Вибори депутатів

      Передвиборча  агітація може здійснюватись у будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції та законам України.

      Громадяни України, політичні партії, об'єднання  громадян, трудові колективи підприємств, установ і організацій мають  право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми кандидатів. Їхні політичні, ділові й особисті якості, а також платформи тих партій і виборчих блоків, які висунули кандидатів, вести агітацію за або проти кандидата на зборах, мітингах, у бесідах, у пресі. на радіо і телебаченні”

      Кандидати у депутати,  їх довірені, а також уповноважені особи політичних партій, виборчих блоків партій проводять зустрічі з виборцями як на зборах, так і в іншій зручній для виборців формі.

      Передвиборча  агітація фінансується за змішаним принципом: за рахунок коштів Державного бюджету України, причому кандидатам гарантується рівне забезпечення передвиборчої агітації відповідно до вимог спеціальних виборчих законів, за рахунок коштів власних виборчих фондів політичних партій, виборчих блоків партій, кандидатів на виборах.

      Належне проведення передвиборчої агітації забезпечується насамперед гарантіями діяльності кандидатів та інших суб'єктів  виборчого процесу. Маються на увазі  рівні права кандидатів на сприяння у проведенні передвиборчої агітації з боку виборчих комісій, державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування тощо; право кандидатів на безплатний проїзд, звільнення кандидатів від виробничих або службових обов'язків на час виборчої кампанії, недоторканість кандидатів, право партій, виборчих блоків партій мати уповноважених осіб, право окремих кандидатів мати довірених осіб, які представляють їхні інтереси під час виборчого процесу у взаємовідносинах громадян, органах місцевого самоврядування, виборчих комісіях, а також виборцями[14]. 

      2.3.Політико - правовий аналіз сучасної виборчої системи України.

      Задля визначення шляхів удосконалення існуючої в Україні виборчої системи необхідно  проаналізувати її слабкі та сильні сторони, щоб знати, що саме треба змінити.

      Змішана виборча система здебільшого  застосовується у тих країнах, де відбувається пошук і становлення виборчих систем або існує необхідність досягнення компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого уряду.

      В Україні застосовуються різні виборчі системи: при виборах Президента України та на місцевих виборах - мажоритарна, при виборах народних депутатів України - змішана.

      У цьому зв'язку необхідно зазначити, що процес пошуку оптимальної виборчої системи в Україні відбувається в надзвичайно складних умовах перехідного суспільства. Основні параметри виборчих систем для кожного виду виборів у Конституції України не знайшли свого втілення. Це спричинило вирішення проблеми обрання моделі виборчої системи в рамках відповідних виборчих законів, процес напрацювання яких є вкрай динамічним за умов швидкого розвитку відповідних політичних процесів. Варто також зауважити, що протягом 90-х років минулого століття склалася практика проведення кожних наступних парламентських виборів за новим виборчим законом, який фіксував щоразу нову модель виборчої системи. Лише починаючи з 1997 р. змішана виборча система почала застосовуватися в Україні (згідно із Законом України «Про вибори народних депутатів України» від 24.09.1997 р.). Ця система збережена і в чинному Законі України “Про вибори народних депутатів України”.

      Змішана система виборів народних депутатів  України, що встановлена, має такі особливості: по-перше, застосовується принцип так званого «паралельного комбінування», тобто і за мажоритарною системою відносної більшості, і за пропорційною системою обирається однакова кількість народних депутатів України – 225, по-друге, багатомандатний округ визначено як загальнодержавний виборчий округ, по-третє, використовується принцип «жорстких» списків, коли до виборчого бюлетеня заноситься лише 5 перших прізвищ кандидатів у депутати, і виборець віддає свій голос за той чи інший виборчий список партії, виборчого блоку партій у цілому, по-четверте, при застосуванні пропорційної виборчої системи використовується відповідний «загороджувальний бар'єр», тобто для того, щоб взяти участь у розподілі депутатських мандатів, партія (блок) повинна набрати не менше ніж 4% голосів виборців від тих, які взяли участь у голосуванні.

      Застосування  змішаної виборчої системи при обранні  складу парламенту України має на меті мінімізацію недоліків як мажоритарної, так і пропорційної виборчих систем[15].

