Щодо  виборчої квоти, то на нашу думку, квота  Друпа буде оптимальним варіантом. За неї практично зникає проблема нерозподілених та додаткових мандатів[16].

      За  для стримування фрагментації партій, необхідно залишити загороджувальний бар'єр. Але, на нашу думку, при подібній виборчій системі загороджувальний бар’єр має залежати від деяких сталих величин. Наприклад, від кількості депутатів, яка необхідна для формування депутатської фракції (14) та кількості мандатів у парламенті (450). Тоді загороджувальний бар’єр становитиме 3,2%: кількість депутатів, що необхідна для формування депутатської фракції (14) ділиться на кількість мандатів у парламенті (450) (14:450*100=3,2). Але загороджувальний в цьому випадку є, на нашу думку, занадто малим і основної своєї функції (стримування фрагментації парламенту) не виконувати. Для його збільшення треба змінити один із параметрів, зазначених вище. Так наприклад, в разі якщо б збільшити кількість депутатів, необхідних для утворення депутатської фракції до 25, то бар'єр становив би 5,6%.

      Тобто у виборчому законі необхідно  встановити залежність виборчого бар’єру  від кількості депутатів, яка  необхідна для формування фракції. Це, по-перше, гарантуватиме партії, яка потрапляє до Верховної Ради України можливість утворити там свої фракції, і тим самим ефективно представляти інтереси своїх виборців, а по-друге, за такої методи виборчий бар’єр виглядатиме більш демократичним і не викликатиме критики з боку громадськості.

      За  пропорційної системи з перефериціями партійні виборці отримують більшу свободу вибору, представництво стане більш “особистим”, ніж за пропорційної системи з жорсткими списками і, завдяки встановленню високого виборчого бар'єру зменшиться фрагментація парламенту.

      Однак, формування повного складу парламенту лише на пропорційній основі не відповідає результатам референдуму, що був проведений у 2000 р., зокрема у частині створення двопалатного парламенту. Адже одна палата в таких парламентах формується на основі пропорційного представництва, а інша на основі персоніфікованого представництва.

      Та  в Україні, сьогодні можна, не відмовлятися повністю від змішаної виборчої системи, запровадити таку її модифікацію, що поєднувала б у собі елементи пропорційності і мажоритарності, ставлячи їх у певну взаємозалежність, тобто запровадити “зв’язану” змішану виборчу систему.

      За  подібної системи механізм голосування  і підрахунку голосів виглядатиме  наступним чином. Кожен виборець має один голос і голосує в  одномандатному окрузі за конкретного кандидата, які висуваються від партій. Переможець в кожному окрузі визначається за мажоритарною системою відносної більшості. Після цього підраховується кількість голосів (у відсотках), набрана кандидатами від тієї чи іншої партії в цілому по країні. Відповідно до частки отриманих кожною партією голосів визначається кількість місць, на які партія мала б право претендувати за пропорційної системи в країні (тобто, загальна кількість депутатських мандатів множиться на частку голосів, набраних кожною окремою партією). Потім кількість отриманих в одномандатних виборчих округах місць віднімається від кількості місць, на які партія могла б розраховувати за вказаних умов. Це число і буде кількістю місць, які партія отримає за пропорційною системою[16].

      ВИСНОВКИ

      Верховна  Рада, по Конституції, остаточно втратила колишній статус вищого органа державної  влади і вперше придбала основні  риси парламенту України – єдиного, загальнонаціонального, представницького, колегіального, виборного, однопалатного, постійно діючого органа законодавчої влади України.

      Пріоритетною  рисою українського парламенту як органа законодавчої влади є його єдність, винятковість, універсальність у  системі органів державної влади, що обумовлена насамперед унітарним характером нашої держави, його внутрішньою структурою.

      Нині  в Україні не існує інших органів  законодавчої влади – загальнонаціональних чи місцевих – крім Верховної Ради.   

      У ході побудови нового суспільства збагачується зміст демократії, відпадають історично сформовані обмеження, різноманітніше стають форми здійснення народовладдя. Цей процес розгортається в нерозривному зв'язку з розвитком української державності, яка сама перетерплює якісні відновлення.

      Зараз політичне життя тече дуже стрімко. Чимало йшло спорів про шляхи розвитку Верховної Ради, що мають пряме відношення до депутатського статусу. Стихійні зміни в основах громадського життя, що відбулися за останні роки, об'єктивно вимагають їхнього напрямку у русло соціально-економічних і політико-правових перетворень. Варто визнати, що народний депутат прямий обранець народу, який завоював право представляти його інтереси. Нині народний депутат став політиком.

