може виступати як у цілому так і кожен із суб'єктів самостійно;
• загальні збройні сили;
• суб'єкти федерації можуть мати зовнішні ознаки суверенітету: гімн, герб, прапор.

   За  окремими критеріями федерації можна  поділити на декілька видів:

1. Відповідно до правової підстави та способу створення :

• договірні — створені на основі союзу, шляхом об'єднання раніше самостійних держав у федерацію з одночасним переданням їй частини суверенних повноважень (наприклад, створення СРСР у 1922 p.);

• конституційні — створені шляхом закріплення у конституції принципу розподілу країни на суб'єкти федерації з відповідним розподілом повноважень (наприклад, створення федерації у США в 1787 p.);

2. Згідно з принципом побудови:

• національні — федерації побудовані з урахуванням національного складу населення, тобто її суб'єкти відрізняються за складом населення і називаються за основною (титульною) нацією (Бельгія);
• територіальні — федерації побудовані за територіальною ознакою, де всі суб'єкти однонаціональні за національністю або багатонаціональні, але жодна з національностей не має абсолютної більшості, або представники однієї національності проживають на території різних суб'єктів федерації, а в основу об'єднання покладено принцип загальних економічних, політичних, культурних інтересів (Малайзія, Нігерія);
• національно-територіальні — федерації, що поєднують національні і територіальні ознаки. Наприклад, Канада є національно-територіальною, оскільки складається з десяти провінцій, з яких дев'ять заселені англомовним населенням, а одна (Квебек) — франкомовним.

3. Відповідно до характеру та обсягів повноважень суб'єктів федерації:

• симетричні — федерації, де всі суб'єкти мають рівний правовий статус;
• асиметричні — федерації, де правовий статус суб'єктів федерації неоднаковий. Наприклад, у Індії територія поділяється на штати і союзні території; штати управляються парламентом, а території — федеральною владою. У Німеччині суб'єкти федерації мають неоднакове кількісне представництво у парламенті.

   У практиці сучасного державотворення  виділяють, як правило, національну  і територіальну федерацію. Тому докладніше розглянемо їх суттєві ознаки.

   Ознаки територіальної федерації:

1. державні утворення в її складі не є суверенні, вирішення питань зовнішньої і внутрішньої політики залежить від центральних органів влади;
2. юридичне розмежування повноважень між центральними і місцевими органами влади здійснюється на основі конституції;
3. суб'єкти не мають права представництва у міжнародних організаціях;
4. федеративна конституція не передбачає або забороняє односторонній вихід суб'єктів із союзу;
5. збройні сили підпорядковані союзним органам, головнокомандуючий — глава держави. Суб'єктам у мирний час забороняється утримувати професійні збройні сили.

   Національна федерація характеризується багатонаціональним складом населення, що компактно проживає на території суб'єктів федерації, та має наступні ознаки:

1. суб'єктами є національні державні утворення, які мають рівний правовий статус;
2. будується на принципі добровільного об'єднання суб'єктів;
3. забезпечує суверенітет великих і малих націй, їх вільний розвиток;
4. суб'єкти мають власні органи державної влади: парламент, президента, судову систему, їх органи виконавчої влади самостійно здійснюють зовнішню політику;
5. вищі органи федерації формуються із представників суб'єктів і лише координують діяльність останніх;
6. право суб'єктів на вільний вихід із союзу. [2]

 

3. Конфедерація

  

 Конфедерація (лат. confederatio — спілка, об´єднання) — це тимчасовий союз суверенних держав, що об'єднались для досягнення спільної мети у певній сфері державної діяльності (оборона країни, розвиток грошово-кредитної системи тощо).

   Конфедерація  має нестійкий характер, з часом  вона або розпадається (Австро-Угорщина), або перетворюється на федерацію (Швейцарія, США).

   Конфедерації  притаманні такі ознаки:

   — це об'єднання суверенних держав на підставі договору;

   — відсутність спільної для всієї  конфедерації єдиної території та державного кордону;

   — відсутність спільної для всієї  конфедерації конституції, системи  законодавства, громадянства, судової  та фінансової системи (у тому числі  бюджету);

   — наявність спільного конфедеративного органу, який складається з делегатів  суверенних держав і має на меті координацію діяльності конфедерації; рішення цього органу не мають  обов'язкового характеру для суб'єктів, які можуть відмінити їх дію на своїй території (право нуліфікації);

   — відсутність суверенітету конфедерації, кожна з держав зберігає свій суверенітет;

   — тимчасовий характер об'єднання (союзу);