      Так, мажоритарна система досить результативна  і проста у застосуванні. У той  же час вона не завжди адекватно  відображає у складі парламенту політичний спектр суспільства та призводить до втрати великої кількості голосів виборців, а це має своїм наслідком послаблення представництва в парламенті іноді значної кількості виборців.

      Пропорційна система також має ряд недоліків: по-перше, вона передбачає неперсоніфіковані вибори – до виборчих списків партій ймовірно можуть бути включені маловідомі, некомпетентні, непопулярні політики, яких, так би мовити, «витягає» за собою перша п'ятірка кандидатів, по-друге, обтяжливою обставиною запровадження пропорційної системи є досить складний порядок підрахунку голосів виборців.

      Разом з тим пропорційна система  стимулює розвиток багатопартійності, оскільки при її запровадженні виборець обирає політичну платформу і  програму майбутньої діяльності політичних партій і блоків.

      Використання  «загороджувального бар'єра» не суперечить Конституції України. Розглядаючи  справу про вибори народних депутатів  України, Конституційний Суд України  у своєму Рішенні № 1 рп/98 відзначив, що позбавлення списків кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій, що отримали менше чотирьох відсотків голосів виборців, права на участь у розподілі депутатських мандатів, є питанням політичної доцільності, і воно має вирішуватися Верховною Радою України. 4 – відсотковий загороджувальний  бар'єр, який  стримує фрагментацію парламенту. Однак, використання загороджувального бар’єра веде до недопредставленості у парламенті значної частини електорату, адже більшість партій не можуть його подолати, і подані за них голоси не враховуються при розподілі місць у парламенті.

      Застосування  змішаної системи, з одного боку, сприяє політичній структурованості суспільства  та парламенту, формуванню сильних  політичних партій та їх коаліцій, з  іншого – саме ця система дозволяє зберегти певний зв'язок між депутатами та виборцями відповідного округу, регіону.

      Розподіл  мандатів за нинішньої виборчої системи  відбувається наступним чином. Пропорційна  система передбачає, що депутатські  мандати розподіляються між політичними  партіями пропорційно до кількості голосів, отриманих на виборах виборчими списками цих партій, з урахуванням загороджувального бар'єра (або виборчого порога).

      Загороджувальний  бар'єр, як відомо – це правило, згідно з яким політичні партії, виборчі  списки яких не отримали встановленого  відсотка голосів виборців, відсторонюються від участі у розподілі депутатських мандатів. Відповідно до частини 2 статті 76 цього Закону України “Про вибори народних депутатів України” загороджувальний бар'єр при виборах народних депутатів України за пропорційною системою становить чотири відсотки. Це означає, що до участі у розподілі депутатських мандатів допускаються лише ті кандидати у депутати, які включені до виборчих списків партій, що отримали чотири і більше відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

      Як  вже зазначалося вище, для пропорційного  розподілу депутатських мандатів у  світовій практиці найчастіше застосовується метод виборчої квоти (виборчого  метра) та метод дільника. Відповідно до частини 5 статті 79 Закону України  “Про вибори народних депутатів України” для встановлення результатів виборів народних депутатів України у багатомандатному окрузі застосовується метод виборчої квоти, що вимагає дотримання такої послідовності дій:

      Розподіл  депутатських мандатів всередині виборчого  списку політичної партії (блоку) здійснюється в порядку черговості таким чином: обраними депутатами від партій (блоків) вважаються ті кандидати у депутати, порядковий номер яких у виборчому списку партії (блоку) менший або дорівнює кількості мандатів, отриманих виборчим списком цієї партії (блоку).

      За  мажоритарною виборчою системою мандати  отримують ті кандидати, які набрали  найбільшу кількість у своєму виборчому окрузі.

      Отже, позитивним моментом у виборчій системі  є те, що виборці мають більші можливості вибору, ніж за багатьох інших систем. Цей фактор має місце через наявність у голосуючих одразу двох голосів[21]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 3

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ  В УКРАЇНІ 

      Проаналізувавши сильні та слабкі сторони нинішньої  виборчої системи України та дослідивши прийняті у світовій практиці електоральні правила, можна і необхідно використати набутий досвід та зроблені висновки для вдосконалення цих правил у нашій державі та підвищення ефективності національного законодавства в даній сфері.