      З перетворенням депутата з примари  народної волі в її живе і діяльне  втілення в нашому суспільстві вперше з'являється дійсна політична боротьба.

      Відновлення роботи Ради, наповнення її новим змістом  у значній мірі залежить від того, хто входить до складу депутатського  корпуса, які його зв'язки з народом, наскільки ефективно депутат  реалізує волю виборців. Однак не проста це річ – воля виборців. Її прояв і формування, впровадження в рішеннях органів влади і керування – процес надзвичайно складний і багатогранний. Це складена діяльності депутатів, державних і суспільних органів, самих виборців.

      Справа полягає в тому, що народна воля – не просто арифметична сума окремих воль, тим більше, що за нею коштують різноманітні соціальні устремління і бажання. У ній своєрідно з'єднуються особисті і загальнодержавні інтереси, причому далеко не завжди перемагає загальний інтерес. Нерідко групові, егоїстичні пріоритети й амбіції беруть нагору, стаючи реальною силою, що стає перешкодою, здавалося б, загальновідомих істин, не потребуючіх докази.

      Результатом успішної парламентської діяльності, її кінцевою метою, є стійкість суспільства, міцність державної влади і перебування того політичного курсу, що найбільшою мірою відповідає суспільним інтересам. Переродження парламентської діяльності, тобто применшення загальнодержавної справи на користь партикуляризму, сепаратистських тенденцій, неминуче, якщо депутати вище державних інтересів ставлять партійні, національні, регіональні й інші інтереси.

      Нашому  суспільству пора вже усвідомити те, що давно відомо культурному  світу: парламент, як такий, існує не для того, щоб депутати пробивали там специфічні інтереси своїх виборців, груп і партій, до яких вони належать, чи яким симпатизують. Відповідно до щирого свого призначення парламент – це представницький орган для узгодження соціальних інтересів, приведення їх до загального знаменника – інтересам держави і також, при демократичній формі правління – інтересам усього народу.

      СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України – 1996. - № 30.
2. Закон від 25.03.2004. №1665 –ІV „Про вибори народних депутатів України // Відомості Верховної Ради. - 2004. - № 27-28.
3. Закон України „Про Центральну виборчу комісію” // Відомості Верховної ради. – 2004. - № 36. – С.448.
4. Закон України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р. № 2365-Ш // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №23. - Ст. 118.
5. Антошенко В.Г., Бабкін В.Д., Бабкіна О.В., Бебак В.М., Головатий М.Ф. Політологія: Підручник. - 2-ге вид., перероб., доп -К.: ВЦ «Академія», 2008.
6. Бойко О. Народний Рух України: від виникненнґ ідеї масової опозиційної організації до створення її програми// Людина і політика, 2008.- № 2.
7. Варій М. Політико-психологічні передвиборчі та виборчі технології. –К., 2009. – 400 с.
8. Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорія і практика – К., 2007.
9. Гелів С.Д. Рутар С.М. Політологія: навчальний посібник. - К: „Знання”, КОО, 2004. - 645 с.
10. Заєць Н. Вибори як реалії сучасної державно-правової дійсності: теоретичний аспект // Право України.- 2007. - № 11 - С. 26-29.
11. Кравченко В.В. Конституційне право України: навчальний посібник.
12. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: конспект лекцій. – Львів: „Новий Світ-2000”,”Альтаїр -2002;2003. – 172 с.
13. Политология: Словарь-справочник / Сост. М. А. Василик и др. - М., 2008.
14. Примуш М. політико–правове регулювання діяльності політичних партій. - Д., 2004.- 338 с.
15. Рагозин Н. Развитие партийной системы Укпаины// Полис.- 2004.- № 1.
16. Степаненкго В.І. політичні партії України: уроки розвитку. - Зб. Політичні партії в незалежній Україні: роль та місце в політичній трансформації суспільства (За ред.. В. Нікітіна, В. Шумілкіна).- Х., 2007.
17. Ставнійчук М.І. Законодавство про вибори народних депутатів України: актуальні проблеми теорії і практики. - К., 2006. - С.11-13.
18. Тодика О.Ю. Вибори до парламентів країн СНД.-Харків,2003.
19. Филиповський В. Виборча система в Україні. Проблеми та шляхи їх вирішення - Д., 2007.- 338 с.
20. Цюрупа М.В. Основи сучасної політології. – К, 2009. - 354 с.