      Запровадження виборчим законом України змішаної мажоритарно-пропорційної системи є, як і у випадках розглянутих як приклад країн колишнього соцтабору, компромісом між політичними силами – з одного боку, а з іншого – проявом обережності законодавців. Спрацювало згадуване вже поширене міркування, що застосування одночасно мажоритарної і пропорційної виборчих систем дасть змогу поєднати позитивні риси їх обох. Однак досвід Болгарії, Угорщини, Грузії та Росії, що був проаналізований, дає підстави для сумнівів щодо правильності даного міркування.

      Перший  спосіб реформування виборчої системи  – запровадити в Україні різновид поліномінальної мажоритарної виборчої системи. З трьох основних таких  різновидів, що застосовуються у світовій практиці, найприйнятнішою, на нашу думку, є система єдиного голосу, що не передається (СЄГНП), оскільки система єдиного голосу, що передається мало сприяє посиленню позицій партій, а отже, і формуванню справді дієздатного парламенту, а система з обмеженою кількістю голосів надає, як вже зазначалося, значні переваги середнім за впливом партіям, ставлячи у невигідне становище найвпливовіші і маловпливові політичні сили. До того ж, СЄГП, система з обмеженою кількістю голосів, а також система простої більшості з кумулятивним голосуванням значно ускладнюють сам процес виборів і роблять його дорожчим. Система ж ЄГНП відкриває великі можливості для представництва навіть політичних меншин, але водночас, не будучи ідеально пропорційною, створює умови для посилення впливу окремих партій, що є значно кращими, ніж за пропорційної системи. Водночас, пропонована система гранично проста і зрозуміла виборцям, що певною мірою може посприяти підвищенню політичної активності українських громадян на виборах та призведе до обрання повного складу Верховної Ради.

      За  пропонованої системи механізм виборів виглядатиме наступним чином. Виборець маючи один голос, голосує в окрузі, величина якого становить 5 – 7 місць (зменшення величини виборчого округу негативно позначиться на втіленні у життя принципу представництва, а збільшення значно ускладнить процес вибору для голосуючих). Після підрахунку голосів переможцями стають кандидати, які набрали відносну більшість голосів. В разі, якщо два і більше кандидатів набрали однакову кількість голосів, то щодо них проводиться повторне голосування[14].

      Другий  спосіб – це запровадити пропорційну  виборчу систему. На нашу думку, найоптимальнішою буде в цьому випадку буде пропорційна  система з відкритими списками (перефериціями). Запровадження ж “чисто” пропорційної виборчої системи при формуванні парламенту в умовах української мультипартійності ускладнює формування робочої більшості у Верховній Раді, бо в Україні на сьогодні відсутня потужна політична сила, яка могла б нести відповідальність за прийняті парламентом рішення. В демократично розвинутих країнах подібні сили є продуктом двохрічного розвитку. В історії Україні такого періоду не було. Тож сформована в такий спосіб Верховна Рада, по-перше, не зможе ефективно працювати, бо не буде сформовано справжньої більшості; по-друге, це не зробить парламент відповідальним перед виборцями, бо більшість кандидатів не відомі електорату. Тому переконаний, що запровадження чистої пропорційної системи слід відкласти до того часу, поки кандидати, хоча б декількох партій матимуть принаймні підтримку 50 % голосів виборців.

      Тому  пропорційна система з відкритими списками є, на нашу думку, оптимальною  виборчою системою в даний час. Ця система дасть більшу свободу  вибору виборцям, зробить представництво більш особистим, ніж за пропорційної системи з жорсткими списками, що дасть змогу формувати парламент лише з тих особистостей, що відомі виборцям і користуються їхньою підтримкою. При даній виборчій системі роль партійних лідерів у формуванні списку партії зводиться нанівець, а роль народу, навпаки, зростає, що робить вибори справді демократичними.

      Але запровадження подібної системи  потребує детальних змін порівняно  з існуючою виборчою системою. Необхідно  децентралізувати виборчу систему, сформувавши виборчі округи в  областях. На нашу думку, це дасть змогу  враховувати як місцеві, так і загальнодержавні інтереси Орієнтовну величина виборчого округу треба встановити на рівні 18 мандатів (450:25=18).  Але так як в кожній області буде неоднакова кількість виборців, то для рівної “ваги” голосів необхідно ряд мандатів від одного виборчого округу передати іншому.